Рішення

від 23.09.2019 по справі 826/16026/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 вересня 2019 року № 826/16026/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Малого приватного підприємства Діполь

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення від 18.07.2018 № 0037741404,

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство Діполь (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 0037741404 від 18.07.2018.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку МПП Діполь з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Рум Плюс за травень 2015, з ТОВ Лібра-С за березень 2016, за квітень 2016, за травень 2016, з ТОВ Баккаут за червень 2016 року та липень 2016, за результатами якої було складено Акт перевірки від 21.06.2018 № 621/26-15-14-04-05/21451273.

Актом перевірки від 21.06.2018 № 621/26-15-14-04-05/21451273 встановлено порушення позивачем:

1. п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, в періоді, що перевірявся на загальну суму 100076 грн., в тому числі:

- за травень 2015 у сумі 8859 грн.;

- за березень 2016 у сумі 20723 грн.;

- за квітень 2016 у сумі 17430 грн.;

- за травень 2016 у сумі 27366 грн.;

- за червень 2016 у сумі 13231 грн.;

- за липень 2016 у сумі 12467 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем складено податкове повідомлення-рішення від 18.07.2018 № 0037741404.

Позивач вважає, що ГУ ДФС у м. Києві не доведено правомірності сформованих доводів за результатами податкової перевірки, а відтак податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі Акту перевірки, підлягає скасуванню.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в Акті перевірки, зокрема на те, що: статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Також відповідач зазначив, що за спірними операціями лише оформлювалися окремі первинні документи та податкові накладні і без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалася видимість реального здійснення операцій та правомірність формування спірних сум податкових вимог, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку МПП Діполь з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Рум Плюс за травень 2015, з ТОВ Лібра-С за березень 2016, за квітень 2016, за травень 2016, з ТОВ Баккаут за червень 2016 року та липень 2016, за результатами якої було складено Акт перевірки від 21.06.2018 № 621/26-15-14-04-05/21451273.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено Акт від 21.06.2018 № 621/26-15-14-04-05/21451273 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем:

п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, в періоді, що перевірявся на загальну суму 100076 грн., в тому числі:

- за травень 2015 у сумі 8859 грн.;

- за березень 2016 у сумі 20723 грн.;

- за квітень 2016 у сумі 17430 грн.;

- за травень 2016 у сумі 27366 грн.;

- за червень 2016 у сумі 13231 грн.;

- за липень 2016 у сумі 12467 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.07.2018 № 0037741404, яким МПП Діполь збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 114 021, 00 грн., з яких: за податковими зобов`язаннями 91 217, 00 грн. та 22 804, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач користуючись своїм правом оскаржив спірне податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку.

Рішенням ДФС про результати скарги № 31499/6199-99-11-01-01-25 від 27.09.2018 скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.07.2018 № 0037741404 в частині донарахувань по взаємовідносинах з ТОВ Рум Плюс та штрафні санкції у відповідній частині, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу платника податків задоволено частково.

Не погоджуючись із висновками перевірки та винесеним за її результатами податковим повідомленням-рішенням від 18.07.2018 № 0037741404, вважаючи його такими, що підлягає скасуванню, позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України ).

У відповідності до п. 6.1 ст. 6 ПК України встановлено, що податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

У відповідності до п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з пп. 75.1.2. ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

У відповідності до пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з визначених обставин, зокрема, виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Як передбачено пп. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України , податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Згідно пункту 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно вимог пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України , право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу ).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України , платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу .

Податкова накладна, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України , видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно положень статті 200 Податкового кодексу України , сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу ), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від`ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов`язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від`ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З вищенаведених правових норм вбачається, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності. При цьому, право на бюджетне відшкодування частини від`ємного значення виникає лише у разі фактичної сплати податку на додану вартість в ціні придбаного товару (робіт, послуг) отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Закон України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні пов`язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов`язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно зі статтею 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною.

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Перевіркою встановлено, що МПП Діполь мало взаємовідносини з ТОВ Рум Плюс , ТОВ Лібра-С , ТОВ Баккаут підтверджуються: рахунками-фактури № 0330-15 від 30.03.2016, № 0427-15 від 27.04.2016, № 0511-15 від 11.05.2016, № 0527-15 від 27.05.2016; видатковими накладними № 0330-15 від 30.03.2016, № 0427-15 від 27.04.2016, № 0511-15 від 11.05.2016, № 0527-15 від 27.05.2016; платіжними дорученнями № 243 від 30.03.2016, № 244 від 30.03.2016, № 264 від 27.04.2016, № 269 від 05.05.2016, № 275 від 12.05.2016, № 283 від 03.06.2016, № 287 від 06.06.2016; податковими накладними № 51 від 30.03.2016, № 59 від 27.04.2016, № 9 від 11.05.2016, № 22 від 27.05.2016; квитанціями про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, з позначкою документ прийнято від 18.05.2016 № 9079646449, від 31.05.2016 № 9087601061, від 30.03.2016 № 9046579358, від 03.05.2016 № 9068925604; витягами з Єдиного реєстру податкових накладних № 303519 від 20.05.2016, № 303610 від 06.06.2016, № 303392 від 05.05.2016; товарно-транспортними накладними № 0330-15 від 30.03.2016, № 0427-15 від 27.04.2016, № 0511-15 від 11.05.2016, № 0527-15 від 27.05.2916; відомостями про результати перевірки стану сертифікату електронних ключів директора ТОВ Лібра-С , з позначкою сертифікат дійсний ; відомостями з електронного кабінету платника податків щодо даних про взяття ТОВ Лібра-С на облік платників податків з 05.08.2015; рахунками-фактури № 0630-1 від 30.06.2016, № 0727-1 від 27.07.2016; видатковими накладними № 0630-1 від 30.06.2016, № 0727-1 від 27.07.2016; податковими накладними № 12 від 30.06.2016, № 18 від 27.07.2016.

У той же час, вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21.03.2017 у справі № 335/14/171-кп/335/166/2017 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст.212 Кримінального кодексу України.

У ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 у період з січня 2014 року по 31.08.2016, діяв умисно на території м. Запоріжжя, з корисливих мотивів, не маючи дійсного наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов`язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, маючи мету отримувати прибуток при наданні послуг підприємствам, зареєстрованим на території Запорізької області, з незаконного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, а також з метою приховування факту та фактичних обсягів операцій діяльності підприємств та прикриття незаконної діяльності (юридичних осіб), діяльності під час вчинення фіктивного підприємництва використовувалися у мінімізації податкових зобов`язань для підприємств реального сектору економіки.

Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Наведена правова позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду України, що містяться у постанові від 17.11.2015 (справа № 21-277а15) та з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові 17.04.2018 у справі № 826/1374/16.

Викладене вище свідчить, що фінансово-господарська діяльність контрагентів позивача здійснювалася поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право дієздатності, фінансово-господарські взаємовідносини між МПП Діполь та контрагентів є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст. 234 Цивільного Кодексу України ).

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України ).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України , відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Вищевикладене свідчить про відсутність у контрагентів позивача адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань.

Беручи до уваги вищезазначене, суд вважає, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві доведено, що зміст зазначених вище угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків та свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об`єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Як вбачається з матеріалів справи позивач зазначає, що у разі якщо контрагенти здійснював фіктивну діяльність, то відповідальність за таке порушення мають нести самі підприємства, а не МПП Діполь , у зв`язку з чим суд зазначає наступне.

За звичаями ділового обороту при здійсненні вибору суб`єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та її комерційна привабливість, а й ділова репутація, платоспроможність контрагентів та ризики невиконання зобов`язань й надання гарантій їх виконання, наявність у контрагентів необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу та відповідного досвіду).

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, передбачених законодавством.

Крім того, суд звертає увагу на необхідність враховувати, що платник податків при виборі контрагентів та укладенні з ними договорів має керуватися і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема, відшкодування сплаченого ПДВ у складі ціни придбаного товару. При цьому обізнаність платника податків щодо протиправної діяльності контрагента чи про неналежну обачність з боку платника податків при виборі контрагента може свідчити, зокрема, і тривалість господарських відносин, здійснення діяльності в одному сегменті ринку, господарські зв`язки платника податків переважно із контрагентами, які ухиляються від виконання податкового обов`язку, інформація про відсутність таких контрагентів за місцезнаходженням, яка є загальнодоступною інформацією (вказану позицію підтримує Верховний Суд у постанові від 27.03.2018 у справі № 2а-1670/4908/12).

За таких обставин, відповідачем надано суду належні та допустимі докази, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; докази того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 18.07.2018 № 0037741404, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідач правомірність своїх дій та прийнятих рішень довів, натомість доводи позивача не знайшли свого підтвердження та обґрунтування.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України , при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу , стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись вимогами ст.ст. 2 , 5 - 11 , 19 , 72 - 77 , 90 , 139 , 241 - 246 , 250 , 255 Кодексу адміністративного судочинства України , Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог Малого приватного підприємства Діполь (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 44, код ЄДРПОУ 21451273) про скасування податкового повідомлення-рішення від 18.07.2018 № 0037741404.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України .

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур