Постанова

від 18.12.2019 по справі 640/22069/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22069/18 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Єгорової Н.М., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних санкцій,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємєць ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач 1), Державної фіскальної служби України (далі - відповідач 2) про визнання рішення Державної фіскальної служби України від 23 листопада 2018 № 18378/Т/99-99-11-02-02-25 та від 19 грудня 2018 року №20102/Т/99-99-11-05-01-14 неправомірними, а скаргу платника податку ФОП ОСОБА_1 на податкові повідомлення - рішення ГУДФС у місті Києві від 18 жовтня 2018 року №0107794205, №0107814205, №0107804205, №0107774205, вимогу від 18 жовтня 2018 року №Ф-321-У, рішення ГУДФС у місті Києві від 18 жовтня 2018 року №0107744205, №0107734205 повністю задоволеною на користь позивача; визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУДФС у місті Києві від 18 жовтня 2018 року №0107794205, №0107814205, №0107804205, №0107774205; вимогу про сплату боргу з єдиного соціального внеску від 18 жовтня 2018 року №Ф-321-У; рішення від 18 жовтня 2018 року №0107744205 та №0107734205.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі. На думку апелянта, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції не дослідив основний доказ неправомірності рішень ДФС України та відповідно, як наслідок, неправомірності дій в частині відсутності скасування ГУДФС у м.Києві податкових повідомлень-рішень та вимог про сплату боргу.

Апелянт зазначив, що ним була подана скарга до контролюючого органу вищого рівня на податкові повідомлення-рішення та вимоги про сплату боргу в терміни та порядку передбаченому п.56.3-56.5 ст.56 Податкового кодексу України. ДФС України у встановлений термін, а саме 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, тобто до 14.11.2018 року зобов`язане було надіслати рішення про розгляд скарги, але таких дій не вчинив. Крім того ДФС України до 14.11.2018 року письмово не повідомлено ОСОБА_1 про рішення щодо продовження строку розгляду скарги до 60 календарних днів, як того вимагає п.56.9 ст.56 Податкового кодексу України.

Враховуючи вказані обставини апелянт вважає, що рішення ДФС України від 23 листопада 2018 року №18378/Т/99-99-11-02-02-25 та від 19 грудня 2018 року № 20102/Т/99-99-11-01-14 є такими, що винесені з порушенням строку передбаченим п.56.8 ст.56 Податкового кодексу України, а тому є неправомірними та породжують для позивача певні правові наслідки. Апелянт послався на п.56.9 ст. 56 Податкового кодексу України, яким передбачено, що якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

У зв`язку з наведеним, апелянт вважає, що відповідачем 1 порушено п.55.1 ст.55 Податкового кодексу України в частині не скасування всіх оскаржуваних платником податків податкових повідомлень-рішень та вимог про сплату податкового боргу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду необхідно частково скасувати, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності самозайнятої особи ОСОБА_1 , з питань дотримання платником податків вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 грудня 2015 року по 30 травня 2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиного внеску) за період з 01 грудня 2015 року по 30 травня 2018 року

Результати перевірки оформлені Актом №3773/26-15-42-05/3149919135 від 24 вересня 2018 року.

В ході перевірки було встановлено, що позивачем порушено, зокрема:

- пункту 177.11 статті 177 Податкового кодексу України, а саме, не подання декларації про майновий стан та доходи за 2018 рік (ліквідаційна);

- пункту 291.4 статті 291, підпункту 293.4.5 пункт 293.4 статті 293, підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу Україні, що призвело до заниження єдиного податку з фізичних осіб в сумі 39867,75 грн.;

- пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб за 2018 рік в сумі 34604,77 грн.;

- пункту 161 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, що призвело до заниження військового збору за 2018 рік на загальну суму 2883,73 грн.;

- підпункту 4 пункту 2 статті 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , а саме, не подання звітності з єдиного соціального внеску за 2015 рік, а також подання звітності за невстановленою формою за 2018 рік;

- пункту 2 статті 7, пункту 8 статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , що призвело до заниження суми нарахувань по єдиному соціальному внеску за 2018 рік на загальну суму 935369,31 грн.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в акті перевірки, позивачем подано до ГУ ДФС у м. Києві заперечення на акт перевірки, за результатом розгляду яких листом ГУ ДФС у м. Києві від 16 жовтня 2018 року №61510/Т/26-15-42-05-27 висновки акта перевірки залишено без змін, а заперечення - без задоволення.

18.10.2017 року на підставі висновків Акта перевірки ГУ ДФС у м. Києві було прийнято наступні рішення та податкові повідомлення - рішення:

- №0107794205, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 43255,96 грн., в т.ч. за податковими зобов`язаннями на суму 34604,77 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 8651,19 грн.;

- №0107814205, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір на загальну суму 3604,66 грн., в т.ч. за податковими зобов`язаннями на суму 2883,73 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 720,93 грн.;

- №0107804205, яким застосовано штрафні санкції з податку на доходи фізичних осіб на суму 170,00 грн.;

- №0107774205, яким збільшено суму грошового зобов`язання з єдиного податку з фізичних осіб на загальну суму 49834,69 грн., в т.ч. за податковими зобов`язаннями на суму 39867,75 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 9966,94 грн.

- рішення №0107744205 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, на підставі пункту 7 частини 11 статті 25 Закону України Про збір та облік єдиною внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 170,00 грн.;

- рішення №0107734205 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, чим порушено пункт 2 статті 7, пункт 8 статті 9 Закону України Про збір та облік єдиною внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , яким застосовано штрафні санкції на суму 3556,93 грн.

Крім того відповідачем було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18 жовтня 2018 року №Ф-321 У в сумі 35569,31 грн.

Не погоджуючись зі спірними податковими повідомленнями-рішеннями та вимогою позивачем подано скарги до ДФС України, за результатом розгляду яких ДФС України прийнято рішення від 19 грудня 2018 року №20102/Т/99-99-11-05-01-14 та від 23 листопада 2018 року № 18378/Т/99-99-11-02-02-25, якими залишено без змін податкові повідомлення-рішення, вимогу та рішення про застосування штрафних санкцій, а скарги позивача - без задоволення.

Позивач, не погоджуючись з вказаними рішеннями відповідачів, звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В даному випадку, в апеляційній скарзі апелянтом наведено лише доводи щодо неправомірності рішень ДФС України від 23 листопада 2018 року №18378/Т/99-99-11-02-02-25 та від 19 грудня 2018 року № 20102/Т/99-99-11-01-14, а також наслідки передбачені п.56.9 ст. 56 Податкового кодексу України при порушення процедури прийняття таких рішень.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині скасування рішень ДФС України від 23 листопада 2018 року №18378/Т/99-99-11-02-02-25 та від 19 грудня 2018 року № 20102/Т/99-99-11-01-14, суд першої інстанції зазначив, що вказані рішення самі по собі не породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на права та обов`язки, то не виникає і передумови для здійснення захисту права або законного інтересу, шляхом визнання їх протиправними та скасування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси

Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.

У постанові Верховного Суду від 26 березня 2019 року по справі №810/339/16 (адміністративне провадження №К/9901/26833/18) зазначено, що за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства повноваження контролюючого органу щодо прийняття рішень за результатами розгляду скарг платника податків є дискреційними повноваженнями та визначаються виключною компетенцією органу, внаслідок чого суд не наділений правом оцінювати повноту дослідження контролюючим органом обставин, викладених платником податків у скарзі на рішення про відмову у прийнятті податкової звітності.

Належність такого висновку підтверджується змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, в якій зазначено, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може оцінювати повноту розгляду скарги позивача та вмотивованість і обґрунтованість рішення про результати її розгляду, з огляду на положення конституційного принципу розподілу влади, який заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискреційні повноваження (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

В контексті наведених правових норм суд зазначає, що рішення про результати розгляду скарги не відповідає критерію юридичної значимості, не створює для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов`язків, оскільки за своєю суттю лише підтверджує підстави прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Разом з тим, з приводу доводів апелянта, наведених у позовній заяві та апеляційній скарзі, щодо порушення ДФС під час розгляду скарги позивача положень статті 56 ПК України, зокрема щодо термінів розгляду скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 56 ПК України встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з пунктом 56.2 статті 56 ПК України у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (та у разі потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується (пункт 56.3 статті 56 ПК України).

Відповідно до пункту 56.8 статті 56 ПК України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Згідно з пунктом 56.9 статті 56 ПК України керівник (або його заступник) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.

В даному випадку з метою повного, всебічного розгляду справи судом апеляційної інстанції на адресу Державної фіскальної служби України було направлено запит, в якому суд просив надати письмові пояснення з приводу дотримання/чи порушення 20 денного строку прийняття рішення ДФС України від 23 листопада 2018 року № 18378/Т/99-99-1102-02-25; докази надсилання та отримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 рішення ДФС України від 23 листопада 2018 оку № 18378/Т/99-99-1102-02-25; письмові пояснення з приводу дотримання/чи порушення 20 денного строку прийняття рішення ДФС України від 19 грудня 2018 року № 20102/Т/99-99-11-05-01-14; докази повідомлення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про прийняте рішення ДФС України від 08.11.2018 року щодо продовження строку розгляду його скарги та копію вказаного рішення; докази надсилання та отримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 рішення ДФС України від 19 грудня 2018 року № 20102/Т/99-99-11-05-01-14.

На виконання вимог суду, ДФС України було надано до суду письмові пояснення та відповідні докази.

Перевіривши надані ДФС України письмові пояснення та докази колегія суддів встановила наступне.

25.10.2018 року позивачем було подано до ДФС України скаргу в частині оскарження податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у м. Києві від 18.10.2018 року №0107794205, №0107814205, №0107804205, №0107774205.

Враховуючи норми пунктів 56.8, 56.9 статті 56 Податкового кодексу України останній день для прийняття вмотивованого рішення або рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків припадає на 14.11.2019 року.

Під час розгляду вказаної скарги ДФС України було встановлено, що питання, зазначені у скарзі, потребують отримання додаткових документів, у зв`язку з чим 08.11.2018 року було прийнято рішення № 17421/Т/99-99-11-02-01-14 щодо продовження строку розгляду скарги, що узгоджується з вищенаведеними приписами Податкового кодексу України.

Зокрема, керуючись пунктом 56.9 статті 56 Податкового кодексу України та пунктом 3 розділу VII Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.10.2015 №916 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2015 року за №1617/28062, ДФС продовжено строк розгляду скарги у зазначеній частині по 23 грудня 2018 року (включно).

Копію вказаного рішення було надіслано на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення 09.11.2018, проте вказане поштове відправлення повернулось до ДФС за закінченням встановленого строку зберігання, що підтверджується долученим до матеріалів справи конвертом.

Отже,колегія суддів зазначає, що рішення про продовження розгляду скарги прийнято контролюючим органом в межах 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги.

Згідно з пп. 42.2 ст.42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

В подальшому, в межах строку встановленого у рішенні від 08.11.2019 року № 17421/Т/99-99-11-02-01-14 було ДФС України було прийнято рішення від 19 грудня 2018 року №20102/Т/99-99-11-05-01-14, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві, а скаргу позивача - без задоволення.

Згідно наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення рішення від 19 грудня 2018 року було направлено на адресу позивача та вручено останньому 04.01.2019 року.

В даному випадку ДФС України доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних рішень з урахуванням вимог частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів відхиляє твердження позивача, що скарга на податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 18.10.2018 року №0107794205, №0107814205, №0107804205, №0107774205 вважається повністю задоволеною та вказані податкові повідомлення-рішення вважаються скасованим.

Також судом встановлено, що 25.10.2018 року позивачем також було подано до ДФС України скаргу в частині оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.10.2018 року № Ф-321У, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18.10.2018 року № 0107734205, рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 18.10.2018 року № 0107744205 ГУ ДФС у м. Києві.

Враховуючи норми пунктів 56.8, 56.9 статті 56 Податкового кодексу України останній день для прийняття вмотивованого рішення або рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків припадає на 14.11.2019 року.

Проте, як свідчать матеріали справи ДФС України було розглянуто вказану скаргу лише 23.11.2018 року та прийнято рішення № 18378/Т/99-99-1102-02-25, яким вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.10.2018 року № Ф-321У, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18.10.2018 року № 0107734205, рішення про застосування штрафних санкцій за неп одання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 18.10.2018 року № 010774420с ГУ ДФС у м. Києві залишено без змін, а скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 в частині оскарження вищезазначених виконавчих документів без зазначення дати та номера - без задоволення.

Отже, рішення № 18378/Т/99-99-1102-02-25 від 23.11.2018 року прийнято контролюючим органом з порушенням строку встановленого п.56.8, 56.9 статті 56 Податкового кодексу України.

У письмових пояснення ДФС України не зазначено жодних обґрунтувань щодо наведених вище обставин.

Відповідно до абз. 2 п. 56.9 ст. 56 ПК України, якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги про те, що скарга на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.10.2018 року № Ф-321У, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18.10.2018 року № 0107734205, рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 18.10.2018 року № 0107744205 ГУ ДФС у м. Києві вважається повністю задоволеною та вказані вимога та рішення вважаються скасованим.

Таким чином, аналізуючи обставини даної справи та оцінюючи зібрані по справі докази, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме в частині визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу з єдиного соціального внеску від 18 жовтня 2018 року №Ф-321-У; рішення від 18 жовтня 2018 року №0107744205 та №0107734205.

Судом першої інстанції вказаним обставинам не було надано належної оцінки, що призвело до частково невірного вирішення справи.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції не правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено без дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, тому наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та часткового скасування рішення.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розподіл судових витрат здійснений відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 317, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року скасувати в частині відмовлених позовних вимог про визнання неправомірними та скасування вимоги про сплату боргу з єдиного соціального внеску від 18 жовтня 2018 року №Ф-321-У, рішення від 18 жовтня 2018 року №0107744205 та рішення від 18 жовтня 2018 року №0107734205.

Прийняти в цій частині позовних вимог нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Визнати неправомірними та скасувати вимогу про сплату боргу з єдиного соціального внеску від 18 жовтня 2018 року №Ф-321-У, рішення від 18 жовтня 2018 року №0107744205 та рішення від 18 жовтня 2018 року №0107734205.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору за звернення до суду з позовною заявою та апеляційною скаргою у загальному розмірі 980,36 грн. (дев`ятсот вісімдесят ) гривень 36 копійки.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 18.12.2019 року.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Н.М.Єгорова

Є.І. Мєзєнцев