Постанова

від 11.09.2019 по справі 461/13831/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 461/13831/13-ц

провадження № 61-17822св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

відповідачі: Львівська міська рада, Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, Виконавчий комітет Львівської міської ради, Спільне підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю - фірма Продан ЛТД ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 30 листопада 2016 року у складі судді Городецької Л. М. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом, який уточнили у процесі розгляду справи, доЛьвівської міської ради, Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю - фірми Продан ЛТД (далі - СП ТОВ Продан ЛТД ) про визнання незаконним рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, скасування державної реєстрації права власності, витребування нежитлових приміщень, посилаючись на те, що вони є власниками квартир АДРЕСА_3 . 15 лютого 2002 року Виконавчим комітетом Львівської міської ради було прийнято рішення № 059 Про приватизацію об`єктів комунальної власності м. Львова , згідно з яким затверджено перелік об`єктів комунальної власності, що підлягали приватизації способом викупу. Пунктом 16 додатку до цього рішення визначено об`єктом комунальної власності міста Львова, що підлягає приватизації способом викупу, - нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 . Зазначеним рішенням Львівської міської ради порушено права спільної власності мешканців будинку, оскільки спірні приміщення є допоміжними, перебувають в загальному користуванні та є опорними конструкціями будинку, що призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців. Всупереч нормам статей 382, 369 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 1, 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду та офіційному тлумаченню положень цих статей у Рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 у справі № 1-2/2004 Львівська міська рада як суб`єкт владних повноважень оскаржуваним рішенням затвердила серед інших об`єктів нежитлові приміщення у вказаному будинку як такі, що підлягають викупу орендарями. При цьому право власності територіальної громади району на ці підвали не підтверджується правовстановлюючими документами і не зареєстроване в порядку, визначеному статтею 182 ЦК України. На приватизацію зазначених підвальних приміщень вони як співвласники своєї згоди не давали. Вказані приміщення не можуть бути об`єктами приватизації в розумінні Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) . Крім цього, будинок АДРЕСА_1 є історичною пам`яткою, а згідно з частиною третьою статті 2 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) не можуть бути об`єктами малої приватизації будівлі (споруди, приміщення) або їх окремі частини, які становлять національну, культурну та історичну цінність і перебувають під охороною держави. 14 січня 2003 року між Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради та СП ТОВ Продан ЛТД було укладено договір № 791 купівлі-продажу нежитлових приміщень шляхом викупу, предметом якого стали нежитлові приміщення загальною площею 68,5 кв. м, позначені номерами 11-1, 11-2 на першому поверсі та номерами ХІІ, ХІІа, ХІІІ у підвалі будинку АДРЕСА_1 . Відповідачі в зазначеному договорі здійснили підміну понять та вказали, що відчуженню підлягають нежитлові приміщення у підвалі, хоча у підвалі знаходяться лише допоміжні підвальні приміщення і жодний компетентний орган не надавав допоміжним підвальним приміщенням статусу нежитлових. Враховуючи викладене, позивачі просили:

- визнати незаконним рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 15 лютого 2002 року № 059 Про приватизацію об`єктів комунальної власності м. Львова в частині затвердження пункту 16 додатку щодо включення нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 у перелік об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень шляхом викупу від 14 січня 2003 року № 791, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гриником І. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 175, в частині продажу нежитлових приміщень у підвалі будинку АДРЕСА_2 , позначених у технічному паспорті номерами ХІІ, ХІІа, ХІІІ;

- скасувати державну реєстрацію права власності за СП ТОВ Продан ЛТД на нежитлові приміщення у підвалі будинку АДРЕСА_1 , позначені у технічному паспорті номерами ХІІ, ХІІа, ХІІ,І загальною площею 21,2 кв. м;

- скасувати державну реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 загальною площею 1 154 кв. м., що зареєстрований на праві комунальної власності за територіальною громадою міста Львова в особі Львівської міської ради;

- витребувати з незаконного володіння СП ТОВ Продан ЛТД нежитлові приміщення у підвалі будинку АДРЕСА_1 , позначені в технічному паспорті номерами ХІІ, ХІІа, ХІІІ, та передати їх власникам квартир у вказаному будинку.

У відзиві на позовну заяву Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради зазначило, що спірні нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1 не віднесено до житлового фонду, вони не використовуються для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, тому не є допоміжними приміщеннями, а мають статус самостійних об`єктів нерухомого майна, на які не розповсюджується правовий режим спільної власності мешканців будинку. Позивачі безпідставно посилалися на положення статті 391 ЦК України, оскільки вони не є власниками спірного майна.

Виконавчий комітет Львівської міської ради в запереченні на позов зазначив, що ухвалою Львівської міської ради від 27 травня 1999 року № 243 Про питання управління майном міської комунальної власності визнано такими, що належить до міської комунальної власності побудовані до 1939 року об`єкти нерухомого майна, які є на території міста Львова і передавалися в різний час міськвиконкомом чи райвиконкомами в користування або на баланс підприємств, установ, організацій. Нежитлове приміщення в будинку АДРЕСА_1 зареєстроване за територіальною громадою міста Львова в особі Львівської міської ради. Позивачі не довели що спірне приміщення ними використовувалося як допоміжне, а також належним чином не обґрунтували, які їх права та інтереси були порушені. При прийнятті рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 15 лютого 2002 року № 059 Про приватизацію об`єктів комунальної власності м. Львова в частині затвердження переліку об`єктів комунальної власності міста Львова, що підлягають приватизації шляхом викупу Виконавчий комітет Львівської міської ради діяв у спосіб та в межах, які передбачені законодавством.

СП ТОВ Продан ЛТД також подало заперечення на позов, в якому зазначило, що спірні нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1 є самостійним об`єктом нерухомого майна, а тому не можуть бути передані у спільну власність мешканців будинку. Відповідно до технічної характеристики, наведеної в технічному паспорті, виданому Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та Експертної оцінки від 26 січня 2000 року за інвентарним № 911, вказані приміщення є магазином. З 1992 року спірні нежитлові приміщення надавалися в оренду, тому безпідставними є доводи позивачів, про те, що ці приміщення є допоміжними. Нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1 не набули статусу пам`ятки культурної спадщини і на час прийняття рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 15 лютого 2002 року № 059 Про приватизацію об`єктів комунальної власності м. Львова не існувало законодавчої заборони щодо включення цих приміщень до переліку об`єктив комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу.

Посилаючись на те, що СП ТОВ Продан ЛТД стало власником спірних нежитлових приміщень у 2003 році і протягом 2003-2006 років здійснювало будівельні роботи в цих приміщеннях, проводило опитування мешканців будинку, зокрема позивачів, то звернувшись до суду у 2013 році, позивачі пропустили позовну давність, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 30 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спірні нежитлові приміщення, відчужені на підставі рішення Виконавчого комітету міської ради від 15 лютого 2002 року № 059 та договору купівлі-продажу нежитлових приміщень шляхом викупу від 14 січня 2003 року № 791, не є допоміжними, а відносяться до нежитлових приміщень, використовуються підприємствами торгівлі та не призначені для забезпечення експлуатації будинку і побутового обслуговування мешканців. Положення статей 1, 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду та Рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 на спірні правовідносини не поширюються, оскільки на зазначені приміщення не розповсюджується правовий режим спільної власності мешканців будинку. Зазначені нежитлові приміщення на першому поверсі та у підвальному поверсі будинку належали до комунальної власності міста, тому Львівська міська рада як орган місцевого самоврядування, котрий представляє та приймає рішення від імені територіальної громади міста Львова, як власник мала право ними розпорядитися. Позивачі як співвласники квартир АДРЕСА_3 реалізували своє право шляхом приватизації належних до їхніх квартир та розташованих у підвальному поверсі будинку допоміжних приміщень квартир (комор), а не допоміжних приміщень будинку, оскільки в Додатку Б до ДБН В.2.2-15-2005 Житлові будинки. Основні положення проведено розмежування понять допоміжні/підсобні приміщення квартири та допоміжні/підсобні приміщення багатоквартирної жилої будівлі. Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 15 лютого 2002 року № 059 Про приватизацію об`єктів комунальної власності м. Львова та укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень шляхом викупу від 14 січня 2003 року № 791 відповідають вимогам законодавства, вчинені в межах повноважень органу місцевого самоврядування, не порушили охоронюваних законом прав та інтересів позивачів.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 06 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відхилено. Рішення Галицького районного суду міста Львова від 30 листопада 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. На час прийняття рішення Виконавчим комітетом Львівської міської ради від 15 лютого 2002 року щодо включення нежитлових приміщень загальною площею 68,5 кв. м у будинку АДРЕСА_1 до переліку об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації способом викупу, та на час укладення між управлінням ресурсів Львівської міської ради та СП ТОВ Продан ЛТД договору купівлі-продажу від 14 січня 2003 року не існувало жодних законодавчих заборон щодо включення цих нежитлових приміщень до переліку об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу, та їхнього відчуження.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 подалидо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справкасаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Галицького районного суду міста Львова від 30 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 квітня 2017 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, судами неповно з`ясовані обставини справи, не досліджені надані позивачами докази, не дано належної оцінки тій обставині, що окремі квартири та комори як об`єкти нерухомості в будинку АДРЕСА_1 були приватизовані фізичними особами, тому передача зазначеного будинку в цілому до комунальної власності Львівської міської ради відбулася неправомірно. Розглядаючи позов про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, суди безпідставно взяли до уваги дублікат реєстраційного посвідчення як достовірний та належний доказ правомірності набуття права власності на будинок, не з`ясувавши при цьому підстав та обставин, за яких Львівська міська рада набула це майно. В судах першої та апеляційної інстанцій позивачі неодноразово вказували на недостовірність наявних в матеріалах справи документів, заявляли клопотання про витребування оригіналу рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 15 лютого 2002 року № 059 Про приватизацію об`єктів комунальної власності м. Львова , технічного паспорта на спірне приміщення, однак суди належним чином не з`ясували дійсних обставин та дійшли помилкових висновків у справі. Суди безпідставно виходили з того, що спірні приміщення є не допоміжними, а нежитловими, а також не застосували положення Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку та не врахували Рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків та від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 у справі про тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду .

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Галицького районного суду міста Львова,а ухвалою від 18 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

17 квітня 2018 року справу № 461/13831/13-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) , який діяв на час виникнення спірних правовідносин, Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об`єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом; викупу.

Частиною третьою статті 7 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) , який діяв на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що включення об`єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації чи з ініціативи відповідних органів приватизації або покупців.

Пунктом 30 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об`єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) , який діяв на час виникнення спірних правовідносин, викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації: не проданих на аукціоні, за конкурсом; включених до переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу; зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України Про оренду державного майна . Викуп майна підприємств, зданих в оренду, проводиться з додержанням вимог, передбачених чинним законодавством України про приватизацію. Порядок викупу об`єкта приватизації визначається Фондом державного майна України.

Судами встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 15 лютого 2002 року № 059 Про приватизацію об`єктів комунальної власності м. Львова було затверджено перелік об`єктів комунальної власності, що підлягали приватизації способом викупу. Пунктом 16 додатку до цього рішення зазначено об`єкт комунальної власності міста Львова, що підлягає приватизації способом викупу, нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , покупець - СП ТОВ Продан ЛТД .

На виконання рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 15 лютого 2002 року № 059 між Управлінням ресурсів Львівської міської ради (продавцем) та СП ТОВ Продан ЛТД (покупцем) 14 січня 2003 року було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 791 , згідно з яким продавець зобов`язався передати у власність покупцю нежитлові приміщення загальною площею 68,5 кв. м, позначені в технічному паспорті Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, складеному 26 січня 2000 року, номерами 11-1, 11-2 на першому поверсі, номерами ХІІ, ХІІа, ХІІІ - в підвалі будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

З дубліката реєстраційного посвідчення серії НОМЕР_2 від 02 лютого 2000 року встановлено, що в цілому будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований на праві комунальної власності за територіальною громадою міста Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення (Ленінського) Галицького райвиконкому від 14 квітня 1987 року № 222, та записано в реєстрову книгу № 8 за реєстровим № 7048.

Наказом Управління ресурсів Департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради від 30 липня 2002 року № 415 Про затвердження звіту про оцінку майна, будівель (приміщень), споруд затверджено звіт про оцінку приміщення, яке орендує СП ТОВ Продан ЛТД , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з наказом Управління ресурсів Департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради від 15 листопада 2002 року № 483 Про приватизацію приміщень вирішено приватизувати способом викупу нежитлові приміщення загальною площею 68,5 кв. м, позначені в технічному паспорті Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, складеному 26 січня 2000 року, номерами 11-1, 11-2 на першому поверсі, номерами ХІІ, ХІІа, ХІІІ - в підвалі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , які орендує СП ТОВ Продан ЛТД .

Актом приймання-передачі від 15 січня 2003 року № 791 СП ТОВ Продан ЛТД та Управління ресурсів Департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради засвідчили, що продавцем виконані зобов`язання щодо передачі покупцю у власність об`єкта продажу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (нежитлові приміщення загальною площею 68,5 кв. м).

Відповідно до статті 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Пунктами 2, 3 частини першої статті 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку визначено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Судами першої та апеляційної інстанцій було досліджено матеріали інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1 та встановлено, що приміщення 11-1 площею 30,2 кв. м. та приміщення 11-2 площею 17,10 кв. м. (загальною площею 47,3 кв. м.) на першому поверсі будинку, а також приміщення ХІІ площею 16,80 кв. м, приміщення ХІІа площею 1,4 кв. м та приміщення ХІІІ площею 3,00 кв. м (загальною площею 21,2 кв. м) у підвалі будинку (загальна площа приміщень 68,5 кв. м) відчужені на підставі рішення Виконавчого комітету міської ради від 15 лютого 2002 року № 059 та договору купівлі-продажу нежитлових приміщень шляхом викупу СП ТОВ Продан ЛТД від 14 січня 2003 року № 791, відносилися до нежитлових, а не допоміжних приміщень, використовувалися підприємствами торгівлі та не призначені для забезпечення експлуатації будинку і побутового обслуговування мешканців.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до частини другої статті10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

У Рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні тощо) передаються безоплатно в спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

При цьому законодавством розмежовано поняття допоміжного приміщення та нежитлового приміщення.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, пунктами 2, 3 частини першої статті 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); нежитлове приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

За змістом наведених правових норм у житлових будинках можуть бути і нежитлові приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що спірні нежитлові приміщення не відносяться до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, використовувалися підприємствами як магазин та не призначені для забезпечення експлуатації будинку і побутового обслуговування його мешканців.

Доводи касаційної скарги про те, що окремі квартири та комори як об`єкти нерухомості в будинку АДРЕСА_1 були приватизовані фізичними особами, тому передача зазначеного будинку в цілому до комунальної власності Львівської міської ради відбулася неправомірно, не заслуговують на увагу, оскільки спірні приміщення є нежитловими і на них не розповсюджується правовий режим спільної власності мешканців будинку.

Оскільки зазначені нежитлові приміщення на першому поверсі та у підвальному поверсі будинку належали до комунальної власності міста, то Львівська міська рада як орган місцевого самоврядування, який представляє та приймає рішення від імені територіальної громади міста Львова, як власник мала право розпорядитися ними у спосіб та в межах, які передбачені законодавством, а саме включення їх до переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.

Аргументи касаційної скарги про те, що судами не застосовано положення Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку та не враховано Рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків та від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 у справі про тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , є необґрунтованими, оскільки суди правильно визначили характер спірних правовідносин, застосували норми матеріального права, які їх регулюють, та належним чином дослідивши докази без порушень норм процесуального права, дійшли висновку, що зазначені приміщення є нежитловими і не відносяться до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку.

Встановивши, що приміщення у підвалі будинку АДРЕСА_2 , позначені у технічному паспорті номерами ХІІ, ХІІа, ХІІІ не належать до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, а є нежитловими приміщеннями, суд першої інстанції, з висновками якого обґрунтовано погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що мешканці квартир цього будинку, зокрема й позивачі, не є співвласниками цих приміщень, тому їх відчуження без згоди мешканців будинку є правомірним, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 30 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов