Постанова

від 11.09.2019 по справі 202/6191/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 202/6191/16-ц

провадження № 61-29094св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне підприємство Автогаз-Плюс ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2016 року у складі судді Бельченко Л. А. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2016 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Максюта Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного підприємства Автогаз-Плюс (далі - ПП Автогаз-Плюс ), у якому просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у сумі 228 620 грн.

Позов мотивовано тим, що позивач у період з 24 січня 2013 року по 30 грудня 2013 року на розрахунковий рахунок відповідача надіслав грошові кошти на суму 111 770 грн, яка отримана ПП Автогаз-Плюс на підставі договору фінансової допомоги № 2 від 24 січня 2013 року.

У період з 09 січня 2014 року по 31 жовтня 2014 року на розрахунковий рахунок відповідача також надіслав грошові кошти на суму 116 920 грн, яка отримана ПП Автогаз-Плюс на підставі договору фінансової допомоги № 1 від 09 січня 2014 року.

ОСОБА_1 зазначав, що раніше він звертався до відповідача з позовом про стягнення заборгованості за договорами фінансової допомоги на підставі статті 1049 ЦК України, проте у зв`язку з встановленням висновком судової почеркознавчої експертизи того, що директор ПП Автогаз-Плюс вказані правочини не підписував, позовні вимоги були залишені без розгляду.

Посилаючись на те, що у липні 2016 року позивач надсилав відповідачу листи з вимогою повернути безпідставно отримані кошти, проте сума коштів у розмірі 228 620 грн ОСОБА_1 повернута не була, останній просив задовольнити позовні вимоги відповідно до статті 1212 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову у вигляді арешту на грошові кошти ПП Автогаз-Плюс у сумі 228 620 грн, накладеного на підставі ухвали Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 05 жовтня 2016 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем існування між сторонами договірних правовідносин.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2017 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 12 вересня 2017 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову відповідно до вимог статті 1212 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалу апеляційного суду, постановивши нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що грошові кошти у сумі 228 620 грн були отримані відповідачем без достатньої правової підстави, тобто, без наявності будь-яких цивільно-правових угод, що є підставою для застосування положень статті 1212 ЦК України. Судом апеляційної інстанції безпідставно не досліджено нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Крім того, судом не було з`ясовано природу перерахованих позивачем грошових коштів, а також те, чи дійсно вони належали підприємству.

Заперечення на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 202/6191/16-ц з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року вказана справа передана до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є співвласником ПП Автогаз-Плюс .

Іншим співвласником цього підприємства є ОСОБА_2 , який одночасно є директором ПП Автогаз-Плюс .

Протягом 2013-2014 років ПП Автогаз-Плюс на його рахунок через ОСОБА_1 перераховано грошові кошти з призначенням платежу - фінансова допомога згідно договорів № 1 та № 2.

У висновку судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі № 202/4218/15-ц від 18 січня 2016 року № 5924-15 зазначено, що підпис від імені ОСОБА_2 , який є директором ПП Автогаз-Плюс , в графі Позичальник у договорі безпроцентної позики № 1 від 09 січня 2014 року, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

У висновку судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі № 908/1341/15-ц від 25 квітня 2016 року № 6332-15 зазначено, що підпис від імені ОСОБА_2 , який є директором ПП Автогаз-Плюс , в графі Заемщик договору безвідсоткової позики № 2 від 24 січня 2013 року, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою, з наслідуванням його справжнього підпису.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, а судом не встановлено, що між ОСОБА_1 та ПП Автогаз-Плюс були укладені договори зворотної фінансової допомоги, у зв`язку з чим вістуні підстави вважати, що спірні грошові кошти були набуті підприємством без достатньої правової підстави.

Крім того, апеляційним судом зазначено, що на підтвердження позовних вимог позивачем не надано як самого договору зворотньої фінансової допомоги, так і договорів фінансової допомоги № 2 від 24 січня 2013 року та № 1 від 09 січня 2014 року, на підставі яких ОСОБА_1 перераховувались грошові кошти. З копій наявних у матеріалах справи квитанцій вбачається лише те, що платником є відповідач ПП Автогаз-Плюс через позивача ОСОБА_1 , що в свою чергу, також підтверджує відсутність між сторонами договірних правовідносин.

Колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає вказаний висновок судів попередніх інстанцій передчасним з огляду на наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є , зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України , у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання).

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (касаційне провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (касаційне провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц (касаційне провадження № 61-1133св18).

Суди попередніх інстанцій, встановивши відсутність між сторонами цивільно-правових відносин за договорами зворотньої фінансової допомоги, не звернули на те, що саме відсутність правової підстави для набуття або збереження майна є однією з умов для застосування положень статті 1212 ЦК України та стягнення грошових коштів, які ПП Автогаз-Плюс набуло через ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не дослідили існування між сторонами інших об`єктивних умов виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають, які відповідно до статті 1212 ЦК України є підставою для повернення сплачених позивачу грошових коштів у розмірі 228 620 грн.

При цьому з копій квитанцій, які містяться у матеріалах справи, вбачається, що грошові кошти перераховувались з розрахункового рахунку ПП Автогаз-Плюс № 33770397 на розрахунковий рахунок ПП Автогаз-Плюс № 33770397 через позивача ОСОБА_1 , у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій не з`ясували наявність правових підстав для пред`явлення ним права вимоги щодо повернення цих коштів відповідно до статті 1212 ЦК України.

Оскільки відповідно до статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з`ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, колегія суддів приходить до висновку про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді : В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов