Постанова

від 12.02.2020 по справі 580/2243/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2243/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Бабич А.М. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаська транспортно-експедиторська компанія" про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаська транспортно-експедиторська компанія" на його користь адміністративно-господарських санкцій в розмірі 26178,57 грн. за незайняті робочі місця особами з інвалідністю у 2018 році та пені у розмірі 1351,06 грн.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Черкаським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позов.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, згідно з даними поданого відповідачем 24.01.2019 позивачу звіту форми 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) на підприємстві відповідача у 2018 році складала 14 осіб. У графі "середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність", зазначено 0. Отже, відповідач не працевлаштував осіб з інвалідністю у вказаному періоді.

Листом від 17.05.2019 №977/01-27 позивач повідомив відповідача про необхідність сплати ним адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у сумі 26178,57 грн. в строк до 15 квітня року, наступного за звітним, та про суму нарахованої пені станом на 17.05.2019 - 502,72 грн.

З огляду на те, що добровільно адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця відповідач не сплатив, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що на підприємство покладається обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для їх працевлаштування та інформування про кількість створених робочих місць органи працевлаштування, в тому числі і центри зайнятості. Разом з тим, Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" не покладає на підприємство обов`язок здійснювати самостійний пошук працівників з інвалідністю.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Положеннями ч. 1 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 № 875-ХІІ (Закон № 875-ХІІ) встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Отже, на законодавчому рівні визначено єдиний норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та порядок його обчислення.

Згідно з поданим Товариством з обмеженою відповідальністю "Черкаська транспортно-експедиторська компанія" звіту форми № 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників у 2018 році становила 14 осіб, а тому нормативом робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для позивача є 1 штатна одиниця.

Частиною 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 31.07.2019 № 817/724/17 у подібних правовідносинах, суд має перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Суд першої інстанції при розгляді справи на виконання вищевказаних рекомендацій Верховного Суду встановив, що згідно із затвердженими наказом від 29.12.2017 № 1Ш штатним розписом відповідача, кількість штатних одиниць становить 22, у т.ч.: директор - 1, заступник директора - 1, бухгалтер - 1, механік - 1, слюсар - 3, водій транспортних засобів - 14.

Відповідно до посадових інструкцій водія-експедитора та слюсаря з ремонту вантажних автомобілів, затверджених наказом від 01.01.2018 №2, ці посади передбачають працевлаштування осіб з інвалідністю, які виконують роботи з урахуванням вимог та обмежень, передбачених реабілітаційною карткою, приписами ЛКК та МСЕК.

Згідно табелів обліку робочого часу за січень-грудень 2018 року посади слюсаря та водія, які передбачені для працевлаштування осіб з інвалідністю, були вакантними впродовж 2018 року, що вказує на вжиття відповідачем належних заходів щодо створення умов для працевлаштування осіб з інвалідністю у вказаний період, а відповідно і дотримання передбаченого ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ обов`язку щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Положеннями абз. 2 п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI "Про зайнятість населення" (Закон №5067-VI) визначено обов`язок роботодавця своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Відповідно до п. 1.3 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316, роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті незалежно від місцезнаходження.

Виконуючи вказаний обов`язок відповідач 21.08.2019 подав Черкаському міському центру зайнятості звіт форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" про наявність вільних вакансій водія та слюсаря. У коментарях до цих вакансій зазначено про можливість працевлаштування осіб з інвалідністю.

Вказане свідчить про виконання ТОВ "Черкаська транспортно-експедиторська компанія" обов`язку з інформування територіального органу Державної служби зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Окрім того, при розгляді апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з листом Черкаського міського центру зайнятості від 19.07.2019 №08-11/1367 направлення безробітних громадян з числа осіб з інвалідністю для укомплектування вказаних вакансій не здійснювалось у зв`язку з відсутністю відповідного професійно-кваліфікаційного складу.

Оцінюючи доводи апелянта стосовно того, що відповідачем лише одноразово подано форму звітності № 3-ПН у звітному році, що унеможливило виконання відповідачем вищевказаного нормативу, колегія суддів вказує, що суд першої інстанції аргументовано відхилив такі посилання, вказавши на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.07.2019 № 817/724/17, який зауважив, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказує на те, що частинами 1, 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

В той же час, Верховним Судом у постанові від 31.07.2019 № 817/724/17 у подібних правовідносинах зазначено, що суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Крім того, Верховним Судом у даній постанові вказано, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця;

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 3 ст. 18-1 Закону №875-ХІІ пошук належної роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань здійснює Державна служба зайнятості.

Оцінюючи доводи апелянта, колегія суддів акцентує увагу на тому, що на підприємство покладається обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування таких осіб та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування, в тому числі і центри зайнятості. У свою чергу, Закон №875-ХІІ не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня у справі № 819/639/17.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас, Черкаським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів під час апеляційного розгляду справи не наведено достатніх та обґрунтованих аргументів, які б свідчили про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду, яка описана вище у подібних правовідносинах.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.

Повний текст постанови виготовлено 18.02.2020.