Постанова

від 17.09.2019 по справі 810/4138/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 810/4138/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Літвіної Н.М., Сорочко Є.О.

За участю секретаря: Гайворонського В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року, суддя Щавінський В.Р., у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КМС" до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КМС" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення №0008601413 від 29.03.2018 року форми "Р" відповідно до якого відповідачем визначено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3, абз.г) п.198.5, п.198.6, ст.198, та п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.10, у зв`язку із чим збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) разом із штрафними санкціями в сумі 1 556 610,00 грн. (основний платіж - 1 037 740 грн. та 518 870 грн. штрафні санкції).

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що висновки податкового органу про порушення Товариство з обмеженою відповідальністю "КМС" вимог податкового законодавства не відповідають дійсності та не підтверджуються відповідними доказами.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з`явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі Наказу №349 від 16.02.2018 року прийнятого Головним управлінням ДФС у Київській області, було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "КМС (код ЄДРПОУ 32119475) з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності повноти нарахування і сплати податку на додану вартість в частині здійснення господарських взаємовідносин із ТОВ "Сієна груп логістік" (код ЄДРПОУ 40084484), ТОВ "Престиж консалт ЛТД" (код ЄДРПОУ 40147308), ТОВ "Дронт" (код ЄДРПОУ 40639920), ТОВ "Калабрія плюс" (код ЄДРПОУ 39929641), ТОВ "Асіор" (код ЄДРПОУ 40087143) за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року.

За результатами перевірки 13.03.2018 року Головним управлінням ДФС у Київській області було складено Акт №191/10-36-14-13/32119475, про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "КМС", згідно висновку якого перевіркою дотримання вимог законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року по взаємовідносинам із ТОВ "Сієна груп логістік" (код ЄДРПОУ 40084484), ТОВ "Престиж консалт ЛТД" (код ЄДРПОУ 40147308), ТОВ "Дронт" (код ЄДРПОУ 40639920), ТОВ "Калабрія плюс" (код ЄДРПОУ 39929641), ТОВ "Асіор" (код ЄДРПОУ 40087143) встановлено порушення: п.198.1.198.2.198.3 абз.г) 198.5, 198.6 ст.198 п.201.10 ст.201, ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся на загальну суму 1 037 740 грн.

На підставі проведеної перевірки Головним управлінням ДФС у Київській області було прийнято податкове повідомлення-рішення №0008601413 від 29.03.2018 року форми "Р" про встановлення порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3, абз.г) п.198.5, п.198.6, ст.198, та п.201.10 ст.201 ПК України від 02.12.2010 року, у зв`язку із чим збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) разом із штрафними санкціями в сумі 1 556 610,00 грн., (де за основним платежем - 1 037 740 грн. та 518 870 грн. це штрафні санкції).

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що прийнято з порушенням норм податкового законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України, Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних пс .ожень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписи п. 135.1 ст. 135 ПК України визначають, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

За правилами п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Виходячи з вищевикладеного, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-ХІУ (надалі - Закон №996-ХІУ), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону №996-ХІУ, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) (надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), "господарські операції" - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №996-ХІУ, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV).

Отже, з вищезазначеної норм закону слідує, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу п. 198.6 ст. 198 ПК).

За змістом п.200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.З ГК України).

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Головне управлінням ДФС у Київській області стверджує про відсутність господарських операцій ТОВ "КМС" із ТОВ "Сієна груп логістік", ТОВ "Престиж консалт ЛТД", ТОВ "Дронт", ТОВ "Калабрія плюс", ТОВ "Асіор" та посилалось на наявність вироків відносно керівників цих підприємств.

Крім того, позивачем до суду першої інстанції були надані копії первинних документів на підтвердження того, що ТОВ "КМС" мало господарські відносини із вказаними котрагентами.

На підтвердження господарських операцій між ТОВ "КМС" та ТОВ "Асіор", долучено копію договору поставки товарів від №2103 від 21.03.2016 року. Також на виконання цього договору та придбання товару ТОВ "КМС" у ТОВ "Асіор" до матеріалів справи долучені копії документів: рахунки-фактури; видаткові накладні; товаро-транспортні накладні; податкові накладні; платіжні доручення.

На підтвердження господарських операцій між ТОВ "КМС" та ТОВ "Сієна груп логістік", долучено копію договору поставки товарів №1804 від 18.04.2016. Також на виконання цього договору та придбання товару ТОВ "КМС" у ТОВ "Сієна груп логістік" до матеріалів справи долучені копії документів: рахунки-фактури; видаткові накладні; товаро-транспортні накладні; податкові накладні; платіжні доручення.

На підтвердження господарських операцій між ТОВ "КМС" та ТОВ "Дронт", долучено копію договору поставки товарів №12/2 від 12.12.2016 року. Також на виконання цього договору та придбання товару ТОВ "КМС" у ТОВ "Дронт" до матеріалів справи долучені копії документів: рахунки-фактура; видаткові накладні; товаро-транспортні накладні; податкові накладні; договір відступлення права вимоги №13-03 від 13.03.17 року; договір відступлення права вимоги №03-04 від 03.04.17 року; платіжні доручення.

На підтвердження господарських операцій між ТОВ "КМС" та ТОВ "Калабрія плюс", долучено копію договору поставки товарів №2609 від 26.09.2016 року. Також на виконання цього договору та придбання товару ТОВ "КМС" у ТОВ "Калабрія плюс" до матеріалів справи долучені копії наступних документів: рахунки-фактури; видаткові накладні; товаро-транспортні накладні; податкові накладні; платіжні доручення; договір відступлення права вимоги №24/01 від 24.01.2017 року.

На підтвердження господарських операцій між ТОВ "КМС" та ТОВ "Престиж консалт ЛТД", долучено копію договору поставки товарів №3005 від 30.05.2016 року. Також на виконання цього договору та придбання товару ТОВ "КМС" у ТОВ "Престиж консалт ЛТД" до матеріалів справи долучені копії документів: рахунки-фактури; видаткові накладні; податкові накладні; товаро-транспортні накладні; договір відступлення права вимоги №27-12 від 27.12.16 року; платіжні доручення.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, факти встановлення наявності господарських операцій між ТОВ "КМС" та ТОВ "Престиж консалт ЛТД" за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року підтверджується судовими рішеннями, які були долучені до матеріалів справи: рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2018 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2018 року по справі 826/14095/17.

Вказаними рішеннями підтверджені господарські операції щодо придбання товарів ТОВ "КМС" у ТОВ "Престиж консалт ЛТД", та в таких судових рішеннях містяться посилання на первинні господарські документи, які також долучені до матеріалів цієї справи та яким суд надав свою оцінку.

Разом з тим, на підтвердження використання у власній господарській діяльності ТОВ "КМС" придбаного у ТОВ "Сієна груп логістік", ТОВ "Престиж консалт ЛТД", ТОВ "Дронт", ТОВ "Калабрія плюс", ТОВ "Асіор" товару, позивачем також надано суду копії первинних документів щодо продажу такого товару: видаткові накладні, виписані ТОВ "КМС" податкові накладні разом із квитанціями про реєстрацію податкових накладних в єдиному реєстрі податкових накладних, рахунки-фактури, довіреності на отримання товару, платіжні доручення про оплату товару.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, що документи, на підставі яких платник податків сформував дані податкового обліку, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

Вказана правова позиція висловлена, у постанові Верховного Суду від 24 травня 2019 року у справі №826/7423/16 (адміністративне провадження №К/9901/5073/19).

При дослідженні факту здійснення господарської операції мають оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов`язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов`язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

Крім того, платник податку на додану вартість не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник податку на додану вартість не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Також, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи міститься копія постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року по справі №810/986/18, якою скасовано Наказ №349 від 16.02.2018 року про призначення та проведення перевірки, та визнано протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Київський області щодо призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки за період 01.01.2016 року - 31.12.2016 року.

У разі визнання перевірки незаконною така перевірка відсутня як юридичний факт, що виключає наявність у податкового органу компетенції на прийняття податкового повідомлення-рішення. Відповідно висновки акта перевірки, визнаної протиправною, не можуть бути прийняті до уваги судом. Податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню в силу незаконності податкової перевірки та відсутності правових наслідків такої.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, оскільки протиправність проведеної перевірки встановлена судовим рішенням, а наказ на проведення перевірки скасовано у судовому порядку, податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками такої перевірки, є протиправними та підлягаю скасуванню.

Оцінивши докази та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до не правильного висновку щодо задоволення позовних вимог, а тому постанова суду першої інстанції має бути скасована з постановлянням нової про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області форми Р№0008601413 від 29.03.2018 року є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки позивачем надано в ході перевірки всі необхідні первинні бухгалтерські та інші документи, які підтверджуть реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Літвіна Н.М.

Сорочко Є.О.

Повний текст виготовлено: 18 вересня 2019 року.