Постанова

від 17.09.2019 по справі 804/4273/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2019 року

Київ

справа №804/4273/13-а

адміністративне провадження №К/9901/2714/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Бившевої Л.І., суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В., розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Брюстор на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014 у справі за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю Брюстор про накладання арешту на кошти,

У С Т А Н О В И В:

СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську ДПС подала до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позов, в якому просила накласти арешт на кошти та інші цінності ТОВ Брюстор .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що у відповідача існує податковий борг та відсутнє майно, у зв`язку з чим неможливо провести опис майна боржника у податкову заставу. Податковий борг утворився через несплату відповідачем авансових внесків з податку на прибуток підприємств за січень та лютий 2013 року, а також через несплату грошових зобов`язань, визначених контролюючим органом у податкових повідомленнях-рішеннях.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 20.05.2013 відмовив в задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення та податкова вимога про сплату податкового боргу, що складається з авансового внеску з податку на прибуток підприємств за січень 2013 року, оскаржені до суду, тому податкові зобов`язання є неузгодженими до дня набрання судовим рішенням законної сили. Твердження контролюючого органу про наявність у відповідача податкового боргу є безпідставними. Окрім того, відповідач не декларував авансові платежі з податку на прибуток за січень та лютий 2013 року та пеню, нараховану через несплату податкових зобов`язань, що визначена у зазначених податкових повідомленнях-рішеннях, а також не отримував рішень про нарахування зазначених авансових платежів, що також свідчить про неузгодженість зобов`язань та, відповідно, про відсутність податкового боргу.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 30.01.2014 скасував постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2013 та задовольнив позов. Суд наклав арешт на кошти та інші цінності ТОВ Брюстор , що знаходяться у банку, у межах суми податкового боргу.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у відповідача існує податковий борг з авансових внесків за січень та лютий 2013 року, та відсутнє майно, яке може слугувати джерелом погашення податкового боргу. Податкова вимога про сплату податкового боргу, що складається з авансового внеску з податку на прибуток підприємств за січень 2013 року, судом скасована з підстав передчасності, а не з підстав відсутності у відповідача обов`язку сплачувати авансові внески з податку на прибуток підприємств (постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2013 у справі № 804/2074/13-а).

ТОВ Брюстор подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права: підпункт 20.1.17 пункту 20.1 статті 20, підпункт 129.1.1 пункту 129.1 статті 129, підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункти 54.1, 54.3 статті 54, пункт 56.18 статті 56, пункти 59.1, 59.3, 59.4 статті 59 Податкового кодексу України, пункти 2.2 3.5 Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 № 576, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 31.10.2013 за № 1840/24372, частини першої статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач зазначає, що підстави для накладення арешту відсутні, оскільки у відповідача немає податкового боргу. Так, податкові повідомлення-рішення, за якими визначені податкові зобов`язання, оскаржені до суду, тому зобов`язання за ними є неузгодженими. На час подання касаційної скарги податкові повідомлення-рішення скасовані судом. Податковий борг за авансовим внеском з податку на прибуток підприємств за січень 2013 року відсутній, оскільки податкова вимога, що направлена на суму такого боргу, скасована Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом постановою від 02.07.2013 у справі № 804/2074/13-а. Податковий борг за авансовим внеском з податку на прибуток підприємств за лютий 2013 року та пеня, нарахована на суму податкових зобов`язань, також відсутній, оскільки відповідач не декларував цей внесок у податковій декларації та не отримував рішень контролюючого органу про визначення цього податкового зобов`язання, а також про нарахування пені, тому ці зобов`язання є неузгодженими, що виключає висновок про виникнення податкового боргу. Суд апеляційної інстанції незаконно прийняв зміну підстав позову, врахувавши податкову вимогу, прийняту у серпні, яка не була підставою для звернення з позовом і якої на час вирішення справи в суді першої інстанції не існувало.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19.02.2014 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.

Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 2 червня 2016 року №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 Про визначення дня початку роботи Верховного Суду днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.09.2019 призначив розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін на 17.09.2019.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить із такого.

Суди попередніх інстанцій встановили такі обставини.

Контролюючий орган звернувся до суду з адміністративним позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача - платника податків, що знаходяться у банку, на підставі підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, обґрунтовуючи вимоги відсутністю у платника податку майна та наявністю податкового боргу в сумі 23 825 519,03 грн, який складається з:

7 242 895,99 грн, визначених за податковими повідомленнями-рішеннями від 26.02.2013 № 0000011400, № 0000021400, № 0000031400;

61 493,04 грн пені, нарахованої на суми податкових зобов`язань, визначених у зазначених податкових повідомленнях-рішеннях;

16 521 130,00 грн, несплачених відповідачем авансових внесків з податку на прибуток підприємств, зокрема в сумі 8 260 565 грн за січень 2013 року (на цю суму надіслана податкова вимога від 24.01.2013 № 4) та в сумі 8 260 565 грн за лютий 2013 року.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту органами державної податкової служби визначені статтею 94 Податкового кодексу України.

Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Отже, норми статті 94 Податкового кодексу України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від предмета такого арешту.

Водночас чинне законодавство розмежовує порядок накладення адміністративного арешту на майно платника податків, відмінне від коштів, та арешту коштів платника податків.

Адміністративний арешт майна платника податків відповідно до пункту 94.10 статті 94 Податкового кодексу України накладається за рішенням керівника органу державної податкової служби, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Натомість арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Наведені норми кореспондуються з пунктом 94.4 статті 94 Податкового кодексу України, згідно з яким арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків, тобто компетенція щодо накладення арешту майна належить органу державної податкової служби, але така компетенція не поширюється на арешт коштів платника податку, який накладається за рішенням лише суду на підставі звернення контролюючого органу.

При цьому підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, є загальними.

Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Зазначене випливає із системного тлумачення правових норм, які містяться у статті 94 Податкового кодексу України. Ці норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.

Отже, арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, та не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

Така правова позиція викладена також Верховним Судом у складі суддів першої палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.11.2018 у справі №820/1929/17 (касаційне провадження №К/9901/40847/18).

Водночас Податковим кодексом України передбачені також додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу.

Так, відповідно до підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача з позовом) органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Норма підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 є імперативною і обов`язковою до виконання. Вона регулює питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Отже, обов`язковими підставами для накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків є наявність у цього платника податків податкового боргу та відсутність майна та/або наявність майна, балансова вартість якого менша суми податкового боргу.

Обставина щодо відсутності у відповідача майна станом на час звернення до суду з позовом установлена судом апеляційної інстанції на підставі довідки від 04.02.2013 № 1/33422458 і не заперечується відповідачем.

Суд апеляційної інстанції також установив обставину щодо наявності у відповідача податкового боргу з авансових внесків з податку на прибуток підприємств в сумі 16 521 130,00 грн, зокрема в сумі 8 260 565 грн за січень 2013 року, на яку надіслана податкова вимога від 24.01.2013 № 4, та в сумі 8 260 565 грн за лютий 2013 року. Відповідач не заперечує факту несплати ним зазначеного авансового внеску, вважаючи таку несплату правомірною з огляду на відсутність для цього підстав.

Перевіряючи такі доводи відповідача, зазначені у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності) (далі - ПК), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 ПК крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до пункту 49.19 статті 49 ПК якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків), згідно з відповідним розділом цього Кодексу, зазначена податкова декларація подається у строки, визначені пунктом 49.18 цієї статті для такого базового звітного (податкового) періоду. Для цілей цього Кодексу під терміном базовий звітний (податковий) період слід розуміти перший звітний (податковий) період року, визначений відповідним розділом цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 ПК податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Відповідно до підпункту 49.18.3 пункту 49.14 статті 49 ПК податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Згідно з абзацом 1 пункту 57.1 статті 57 ПК платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на наведену вище норму кодексу протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, у платника податку виникає обов`язок сплатити суму податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств, задекларовану в податковій декларації за звітний період (квартал, рік).

Водночас підпунктом 3 пункту 91 Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв`язку з проведенням адміністративної реформи в Україні від 05.07.2012 № 5083-VI, який набрав чинності з 12.08.2012, пункт 2 підрозділу 4 Особливості справляння податку на прибуток підприємств розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України доповнено абзацом другим такого змісту: Платники податку на прибуток підприємств, які починаючи з 2013 року подають річну податкову декларацію відповідно до пункту 57.1 статті 57 цього Кодексу, сплачують у січні - лютому 2013 року авансовий внесок з цього податку у розмірі 1/9 податку на прибуток, нарахованого у податковій звітності за дев`ять місяців 2012 року, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця .

При цьому пункт 57.1 статті 57 ПК, який згідно з пунктом 16 Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв`язку з проведенням адміністративної реформи в Україні від 05.07.2012 № 5083-VI було доповнено абзацами, що передбачали спеціальний порядок та розміри сплати податку на прибуток підприємств, набрав чинності з 01.01.2013 (згідно з пунктом 1 розділу II Прикінцеві положення цього Закону).

Згідно з абзацом першим пункту 57.1 статті 57 ПК, що набрав чинності з 01.01.2013, платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

Натомість форма податкової декларації з податку на прибуток підприємства, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 28.09.2011 № 1213, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.10.2011 за № 1215/19953, яка подавалась за ІІІ квартали 2012 року та на день подання якої згідно з підпунктом 3 пункту 91 Закону України від 05.07.2012 № 5083-VI, який набрав чинності з 12.08.2012, установлений обов`язок платника податку після 01.01.2013 зі сплати авансового внеску з цього податку у розмірі 1/9 податку на прибуток, нарахованого у податковій звітності за дев`ять місяців 2012 року, не містить окремого розділу або доповнень, які б передбачали декларування платником авансового внеску з податку на прибуток.

Отже, обов`язок платників податку на прибуток підприємств зі сплати за січень - лютий 2013 року авансового внеску з цього податку у розмірі 1/9 податку на прибуток, нарахованого у податковій звітності за дев`ять місяців 2012 року, визначений законом.

У цьому разі правила узгодження податкових зобов`язань, передбачені у законі, на платника податку на прибуток підприємств не поширюються. Так, закон визначає, що сплата за січень - лютий 2013 року авансового внеску з податку на прибуток підприємств здійснюється без подання податкової декларації, тобто без декларування авансового внеску за ці звітні періоди. Сплата авансового внеску за січень - лютий 2013 року здійснюється протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем цих звітних (податкових) місяців. При цьому звітними (податковими) місяцями, про які йдеться в абзаці другому пункту 2 підрозділу 4 Особливості справляння податку на прибуток підприємств розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України як про місяці для сплати авансового внеску у розмірі 1/9 податку на прибуток, є січень-лютий 2013 року, тому граничним строком сплати для такого авансового внеску є 20.02.2013 та 20.03.2013 відповідно. За закінченням такого строку авансові внески з податку на прибуток підприємств стають податковим боргом, процедура погашення якого визначена Податковим кодексом України.

Зважаючи на викладене, станом на дату звернення позивача до суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача - 27.03.2013 та на час вирішення справи в судах попередніх інстанцій у відповідача існував податковий борг з авансових внесків з податку на прибуток підприємств за січень та лютий 2013 року в сумі 16 521 130,00 грн, зокрема в сумі 8 260 565 грн за січень 2013 року та в сумі 8 260 565 грн за лютий 2013 року.

За установлених судом апеляційної інстанції на час вирішення справи обставин про наявність у платника податків - відповідача податкового боргу в сумі 16 521 130,00 грн та відсутність майна, суд касаційної інстанції визнає правильним задоволення судом апеляційної інстанції позовних вимог шляхом накладення адміністративного арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться у банку, в межах суми тільки цього податкового боргу.

Щодо податкового боргу в сумі 7 242 895,99 грн, визначеної за податковими повідомленнями-рішеннями від 26.02.2013 № 0000011400, № 0000021400, № 0000031400, та 61 493,04 грн пені, нарахованої на суми податкових зобов`язань, визначених у цих податкових повідомленнях-рішеннях, то установлені судом апеляційної інстанції обставини про оскарження відповідачем станом на час вирішення справи в цьому суді зазначених податкових повідомлень-рішень до суду свідчать про неузгодження визначених в них податкових зобов`язань, адже відповідно до вимог абзацу 4 пункту 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. Відповідно, станом на час вирішення справи в судах попередніх інстанцій у відповідача не виникло обов`язку зі сплати таких зобов`язань, що виключає висновок про існування в нього податкового боргу із зазначених податкових зобов`язань.

Разом з тим неврахування судом апеляційної інстанції зазначеного не призвело до неправильного вирішення справи.

Посилання відповідача на порушення судом апеляційної інстанції пункту 2 частини п`ятої статті 183-3 Кодексу адміністративного суду України є безпідставним, оскільки відповідач звернувся до суду з адміністративним позовом щодо накладення арешту на кошти та інші цінності на підставі підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 ПК, а не з поданням про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, яке передбачено статтею 183-3 Кодексу адміністративного суду України.

Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд не допустив неправильного їх застосування.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Брюстор залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду