Постанова

від 17.09.2019 по справі 539/393/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 539/393/19 Номер провадження 22-ц/814/1629/19Головуючий у 1-й інстанції Гудков С. В. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2019 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Гальонкіна С.А., Чумак О.В.

секретар Авраменко А.І.

імена (найменування) сторін:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: виконавчий комітет Засульської сільської ради Полтавської області

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 28 березня 2019 року, постановлене суддею Гудковим С.В. (повний текст складено 28 березня 2019 року),

по справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Засульської сільської ради Полтавської області, третя особа: Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області, про визнання права власності на самочинне будівництво ,-

В С Т А Н О В И В :

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом та просив визнати за ним право власності на самочинно збудовані нежитлові будівлі, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , а саме: сарай (стайня), загальною площею 196,0 кв. м., літера по плану М; нежитлову будівлю (банно-оздоровчий комплекс), загальною площею 209.9 кв.м., літера по плану С-2; вимощення, літера по плану ІІ; вигрібну яму, літера по плану № 8.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 149215 йому належить на праві власності земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,5905 га, кадастровий номер земельної ділянки 5322881205:05:001:0175. Запис про право власності на яку внесено до реєстру речових прав на нерухоме майно 19 січня 2018 року.

Також, згідно Договору дарування № 1315 від 27 грудня 2017 року він є власником земельної ділянки, площею 1,4125 га, кадастровий номер 5322881205:05:001:0316, яка розташована в АДРЕСА_1 .

Вказував, що у 2017 році на вищевказаних земельних ділянках він закінчив самочинне будівництво нежитлових приміщень без отримання відповідного на те дозволу, а саме: сарай (стайня), загальною площею 196 кв.м., літера по плану М; нежитлова будівля (банно-оздоровчий комплекс), загальною площею 209,9 кв.м., літера по плану С-2; вимощення, літера по плану ІІ; вигрібна яма, літера по плану № 8.

Зазначав, що після завершення будівництва Приватним підприємством Бюро послуг та консультацій виготовлено технічні паспорти, згідно яких інвентаризаційна вартість збудованої нерухомості становить 1 878 210 гривень.

Звернувшись до Виконавчого комітету Засульської сільської ради із заявами про надання йому дозволу на будівництво вищевказаних будівель, рішенням виконавчого комітету Засульської сільської ради № 665 йому відмовлено у наданні дозволу на будівництво господарських будівель, оскільки він провів забудову без дозвільних документів.

Окрім того, вказував, що 13 листопада 2018 року ним було отримано відповідь від Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції Полтавської області, згідно якого у прийнятті в експлуатацію самочинно збудованого нерухомого майна було відмовлено та повідомлено, що на даний час прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів здійснюється у відповідності до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, шляхом реєстрації декларації встановленої форми. Також у листі зазначено, що повернутись до питання щодо прийняття самочинно збудованих нежитлових та господарських будівель у експлуатацію можливе лише після вирішення у суді питання щодо права власності на нього, що і стало підставою звернення до суду із вказаним позовом.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 28 березня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудовані нежитлові будівлі, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 : - сарай (стайня), загальною площею 196,0 кв. м., літера по плану М; - нежитлова будівля (банно-оздоровчий комплекс), загальною площею 209.9 кв.м., літера по плану С-2; - вимощення, літера по плану ІІ; - вигрібна яма, літера по плану № 8.

Рішення суду вмотивоване тим, що наявні підстави для визнання за позивачем права власності на самочинно збудовані ним будівлі, які побудовані ним на належній йому на праві власності земельній ділянці.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила особа, що не брала участь у справі ОСОБА_2 , яка є власником земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5322881205:05:001:0432. Просила скасувати його в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю (банно-оздоровчий комплекс), загальною площею 209.9 кв.м., літера по плану С-2; вимощення, літера по плану ІІ; вигрібну яму, літера по плану № 8 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні відповідних позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме порушення її права власності на об`єкти нерухомого майна, власником яких, згідно рішенням суду визнаний ОСОБА_1

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення місцевого суду в частині визнання за позивачем права власності на сарай (стайню), загальною площею 196,0 кв. м., літера по плану М, ОСОБА_2 не оскаржується, про що зазначено в її апеляційній скарзі. Таким чином, оскаржуване рішення у відповідній частині апеляційним судом не переглядається.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ПЛ № 149215, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,5905 га, кадастровий номер: 5322881205:05:001:0175, є власником даної земельної ділянки, про що внесено до Реєстру речових прав на нерухоме майно 19.01.2018 р. відповідний запис.

Згідно Договору дарування земельної ділянки № НОМЕР_1 , виданого 27.12.2017 року, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 1,4125 га, кадастровий номер: 5322881205:05:001:0316 позивач є власником даної земельної ділянки, про що внесено до Реєстру речових прав на нерухоме майно 27.12.2017 р. відповідний запис (т. 1 а.с.51-56).

На земельній ділянці з кадастровим номером 5322881205:05:001:0175, яка призначена для ведення особистого селянського господарства, господарським способом без залучення підрядних організацій, позивач самочинно побудував нежитлові будівлі та споруди, а саме: сарай (стайня), загальною площею 196,0 кв. м., літера по плану М; нежитлову будівлю (банно-оздоровчий комплекс), загальною площею 209.9 кв.м., літера по плану С-2; вимощення, літера по плану ІІ; вигрібну яму, літера по плану № 8.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на самочинно збудовані нежитлові будівлі, оскільки такий висновок узгоджується з матеріалами справи та нормами чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна у разі наявності будь-якої з умов, зазначених у частині першій статті 376 ЦК України.

Судом першої інстанції правильно встановлено правовий статус спірного нерухомого майна як самочинне будівництво, оскільки його будівництво виконано без необхідних дозвільних документів.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК).

Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК).

Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Місцевим судом повною мірою встановлено вищевказані обставини.

На звернення позивачем до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області щодо прийняття в експлуатацію збудованих ним самочинно будівель (т. 1 а.с.58), листом директора Департаменту від 13 листопада 2018 року йому було відмовлено та запропоновано вирішити питання про право власності на вказане нерухоме майно в судовому порядку.

Рішенням Засульської сільської ради № 665 від 26 листопада 2018 року відмовлено позивачеві у наданні дозволу на будівництво спірних будівель (т. 1 а.с.61).

Згідно звіту про проведення технічного обстеження самочинно збудованих будівель в АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 39-45) встановлено можливість їх надійної та безпечної експлуатації. Будь-яких відомостей про те, що самочинно побудоване нерухоме майно містить істотні порушення будівельних норм та правил, матеріали справи не містять. Такі відомості не були надані й апелянтом, який не погоджується з правомірністю визнання за позивачем право власності на самочинне будівництво.

Стаття 376 ЦК України не містить вимоги про зміну цільового призначення земельної ділянки для визнання за її власником права власності на самочинне будівництво, здійснене на такій земельній ділянці. Доводи про протилежне ґрунтуються на довільному тлумаченні апелянтом норм чинного законодавства.

Безпідставним є посилання апелянта на Інструкцію про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна від 24 травня 2011 року в обґрунтування неможливості визнання права власності на вимощення та вигрібну яму. Вказана інструкція відносить вимощення та вигрібні ями до об`єктів нерухомого майна, що підтверджує можливість вирішення судом питання про право власності на такі об`єкти. Особливості технічної інвентаризації деяких об`єктів нерухомого майна, які визначається вказаною інструкцією, не змінюють правової природи відповідного нерухомого майна, а лише вказує на механізм проведення технічної інвентаризації.

Вирішуючи питання про можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що визнання права власності на самочинне будівництво не порушує прав інших осіб.

Будівництво спірних об`єктів нерухомого майна на земельній ділянці площею 0,25 га кадастровий номер 6322881205:05:001:0432, власником якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не проводилось. Право власності на будь-яке нерухоме майно на вказаній земельній ділянці оскаржуваним рішенням за ОСОБА_1 не визнавалось.

Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 жовтня 2017 року, наданого ОСОБА_2 , вона є власником житлового будинку (А-2), який складається з навісу (Літ б,в) та літньої кухні (Літ Б, В). Будь-яких відомостей про її право власності або будь-яке інше речове право на нежитлову будівлю (банно-оздоровчий комплекс), загальною площею 209.9 кв.м., літера по плану С-2 нею надано не було.

Будь-яких доказів того, що літня кухня (літ. В-2), копію технічного паспорта якої надано апелянтом, є нежитловою будівлею (банно-оздоровчий комплекс), загальною площею 209.9 кв.м., літера по плану С-2, апелянтом надано не було.

Більше того, ОСОБА_2 не надала правовстановлюючих документів, які б підтверджували її право власності на літню кухню (літ. В-2), площею 208 кв.м.

Будь-яких відомостей, щодо наявності заперечень проти будівництва, що проводилось ОСОБА_1 на належній йому земельній ділянці, в ході самого будівництва, апелянтом не надано, що свідчить про те, що її права та інтереси порушені не були.

Окрім того, апелянтом не надано будь-яких доказів, які б могли обґрунтувати наявність речових прав апелянта на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці ОСОБА_1 (договір оренди нежитлового приміщення тощо).

Посилання апелянта на порушення оскаржуваним рішенням прав та інтересів інших осіб не заслуговує на увагу, оскільки інші особи рішення місцевого суду не оскаржували, а доведенню в межах даного апеляційного провадження підлягає саме порушення прав та інтересів апелянта.

Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України).

З початку самочинного будівництва до вересня 2019 року органи державної влади або органу місцевого самоврядування, а також ОСОБА_2 не звертались до суду за захистом своїх прав, порушених самочинним будівництвом. Фактично ОСОБА_2 заперечує проти визнання за позивачем права власності на самочинне будівництво, а не здійснює захист своїх прав, порушених самим самочинним будівництвом.

Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду або вказували на їх помилковість апелянтом наведено не було.

Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст. 367 , ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375 , ст. 382 ЦПК України , -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 28 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О.Ю. Кузнєцова

Судді: С.А. Гальонкін

О.В. Чумак