Постанова

від 19.09.2019 по справі 478/230/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

19.09.19

22-ц/812/1229/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2019 року місто Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Прокопчук Л.М. (суддя-доповідач), Крамаренко Т.В., Самчишиної Н.В., із секретарем судового засідання Гавор В.Б., за участю учасників справи: позивачки ОСОБА_1 , її представника адвоката Семенова Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 20 травня 2019 року, ухваленого в приміщенні того ж суду у складі судді Томашевського О.О. того ж дня об 14 год. 26 хв. (повний текст судового рішення складено 24.05.2019 року), у цивільній справі (єдиний унікальний номер 478/230/19, номер провадження 22-ц/812/1229/19) за позовом ОСОБА_1 до Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області про визнання права постійного користування землею,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2019 року позивачка звернулась з позовом про визнання права постійного користування землею, в якому просила визнати за Фермерським господарством Саша-1 право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 4823680800:01:000:0109, загальною площею 20,00 га на підставі державного акту на право постійного користування землею серії 11-МК № 006903.

Позовні вимоги мотивувала наступним. Відповідно до документів про державну реєстрацію 15.11.1994 року було створено Селянське (Фермерське господарство) Саша . Його засновником та головою згідно статутних документів був ОСОБА_2 . Вказаним господарством на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії 11-МК № 006903, виданого 14 грудня 1998 року на підставі рішення 4 сесії ХХ111 скликання Казанківської районної ради народних депутатів за № 36/4 від 03.11.1998 року, використовувалась земельна ділянка сільськогосподарського призначення загальною площею 20,00 га ріллі (кадастровий номер 4823680800:01:000:0109), яка розташована в межах території Казанківської селищної ради (в межах колишньої Великоолександрівської сільської ради).

Згідно державного акту на право постійного користування землею земельна ділянка надавалась ОСОБА_2 в постійне користування з метою розширення селянського (фермерського) господарства. Цільове призначення земельної ділянки - ведення фермерського господарства. Право постійного користування землею зареєстровано в державному реєстрі - Книзі записів Державних актів на право постійного користування землею за реєстровим номером 80. Оскільки за діючим на той період земельним законодавством земельні ділянки для діяльності фермерського господарства надавались громадянам (засновнику та голові фермерського господарства), в державному акті зазначено не фермерське господарство, а голова фермерського господарства - ОСОБА_2 . З часу отримання Державного акту на право постійного користування землею вище зазначена земельна ділянка входила до складу угідь фермерського господарства та була поставлена на баланс (зарахована до основних фондів) господарства. В акті про встановлення меж земельної ділянки від 10.11.1998 року замовником зазначено фермерське господарство, він скріплений печаткою господарства - замовника. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 була зареєстрована нова редакція Статуту господарства, відповідно до якої правонаступником господарства стало ФГ Саша - 1 , до якого перейшли усі майнові права і обов`язки попереднього суб`єкта господарювання у тому числі і право користування спірною земельною ділянкою.

Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005, ст. 150 Конституції України, постанову КМ України від 02.04.2002 року № 449, позивач вважає, що господарюючі суб`єкти, які користуються земельною ділянкою на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, не зобов`язані вчиняти дії, пов`язані з переоформленням такого права.

Вона є спадкоємцем померлого ОСОБА_2 , звернулась після його смерті до Казанківської державної нотаріальної контори, намагаючись отримати документи, що підтверджують її право на спадщину у вигляді спірної земельної ділянки, але у видачі свідоцтва про право на спадщину на законом на спірну земельну ділянку їй було відмовлено у зв`язку з тим, що неможливо віднести право постійного користування землею (спірною земельною ділянкою) до складу спадкового майна та рекомендовано звернутися до суду (а.с. 1-6).

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 20 травня 2019 року ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовлено (а.с.117-120).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що в судовому засіданні не було підтверджено належними та допустимими доказами факт того, що право постійного користування на спірну земельну ділянку отримувало фермерське господарство. Суд також прийшов до висновку про те, що право постійного користування спірною земельною ділянкою належало особисто ОСОБА_2 , яке припинилось у зв`язку з його смертю.

В апеляційній скарзі позивачка просить рішення суду скасувати та ухвалити нове. Також просить направити справу до Господарського суду Миколаївської області по встановленій підсудності. Вважає, що рішення суду не відповідає обставинам справи, вимогам норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що вона надала достатньо доказів того, що земельна ділянка надавалась у користування саме фермерському господарству як суб`єкту господарювання. На теперішній час з 03.12.2013 року вона є головою ФГ Саша-1 . Оскільки ФГ є юридичною особою, спір повинен розглядатися господарським судом (а.с. 126-130).

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду залишити без змін (а.с. 143-144).

В судовому засіданні апеляційного суду позивачка підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Відповідач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки, її представника, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів прийшла до такого.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржуване судове рішення не відповідає наведеним вимогам.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 15 листопада 1994 року було проведено державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - Селянського (фермерського) господарства Саша , головою та засновником якого був ОСОБА_2 . На підставі рішення 4-ї сесії ХХ111 скликання Казанківської районної ради народних депутатів Казанківського району Миколаївської області від 03 листопада 1998 року № 36/4 ОСОБА_2 було надано земельну ділянку загальною площею 20,00 га у постійне користування для розширення селянського (фермерського) господарства на території Великоолександрівської сільської ради. 14 грудня 1998 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право постійного користування землею серії 11-МК № 006903 (суд першої інстанції помилково зазначив 03.11.1998 року). 10.11.1998 року межі виділеної земельної ділянки були встановлені в натурі. В акті про встановлення меж зазначено, що земельна ділянка відведена для розширення селянського (фермерського) господарства. Відповідно до даних Державного земельного кадастру цільове призначення землі та її використання - для ведення селянського (фермерського) господарства, користувачем на праві постійного користування зазначено ОСОБА_2 (а.с. 34). ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер. 08.07.2013 року позивач як спадкоємець звернулась із заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Листом від 09.01.2019 року Казанківська державна нотаріальна контора повідомила позивачку про відмову у вчиненні нотаріальної дії через не надання документів, що дозволяють віднести спірну земельну ділянку до складу спадщини, оскільки вона надавалась у постійне користування спадкодавцю для розширення селянського (фермерського) господарства.

Зазначені обставини встановлені судом правильно, але при цьому судом не звернуто увагу на вимоги норм матеріального та процесуального права та обставини справи, які мають значення для вирішення спору, а саме.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 1 Закону України Про фермерське господарство у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Обґрунтовуючи позов, позивачка посилалась на те, що земельна ділянка була виділена ФГ Саша на праві постійного користування для розширення селянського (фермерського) господарства. В подальшому після смерті ОСОБА_2 на загальних зборах членів фермерського господарства 25.11.2013 року було прийняте рішення про зміну голови фермерського господарства, зміну назви ФГ на Саша -1 та затвердження нової редакції Статуту господарства. Головою ФГ Саша -1 є ОСОБА_1 . Зазначене підтверджується матеріалами справи (а.с.9-12, 14-25).

Апеляційним судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності 15.11.1994 року проведено державну реєстрацію юридичної особи Селянське (фермерське) господарство Саша та присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи 20898090; той же ідентифікаційний код має Фермерське господарство Саша - 1 (а.с. 8-12), яке існує по теперішній час.

14 грудня 1998 року на ім`я ОСОБА_2 було видано державний акт на право постійного користування землею - спірною земельною ділянкою для розширення селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до пункту в частини першої статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, яка діє з 01.08.2003 року) земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

За змістом статей 2, 4, 5, 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", в редакції, яка діяла на час надання спірної земельної ділянки ОСОБА_2 , після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Тобто, обов`язки землекористувача земельної ділянки фактично перейшли до фермерського господарства Саша - 1 , а тому позивачем у справі має бути юридична особа, тобто Фермерське господарство Саша -1 , а не фізична особа ОСОБА_1 , яка подала позовну заяву та зазначила в ній свої особисті дані (прізвище, ім`я, по батькові, дату народження, адресу проживання, ідентифікаційний номер).

Висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі N 348/992/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі № 606/2032/16-ц|14-262цс18.

З огляду на це апеляційний суд доходить висновку, що у цій справі спір стосується земельної ділянки, наданої фермерському господарству в постійне користування, а тому належним позивачем має бути фермерське господарство Саша -1 , а не фізична особа ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" роз`яснено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Оскільки судом розглянуто спір за позовом неналежної особи, судом порушені наведені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, висновки суду, викладені у рішення, не відповідають обставинам справи, тому відповідно до п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, рішення суду слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити з інших правових підстав.

Для передачі справи до господарського суду, як про те просить в апеляційній скарзі позивачка, підстав немає, оскільки апеляційний суд Миколаївської області як суд загальної юрисдикції такими повноваженнями не наділений.

Керуючись ст. 367, 376, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 20 травня 2019 року скасувати.

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області про визнання права постійного користування землею.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Прокопчук

Суддя Т.В. Крамаренко

Суддя Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення складено 20 вересня 2019 року