Рішення

від 23.09.2019 по справі 910/8606/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.09.2019Справа № 910/8606/19

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Макді Люкс"

(08301, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, буд. 14; ідентифікаційний код: 42107403)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркада Метал"

(02096, м. Київ, вул. Юрія Пасхаліна, буд. 6/5; ідентифікаційний код: 32962661)

про стягнення 110 002,95 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Макді Люкс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркада Метал" (далі - відповідач) про стягнення 110 002,95 грн, з яких 97 433,29 грн сума основного боргу, 9 256,14 грн штрафу, 2 552,74 грн інфляційних втрат та 760,78 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язання з передачі оплаченого позивачем товару за укладеним між сторонами Договором купівлі-продажу № АР144 від 20.03.2019, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми попередньої оплати вартості недопоставленого товару. Крім того, за порушення термінів передачі товару позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача передбачену умовами договору неустойку, а також за прострочення виконання зобов`язання з повернення суми попередньої оплати вартості товару - інфляційні втрати та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 7 днів з дня вручення цієї ухвали.

19.07.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

У встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України строк відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи.

Відомості про офіційну адресу місцезнаходження юридичної особи, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", є достовірними.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача (ідентифікаційний код 32962661) є: 02096, м. Київ, вул. Юрія Пасхаліна, буд. 6/5.

На зазначену адресу судом відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону 25.07.2019 було направлено копію ухвали про відкриття провадження у цій справі з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

30.07.2019 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 24.07.2019, яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв`язку не вручене відповідачу (відсутня адреса одержувача).

Крім того, копія ухвали про відкриття провадження у цій справі від 24.07.2019 була надіслана судом на поштову адресу відповідача, зазначену в Договорі купівлі-продажу № АР144 від 20.03.2019, а саме: 02141, м. Київ, а/с 44, проте за вказаною адресою адресоване відповідачу поштове відправлення також не було вручене та 09.08.2019 повернуто до суду (згідно з повідомленням підприємства поштового зв`язку відправлення не вручене через інші причини, що не дали змоги виконати обов`язок щодо пересилання поштового відправлення).

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 4 частини 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

За приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі від 24.07.2019 була оприлюднена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.

З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

За таких обставин, суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та останньому були створені достатні умови для реалізації ним своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

20.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аркада Метал" (далі - відповідач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Макді Люкс" (далі - позивач, покупець) було укладено Договір купівлі-продажу № АР144 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язувався передати у встановлений термін товар у власність покупцеві, а покупець зобов`язувався оплатити товар виробничо-технічного призначення (далі - товар) і прийняти його на умовах, визначених в цьому договорі.

Згідно з п. 1.2 Договору ціна, кількість, асортименти, строки поставки товару обумовлюються в рахунках-фактурах до Договору, які узгоджуються й підписуються обома сторонами попередньо та додаються до Договору і є його невід`ємною частиною.

Кількість кожної партії товару узгоджується між сторонами в рахунках або специфікаціях до Договору (п. 2.1 Договору).

У відповідності до п. 2.5 Договору право власності на товар за цим Договором переходить від постачальника до покупця з моменту прийняття товару покупцем, що підтверджується оформленням відповідної видаткової документації. В момент поставки товару постачальник передає покупцю оригінал видаткової накладної на товар.

За умовами п. 2.6 Договору передача товару покупцю здійснюється протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання постачальником 100% передоплати, якщо інше не обумовлюється в додатках (рахунках, специфікаціях) до Договору, які узгоджуються й підписуються обома сторонами попередньо, додаються до Договору і є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 2.8 Договору ціна товару, що поставляється з цим Договором, є договірною і вказується у відповідних рахунках або специфікаціях на поставку товару.

Відповідно до пункту 3.2 Договору розрахунки між сторонами здійснюються в національній валюті у вигляді попередньої оплати в розмірі 100% на розрахунковий рахунок постачальника.

Як передбачено в п. 4.1 Договору відвантаження товару проводиться виключно за участю уповноваженого представника покупця за умови пред`явлення оригіналу довіреності, оформленої на право отримання окремої партії продукції, складеної відповідно до чинного законодавства України, зокрема, за кількістю - на підставі даних видаткової накладної або товарно-транспортної накладної відповідно до Інструкції про порядок приймання товару виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6.

В пунктах 4.3, 4.4 Договору сторони домовились, що якщо будуть виявлені факт нестачі або недоліків товару під час його приймання за кількістю/якістю, виклик представника постачальника є обов`язковим. Товар вважається прийнятим по якості/кількості у випадку, якщо від покупця протягом п`яти діб або в момент підписання супровідних документів на отримання товару не надійшло письмове повідомлення.

Згідно з п. 5.1 Договору підписання особою, уповноваженою покупцем на прийняття товару, видаткової накладної свідчить про згоду покупця із характеристиками та кількістю товару, вказаними постачальником у цій видатковій накладній.

Договір набуває чинності з моменту його підписання й діє до повного виконання сторонами умов Договору (п. 8.1 Договору).

Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату вартості товару № 3386 від 20.03.2019 на суму 608 958,00 грн, який відповідно до наявних у матеріалах справи платіжних доручень № 185 від 22.03.2019 на суму 200 000,00 грн та № 191 від 25.03.2019 на суму 408 958,00 грн було оплачено позивачем.

За твердженнями позивача, після повної оплати вартості товару, на його електронну адресу від відповідача надійшли копії видаткової накладної № 63 від 26.03.2019 на суму 608 958,00 грн та акту на завантаження автомобіля від 27.03.2019, які в силу положень п. 9.1 Договору мають таку ж саму юридичну силу, що і їх оригінали, до моменту їх заміни на відповідні оригінали цих документів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, на підставі видаткових накладних № 66 від 28.03.2019 на суму 220 827,00 грн та № 68 від 28.03.2019 на суму 363 772,76 грн поставив, а позивач прийняв товар на загальну суму 584 599,76 грн.

Наведене також підтверджується наявними у матеріалах справи товарно-транспортними накладними № Р66 від 28.03.2019 та № Р68 від 28.03.2019, в яких містяться відмітки вантажоодержувача (позивача) про прийняття товару на загальну суму 584 599,76 грн.

Матеріалами справи підтверджується повернення відповідачем як постачальником за Договором на підставі платіжного доручення № 375 від 29.03.2019 суми вартості недопоставленого товару в розмірі 24 358,24 грн.

03.04.2019 позивач засобами поштового зв`язку та служби доставки направив на адресу відповідача листа вих. № 1 від 03.04.2019, в якому просив відповідача протягом 2 (двох) календарних днів перерахувати надмірно сплачені грошові кошти за Договором у розмірі 97 433,29 грн, проте відповідач вимогу позивача залишив без відповіді та задоволення.

Оскільки, на думку позивача, відповідачем в односторонньому порядку змінено умови Договору, а саме кількість товару та його вартість, нездійсненням поставки обумовленого Договором товару на суму 97 433,29 грн (з урахуванням повернення відповідачем грошових коштів у розмірі 24 358,24 грн) та неповерненням суми попередньої оплати вартості товару за Договором, позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 97 433,29 грн суми основного боргу, 9 256,14 грн штрафу, 2 552,74 грн інфляційних втрат та 760,78 грн 3 % річних.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні норм ст. 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У частині 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт перерахування позивачем на рахунок відповідача суми попередньої оплати вартості товару в розмірі 608 958,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 185 від 22.03.2019 на суму 200 000,00 грн та № 191 від 25.03.2019 на суму 408 958,00 грн з призначенням платежу: "оплата згідно рах. № 3386 від 20.03.2019 за матеріали (арматуру) у т. ч. ПДВ 20 %".

Спір у цій справі виник внаслідок того, що відповідачем, на думку позивача, при здійсненні поставки обумовленого в Договорі товару в односторонньому порядку змінено умови Договору, а саме кількість та вартість товару (до вартості товару з ПДВ додатково нараховане ще одне ПДВ), у зв`язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми попередньої оплати вартості товару в розмірі 97 433,29 грн (з урахуванням повернення відповідачем грошових коштів у розмірі 24 358,24 грн), пені за порушення термінів передачі товару, а також інфляційних втрат та 3 % річних за неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання з повернення суми передоплати вартості товару.

Втім, суд не може погодитись з такими доводами позивача, виходячи з наступного.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було вказано вище, в п. 2.6 Договору сторони домовились, що передача товару покупцю здійснюється протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання постачальником 100% передоплати.

Як вказує позивач та вбачається з матеріалів справи, відповідачем було направлено на електронну адресу позивача копії видаткової накладної № 63 від 26.03.2019 на суму 608 958,00 грн та акту на завантаження автомобіля від 27.03.2019.

Суд встановив факт поставки відповідачем, на підставі видаткових накладних № 66 від 28.03.2019 та № 68 від 28.03.2019, товару на загальну суму 584 599,76 грн та факт прийняття товару позивачем, про що свідчать підписи його представника у зазначених видаткових накладних, а також відмітки представника вантажоодержувача (позивача) у товарно-транспортних накладних № Р66 від 28.03.2019 та № Р68 від 28.03.2019.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

За змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Суд дослідив надані позивачем видаткові накладні № 66 від 28.03.2019 на суму 220 827,00 грн та № 68 від 28.03.2019 на суму 363 772,76 грн та встановив їх відповідність вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та відсутність у них будь-яких істотних недоліків.

При розгляді цього спору, суд виходить з положень ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України, відповідно до якої підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а також положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України щодо свободи договору.

Так, за умовами Договору сторони, як вказувалось вище, погодили, що:

- відвантаження товару проводиться виключно за участю уповноваженого представника покупця, зокрема, за кількістю - на підставі даних видаткової накладної або товарно-транспортної накладної відповідно до Інструкції про порядок приймання товару виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6 (далі - Інструкція № П-6);

- якщо будуть виявлені факт нестачі або недоліків товару під час його приймання за кількістю/якістю, виклик представника постачальника є обов`язковим;

- товар вважається прийнятим по якості/кількості у випадку, якщо від покупця протягом п`яти діб або в момент підписання супровідних документів на отримання товару не надійшло письмове повідомлення;

- підписання особою, уповноваженою покупцем на прийняття товару, видаткової накладної свідчить про згоду покупця із характеристиками та кількістю товару, вказаними постачальником у цій видатковій накладній.

Судом встановлено, що відповідачем здійснено поставку позивачу обумовленого сторонами товару на підставі даних, зокрема, видаткових накладних.

У цьому випадку, суд виходить також з того, що підтвердженням факту здійснення господарських операцій з передачі товару є видаткові накладні, які містяться у матеріалах справи, товар за якими беззаперечно прийнято позивачем.

Аналогічної позиції дотримується й Верховний Суд у постанові від 23.01.2018 у справі № 911/1355/17.

Водночас, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, в розумінні статей 76 - 77 ГПК України, на підтвердження факту нестачі товару, виклику представника постачальника (відповідача) при виявленні факту нестачі товару при його прийнятті, як це передбачено п. 4.3 Договору, та/або направлення відповідачу письмового повідомлення про нестачу товару, як це передбачено п. 4.4 Договору.

Направлений відповідачу лист вих. № 1 від 03.04.2019 суд не може визнати письмовим повідомленням щодо нестачі товару, оскільки за його змістом позивач просив відповідача повернути надмірно сплачені грошові кошти в сумі 97 433,29 грн.

Крім того, позивачем не надано суду відповідного акту про недостачу продукції за підписами осіб, які здійснювали прийом товару, як того вимагає п. 16 Інструкції П-6, в свою чергу нездійснення виклику представника постачальника під час приймання товару є порушенням п. 17 Інструкції П-6.

Суд також не може погодитись з доводами позивача про те, що відповідачем при здійсненні поставки товару до вартості товару з ПДВ додатково нараховано ще одне ПДВ.

Так, згідно з видатковою накладною № 66 від 28.03.2019 відповідачем поставлено, а позивачем прийнято товар, а саме:

- Арматура 8 А240 у кількості 0,4 т вартістю 7 745,74 грн (без ПДВ);

- Арматура 12 А500 у кількості 4,21 т вартістю 68 651,75 грн (без ПДВ);

- Арматура 16 А500 у кількості 0,4 т вартістю 6 522,73 грн (без ПДВ);

- Арматура 20 А500 у кількості 6,2 т вартістю 101 102,28 грн (без ПДВ).

Загальна вартість товару за вказаною накладною становить 184 022,50 грн (без ПДВ), сума ПДВ складає 36 804,50 грн, що разом становить 220 827,00 грн.

Згідно з видатковою накладною № 68 від 28.03.2019 відповідачем поставлено, а позивачем прийнято товар, а саме:

- Арматура 12 А500 у кількості 18,59 т вартістю 303 143,97 грн (без ПДВ), сума ПДВ складає 60 628,79 грн, що разом становить 363 772,76 грн.

Таким чином, наданими позивачем видатковими накладними на підтвердження здійснення господарських операцій з поставки товару спростовується факт подвійного нарахування відповідачем суми податку на додану вартість, відтак твердження позивача щодо недопоставки відповідачем товару на суму 97 433,29 грн є безпідставними.

З огляду на вище викладене, оскільки позивачем в момент прийняття товару та підписання видаткових накладних будь-яких заперечень щодо кількості товару не заявлено, виклику представника постачальника для фіксування нестачі товару не здійснено, відповідного акту нестачі товару не складено, як і не направлено відповідачу письмового повідомлення про нестачу товару, товар на суму 584 599,76 грн (вартість товару разом з ПДВ), в силу положень пунктів 4.4, 5.1 Договору, є таким, що прийнятий позивачем.

Суд встановив факт повернення відповідачем частини суми попередньої оплати вартості товару в розмірі 24 358,24 грн, свідченням чого є наявне у матеріалах справи платіжне доручення № 375 від 29.03.2019 на вказану суму.

З урахуванням викладеного, оскільки при розгляді справи суд встановив належне виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару на суму 584 599,76 грн та повернення останнім 24 358,24 грн суми передоплати вартості непоставленого товару, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача 97 433,29 грн суми основного боргу.

Щодо решти вимог, а саме стягнення з відповідача 9 256,14 грн штрафу, 2 552,74 грн інфляційних втрат та 760,78 грн 3 % річних, оскільки судом при розгляді спору встановлено відсутність порушення відповідачем термінів передачі товару та правових підстав для повернення суми попередньої оплати вартості товару за Договором (товар на заявлену позивачем суму поставлено відповідачем), ці вимоги також не підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить підстав для задоволення цього позову.

Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 921,00 грн та на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000,00 грн, у зв`язку з необхідністю відмови в позові, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення, в порядку передбаченому ст. 257 та п. 17.5 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 23.09.2019.

Суддя Нечай О.В.