Рішення

від 24.09.2019 по справі 640/9526/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 вересня 2019 року № 640/9526/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Рибалко-Компані доДепартаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) провизнання протиправним та скасування рішення в частині,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Рибалко-Компані з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати абз. 1 п. 5 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва №6014/0/7-1-19 від 14.03.2019, де вказано: ділянка проектування знаходиться в межах історичного ареалу м. Києва, згідно з рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804;

- визнати протиправним та скасувати абз. 3 п. 5 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва №6014/0/7-1-19 від 14.03.2019, де вказано: отримати висновок щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини в установленому законодавством порядку (ЗУ Про охорону культурної спадщини );

- визнати протиправним та скасувати абз. 4 п. 5 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва №6014/0/7-1-19 від 14.03.2019, де вказано: дозвіл на виконання робіт отримати згідно законодавства у разі необхідності (ЗУ Про охорону культурної спадщини ).

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що ТОВ Рибалко-Компані вважає помилковим висновок відповідача щодо віднесення ділянки проектування (адреса розташування земельної ділянки: вул. Маршала Рибалка, 5-А у Шевченківському районі м. Києва) до меж історичного ареалу м. Києва, оскільки такі межі не затверджено Міністерством культури України, як центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, як це передбачено положеннями ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини . Натомість, рішення Київської міської ради від 28.03.2003 №370/1804 Про затвердження Генерального плану м. Києва та проектування його приміської зони на період до 2020 року не може вважатись належним документом із затвердження меж історичного ареалу міста Києва, з урахуванням того, що Генеральний план м. Києва є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, яка затверджується Київською міською радою, та, відповідно, не є науково-проектною документацією, у розумінні приписів п. 12 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318. На підставі викладеного, у Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відсутні підстави вимагати від товариства отримання висновку щодо проектної документації та дозволу на виконання робіт, отриманих у відповідності до Закону України Про охорону культурної спадщини .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено сторонам строк для надання відзиву, відповіді на відзив та заперечення, а також витребувано від відповідача документи та матеріали, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення.

Відповідач не скористався наданим йому правом на подання до суду відзиву, а також не повідомив суд про причини неможливості його подання, з огляду на що, суд звертає увагу на положення ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Крім того, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.03.2019 №355 затверджено Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва щодо реконструкції житлового будинку під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями, підземним та наземним паркінгом, розташованого за адресою: вул. Маршала Рибалка, 5-а у Шевченківському районі від 14.03.2019 №6014/0/7-1-19 (надалі - Містобудівні умови та обмеження). Замовник - ТОВ Рибалко-Компані .

При цьому, у п. 5 Містобудівних умов та обмежень зазначено, зокрема, наступне:

- ділянка проектування знаходиться в межах історичного ареалу м. Києва, згідно з рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804 (абз. 1 п. 5);

- отримати висновок щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини в установленому законодавством порядку (Закон України Про охорону культурної спадщини ) (абз. 3 п. 5);

- дозвіл на виконання робіт отримати згідно законодавства у разі необхідності (Закон України Про охорону культурної спадщини ) (абз. 4 п. 5).

Вважаючи вказані положення Містобудівних умов та обмежень протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Приписами ч. 3 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності передбачено, що містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; 4) витяг із Державного земельного кадастру.

У силу ч. 5 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , містобудівні умови та обмеження містять: 1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта; 2) інформацію про замовника; 3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні; 4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах; 5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки; 6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону); 7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд; 8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів , зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони); 9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж. Перелік зазначених умов є вичерпним.

З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що містобудівні умови та обмеження містять у собі, зокрема, планувальні обмеження в частині визначених меж історичних ареалів.

Так, оскаржуваними положеннями Містобудівних умов та обмежень ділянку проектування віднесено до меж історичного ареалу м. Києва (на підставі рішення Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804), у зв`язку з чим ТОВ Рибалко-Компані зобов`язано отримати висновок щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини в установленому законодавством порядку, а також отримати дозвіл на виконання робіт згідно законодавства у разі необхідності у порядку, передбаченому положеннями Закону України Про охорону культурної спадщини .

Нормативно-правовим актом, який регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є Закон України Про охорону культурної спадщини .

Приписами п. 7 ч. 2 ст. 6 Закону України Про охорону культурної спадщини визначено, що до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, у тому числі, належить надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних , архітектурних і ландшафтних перетворень , меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць , а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об`єктів культурної спадщини.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини , з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Згідно з ч. 3 ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини , з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні , архітектурні чи ландшафтні перетворення , будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини (ч. 4 ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини ).

На виконання вказаних положень Закону України Про охорону культурної спадщини Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318 затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (надалі - Порядок №318), п. 1 якого визначено, що історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини (п. 4 Порядку №318).

Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць (п. 5 Порядку №318).

Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури (п. 12 Порядку №318).

У свою чергу, Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 №878 затверджено Список історичних населених місць України, серед яких, зокрема, зазначено, місто Київ.

Отже, межі історичних ареалів міста Києва, як історичного населеного місця України, визначаються науково-проектною документацією, погодженою відповідним органом місцевого самоврядування та затвердженою Мінкультури.

Як вбачається, з офіційного веб-сайту Міністерства культури України (за посиланням http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=244995501&cat_id=244993460), дію наказу Міністерства культури України від 21.10.2011 №912/0/16-11, яким визначено межі та режими використання історичних ареалів історичних населених місць, а саме: міста Києва, зупинено.

Відтак, станом на момент виникнення спірних правовідносин межі історичних ареалів міста Києва, як історичного населеного місця України, як того вимагають положення Закону України Про охорону культурної спадщини , з урахуванням приписів Порядку №318, належним чином не затверджені.

Аналогічна правова позиція викладена у п.п. 67-74 постанови Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №826/5755/17 (ЄДРСР №80167779).

Таким чином, викладені у абз. 3 та 4 п. 5 Містобудівних умов та обмежень положення в частині необхідності отримання висновку щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини в установленому законодавством порядку (Закон України Про охорону культурної спадщини ), а також отримання дозволу на виконання робіт згідно законодавства у разі необхідності (Закон України Про охорону культурної спадщини ) (абз. 4 п. 5) є такими, що не відповідають положенням законодавства, чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин, виходячи з відсутності належним чином затверджених меж історичних ареалів міста Києва, як історичного населеного місця України, як того вимагають приписи Закону України Про охорону культурної спадщини , з урахуванням приписів Порядку №318.

Суд також звертає увагу, що згідно з ч. 1 ст. 35 Закону України Про охорону культурної спадщини , проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.

Відповідно до п.п. 4, 5 Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №316, археологічні розвідки, розкопки, інші земляні роботи на об`єктах культурної спадщини проводяться лише за наявності дозволів, які видаються Мінкультури. Форми дозволів затверджуються Мінкультури. Дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок видає Мінкультури на ім`я фізичної особи - наукового працівника за наявності у нього кваліфікаційного документа (відкритого листа), виданого Інститутом археології Національної академії наук, копія якого залишається у Мінкультури.

З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що дозвіл Міністерства культури України для проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах, видається виключно виконавцю робіт - фізичній особі, а не замовнику будівництва.

Аналогічна правова позиція викладена у п.п. 75-82 постанови Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №826/5755/17 (ЄДРСР №80167779).

Крім того, суд звертає увагу, що визначення відповідачем у абз. 4 п. 5 Містобудівних умов та обмежень словосполучення у разі необхідності додатково свідчить про відсутність чіткого визначення обов`язку у замовника будівництва на отримання дозволу на виконання відповідних робіт.

Натомість, аналіз наведених законодавчих положень свідчить про відсутність правової визначеності у питанні погодження містобудівних умов щодо будівництва у межах історичних ареалів міста Києва.

З приводу вказаного слід зазначити, що у рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 зазначено, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі . Цим Конституційний Суд України наголосив, що невизначеність, нечіткість правової норми призводить до її неоднакового розуміння та тлумачення, що в практичній площині призводить до різного застосування. Така неврегульованість чи відсутність визначеності в діяльності органів державної влади щодо особи, зокрема, забезпечення, додержання чи реалізації прав і свобод людини і громадянина, може мати негативні наслідки і призвести до сваволі. Визначеність правового регулювання має на меті запобігти будь-якому її прояву щодо особи.

Європейський Суд з прав людини посилається на правозастосовну практику, якою визначено, що поняття передбачене законом та передбачені законом у ст.ст. 8- 11 Конвенції не лише вимагає, щоб оскаржувані заходи мали місце в національному праві, а й посилаються на якість того законодавства, яке має бути достатньою мірою доступним і надавати можливість передбачати наслідки, тобто повинно бути сформульоване достатньо чітко, щоб дозволити людині - у випадку необхідності та з належною допомогою - узгоджувати з ним свою поведінку ( The Sunday Times v. the United Kingdom від 26.04.1979). У рішенні у справі Ukrainian Media Group v. Ukraine від 29.03.2005 Європейський Суд також нагадує, що закон має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливість розумною, залежно від обставин, мірою передбачити наслідки певної дії. Ступінь передбачуваності значною мірою залежить від змісту акту, який розглядається, сфери, яку він має охопити, та кількості та статусу тих, кому його адресовано (рішення у справі Groppera Radio AG and Others v. Switzerland від 28.03.1990).

На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про протиправність та необхідність скасування абз. 3 та 4 п. 5 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 14.03.2019 №6014/0/7-1-19, затвердженого наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.03.2019 №355, де зазначено: отримати висновок щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини в установленому законодавством порядку (Закон України Про охорону культурної спадщини ) та дозвіл на виконання робіт отримати згідно законодавства у разі необхідності (Закон України Про охорону культурної спадщини ) .

Щодо позовних вимог в частині протиправності та скасування абз. 1 п. 5 вказаних Містобудівних умов та обмежень, слід зазначити наступне.

Як було зазначено вище, в абз. 1 п. 5 Містобудівних умов та обмежень визначено ділянка проектування знаходиться в межах історичного ареалу м. Києва, згідно з рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804 .

Так, рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804 затверджено Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, згідно з яким, Генеральний план розвитку Києва є основним містобудівним документом, який визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території міста.

При цьому, у графічній частині вказаного Генерального плану м. Києва на період до 2020 року визначено історико-архітектурний план міста (розділ 25) та історико-містобудівний опорний план міста (розділ 26).

Відтак, виходячи саме з положень даного Генерального плану міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, відповідач визначив приналежність ділянки проектування до меж історичного ареалу міста Києва.

Разом з тим, графічна частина Генерального плану м. Києва на період до 2020 року, зокрема в частині визначення історико-архітектурного плану міста (розділ 25) та історико-містобудівного опорного плану міста (розділ 26), не містить у собі позначень адрес місця розташування відповідних земельних ділянок. Вказане унеможливлює встановити факт віднесення Генеральним планом міста Києва, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, ділянки проектування (адреса розташування земельної ділянки: вул. Маршала Рибалка, 5-А у Шевченківському районі м. Києва) до меж історичного ареалу м. Києва. Інших доказів на спростування вказаного та, у свою чергу, на підтвердження висновків абз. 1 п. 5 Містобудівних умов та обмежень, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано, а з матеріалів справи не вбачається.

Крім того, слід зазначити, що у силу п. 12 Порядку №318, межі історичних ареалів потребують одночасного погодження відповідним органом місцевого самоврядування та затвердження Міністерством культури України, що, з огляду на викладене вище та враховуючи наявні у матеріалах справи докази, у межах спірних правовідносин зроблено не було. Вказаного відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, під час судового розгляду даної справи належними та допустимими доказами також спростовано не було.

Як наслідок, абз. 1 п. 5 Містобудівних умов та обмежень, затвердженого наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.03.2019 №355, де зазначено: ділянка проектування знаходиться в межах історичного ареалу м. Києва, згідно з рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804 також є протиправним та підлягає скасуванню.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення від 24.05.2019 №91, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1 921,00 грн. Доказів понесення позивачем інших судових витрат наявними у матеріалах справи доказами не підтверджено. З огляду на розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача 1 921,00 грн. понесених ним судових витрат.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати абз. 1, 3 та 4 п. 5 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 14.03.2019 №6014/0/7-1-19, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.03.2019 №355, де зазначено: ділянка проектування знаходиться в межах історичного ареалу м. Києва, згідно з рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804 , отримати висновок щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини в установленому законодавством порядку (Закон України Про охорону культурної спадщини ) та дозвіл на виконання робіт отримати згідно законодавства у разі необхідності (Закон України Про охорону культурної спадщини ) .

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Рибалко-Компані (код ЄДРПОУ 40985112, адреса: 81200, Львівська обл., Перемишлянський район, місто Перемишляни, вул. Міжгірська, 8, корпус В) документально підтверджені понесені ним судові витрати у розмірі 1 921,00 грн. (однієї тисячі дев`ятисот двадцяти однієї грн. 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (код ЄДРПОУ 26345558, адреса: 01001, м .Київ, вул. Хрещатик, 32).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок