Постанова

від 18.09.2019 по справі 916/1459/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/1459/19 м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1

Одеський апеляційний господарський суд у складі :

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів Колоколова С.І.,

Разюк Г.П.

секретар судового засідання - Чеголя Є.О.

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Гивель В.П., за ордером;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Верболіз"

на рішення Господарського суду Одеської області

від 27 червня 2019 року (повний текст складено 02.07.2019р.)

по справі № 916/1459/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Верболіз"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКСПРОМГРУП"

про стягнення 188 774,71 грн.,-

суддя суду першої інстанції: Мостепаненко Ю.І.

час та місце прийняття рішення: 27.06.2019р., м. Одеса, просп. Шевченка, 29 Господарський суд Одеської області.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 18.09.2019р. відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

В травні 2019р. Товариство з обмеженою відповідальність "Верболіз" (далі - позивач, ТОВ Верболіз ) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКСПРОМГРУП" (далі-відповідач, ТОВ ВІКСПРОМГРУП ), якою просило зобов`язати оплатити відповідача 188 774,71 грн., в тому числі: 153 216, 00 грн. основного боргу та 35 558,71 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки №11-1009 від 17.09.2018р. (далі - договір), укладеного між сторонами, в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.06.2019р. у справі №916/1459/19 (головуючий суддя - Мостепаненко Ю.І.) у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Верболіз" відмовлено.

У вказаному рішенні суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту передання у власність відповідача товару за спірним договором поставки, тому позовні вимоги ТОВ Верболіз про стягнення основного боргу та пені є необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Верболіз" звернулось до Південно-західного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 27.06.2019р. у справі №916/1459/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи це тим, що рішення місцевого господарського суду винесене без встановлення обставин, які мають значення для справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт зазначає, що Господарський суд Одеської області, визнаючи положення договору, не взяв до уваги того факту, що ТОВ "Верболіз" здійснило вчасну поставку товару за відповідним договором, мотивуючи це тим, що подана позивачем накладна №9/1 від 21.09.2018 року не містить ані підпису уповноваженої особи ТОВ "ВІКСПРОМГРУП" про отримання вказаного в ній товару, ані відмітки про таке отримання.

Проте, апелянт зазначає, що зазначена накладна не була підписана з вини ТОВ "ВІКСПРОМГРУП", оскільки саме їхнього представника не було на місці розвантаження товару.

ТОВ "Верболіз" наполягає, що отримання товару підтверджується наявної у матеріалах справи копією довіреності №15 від 17.09.2018 року, якою ТОВ "ВІКСПРОМГРУП" уповноважило директора, ОСОБА_1 , на отримання від ТОВ "Верболіз" пшениці фуражної, а також, товарно-транспортної накладної №7 від 20.09.2018 року, у графі якої "Замовник" чітко вбачається, що замовниками поставленого товару було ТОВ "ВІКСПРОМГРУП".

Також, апелянт наголошує на тому, що при поставці товару за адресою передбаченою договором, а саме: м.Стрий, вул.Болехівська, буд .№26, Львівської області , ТзОВ "Верболіз" не могло перевірити повноважень наданих ТОВ "ВІКСПРОМГРУП" представникам філії ПАТ "ДПЗКУ" Сктрийський КХП №2 по розвантаженню товару, тому що перевірка таких повноважень не передбачалась умовами договору укладеного між ТОВ "Верболіз" і ТОВ "ВІКСПРОМГРУП". У договорі зазначалась конкретна адреса, на яку ТОВ "Верболіз" мало доставити товар, що і було зроблено.

Крім того, апелянт звертає увагу на існування договору, укладеного між Стрийським КХП №2 та ТОВ "ВІКСПРОМГРУП" по відвантаженню товару позивача. Але Стрийський КХП №2 відмовляється надавати його ТзОВ "Верболіз", мотивуючи тим, що це конфіденційна інформація.

Більш детально доводи Товариства з обмеженою відповідальністю Верболіз викладені в апеляційній скарзі.

Разом з апеляційною скаргою позивач подав клопотання, в якому ТОВ Верболіз просить суд долучити до матеріалів справи копію реєстру №135 від 20.09.2018 року, видану філією ПАТ "ДПЗКУ" Стрийського КХП №2, в якій, у лівому верхньому куті, чітко зазначено власника зерна, а саме ТОВ "ВІКСПРОМГРУП".

Апелянт вказує, що дану копію вказаного реєстру він отримав після судового розгляду справи.

Надану копію реєстру №135 від 20.09.2018 року суд залучає до матеріалів справи.

Ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2019р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Верболіз на рішення Господарського суду Одеської області від 27.06.2019р. по справі №916/1459/19 та призначено справу до розгляду на 18.09.2019р.

14.08.2019р. від Товариства з обмеженою відповідальністю до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про витребування доказів по справі, яким позивач просить суд витребувати від ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України договір поставки, договір складського зберігання, довіреність на отримання вантажу тощо, які були укладені між філією ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України та ТОВ ВІКСПРОМГРУП щодо одержання вантажу від ТОВ Верболіз . Також, позивач просить витребувати від ТОВ ВІКСПРОМГРУП оригінал договору поставки №11-1009 від 17.09.2018р.

28.08.2019р. на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду повторно надійшло вищевказане клопотання про витребування документів.

В обґрунтування зазначених клопотань апелянт зазначає, що про існування договорів, укладених між ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України та ТОВ ВІКСПРОМГРУП йому стало відомо зі слів працівників Стрийського КХП №2, тому, його представником було направлено декілька адвокатських запитів до ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України щодо отримання перелічених документів. Проте, ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України відмовило у наданні такої інформації, посилаючись на її конфіденційність.

Розглянувши зазначені клопотання, судова колегія відмовляє в їх задоволенні виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

За змістом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як вбачається із заявлених позивачем клопотань, останній просить витребувати:

- від ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України - договір поставки, договір складського зберігання, довіреність на отримання вантажу, які були укладені між Стрийським КХП №2 та ТОВ ВІКСПРОМГРУП щодо одержання вантажу від ТОВ Верболіз ;

- витребувати від ТОВ ВІКСПРОМГРУП оригінал договору поставки №11-1009 від 17.09.2018р.

Однак, зазначені документи жодним чином не можуть підтвердити отримання товару за договором поставки №11-1009 від 17.09.2018р., оскільки таким доказом повинна бути належним чином оформлена накладна №9/1 від 21.09.2018 року.

Крім того, за договором поставки №11-1009 від 17.09.2018р. позивач є стороною, тому у нього, також як і у ТОВ ВІКСПРОМГРУП повинен бути оригінал відповідного договору.

Таким чином, в порушення положень ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, вказані клопотання не містять конкретних обставин, які можуть підтвердити кожен із витребуваних позивачем документів, або аргументи, які він може спростувати, та їх значення для правильного розгляду та вирішення даної справи.

У судовому засіданні 18.09.2019р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, розглянувши доводи та вимоги апеляційних скарг, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.09.2018 року між ТОВ Верболіз (постачальник) та ТОВ "ВІКСПРОМГРУП (покупець) було укладено договір поставки №11-1009, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити й передати, а покупець зобов`язується оплатити й прийняти від постачальника сільськогосподарську продукцію - пшениця 5-6 класу (надалі іменований - товар) насипом відповідно до умов дійсного договору.

Відповідно до п. 1.2 договору постачальник гарантує покупцеві, що товар є його власністю й вільний від третіх осіб, не є предметом застави (у тому числі податкової), не перебуває під арештом, щодо нього відсутні судові або адміністративні спори і тд., а також гарантує чинність наданих документів відповідно до п. 10.6 на дату підписання та впродовж терміну виконання цього договору. Постачальник гарантує покупцеві, що товар не походить з території республіки Крим та/або міста Севастополя, та/або території Луганської та Донецької області, тимчасово непідконтрольних Україні. Постачальник також гарантує, що розрахунки за товар та пов`язані з ним послуги (зберігання, транспортування тощо) були ним здійснені шляхом безготівкового розрахунку.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що якість товару повинна відповідати наступним показникам: вологість - не більше 14,5%, сміттєва домішка - не більше 2,0%, зернова домішка - не більше 8,0%, всі інші показники - відповідно до ДСТУ 3768:2010.

