Постанова

від 19.09.2019 по справі 922/573/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2019 р. Справа № 922/573/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Геза Т.Д., суддя Мартюхіна Н.О.

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків, (вх.№2194 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 10.06.2019р. у справі №922/573/19 (суддя Калантай М.В., ухвалене в м.Харків о 09:44год., дата складання повного тексту рішення - 20.06.2019р.)

за позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк , м.Київ,

до 1-го відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП Спецмаш", м. Харків,

до 2-го відповідача: фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків,

про стягнення 77236,15грн.

ВСТАНОВИЛА:

Акціонерне товариство Комерційний банк Приватбанк звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП Спецмаш" та фізичної особи ОСОБА_1 , в якому просило суд стягнути солідарно з відповідачів 77236,15грн., з яких: 45833,33грн. заборгованості за кредитом, 11694,45грн. заборгованості за відсотками нарахованими на прострочену заборгованість, 9125,37грн. заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії, 10583,00грн. пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання першим відповідачем зобов`язань за кредитним договором №б/н від 18.12.2017р., внаслідок чого у нього станом на 29.01.2019р. виникла заборгованість в загальному розмірі 77236,15грн. У зв`язку з цим, а також враховуючи умови укладеного між позивачем та другим відповідачем договору поруки №POR1513594077832 від 18.12.2017р., АТ КБ ПРИВАТБАНК просить суд стягнути вказану заборгованість солідарно з першого та другого відповідачів.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.06.2019р. у справі №922/573/19 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 20.06.2019р.) позов задоволено; стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП Спецмаш" та фізичної особи ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк ПРИВАТБАНК 45833,33грн. заборгованості за кредитом, 11694,45грн. заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість, 9125,37грн. заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії, 10583,00грн. пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором а також 1921,00грн. судового збору.

Відповідні висновки місцевого господарського суду з посиланням на положення статей 526, 530, 543, 553, 554, 610, 612, 625, 634, 639, 1054 Цивільного кодексу України мотивовані обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

Фізична особа ОСОБА_1 з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 10.06.2019р. у справі №922/573/19 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Одночасно апелянт звернувся з клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду Харківської області від 10.06.2019р. у справі №922/573/19.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції було порушено норми як матеріального так і процесуального права, що призвело до передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 18.12.2017р.

Зокрема, апелянт вказує на те, що місцевий господарський суд помилково встановив, що ОСОБА_1 уклав з позивачем договір поруки №POR1513594077832 від 18.12.2017р. предметом якого є надання поруки другим відповідачем за виконання зобов`язань першого відповідача, як боржника, які випливають з договору. Апелянт стверджує, що договір поруки не підписував і не брав на себе жодних зобов`язань першого відповідача, зокрема, в матеріалах справи відсутній договір підписаний безпосередньо ОСОБА_1 .

Окрім того, апелянт наголошує на тому, що позивачем при зверненні до суду не було надано обґрунтованого розрахунку позовних вимог.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.07.2019р. поновлено Фізичній особі ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Харківської області від 10.06.2019р. у справі №922/573/19; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи ОСОБА_1 на рішення господарського суду Харківської області від 10.06.2019р. у справі №922/573/19; встановлено сторонам у справі строк до 07.08.2019р. для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання.

09.08.2019р. позивачем подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№6030), в якому просить суд залишити апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 10.06.2019р. у справі №922/573/19 залишити без змін.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суд від 13.08.2019р. розгляд апеляційної скарги фізичної особи ОСОБА_1 на рішення господарського суду Харківської області від 10.06.2019р. у справі №922/573/19 постановлено розпочати з 14.08.2019р. без повідомлення учасників справи, зважаючи на положення частини 10 статті 270 цього Кодексу, оскільки ціна позову в зазначеній справі менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, вказана апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи, зважаючи на приписи частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, якими передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18.12.2017р. Товариством з обмеженою відповідальністю "ТВП Спецмаш" було підписано із використанням електронного цифрового підпису і подано через систему інтернет-клієнт-банкінгу до АТ КБ "Приватбанк" анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг "КУБ", згідно якої ТОВ "ТВП Спецмаш" приєдналось до розділу 3.2.8 "Умов та правил надання банківських послуг", що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.pb.ua, які разом із анкетою-заявою складають кредитний договір б/н від 18.12.2018р. (надалі - кредитний договір), та взяло на себе зобов`язання виконувати умови договору (т.1 а.с.19-20).

Крім того, в забезпечення виконання умов кредитного договору, 18.12.2017р. між Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (надалі - кредитор) та фізичною особою ОСОБА_1 (надалі - поручитель) було укладено договір поруки № POR1513594077832 (надалі - договір поруки т.1 а.с.32-33), відповідно до умов якого предметом договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання підприємством ТОВ "ТВП Спецмаш" зобов`язань за угодами приєднання до розділу 3.2.8 "Умов та правил надання банківських послуг" (пункт 1.1.1. договору поруки).

Пунктом 1.2 договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за угодою в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно даного пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Згідно пункту 1.5 договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Пунктом 2.1.2. договору поруки сторони погодили, що у випадку невиконання боржником якого - небудь зобов`язання, кредитор має право направити поручителю вимогу із зазначенням невиконаного (их) зобов`язання (нь). Не направлення кредитором вказаної вимоги не є перешкодою та не позбавляє права кредитора звернутись до суду з вимогою виконати взяті на себе поручителем зобов`язання або вимагати від поручителя виконання взятих на себе зобов`язань іншими способами. Поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник у випадку невиконання боржником зобов`язання за угодою, незалежно від факту направлення чи не направлення кредитором поручителю передбаченої даним пунктом вимоги.

Як зазначав в позовній заяві позивач, 20.12.2017р. на виконання вимог умов укладеного кредитного договору на розрахунковий рахунок ТОВ "ТВП Спецмаш" було перераховано грошові кошти в розмірі 50000,00грн., проте, ТОВ "ТВП Спецмаш", взяті на себе зобов`язання належним чином не виконало, внаслідок чого у нього станом на 29.01.2019р. виникла заборгованість за кредитом в розмірі 45833,33грн., відсотками в розмірі 11694,45грн. та комісіями в розмірі 9125,37грн., та пеня в сумі 10583,00грн.

У зв`язку із вказаними обставинами, 14.08.2018р. позивачем було направлено на адресу ТОВ "ТВП Спецмаш" (позичальника) та фізичної особи ОСОБА_1 (поручителя) повідомлення з вимогою про погашення вказаної заборгованості (т.1 а.с.34-36).

Проте, відповіді на вказане повідомлення надано не було, як і не було погашено заборгованість в добровільному порядку, що і стало підставою для звернення 27.02.2019о. Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП Спецмаш" та фізичної особи ОСОБА_1 , в якому просило суд стягнути солідарно з відповідачів 77236,15грн., з яких: 45833,33грн. заборгованості за кредитом, 11694,45грн. заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість, 9125,37грн. заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії, 10583,00грн. пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором (т.1 а.с.4-38).

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.06.2019р. у даній справі позов задоволено, з підстав викладених вище (т.1 а.с.101-108).

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, судова колегія дійшла висновку про наявність правових підстав для частково задоволення апеляційної скарги враховуючи наступне.

Як було зазначено вище, 18.12.2017р. Акціонерним товариством Комерційним банком ПРИВАТБАНК , було укладено кредитний договір з ТОВ "ТВП Спецмаш", згідно з умовами якого товариство отримало кредит у розмірі 50000,00грн., шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ ПРИВАТБАНК , отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.

До кредитного договору позивачем було додано витяг з Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ ПРИВАТБАНК (т.1 а.с.21-26).

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ТОВ "ТВП Спецмаш" (1-го відповідача) за вказаним кредитним договором станом на 29.01.2019р. становить 77236,15грн., і складається з основної заборгованості за кредитом в розмірі 45833,33грн., відсотками в розмірі 11694,45грн., комісіями в розмірі 9125,37грн. та пені в сумі 10583,00грн.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626 та 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 Цивільного кодексу України).

Частиною другою статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює суб`єкт підприємництва (в даному випадку АТ КБ ПРИВАТБАНК ).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Судова колегія зауважує, що в заяві позичальника від 18.12.2017р. процентна ставка не зазначена.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що у вказаній заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що банк пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив в тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 18.12.2017р. посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ ПРИВАТБАНК .

витягом з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ ПРИВАТБАНК , що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років, та інші умови.

При цьому, судова колегія наголошує, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розумів 1-ий відповідач та ознайомився і погодився з Умовами, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ ПРИВАТБАНК , а також те, що вказані документи на момент отримання 1-им відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, судова колегія зазначає, що роздруківка із веб-сайту позивача не може бути належним доказом розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015р. у справі №6-16цс15.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до спірних правовідносин правила частини першої статті 634 Цивільного кодексу України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному веб-сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ ПРИВАТБАНК в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18.12.2017року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (27.02.2019р.), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Отже, за наведених обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані 1-му відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з 1-им відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Крім того, судова колегія зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Проте, надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг АТ КБ ПРИВАТБАНК , з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, Умов та правил надання банківських послуг, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього відсутній погоджений сторонами розмір процентів, пені, штрафу, тощо, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі №342/180/17.

Наявність у даній справі та справі №342/180/17 неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який міститься в матеріалах даної справи не містять підпису 1-го відповідача, тому дані умови не можна розцінювати як частину договору, укладеного між сторонами 18.12.2017р. шляхом підписання заяви.

Отже за наведених обставин відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.

Вказані обставини не були встановлені господарським судом першої інстанції, що призвело до передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення відсотків в розмірі 11694,45грн., комісії в розмірі 9125,37грн., та пені в сумі 10583,00грн.

Окрім викладеного, судова колегія зазначає, що основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 Цивільного кодексу України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1 та 3 статті 509 Цивільного кодексу України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ТОВ "ТВП Спецмаш" АТ КБ ПРИВАТБАНК дотрималось вимог таких принципів цивільного судочинства як справедливість, добросовісність та розумність, що передбачені пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України.

Також, судова колегія зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами договір у вигляді заяви від 18.12.2017р., підписаної сторонами, не містить і строку повернення прокредитованих коштів (користування ним). Факт надання та часткового погашення кредитних коштів підтверджується випискою з банківського рахунку скаржниці.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ ПРИВАТБАНК не повернуті, а також з урахуванням вимог частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основної заборгованості в розмірі 45833,33грн.

Положеннями частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватись, зокрема, порукою.

Як було зазначено вище, в забезпечення виконання умов кредитного договору, 18.12.2017р. між Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (надалі - кредитор) та фізичною особою ОСОБА_1 (надалі - поручитель) було укладено договір поруки №POR1513594077832 (надалі - договір поруки т.1 а.с.32-33), відповідно до умов якого предметом договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання підприємством ТОВ "ТВП Спецмаш" зобов`язань за угодами приєднання до розділу 3.2.8 "Умов та правил надання банківських послуг" (пункт 1.1.1. договору поруки).

Пунктом 1.2 договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за угодою в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно даного пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Згідно пункту 1.5 договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Пунктом 2.1.2. договору поруки сторони погодили, що у випадку невиконання боржником якого - небудь зобов`язання, кредитор має право направити поручителю вимогу із зазначенням невиконаного (их) зобов`язання (нь). Не направлення кредитором вказаної вимоги не є перешкодою та не позбавляє права кредитора звернутись до суду з вимогою виконати взяті на себе поручителем зобов`язання або вимагати від поручителя виконання взятих на себе зобов`язань іншими способами. Поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник у випадку невиконання боржником зобов`язання за угодою, незалежно від факту направлення чи не направлення кредитором поручителю передбаченої даним пунктом вимоги.

Апелянт заперечуючи проти солідарного стягнення за договором поруки вказує на те, що договір поруки не підписував і не брав на себе жодних зобов`язань першого відповідача, зокрема, в матеріалах справи відсутній договір підписаний безпосередньо ОСОБА_1, а отже підстави для відповідного стягнення відсутні.

Судова колегія відхиляє вказані доводи як безпідставні та такі, що спростовуються матеріалами справи, оскільки до позовної заяви позивачем було додано роздруківку файлу перевірки електронного цифрового підпису (т.1 а.с.33), з якого вбачається, що Об`єкт перевірки: ДОГОВІР ПОРУКИ №РOR 1513594077832 від 18.12.2017р., який свідчить про накладення на документ "ДОГОВІР ПОРУКИ РОR1513594077832 від 18.12.2017р.pdf" ОСОБА_1 18.12.2017р. електронного цифрового підпису та електронної печатки, а також ЕЦП ПАТ КБ Приватбанк.

Вірність вказаних підписів (ЕЦП та електронної печатки) підтверджено Акредитованим центром сертифікації ключів АТ КБ ПРИВАТБАНК , відомості про акредитацію якого є загальнодоступними на сайті https://acsk.privatbank.ua/acskdoc.

Отже, договір поруки № РОR1513594077832 від 18.12.2017р. підписаний банком і 2-им відповідачем шляхом накладання електронного цифрового підпису.

Згідно з частиною 1 статті 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Частиною 2 статті 553 Цивільного кодексу України встановлено, що порукою може забезпечуватись виконання зобов`язань частково або в повному обсязі.

Відповідно до статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно приписів статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки 1-ий відповідач в порушення умов кредитного договору №б/н від 18.12.2017р. та "Умов і правил надання банківських послуг", у встановлений строк, не здійснив повернення кредиту, виконання зобов`язань за яким, забезпечене порукою з боку 2-го відповідача (апелянта) на підставі договору поруки №POR1513594077832 від 18.12.2017р., колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку про те, що вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за договором в сумі 45833,33грн., є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення було не в повній мірі правильно застосовано положення норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим наявні правові підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення в частині задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП Спецмаш" та фізичної особи ОСОБА_1 , про стягнення солідарно з відповідачів 11694,45грн. заборгованості за відсотками нарахованими на прострочену заборгованість, 9125,37грн. заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії та 10583,00грн. пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат судова колегія керується приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 2, 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.06.2019р. у справі №922/573/19 скасувати частково та викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

" Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП Спецмаш" (61001, м.Харків, майдан Захисників України, будинок 7/8, код ЄДРПОУ 40032808) та фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк ПРИВАТБАНК (01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1Д, код 14360570) 45833,33грн. заборгованості за кредитом.

В іншій частині позовних вимог відмовити".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП Спецмаш" (61001, м.Харків, майдан Захисників України, будинок 7/8, код ЄДРПОУ 40032808) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк ПРИВАТБАНК (01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1Д, код 14360570) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 569,96грн.

Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк ПРИВАТБАНК (01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1Д, код 14360570) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 569,96грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні судові накази.

Повний текст постанови складено 19 вересня 2019р.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя О.В. Плахов

Суддя Т.Д. Геза

Суддя Н.О. Мартюхіна