Постанова

від 19.09.2019 по справі 320/6018/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6018/18

П О С Т АН О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.

За участю секретаря: Гайворонського В.М.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року, суддя Сакевич Ж.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вишгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вишгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив:

- визнати протиправною бездіяльність Вишгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо відмови перерахунку та стягнення недоплаченої пенсії ОСОБА_1 , інваліду 2 групи, потерпілому внаслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії, відповідно до постанов Іванківського районного суду Київської області від 18.02.2011 року №2-а-1402/2011, від 04.05.2011 року №2-а-4349/2011, від 21.06.2011 року №2-а-6231/2011, ухвал Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2012 року (справа №2а-4349/11), від 06.11.2012 року (справа №2-а-1402/2011), від 13.05.2013 року (справа №2-а-6231/2011) - з листопада 2011 року (дата відповідно до матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 );

- зобов`язати Вишгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 пенсію, відповідно до постанов Іванківського районного суду Київської області від 18.02.2011 №2-а-1402/2011, від 04.05.2011 №2-а-4349/2011, від 21.06.2011 року №2-а-6231/2011, ухвал Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2012 року (справа №2а-4349/11), від 06.11.2012 року (справа №2-а-1402/2011), від 13.05.2013 року (справа №2-а-6231/2011), з урахуванням виплачених сум - з листопада 2011 року.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що постановою Іванківського районного суду Київської області від 18.02.2011 року у справі №2-а-1402/2011 зобов`язано управління Пенсійного фонду України у Іванківському районі Київської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", основної пенсії із розрахунку 8-ми мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за період з 02.08.2010 року з урахуванням вже виплачених сум.

Також, позивач зазначив, що постановою Іванківського районного суду Київської області від 04.05.2011 року у справі №2-а-4349/2011 зобов`язано управління Пенсійного фонду України у Іванківському районі Київської області здійснити перерахунок пенсії та виплатити перераховану додаткову пенсію ОСОБА_1 , відповідно до ст.50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням проведених виплат, та постановою Іванківського районного суду Київської області від 21.06.2011 року у справі №2-а-6231/2011 зобов`язано управління Пенсійного фонду України у Іванківському районі Київської області здійснити перерахунок та стягнути перераховані недоплачені кошти, з урахуваням вже виплачених сум і зміни розміру прожиткового мінімуму, відповідно до ст.54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року №796-XII та Постанови Кабінету Міністрів України "Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27.12.2005 року №1293, ОСОБА_1 з 15.12.2010 року як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС 1986 року, яка передбачає перерахунок основної державної пенсії інваліду 2 групи в розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком із збільшенням державної основної пенсії в 3,5 рази.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Вишгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року, згідно статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", викладену у листі від 20.04.2018 року №16/1-11/06-03. Зобов`язано Вишгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити перерахунок основної та додаткової пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року на підставі постанов Іванківського районного суду Київської області від 18.02.2011 року №2-а-1402/2011, від 04.05.2011 року №2-а-4349/2011, від 21.06.2011 року №2-а-6231/11, відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити резолютивну рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Іванківським РВ ГУ МВС України в Київській області 28.04.1996 року (а.с. 54).

З матеріалів справи вбачається, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями посвідчення серії НОМЕР_2, виданим 07.11.2006 року та вкладкою НОМЕР_3 С, виданою 07.11.2006 року (а.с. 55).

Згідно витягу із акту огляду МСЕК до довідки від 30.10.2006 року серії КИО - І №261687 позивачу з 27.10.2006 року встановлено другу групу інвалідності довічно, причина інвалідності - захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 111).

Позивач перебуває на обліку в Вишгородському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області та отримує пенсію по інвалідності та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначену йому згідно зі статтями 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Постановою Іванківського районного суду Київської області від 18.02.2011 року у справі №2-а-1402/2011, зокрема, зобов`язано управління Пенсійного фонду України у Іванківському районі Київської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , відповідно до ст.54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", основної пенсії із розрахунку 8-ми мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за період з 09.08.2010 року з урахуванням вже виплачених сум (а.с. 13)

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову Іванківського районного суду Київської області від 18.02.2011 року у справі №2-а-1402/2011 без змін (а.с.14).

Згідно відмітки в судовому рішенні вказана постанова набрала законної сили 06.11.2011 року.

Також, постановою Іванківського районного суду Київської області від 04.05.2011 року у справі №2-а-4349/2011, зокрема, зобов`язано управління Пенсійного фонду України у Іванківському районі Київської області здійснити перерахунок пенсії та виплатити перераховану додаткову пенсію, відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", ОСОБА_1 у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, розраховуючи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням проведених виплат (а.с. 15).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2012 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову Іванківського районного суду Київської області від 04.05.2011 року у справі №2-а-4349/2011 без змін (а.с.16-17).

Згідно відмітки в судовому рішенні вказана постанова набрала законної сили 26.09.2012 року.

Крім того, постановою Іванківського районного суду Київської області від 21.06.2011 року у справі №2-а-6231/11, зокрема, зобов`язано управління Пенсійного фонду України у Іванківському районі Київської області зробити перерахунок пенсії та стягнути перераховані недоплачені кошти з урахуванням вже виплачених сум і зміни розміру прожиткового мінімуму, відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII та Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2005 року №1293 "Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ОСОБА_1 - з 15.12.2010 року як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС 1986 року в розмірі, яка передбачає перерахунок основної державної пенсії інвалідам ІІ групи в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком із збільшенням державної основної пенсії в 3,5 рази (а.с. 18).

Згідно відмітки в судовому рішенні вказана постанова набрала законної сили 13.05.2013 року.

Судом встановлено, що вищезазначені рішення суду виконувались пенсійним органом до листопада 2011 року.

06 квітня 2018 року позивач звернувся до Вишгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою, в якій просив поновити виплати пенсії відповідно до постанов Іванківського районного суду Київської області від 18.02.2011 року у справі №2-а-1402/2011, від 04.05.2011 року у справі №2-а-4349/2011 та від 21.06.2011 року у справі №2-а-6231/11, зробити перерахунок з часу припинення виплат по теперішній час (а.с. 46).

Розглянувши заяву позивача, відповідач листом від 20.04.2018 року №16/1-11/06-03 повідомив його, що постанова Іванківського районного суду Київської області від 18.02.2011 року у справі №2-а-1402/2011 виконана, розмір пенсії перерахований, сума доплати становила 31185,73 грн. та була виплачена у квітні 2011 року. Також пенсійний орган повідомив, що постанова Іванківського районного суду Київської області від 04.05.2011 року у справі №2-а-4349/2011 виконана, розмір пенсії перерахований, сума доплати становила 8061,52 грн. та була виплачена у липні 2011 року. Перерахунок, проведений на підставі постанови Іванківського районного суду Київської області від 21.06.2011 року у справі №2-а-6231/11, виплачено у серпні 2011 року. Зазначені виплати у розмірах, визначених постановою суду, проводились до листопада 2011 року.

Крім того, в даному листі зазначено, що 19.06.2011 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", яким передбачено, що у 2011 році положення, зокрема, ст. ст. 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Аналогічні положення містяться у законах України про Державний бюджет України в наступних роках. З огляду на що, пенсія позивачу виплачується відповідно до чинного законодавства, зокрема, постанов Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 року №745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету", яка набрала чинності 23.07.2011 року та від 23.11.2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка набрала чинності 01.01.2012 року (а.с. 19).

Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Відповідно до статті 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно з статтею 50 Закону № 796-XII у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії, особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, зокрема, інвалідам IIІ групи у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

У відповідності до частини 4 статті 54 Закону № 796-XII у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема, по IIІ групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком.

Разом з тим, Законом України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2011 рік від 14 червня 2011 року № 3491-VI (далі - Закон №3491VI) розділ VІІ Прикінцеві положення Закону України Про державний бюджет України на 2011 рік доповнено п. 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення ст. 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011).

Таким чином, Законом № 3491-VI Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На виконання пункту 7 Закону № 3491-VI, 06 липня 2011 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету № 745, яка набрала чинності з 23 липня 2011 року, пунктами 1 і 3 якої визначено інші розміри основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою.

Постановою Кабінету Міністрів України Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 23 листопада 2011 року № 1210 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок).

У подальшому, п. 3 Прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2012 рік від 22 грудня 2011 року № 4282-VI (набрав чинності 01 січня 2012 року), п. 4 Прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2013 рік від 06 грудня 2012 року № 5515-VI (набрав чинності 01 січня 2013 року), установлено, що норми і положення ст. 50, 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України у 2012 та 2013 роках виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України.

Згідно з абзацом 8 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

З правового аналізу вказаних Законів та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та роз`яснень Конституційного Суду України випливає, що в період з 23 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року визначення порядку та розмірів виплат вказаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.

Законом України від 31 липня 2014 року № 1622-VII Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2014 рік , який набрав чинності 03 серпня 2014 року, розділ Прикінцеві положення Закону № 719-VII доповнено пунктом 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення ст. 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2014 рік.

Отже, з 03 серпня 2014 року Законом № 719-VII Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Оскільки на цей час був також чинний Порядок, яким визначено механізм обчислення пенсій, щодо яких виник спір, то за загальним правилом дії норм права у часі, оскільки Закон № 719-VII в редакції Закону № 1622-VII був прийнятий пізніше Закону № 796-ХІІ, то саме положення Закону № 719-VII та Порядку підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин з 03 серпня 2014 року.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2018 року по справі № 619/2262/17 (№ К/9901/1564/17), від 19 червня 2018 року у справі № 344/14522/17 та від 1 вересня 2018 року у справі № 522/6810/17.

Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, у період з 01 січня по 02 серпня 2014 року Вишгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області повинно було нараховувати та виплачувати позивачу пенсію в розмірі, визначеному статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, а не Порядком.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, п. 63 якого, зокрема розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено п. 26, яким установлено, що норми і положення, зокрема, ст. 50, 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, починаючи з 01 листопада 2011 року по 31 грудня 2013 року та з 01 січня 2015 року Вишгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області здійснюючи нарахування та виплату позивачу основної державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у вказаний період, у розмірі визначеному постановами Кабінету Міністрів України діяло правомірно.

Щодо доводів позивача в апеляційній скарзі про протиправність дій відповідача щодо зменшення розміру позивачу пенсій, колегія суддів звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні від 09.10.1979 року у справі Ейрі проти Ірландії з якої вбачається, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі Кйартан Асмундсон проти Ісландії від 12.10.2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

При розв`язанні спірних правовідносин судовою колегією також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні Великода проти України від 03.06.2014 року, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, колегія суддів зазначає, що зміни в редакції Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , які набули чинності з 01.01.2015 року, не визнані Конституційним Судом України неконституційними, а тому підлягають застосуванню.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 8 вересня 2018 року у справі № 496/125/17.

У абзаці 6 пункту 2.1 Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №1-42/2011 щодо відповідності Конституції України (конституційності) певних положень Закону України Про Державний бюджет України на 2011 рік зазначено, що Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, враховує також положення актів міжнародного права.

Оскільки пенсія є періодичним платежем, виплата якої за загальним правилом не обмежена у часі, тому у разі встановлення права на певний її розмір, вона виплачується у цьому розмірі до того часу, поки не відбудуться зміни у законодавстві.

При цьому, період після ухвалення судом рішення, щодо якого, на думку позивача, порушуються його пенсійні права, і з якого, у зв`язку з набранням чинності Закону № 3491-VI, органами Пенсійного фонду України проводиться перерахунок пенсій, таких категорій пенсіонерів як позивач, не підпадає під період, щодо якого захищено порушене право позивача і який досліджувався судом при вирішенні спору в березні 2011 року.

У рішенні Великода Валентина Ніканорівна проти України (параграф 21) Європейський суд з прав людини щодо частин скарг заявниці стосовно невиконання рішення суду від 19 січня 2010 року щодо нарахування та виплати заявниці пенсії у розмірі, встановленому ст. 50 та 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи після внесення у 2011 році змін до законодавства, констатував, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов`язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 01 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19 січня 2010 року, і таким чином для скарги немає підстав.

Колегія суддів наголошує, що Європейський суд з прав людини вже неодноразово зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (зокрема, у рішеннях у справах Arras та інші проти Італії , Сухобоков проти Росії ).

У абзаці 10 пункту 2.1 Рішення від 26 грудня 2011 року №1-42/2011 Конституційний Суд України відзначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

З огляду на зазначене, доводи позивача про те, що відповідач протиправно припинив йому виплату основної та додаткової пенсії у розмірі встановленому судовим рішенням, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, правових висновках Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини та є безпідставними.

Разом з тим, колегія суддів також зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 у справі № 6-р/2018, на яке вказує позивач в апеляційній скарзі, не визнавалися неконституційними положення статті 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи в частині, що делегує повноваження щодо визначення умов, порядку призначення та розмірів відповідних пенсійних виплат Кабінету Міністрів України.

Щодо строків звернення до суду за захистом відповідних прав, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

У частині другій цієї статті зазначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.

Предметом спору у даній справі є визнання протиправним дій відповідача з виплати позивачу пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року у розмірі меншому, ніж передбачено вимогами статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Факт протиправності дій відповідача щодо виплати позивачу пенсії за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року у розмірі меншому, ніж передбачено вимогами статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено колегією апеляційного суду під час розгляду справи.

Враховуючи те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), колегія суддів переконана, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину першу статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати". Такий висновок суд апеляційної інстанції робить, виходячи з наступного.

Конституцією України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень.

Оскільки судом встановлено, що виплата позивачу пенсії за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року є наслідком протиправних дій суб`єкта владних повноважень - Вишгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

Разом з тим, відповідно до статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, як підставу відмови у задоволенні позову, у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою доходу як складової конституційного права на соціальний захист, до якого належить, зокрема, й пенсія.

За таких обставин колегія суддів не погоджується із тим, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки це має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 року у справі №646/6250/17; від 19.06.2018 року у справі №646/6250/17.

Враховуючи вищевикладене, колегії суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову щодо проведення перерахунку пенсій та доплати за період з 01.11.2011 року по 31.12.2013 року, та з 03.08.2014 року по день прийняття судового рішення.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Судя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Пилипенко О.Є.

Постанову виготовлено: 19 вересня 2019 року.