Пунктом 2.3 договору визначено, що якість вважається остаточною під час і на місці поставки. Якість визначається на підставі аналізів, зроблених виробничо-технологічною лабораторією за рахунок покупця в пункті призначення, вказаному в п.5.1 цього договору.

Згідно до п. 3.1 договору кількість товару - 25 метричних тонн +- 5% (згідно даних, отриманих при зважуванні товару під час вивантаження у пункті призначення). Вага є остаточною згідно з даними, отриманими при зважуванні товару під час вивантаження в пункті призначення.

За пунктом 4.1 договору, ціна товару за дійсним договором за 1 метричну тону становить 5600 грн. з ПДВ.

Загальна вартість товару становить 14000 грн. з ПДВ +- 5% (п. 4.2 договору).

Пунктом 5.1 договору передбачено, що постачальник зобов`язується передати товар вантажним автомобільним транспортом на умовах СРТ („перевезення оплачено до"): ТОВ "ВІКСПРОМГРУП адреса: вул. Болехівська, 26, м. Стрий, Львівської області, що є пунктом призначення на умовах цього договору. Умови поставки визначаються й розуміються відповідно до "Інкотермс" 2010 р.

Відповідно до п. 5.2 договору товар повинен бути відвантажений відповідно до показників якості й у кількості, згідно п. 2.1 та 3.1 цього договору у період з 17.09.2018 р. по 28.09.2018 р. Датою відвантаження є дата приймання товару в пункті призначення.

Якість товару повинна покупцем бути перевірена до часу розгрузки. Після розгрузки товару не можуть бути поставлені претензії щодо якості товару. Якщо якість поставленого товару не відповідає вимогам покупця, покупець звільняється від зобов`язання приймати товар, а постачальник звільняється від зобов`язання по поставці товару та будь-яких інших зобов`язань.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що після відправлення автотранспорту з товаром до прибуття товару в пункт призначення постачальник зобов`язується електронною поштою (на електронну адресу vikxpromgrupp@gmail.com) надіслати покупцю наступну інформацію: а) ПІБ водія; б) номер посвідчення водія; в) номер автотранспорту та причепа; г) контактний номер водія.

Відповідно до п. 6.1 договору покупець здійснює 100% оплати за товар в українських гривнях шляхом банківського переведення на поточний банківський рахунок постачальника протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту відвантаження товару.

У випадку несвоєчасної оплати товару покупець зобов`язує сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення, що діє на дату такого прострочення (п. 7.2 Договору).

Згідно п. 10.1 договору цей договір набуває чинності, якщо він підписаний та переданий обома сторонами до початку періоду відвантаження відповідно до п.5.2 договору, і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Пунктом 10.2 договору передбачено, що будь-які доповнення й зміни до цього договору повинні бути оформлені письмово у вигляді додатків до цього договору й підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками. Належним чином оформлені додатки до цього договору є його невід`ємною частиною.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору ТОВ "Верболіз" передало ТОВ "ВІКСПРОМГРУП 27,36 тон пшениці, на загальну суму 153 216,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 25 536,00 грн.), що відображено у накладної №9/1 від 21.09.2018 року.

Товар був поставлений за адресою: м.Стрий, вул. Болехівська, буд.№26, Львівської області, відповідно до товаротранспортної накладної №7 від 20.09.2018р., а представник ТОВ ВІКСПРОМГРУП прийняв даний товар.

Проте, свої зобов`язання щодо оплати товару на поточний банківський рахунок протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту відвантаження товару, ТОВ "ВІКСПРОМГРУП не виконало.

Як встановлено судом першої інстанції, ТОВ Верболіз направило відповідачу вимогу від 09.10.2018 року про сплату заборгованості в сумі 153 216,00 грн., згідно п.6.1 договору поставки №11-1009.

Матеріали справи свідчать, що 24.10.2018р. на адресу позивача від ТОВ "ВІКСПРОМГРУП надійшов лист вх. №3, яким відповідач зазначив, що згідно договору поставки №11-1009 від 17.09.2018р., він відмовляється від купівлі зерна (пшениці) у ТОВ Верболіз в обсязі 27,36 тон, у зв`язку з невідповідністю ДСТУ.

25.10.2018р. ТОВ Верболіз направив на адресу відповідача лист, відповідно до якого звернув увагу останнього на те, що відмова від купівлі товару (пшениця) не відповідає умовам укладеного між сторонами договору поставки №11-1009 від 17.09.2018р.

Враховуючи, що повну оплату за відвантажений товар ТОВ ВІКСПРОМГРУП повинно було здійснити до 25.09.2018р., згідно рахунку - фактури №9 від 21.09.2018р. на загальну суму 153 216 грн., позивачем на підставі п.7.2 договору нараховано відповідачу пеню за період 26.09.2018 р. до 20.05.2019 р. в сумі 35 558,71 грн.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги ТОВ Верболіз , перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627).

Згідно з вимогами ч.ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу вимог ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вже зазначалось вище, між сторонами укладено договір №11-1009 від 17.09.2018р., який за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться у ст. 712 Цивільного кодексу України.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з вимогами ч.1, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як стверджує позивач, на виконання умов вищевказаного договору поставки № 11-1009 ним було здійснено поставку відповідачеві товару на загальну суму 153 216 грн., що підтверджується копіями накладної №9/1 від 21.09.2018 р. на суму 153 216,00 грн. та товарно-транспортною накладною №7 від 20.09.2018р.

За приписами ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 664 наведеного Кодексу обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Однак, як правильно зазначено судом першої інстанції та вбачається з копії накладної №9/1 від 21.09.2018 р. на суму 153 216,00 грн., яка міститься у матеріалах справи, остання не містить ані підпису уповноваженої особи відповідача про отримання вказаного в ній товару, ані відмітки про таке отримання.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до положень п. п. 2.1 ч. 2 Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку", затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Отже, судова колегія цілком погоджується з судом першої інстанції щодо того, що подані позивачем в якості доказу здійснення господарської операції, накладна та товарно-транспортна накладна, в розумінні положень чинного законодавства, є первинними документами, а відтак такими документами, які є підставою для оприбуткування товару. Такі документи є підставою для внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно абз. 1 п. 2.4 Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку" первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Положеннями абз. 1 п. 2.5. Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку" передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що обов`язковою умовою, що може бути доказом здійснення господарської операції саме з конкретним контрагентом, є наявність у первинному документі даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку саме цього контрагента та дані, що дають змогу визначити повноваження такої особи на вчинення вказаних дій.

Але, накладна №9/1 від 21.09.2018 р. не містить особистого підпису особи, уповноваженої на отримання товару від імені ТОВ "ВІКСПРОМГРУП .

Більш того, з товарно-транспортної накладної №7 від 20.09.2018р., наявної у матеріалах справи, вбачається, що замовником вантажу є ТОВ "ВІКСПРОМГРУП", відправником - ТОВ Верболіз , а одержувачем вантажу - Філія ПАТ "ДПЗКУ"-Стрийський КХП №2, перевізником - ФОП Луговий Я .Л . Будь-яких посилань у вказаній товарно-транспортній накладній на договір поставки №11-1009 від 17.09.2018 р. або відміток про здійснення перевезення вантажу саме позивачем в межах виконання вказаного договору зазначені ТТН не містять.

Отже, місцевий господарський суд цілком правильно вказує, що ідентифікувати надану позивачем товарно-транспортну накладну як документи по виконанню договору поставки № 11-1009 від 17.09.2018р. за вказаними реквізитами в накладних є неможливим.

Враховуючи те, що пунктом 5.4 договору постачальник зобов`язаний самостійно та за власний рахунок забезпечити транспортування товару до пункту призначення і його цілість в дорозі; постачальник зобов`язаний забезпечити відвантаження товару в справний автотранспорт, технічно придатний для перевезення товару відповідно до умов цього договору, зв`язку між отриманням товару на підставі вказаної товарно-транспортної накладної та договірними відносинами, що виникли між сторонами на підставі договору поставки № 11-1009 від 17.09.2018р. не вбачається.

Згідно п. 5.6 договору постачальник вважається таким, що здійснив свої зобов`язання з поставки товару з дати приймання товару в пункті призначення.

Однак, враховуючи вищевикладене, належних доказів щодо отримання товару відповідачем ТОВ Верболіз не надало.

Водночас, позивачем до матеріалів справи надано копію рахунку-фактури №9 від 21.09.2018р. на суму 153 216 грн. (в тому числі ПДВ - 25536,00 грн.), підписаного директором та головним бухгалтером ТОВ Верболіз та скріпленого печаткою останнього, однак доказів отримання вказаного рахунку відповідачем матеріали справи не містять.

Також апеляційна колегія погоджується з судом першої інстанції, який зазначив, що пунктом 6.2 договору поставки визначено, що постачальник зобов`язується надати покупцеві податкову накладну в електронному вигляді, належним чином оформлену у відповідності до правил, які встановлені п. 201.1 Податкового кодексу України та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних через систему електронного документообігу в момент першої події (отримання коштів) протягом строку, передбаченого Податковим кодексом України.

Однак, доказів надання позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю "ВІКСПРОМГРУП" податкових накладних за спірними операціями поставки товару, обов`язок надання яких сторони погодили в п. 6.2. договору, матеріали справи також не містять.

У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції не вбачає підстав щодо прийняття накладної №9/1 від 21.09.2018 р. та товарно-транспортної накладної №7 від20.09.2018р. в якості належних та допустимих доказів, що підтверджують передачу позивачем відповідачу товару, оскільки позивачем, всупереч вимогам ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, не доведено факт поставки та отримання відповідачем товару, на які він посилається в позовній заяві.

Тому, апеляційна колегія вважає, що суд першої інстанції правильно не прийняв в якості доказу отримання відповідачем товару за договором поставки № 11-1009 від 17.09.2018 р., копію листа ТОВ "ВІКСПРОМГРУП" №3 від 24.10.2018р.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тобто, за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.

Отже, недоведеність факту прийняття товару виключає можливість покладення на відповідача обов`язку по сплаті відповідної грошової суми за поставку товару.

Відтак, апеляційний суд вважає правильним та доведеним висновок місцевого господарського суду, в якому останній зазначив, що враховуючи недоведеність позивачем факту передання у власність відповідача товару за спірним договором поставки, по якому заявлена до стягнення спірна заборгованість, а також, враховуючи відсутність підписаної сторонами відповідної видаткової накладної, підстави для покладення на ТОВ "ВІКСПРОМГРУП обов`язку щодо сплати за поставку товару та стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 153216,00 грн. - відсутні.

Крім того, з огляду на встановлення судом відсутності підстав для здійснення відповідачем оплати за договором та самої заборгованості відповідача перед позивачем, апеляційний суд погоджується з Господарським судом Одеської області щодо виключення можливості застосування до відповідача такої міри відповідальності як нарахування пені, що заявлена до стягнення.

Отже, вимоги про стягнення з відповідача на користь ТОВ Верболіз нарахованої за порушення грошового зобов`язання суми пені в розмірі 35558,71 грн. є безпідставною, з огляду на відсутність у відповідача самого грошового зобов`язання.

Інші доводи апелянта, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та не спростовують наведених вище висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Тому, колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (див. рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 п.58).

Згідно вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Разом з тим, відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відтак, приймаючи до уваги положення чинного законодавства і встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв`язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Пунктом 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Верболіз залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 27 . 06.2019р. у справі №916/1459/19 залишити без змін.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст постанови підписаний 23.09.2019р.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Колоколов С.І.

Суддя Разюк Г.П.