Постанова

від 10.09.2019 по справі 520/11441/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2019 р.Справа № 520/11441/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. ,

за участю секретаря судового засідання Мороза М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного підприємства "Харківський електротехнічний завод "Трансзв`язок" на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., м. Харків) від 01.04.2019 року (повний текст складено 11.04.19 року) по справі № 520/11441/18

за позовом Приватного акціонерного підприємства "Харківський електротехнічний завод "Трансзв`язок"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про визнання протиправним та скасування наказу та податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ПрАТ "Харківський електротехнічний завод "Трансзв`язок", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив:визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Харківської області щодо проведення позапланової виїзної перевірки ПрАТ «Завод «Трансзв`язок» з питань дотримання вимог податкового законодавства України за наказом від 01.08.2018 року № 5552; визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Харківської області від 01.08.2018 року № 5552 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ «Завод «Трансзв`язок» ; визнати протиправним та скасувати повідомлення-рішення від 31.08.2018 року №00001101412 (по формі «Р» ) Головного Управління ДФС у Харківської області про сплату сум податку на додану вартість у розмірі 431283,75 грн., в тому числі за основним зобов`язанням 345027,0 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 86256,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що податкове повідомлення-рішення та наказ про проведення перевірки ГУ ДФС у Харківській області винесені, на думку позивача, без врахування приписів чинного законодавства.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2019 року по справі № 520/11441/18 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.08.2018 року №00001101412 (по формі «Р» ) Головного Управління ДФС у Харківської області про сплату сум податку на додану вартість у розмірі 431283,75 грн., в тому числі за основним зобов`язанням 345027,0 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 86256,75 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні відповідач позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовних вимог відмовити.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи те, що апелянтом рішення суду першої інстанції оскаржується виключно в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.08.2018 року №00001101412 (по формі «Р» ) Головного Управління ДФС у Харківської області про сплату сум податку на додану вартість у розмірі 431283,75 грн., в тому числі за основним зобов`язанням 345027,0 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 86256,75 грн., рішення в іншій частині не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін у судовому засіданні, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області № 5552 від 01.08.2018 року призначено провести документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Харківський електротехнічний завод «Трансзв`язок» .

За результатом перевірки складено акт «Про результати позапланової виїзної перевірки Приватного акціонерного товариство «Харківський електротехнічний завод «Трансзв`язок» з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських взаємовідносин з контрагентом - постачальником ПП «Укртрансвил» (код за ЄДРПОУ 33205512) за липень 2015 року, квітень 2016 року, липень 2016 року, серпень 2016 року, вересень 2016 року, жовтень 2016 року, листопад 2016 року, грудень 2016 року, березень 2017 року, квітень 2017 року, а також даних щодо подальшої реалізації та/або використання у власній господарській діяльності придбаних товарів (робіт, послуг)« № 3312/20-40-14-12-11/01056735 від 15.08.2018 року (надалі - акт перевірки).

Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення ПрАТ «Харківський електротехнічний завод «Трансзв`язок» : п. 198.1, п.198.2, п. 198.3, ст. 198, п.201.1, п. 201.7 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями) в результаті чого підприємством завищено податковий кредит на загальну суму загальну 373903 грн., в тому числі за липень 2015 року на суму 28876,84 грн., за квітень 2016 року на суму 68480,75 грн., за липень 2016 року на суму 36030,84 грн, серпень 2016 року на суму 273,52 грн., вересень 2016 року на суму 21721,99 грн, жовтень 2016 року на суму 39806,77 грн., листопад 2016 року на суму 15475,42 грн., грудень 2016 року на суму 140886,82 грн., березень 2017 року на суму 20200,85 грн., квітень 2017 рок на суму 2150 грн., що призвело: до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету, у розмірі 373903 грн., в тому числі за липень 2015 року на суму 28876,84 грн., квітень 2016 року на суму 68480,75 грн., за липень 2016 року на суму 36030,84 грн., серпень 2016 року на суму 273,52 грн., вересень 2016 року на суму 21721,99 грн., жовтень 2016 року на суму 39806,77 грн., листопад 2016 року на суму 15475,42 грн., грудень 2016 року на суму 140886,82 грн., березень 2017 року на суму 20200,85 грн., квітень 2017 року на суму 2150 грн.

На підставі висновків Акту перевірки Головним управлінням ДФС у Харківській області було винесено податкове повідомлення-рішення № 00001101412 від 31.08.2018 року, яким донараховано ПАТ «Харківський електротехнічний завод «Трансзв`язок» суму грошового зобов`язання, а саме податку на додану вартість у розмірі 431283,75 грн., в тому числі за податковим зобов`язанням 345027,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 86256,75 грн.

Не погодившись з наказом відповідача про проведення перевірки, діями щодо її проведення та винесеним за результатами проведеної перевірки податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов до висновку про їх необґрунтованість.

Що стосується рішення суду першої інстанції в частині, що є предметом апеляційного оскарження, то відмовляючи в задоволенні вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.08.2018 року № 00001101412 (по формі «Р» ) Головного Управління ДФС у Харківської області про сплату сум податку на додану вартість у розмірі 431283,75 грн., в тому числі за основним зобов`язанням 345027,0 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 86256,75 грн. суд першої інстанції вказав, що факт реальності господарських операцій не знайшов свого підтвердження добутими доказами.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судовим розглядом встановлено, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення винесене Головним управлінням ДФС у Харківській області за результатом аналізу правовідносин ПАТ «Харківський електротехнічний завод «Трансзв`язок» з ПП «Укртрансвил» у період, що перевірявся.

Між ПАТ «Харківський електротехнічний завод «Трансзв`язок» (покупець) та ПП «Укртрансвил» (постачальник) було укладено наступні договори: 1) договір поставки №ВЛ2015/001-П від 05.01.2015 р., відповідно до якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцю, а Покупець прийняти та оплатити товарно-матеріальні цінності, а саме дріт. Строк дії договору зазначено до 31.12.2015 р.; 2) договір поставки №ВЛ2015/002-С від 05.01.2015 р., відповідно до якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцю, а Покупець прийняти та оплатити товарно-матеріальні цінності, а саме сталь. Строк дії договору зазначено до 31.12.2015 р.; 3) договір поставки №ВЛ2015/003-РК від 05.01.2015 р., відповідно до якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцю, а Покупець прийняти та оплатити товарно-матеріальні цінності, а саме радіокомплектацію. Строк дії договору зазначено до 31.12.2015 р.; 4) договір поставки №ВЛ2016/001 від 22.03.2016 року, відповідно до якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцю, а Покупець прийняти та оплатити товарно-матеріальні цінності. Строк дії договору зазначено до 31.12.2014 р.; 5) договір поставки №ВЛ2017/001 від 10.02.2017 року, відповідно до якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцю, а Покупець прийняти та оплатити товарно-матеріальні цінності. Строк дії договору зазначено до 31.12.2017 р.

На підтвердження реальності вказаних договорів позивачем надано до суду податкові накладні, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, приймально-здавальні накладні, договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, платіжні доручення, оборотно-сальдові відомості, виписки з банківського рахунку.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано до суду належним чином оформлених документів, які підтверджують факт реального здійснення господарських операцій ПАТ «Харківський електротехнічний завод «Трансзв`язок» з ПП «Укртрансвил» . Також, судовим розглядом було встановлено, що в договорі поставки від 22.03.2016 року № ВЛ2016/001 зазначено строк його дії - до 31.12.2014 року. Тобто договір укладено пізніше, аніж спливає строк його дії.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що згідно акту перевірки № 3312/20-40-14-12-11/01056735 від 15.08.2018 р. фахівцями ГУ ДФС у Харківській області складено акт позапланової виїзної перевірки ПП «Укртрансвил» (податковий номер 33205512) від 07.11.2017 р. № 18720/20-40-14-12-11/33205512 з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських взаємовідносин з ТОВ "Ласідора" (податковий номер 39723599) за червень 2015 року, за липень 2015 року, ТОВ "Сонкей" (податковий номер 39282681) за квітень 2016 року, за червень 2016 року, за липень 2016 року, за грудень 2016 року, ТОВ "Топкрафт" (податковий номер 40592431) за серпень 2016 року та за вересень 2016 року, ТОВ "Маркторг" (податковий номер 40806112) за жовтень 2016 року та за листопад 2016 року, ТОВ "Бріск-Торг" (податковий номер 40874250) за листопад 2016 року, ТОВ "Вітарус-К" (податковий номер 40810129) за грудень 2016 року, ТОВ "Буд-Інженерія" (податковий номер 41128658) за березень 2017 року та за квітень 2017 року.

Відповідно до цього акту перевірки ПП «Укртрансвил» встановлено, що ним було задекларовано нереальні господарські операції, за якими Приватне підприємство придбало товарно-матеріальні цінності, яких за даними Єдиного реєстру податкових накладних у контрагентів останнього не було. Крім того, встановлено, що зазначені контрагенти визнані фіктивними підприємствами, по яких тривають кримінальні провадження, встановлено та засвідчено відсутність за місцем знаходження, відсутність активів, робітників, офісів, складів, продукції. Також, за результатами цієї перевірки складено і винесено податкове повідомлення рішення за порушення податкового законодавства.

Вказані обставини, на думку суду першої інстанції, свідчать про те, що ПП «Укртрансвил» не могло поставляти ПАТ «Харківський електротехнічний завод «Трансзв`язок» товарно-матеріальні цінності, які не були придбані або вироблені раніше.

Колегія суддів зазначає, що ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.2 ст.3 цього Закону, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704 (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Приписами ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з цією нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об`єктивний предметний зв`язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

У постанові від 08.09.2009 р. Верховний Суд України зазначив, що надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину. При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов`язання).

Однак, податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у операціях, що досліджуються; визначити об`єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв`язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

Перевіряючи правомірність прийняття контролюючим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд апеляційної виходить з наступного.

Згідно з п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Пунктом 44.3 ст. 44 ПК України передбачено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

У відзиві на апеляційну скаргу податковий орган послався на те, що в акті перевірки позивача дійсно зазначені результати перевірки його контрагента - ПП Укртрансвил та це здійснено для того, щоб навести підміну ТМЦ по ланцюгу постачання. Зокрема, з акту перевірки контрагента вбачається, що він ніби-то придбавав ТМЦ, які в подальшому були нібито реалізовані позивачеві. Проте, актом перевірки ПП Укртрасвил встановлено, що ним було задекларовано нереальні господарські операції, за якими Приватне підприємство ніби-то купило ТМЦ, яких насправді за даними ЄРПН у контрагентів останнього не було і не могло бути. Більш того, зазначені контрагенти визнані фіктивними підприємствами, по яких на цей час тривають кримінальні провадження, встановлено та засвідчено відсутність за місцем знаходження, відсутність активів, робітників, офісів, складів, продукції. Крім цього, за результатами цієї перевірки складено і винесено ППР за порушення податкового законодавства, яке на цей час є актуальним і не оскаржується ані в адміністративному порядку, ані до суду.

Також, відповідач послався на те, що перед перевіркою позивача було проаналізовано результати перевірки ПП Укртрансвил і в додатках до акта перевірки ПрАТ ХЕЗ ТРАНСВЗВ`ЯЗОК викладені результати перевірки контрагента. Зокрема, проаналізовані документи, що обумовлюють договори поставки між позивачем та ПП Укртрансвил , в яких вбачається дефектність первинних документів: ТТН, в яких не зазначені підписи осіб, відповідальних за відвантаження товару та перевезення. В графі Покупець передбачений громадянин ОСОБА_1 , у той час як договір було укладено ОСОБА_2 (про громадянина ОСОБА_1 в загальних положеннях акта як про директора не зазначено).

Відповідно до договорів від 05.01.2015 року № ВЛ2015/001-П, від 05.01.2015 року № ВЛ2015/002-С, від 05.01.2015 року № ВЛ2015/003-РК, пунктом 9.9.1 договору встановлено строк його дії, зокрема, по всіх договорах строк дії закінчується 31.12.2015 р. В той же час, договір поставки № ВЛ2016/001 датований 22.03.2016 р., проте в самому договорі в пункті 9.9.1 зазначено строк його дії, який також спливає 31.12.2015, тобто договір укладено пізніше, аніж спливає строк його дії.

ГУ ДФС у Харківській області також вважає, що в акті перевірки в загальних положеннях зазначені директори, які були відповідальні за фінансово-господарські операції підприємства в різні періоди. Всі укладені договори були підписані від імені директора ОСОБА_2 , проте такої особи перевіркою не встановлено на посаді директора ПрАТ ХЕЗ ТРАНСЗВ`ЯЗОК Також, до перевірки не було надано будь-яких інших документів, крім договорів поставки та платіжних доручень, на підтвердження реального здійснення господарських операцій, що передбачені вказаними вище договорами.

Що стосується платіжних доручень, то відповідач зазначив, що відповідно до кожного укладеного договору його ціна складала 600000,00 грн. Відтак, 600000,00 х 4= 2 400 000,00 грн., а платіжні доручення, що були надані, на загальну суму лише 502171,81 грн. тому, вбачається заборгованість перед постачальником з боку позивача. Також, до перевірки надано угоди про припинення зобов`язань шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог: від 30.04.2017 р. на суму 414646,97 грн., від 28.02.2017 на суму 281217,60 грн., від 31.01.2017 р. на суму 254559,60 грн., від 31.03.2017 р. на суму 532776,40 грн., від 31.12.2016 р. на суму 265731,6 грн., проте жодних пояснень та документального підтвердження стосовно виникнення цих угод позивачем не надано ані під час проведення перевірки, ані під час судового розгляду адміністративної справи.

З приводу наведених доводів податкового органу суд зазначає наступне.

Позивачем були отримані з Єдиного реєстру податкових накладних зареєстровані податкові накладні за такі періоди: квітень 2016 року - від 26.04.2016 № 9, від 26.04.2016 № 11, від 26.04.2016 № 10, від 26.04.2016 № 12, від 29.04.2016 № 14, від .04.2016 № 13, від 28.04.2016 № 15; за липень 2016 року - від 25.07.2016 № 5, від 29.07.2016 № 8, від 29.07.2016 № 9, від 29.07.2016 №6, від 29.07.2016 № 7, від 29.07.2016 № 10; за серпень 2016 року - від 17.08.2016 № 3, від 30.08.2016 № 10;за вересень 2016 року - від 13.09.2016 № 4, від 13.09.2016 № 5,від 13.09.2016 № 6, від 26.09.2016 № 14;за жовтень 2016 рoку - від 03.10.2016 № 1, від 04.10.2016 № 4, від 04.10.2016 №3, від 03.10.2016 № 2, від 07.10.2016 № 7, від 07.10.2016 № 6, від 07.10.2016 № 14, від 07.10.2016 №13, від 07.10.2016 № 15, від 07.10.2016 № 9, 07.10.2016 № 12, від 07.10.2016 № 8, від 07.10.2016 №11, від 07.10.2016 № 10, від 25.10.2016 № 23, від 25.10.2016 № 30, від 25.10.2016 № 26, 25.10.2016 № 29, 25.10.2016 № 25, 25.10.2016 № 24, від 25.10.2016 № 28, від 25.10.2016 № 22, 25.10.2016 № 27, від 27.10.2016 № 32; за листопад 2016 року - від 08.11.2016 № 10, від 08.11.2016 № 9, від 08.11.2016 № 4, від 08.11.2016 № 5, від 08.11.2016 № 6, від 08.11.2016 № 11, від 08.11.2016 № 7, 08.11.2016 від 25.11.2016 № 23, від 25.11.2016 № 24, від 25.11.2016 № 22, від 25.11.2016 № 21; за грудень 2016 року - від 13.12.2016 № 8, від 14.12.2016 № 9, від 14.12.2016 № 17, від 14.12.2016 № 14, від 14.12.2016 № 12, від 14.12.2016 № 16, від 14.12.2016 № 13, від 20.12.2016 № 18, від 14.12.2016 № 15, від 14.12.2016 № 11, від 14.12.2016 № 10, від 29.12.2016 № 33, від 28.12.2016 № 28, від 28.12.2016 № 25, від 28.12.2016 № 23, від 29.12.2016 № 24, від 28.12.2016 № 29, від 28.12.2016 № 30, від 28.12.2016 № 27, від 29.12.2016 № 40, від 28.12.2016 № 26, від 29.12.2016 № 36, від 29.12.2016 № 32, від 29.12.2016 № 31, від: 29.12.2016 № 35, 29.12.2016 № 34, від 29.12.2016 № 38, від 29.12.2016 № 39;за березень 2017 року - від 27.03.2017 №1, від 27.03.2017 № 8, від 27.03.2017 № 2, від 27.03.2017 № 3, від 27.03.2017 № 9, 27.03.2017 №6, 27.03.2017 № 7, від 28.03.2017 №10,розрахунок коригування кількісних і вартісних показників від 30.03.2017 № 12 до податкової накладної від 27.03.2017 № 3;за квітень 2017року - від 10.04.2017 №3 (а.с. 188-250 т. 1, 1-79 т. 2).

На підтвердження реальності здійснення господарської операції зі своїм контрагентом та оприбуткування придбаних ТМЦ на складі підприємства позивачем до суду також надано копії: оборотно-сальдових відомостей по рахунках 631, 361, 362, 26 за період квітень 2016 року - березень 2017 року; платіжних доручень та виписок з рахунків; ТТН; приймально-здавальних накладних; видаткових накладних; лімітних карток; приймально-здавальних накладних. Придбані ТМЦ в подальшому використовувалися підприємством позивача при виготовленні продукції, яка в свою чергу реалізовувалася іншим суб`єктам господарювання.

В період здійснення господарських операцій контрагент підприємства позивача - ПП Укртрансвил (код ЄДРПОУ 33205512), у відповідності до вимог чинного законодавства України був зареєстрованим платником податку на додану вартість, установчі документи зазначеного підприємства не були визнані у судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду стосовно посадових осіб зазначених підприємств.

Що стосується посилання податкового органу на нереальність здійснення господарських операцій із цим контрагентом, у зв`язку з неможливістю постачання ним ТМЦ по ланцюгу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальних характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, оскільки вони перебувають поза межами його впливу.

З огляду на викладене, поняття «добросовісний платник» , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням контрагентами контрагента правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами його контрагента податкових зобов`язань.

Під час дослідження обсягу податкових прав і обов`язків платника за господарською операцією суд не обмежується перевіркою формальної відповідності поданих платником податків документів вимогам податкового законодавства, а оцінює всі докази в сукупності та взаємозв`язку для встановлення дійсного економічного змісту господарської операції.

Водночас, суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.ст. 73, 74 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об`єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду доказів щодо наявності обвинувального вироку суду, рішень суду про стягнення одержаного за нікчемними правочинами, наявності рішень суду про визнання недійсними правочинів позивача з його контрагентом. Також відповідачем не надано доказів наявності вироків суду, рішень суду про стягнення одержаного за нікчемними правочинами, наявності рішень суду про визнання недійсними правочинів, які укладалися ПП «Укртрансвил» зі своїми контрагентами: ТОВ "Ласідора", ТОВ "Сонкей", ТОВ "Топкрафт", ТОВ "Маркторг", ТОВ "Бріск-Торг", ТОВ "Вітарус-К", ТОВ "Буд-Інженерія". Сама по собі наявність факту проведення податкової перевірки та винесення податкового повідомлення-рішення про визначення грошового зобов`язання ПП «Укртрансвил» не є безумовним свідченням нікчемності правочинів, що були укладені між цим підприємством таПАТ «Харківський електротехнічний завод «Трансзв`язок» .

Суд зазначає, що бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК та Порядком взаємодії, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації, у п`ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку.

Частиною 1 ст. 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р., (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Цю справу суд вирішує як справу майнового характеру, на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. у справі «Щокін проти України» , зі змісту якого вбачається, що збільшення податковим органом зобов`язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

У зв`язку з викладеним, протиправне винесення податковим органом оскаржуваних податкового повідомлення-рішення становить втручання у мирне володіння майном суб`єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Розглядаючи справу «Інтерспав» проти України про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини висловив свою думку, яка полягає в наступному: «коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань» .

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес СепортСентре проти Болгарії» , у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес СепортСентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовуються судами як джерело права.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України, ст. 6 КАС України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд також вважає за необхідне дотримуватися позиції, вказаній у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом» . Так, наведені податковим органом аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами.

Колегія суддів зазначає, що за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагентів для одержання незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини.

На думку колегії суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України (постанова від 27 березня 2012 року № 21-737во10), надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що « ... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.» .

Відповідні положення про податкові штрафи передбачають певні засоби захисту, які ґрунтуються на суб`єктивних ознаках, що вимагає від суду враховувати нюанси і не бути занадто рестриктивним в оцінці кожної конкретної справи щодо наявності в ній підстав для скасування податкового штрафу чи звільнення від його сплати.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 вересня 2018 року справа №826/8016/13-а, адміністративне провадження №К/9901/4058/18, від 10 вересня 2018 року справа №826/25442/15, адміністративне провадження №К/9901/24925/18, від 11 вересня 2018 року у справі №810/2677/17, адміністративне провадження №К/9901/47242/18 та ін.

За таких обставин, позивач не може нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства його контрагентами, за умови необізнаності позивача щодо таких порушень.

Відповідачем не надано доказів того, що підприємство позивача порушує вимоги податкового законодавства. Проте, з огляду на викладені позиції вищих судових інстанцій та положення норм права, факти порушень контрагентом позивача податкового законодавства не приймаються судом як доказ того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагента у системі оподаткування і тому повинен бути позбавленим права на податковий кредит з податку на додану вартість, відповідно до отриманої податкової накладної після отримання робіт/послуг.

Суд акцентує увагу на тому, що згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23.07.2002 р. у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов`язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Колегія суддів зазначає, що наявні у позивача первинні документи щодо оспорюваних господарських операцій позивача з контрагентами відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , ст.ст. 44, 201 ПК України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Як встановлено судом, надані позивачем документи, складені за результатами проведених операцій з вищезазначеним контрагентом, містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних господарських операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт поставки товарів. Видані контрагентами позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Суд зазначає, що жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба. Таким чином, сама по собі несплата податку виконавця (у тому числі і ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит замовника.

Так, включена позивачем до складу податкового кредиту оспорювана сума податкового кредиту на відповідну дату була підтверджена наявними в матеріалах справи податковими накладними, які оформлені та зареєстровані з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України.

Відповідачем не спростовано, що на момент складення податкових накладних за періоди, що перевірялись, вищевказаний контрагент позивача були зареєстрований як платник ПДВ та відповідно мали право на складання податкових накладних.

Окрім того, суд враховує, що позивачем надано документи, що підтверджують пов`язаність здійснених витрат з господарською діяльністю, подальше використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача.

Що стосується посилання податкового органу на дефектність первинних документів, а саме на ТТН, в яких не зазначені підписи осіб, відповідальних за відвантаження товару та перевезення. В графі Покупець передбачений громадянин ОСОБА_1 , у той час як договір було укладено ОСОБА_2 . (про громадянина ОСОБА_1 в загальних положеннях акта як про директора не зазначено), колегія суддів зазначає, ТТН не є обов`язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з поставки товару, а є первинним документом, що лише підтверджує операції учасників транспортних перевезень (вантажовідправника, вантажотримувача, перевізника), тому її відсутність у покупця товару за наявності належних первинних документів, що підтверджують поставку та оприбуткування товару, не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварний характер господарської операцій з поставки товару в цілому.

Згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

В свою чергу, сама по собі відсутність ТТН, помилки в її заповненні чи інші недоліки не є достатнім аргументом, який доводить нереальність господарської операції.Наявність або відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням або порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов`язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що право на приймання та перевезення придбаних ТМЦ саме ОСОБА_1 підтверджується наданими позивачем договорами про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, згідно яких ця особа на підприємстві позивача виконує роботу зі зберігання та перевезення ТМЦ (а.с. 109-110, т. 6)

Що стосується посилання податкового органу на те, що договір поставки №ВЛ2016/001 датований 22.03.2016 р., проте в самому договорі в пункті 9.9.1 зазначено строк його дії, який спливає 31.12.2015, тобто договір укладено пізніше, аніж спливає строк його дії, колегія суддів зазначає, що вказана обставина, з урахуванням наданих позивачем первинних документів, які підтверджують виконання умов цього договору, є лише технічною помилкою, яка не впливає на сам факт вчинення господарських операцій.

Що стосується посилання податкового органу на те, що в акті перевірки в загальних положеннях зазначені директори, які були відповідальні за фінансово-господарські операції підприємства в різні періоди, алевсі укладені договори були підписані від імені директора ОСОБА_2 , проте такої особи перевіркою не встановлено на посаді директора ПрАТ ХЕЗ ТРАНСЗВ`ЯЗОК , колегія суддів зазначає, що тільки три з п`яти договорів були підписані ОСОБА_2 05.01.2015 р. Договір № ВЛ2016/001 від 22.03.2016 р. підписаний директором ОСОБА_3 , а договір ВЛ2017/001 від 10.02.2017 р. підписаний директором ОСОБА_4 .

Відповідно до наказу Міністерства транспорту та зв`язку України № 486-О від 29.11.2010 р. ОСОБА_5 призначено з 30.11.2010 р. в.о. голови правління ВАТ «ХЕЗ «Трансзв`язок» . Відповідно до наказу Міністерства транспорту та зв`язку України № 24-О від 13.02.2012 р. ОСОБА_5 призначено з 13.02.2012 р. по 12.02.2015 р. включно головою правління ПрАТ «ХЕЗ «Трансзв`язок» . Відповідно до наказу Міністерства транспорту та зв`язку України № 77-О від 12.05.2015 р. ОСОБА_5 звільнено з посади голови правління ПрАТ «ХЕЗ «Трансзв`язок» та цим же наказом його призначено з 13.05.2015 р. в.о. голови правління ПрАТ «ХЕЗ «Трансзв`язок» . Відповідно до наказу Міністерства транспорту та зв`язку України № 98-О від 12.06.2015 р. ОСОБА_5 звільнено з посади в.о. голови правління ПрАТ «ХЕЗ «Трансзв`язок» з 16.06.2015 р. та цим же наказом призначено в.о. голови правління ПрАТ «ХЕЗ «Трансзв`язок» ОСОБА_6 (а.с. 242-246, т. 6). Наведене свідчить про те, що на момент укладення договорів поставки від 05.01.2015 р. ОСОБА_5 був головою правління ПрАТ «ХЕЗ «Трансзв`язок» чи виконував обов`язки голови, а тому мав право на укладення та підписання договорів поставки, що спростовує доводи апелянта в цій частині.

Що стосується посилання податкового органу на те, що до кожного укладеного договору його ціна складала 600000,00 грн., а платіжні доручення, що були надані, на загальну суму лише 502171,81 грн. тому, вбачається заборгованість перед постачальником з боку позивача, колегія суддів зазначає, що договорами поставки не визначено конкретної ціни договору, як на цьому наполягає відповідач, оскільки п.п 3.3 договорів передбачено, що сума 600000,00 грн. є лише орієнтовною (розрахунковою) вартістю товару, який підлягає поставці, а п.п. 3.4 цих договорів передбачено, що остаточна сума договору визначається накладними, які є невід`ємною частиною договорів, тобто посилання податкового органу на наявність заборгованості перед контрагентом є лише його припущенням та спростовується вищенаведеними обставинами.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що позивачем належними доказами підтверджено реальність вчинених ним правочинів із вказаним вище контрагентом, а доводи податкового органу викладені ним в акті перевірки, відзиві на позовну заяву та відзиві на апеляційну скаргу не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому винесене контролюючим органом податкове повідомлення-рішення від 31.08.2018 року № 00001101412 є протиправними та підлягає скасуванню.

Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2019 року по справі № 520/11441/18 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.

Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до ст. 139 КАС України, з урахуванням меж апеляційного оскарження у цій справі.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного підприємства "Харківський електротехнічний завод "Трансзв`язок" задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2019 року по справі № 520/11441/18 скасувати в частині відмови в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 31.08.2018 року № 00001101412 Головного управління ДФС у Харківської області та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Приватного акціонерного підприємства "Харківський електротехнічний завод "Трансзв`язок" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.08.2018 року № 00001101412 (по формі «Р» ) Головного управління ДФС у Харківської області про сплату сум податку на додану вартість у розмірі 431283,75 грн., в тому числі за основним зобов`язанням 345027,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 86256,75 грн.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2016 року по справі № 520/11441/18 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківської (вул. Пушкінська, 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39599198) на користь Приватного акціонерного підприємства "Харківський електротехнічний завод "Трансзв`язок" (вул. Достоєвського, 16, м. Харків, 61009, код ЄДРПОУ 01056735) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги у розмірі 16174,27 грн. (шістнадцять тисяч сто сімдесят чотири гривні) 27 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді (підпис) (підпис) А.М. Григоров З.Г. Подобайло

Повний текст постанови складено 20.09.2019 року