Рішення

від 23.09.2019 по справі 580/2243/19

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2019 року справа № 580/2243/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі:

головуючого судді - Бабич А.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Салабай М.В.,

представника позивача - Мурзи Т.О. (згідно з довіреністю),

представника відповідача - Супрунової Т.В. (згідно з посадою),

розглянувши у відкритому судовому засіданні з правилами загального позовного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаська транспортно-експедиторська компанія» про стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

10.07.2019 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (18000, м. Черкаси, вул.Благовісна, буд.269/105; код ЄДРПОУ 21368023) (далі - позивач) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаська транспортно-експедиторська компанія» (18021, м. Черкаси, вул. Героїв Дніпра, буд.89, кв.194; код ЄДРПОУ 38843071) на його користь адміністративно-господарських санкцій в сумі 26178,57грн. за незайняті робочі місця особами з інвалідністю у 2018 році та пені у розмірі 1351,06 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач не виконав у 2018 році норматив щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, що має наслідком сплату адміністративно-господарських санкцій, які відповідач у добровільному порядку не сплатив. Тому позивач просив стягнути вищевказані кошти.

Ухвалою суду від 15.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження. Також встановлено відповідачу строк, тривалістю п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, для надання відзиву на позовну заяву, повідомлено про строки для надання клопотань про розгляд справи з викликом у судове засідання. Згідно з даними рекомендованих повідомлень вказану ухвалу сторони отримали 18.07.2019.

07.08.2019 відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказував, що виконав усі передбачені законодавством заходи щодо працевлаштування інвалідів: створив два робочих місця для осіб з інвалідністю, інформацію про які подав до Черкаського міського центру зайнятості; брав участь у ярмарці вакансій з метою сприяння у працевлаштуванні осіб з інвалідністю; направляв позивачу лист з проханням сприяти у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.

Ухвалою від 02.08.2019 суд здійснив перехід із спрощеного провадження до загального та призначив підготовче засідання.

27.08.2019 позивач подав суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що факт невиконання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю підтверджується самостійно поданим звітом форми 10-ПІ за 2018 рік, в якому відповідач підтверджує відсутність у нього працевлаштованих осіб з інвалідністю. Також вказує, що єдиною підставою для звільнення від сплати адміністративно-господарських санкцій є повне утримання за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, але таким ознакам відповідач не відповідає.

Під час підготовчого провадження суд задовольнив клопотання сторін про долучення доказів. Ухвалою від 17.09.2019, внесеною до протоколу судового засідання, суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про допит свідка. Термін підготовчого провадження продовжений судом задля належного повідомлення сторін про судові засідання та надання їм можливості отримати та надати у встановлені судом строки докази. У подальшому суд закрив підготовче провадження та призначив судовий розгляд справи по суті.

Заслухавши представників сторін, оцінивши їх доводи, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суд встановив, що згідно з даними поданого відповідачем 24.01.2019 позивачу звіту форми 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) на підприємстві відповідача у 2018 році складала 14 осіб. У графі «середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність» , зазначено 0. Отже, відповідач не працевлаштував осіб з інвалідністю у вказаному періоді.

Листом від 17.05.2019 №977/01-27 позивач повідомив відповідача про необхідність сплати ним адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у сумі 26178,57грн. в строк до 15 квітня року, наступного за звітним, та про суму нарахованої пені станом на 17.05.2019 - 502,72 грн. Також, що звернеться до Черкаського окружного адміністративного суду щодо вирішення вищезазначеного питання у судовому порядку.

Оскільки добровільно такі кошти відповідач не сплатив, позивач звернувся в суд із цим позовом.

Надаючи оцінку встановленим обставинам, суд врахував, що спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість їм вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ).

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Згідно з ч.1 ст.19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця .

Отже, на законодавчому рівні імперативно визначено єдиний норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та порядок його обчислення.

Оскільки згідно з даними поданого відповідачем звіту форми №10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників відповідача у 2018 році становила 14 осіб, нормативом робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для позивача є 1 штатна одиниця.

Частиною 3 ст.18 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з висновком Верховного Суду (далі - ВС) у постанові від 31.07.2019 №817/724/17 у подібних правовідносинах, що відповідно до ч.5 ст.245 КАС України обов`язковий для врахування, суд має перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Перевіряючи виконання відповідачем вказаного нормативу суд встановив, що згідно із затвердженими наказом від 29.12.2017 №1Ш штатним розписом відповідача кількість штатних одиниць становить 22, у т.ч.: директор - 1, заступник директора - 1, бухгалтер - 1, механік - 1, слюсар - 3, водій транспортних засобів - 14.

Відповідно до посадових інструкцій водія-експедитора та слюсаря з ремонту вантажних автомобілів, затверджених наказом від 01.01.2018 №2, засвідчені копії яких долучені до матеріалів справи, ці посади передбачають працевлаштування осіб з інвалідністю, які виконують роботи з урахуванням вимог та обмежень, передбачених реабілітаційною карткою, приписами ЛКК та МСЕК.

Отже, відповідач виконав установлений ч.3 ст.18 Закону № 875-ХІІ обов`язок щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю і застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені не є обгрунтованим.

Дослідивши табелі обліку робочого часу за січень-грудень 2018 року в сукупності та взаємозв`язку зі штатними розписами за 2018 рік, згаданими вище посадовими інструкціями, суд дійшов висновку, що сукупністю належних, допустимих і достовірних доказів підтверджується, що посади слюсаря та водія, які передбачені для працевлаштування осіб з інвалідністю, були вакантними впродовж 2018 року. Отже, відповідач довів, що вжив належних заходів щодо створення умов для працевлаштування осіб з інвалідністю у вказаний період.

Абзацом 2 п.4 ч.3 ст.50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення» (далі - Закон №5067-VI) визначено обов`язок роботодавця своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Відповідно до п. 1.3 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» , затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316, роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті незалежно від місцезнаходження.

Суд встановив, що на виконання вказаного обов`язку відповідач 21.08.2019 подав Черкаському міському центру зайнятості звіт форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» про наявність вільних вакансій водія та слюсаря. У коментарях до цих вакансій зазначено про можливість працевлаштування осіб з інвалідністю.

Отже, відповідач виконав обов`язок з інформування територіального органу Державної служби зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Згідно з даними листа Черкаського міського центру зайнятості від 19.07.2019 №08-11/1367 направлення ним безробітних громадян з числа осіб з інвалідністю для укомплектування вказаних вакансій не здійснювалось у зв`язку з відсутністю відповідного професійно-кваліфікаційного складу.

ВС у постанові від 31.07.2019 №817/724/17 зауважив, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.238 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-ІV (далі - ГК України) адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання.

Частини 1-2 ст.218 ГК України передбачають, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно з висновком ВС у постанові від 31.07.2019 №817/724/17 у подібних правовідносинах суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Частинами 1-2 ст.20 Закону №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

З аналізу вищезазначених норм законодавства ВС у постанові від 31.07.2019 №817/724/17 дійшов висновку, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця,

створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.3 ст.18-1 Закону №875-ХІІ пошук належної роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань здійснює Державна служба зайнятості.

Відтак на підприємство покладається обов`язок працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. У свою чергу, Закон №875-ХІІ не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів .

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня у справі № 819/639/17.

Доводи позивача не спростовують вказаних висновків. Тому суд дійшов висновку, що позивач, як суб`єкт владних повноважень, не довів обґрунтованість позовних вимог, з огляду на що вони не підлягають задоволенню, а судові витрати - поверненню.

Керуючись ст.ст.2, 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 21368023) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаська транспортно-експедиторська компанія» (код ЄДРПОУ 38843071) адміністративно-господарських санкцій в сумі 26178,57грн. за незайняті робочі місця особами з інвалідністю у 2018 році та пені у розмірі 1351,06 грн. - відмовити повністю.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом 30 днів з складення повного тексту судового рішення.

Суддя А.М. Бабич

Рішення складене у повному обсязі 24.09.2019.