Постанова

від 17.09.2019 по справі 500/1020/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/8195/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Обрізка І.М., Хобор Р.Б.,

з участю секретаря судових засідань Гром І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Козівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Козівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання відмови протиправнимою та зобов`язання вчинити дії,

суддя(і) у І інстанціїМандзій О.П.,

час ухвалення рішення 10 год., 57 хв.,

місце ухвалення рішенням. Тернопіль,

дата складення повного тексту рішення 11 липня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

02 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною відмову Козівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області (далі Козівське ОУ ПФУ) щодо незарахування до спеціального страхового стажу періоду проходження військової служби на посаді лікаря військової частини № 1618 з 23 березня 1985 року по 06 березня 1987 року; зобов`язати відповідача зарахувати зазначений період до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; нарахувати та виплатити грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, а саме 09 лютого 2019 року.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 липня 2019 року у справі № 500/1020/19 позов було задоволено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позивач на момент призову на строкову військову службу працював на посаді районного педіатра Зборівської районної лікарні Тернопільської області, тобто на посаді, яка відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року № 1397 «Про пенсію за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я та сільського господарства» давала право на призначення пенсії за вислугу років, як працівнику охорони здоров`я, і був звільнений з даної посади саме у зв`язку з призовом на військову службу, то період проходження військової служби з 23 березня 1985 року по 06 березня 1987 року підлягає зарахуванню до спеціального стажу роботи позивача, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Окрім того, оскільки позивач на день звернення до відповідача за призначенням грошової допомоги досяг пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», працював на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», має страховий стаж більше 35 років на таких посадах та не отримував будь-якого іншого виду пенсії, суд вважав за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії згідно з пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У апеляційній скарзі Козівське ОУ ПФУ просить рішення суду першої інстанції у справі скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що період військової служби лікарем 1618 військово-будівельного загону до пільгового стажу не зараховано, оскільки Переліком закладів охорони здоров`я в системі Збройних Сил України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 23 березня 2017 року № 168, військово-будівельний загін не передбачений. Відтак, і підстав для виплати грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» немає.

Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, позивачу ОСОБА_1 з 09 лютого 2019 року Козівським ОУ ПФУ призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

20 лютого 2019 року позивач звернуся до Козівського ОУ ПФУ із заявою про отримання грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій.

Листом від 27 березня 2019 року № 1103/05 відповідачем повідомлено, що за документами, наявними в пенсійній справі, відсутні підстави для виплати грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Окрім того, період військової служби лікарем не зараховано до страхового стажу, набутого у державних та комунальних закладах охорони здоров`я на посадах, що передбачені переліком, та дає право на виплату такої, який складає 34 роки 2 місяці 17 днів, так як переліком закладів охорони здоров`я в системі Збройних Сил України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 23 березня 2017 року №168, військово-будівельний загін не передбачений.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Положеннями пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1191 затверджено Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Порядок № 1191).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».

Пунктом 5 Порядку № 1191 передбачено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції у тому, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.

Відповідно до трудової книжки позивача, ОСОБА_1 з 02 серпня 1982 року по 29 липня 1983 року працював на посаді лікаря-інтерна дитячого відділення № 1 Тернопільської міської лікарні №1.

З 10 серпня 1983 року позивача призначено на посаду лікаря-педіатра Оліївської дільничної лікарні Зборівського району Тернопільської області, з 05 червня 1984 року переведено на посаду лікаря-педіатра сільської приписної дільниці Зборівської районної лікарні Тернопільської області, з 19 січня 1985 року на посаду районного педіатра Зборівської районної лікарні Тернопільської області, де він працював до 23 лютого 1985 року до призову на службу в Радянську Армію.

У період з 23 березня 1985 року по 06 березня 1987 року ОСОБА_1 проходив службу в лавах Радянської Армії лікарем військово-будівельного загону № 1618, про що також свідчать відомості військового квитка № НОМЕР_1 , виданого 29 липня 1983 року.

З 27 березня 1987 року ОСОБА_1 призначено на посаду районного педіатра Зборівської районної лікарні Тернопільської області та з 01 лютого 1991 року на посаду заступника головного лікаря Зборівської районної лікарні по материнству та дитинству, де працює і по теперішній час.

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», передбачено, зокрема, що час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Як вірно встановлено судом першої інстанції на підставі записів трудової книжки ОСОБА_1 , позивача було переведено на посаду районного педіатра Зборівської районної лікарні Тернопільської області згідно із наказом № 6 від 19 січня 1985 року. Наказом № 18 від 23 лютого 1985 року позивача було звільнено з цієї посади у зв`язку з призовом на службу в Радянську Армію.

Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки позивач на момент призову на строкову військову службу працював на посаді районного педіатра Зборівської районної лікарні Тернопільської області, тобто на посаді, яка відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року № 1397 «Про пенсію за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я та сільського господарства» давала право на призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров`я, і був звільнений з даної посади саме у зв`язку з призовом на військову службу, то період проходження військової служби з 23 березня 1985 року по 06 березня 1987 року підлягає зарахуванню до спеціального стажу роботи позивача, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відтак, апеляційний суд вважає, що у позивача наявний необхідний спеціальний медичний стаж, а тому він має право на нарахування та виплату грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1191.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи Козівського ОУ ПФУ висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного ним рішення суду.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Козівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 липня 2019 року у справі № 500/1020/19 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді І. М. Обрізко Р. Б. Хобор Постанова у повному обсязі складена 23 вересня 2019 року.