Постанова

від 10.12.2019 по справі 640/9526/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/9526/19 Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Баглай О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.09.2019 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Рибалко-Компані до департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення в частині, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ Рибалко-Компані звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати абз. 1 п. 5 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва № 6014/0/7-1-19 від 14.03.2019, де вказано: ділянка проектування знаходиться в межах історичного ареалу м. Києва, згідно з рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804;

- визнати протиправним та скасувати абз. 3 п. 5 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва № 6014/0/7-1-19 від 14.03.2019, де вказано: отримати висновок щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини в установленому законодавством порядку (Закону України Про охорону культурної спадщини );

- визнати протиправним та скасувати абз. 4 п. 5 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва № 6014/0/7-1-19 від 14.03.2019, де вказано: дозвіл на виконання робіт отримати згідно законодавства у разі необхідності (Закону України Про охорону культурної спадщини ).

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.09.2019 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв`язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.03.2019 № 355 затверджено Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва щодо реконструкції житлового будинку під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями, підземним та наземним паркінгом, розташованого за адресою: вул. Маршала Рибалка, 5-а у Шевченківському районі від 14.03.2019 №6014/0/7-1-19 (надалі - Містобудівні умови та обмеження). Замовник - ТОВ Рибалко-Компані .

При цьому, у п. 5 Містобудівних умов та обмежень зазначено, зокрема, наступне:

- ділянка проектування знаходиться в межах історичного ареалу м. Києва, згідно з рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804 (абз. 1 п. 5);

- отримати висновок щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини в установленому законодавством порядку (Закон України Про охорону культурної спадщини ) (абз. 3 п. 5);

- дозвіл на виконання робіт отримати згідно законодавства у разі необхідності (Закон України Про охорону культурної спадщини ) (абз. 4 п. 5).

Вважаючи вказані положення Містобудівних умов та обмежень протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що висновок відповідача щодо віднесення ділянки проектування (адреса розташування земельної ділянки: вул. Маршала Рибалка, 5-А у Шевченківському районі м. Києва) до меж історичного ареалу м. Києва є помилковим, оскільки такі межі не затверджено Міністерством культури України, як центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, як це передбачено положеннями ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини . При цьому, рішення Київської міської ради від 28.03.2003 № 370/1804 Про затвердження Генерального плану м. Києва та проектування його приміської зони на період до 2020 року не може вважатись належним документом із затвердження меж історичного ареалу міста Києва, оскільки Генеральний план м. Києва є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, яка затверджується Київською міською радою, та, відповідно, не є науково-проектною документацією, у розумінні приписів п. 12 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318. Отже, у Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відсутні підстави вимагати від товариства отримання висновку щодо проектної документації та дозволу на виконання робіт, отриманих у відповідності до Закону України Про охорону культурної спадщини .

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що судом першої інстанції було неповно та неналежним чином досліджено докази та обставини справи, що призвело до неправомірно застосування норм права, зокрема те, що департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) діяв у межах чинного законодавства та на підставі порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Приписами ч. 3 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності передбачено, що містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; 4) витяг із Державного земельного кадастру.

Згідно ч. 5 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , містобудівні умови та обмеження містять: 1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта; 2) інформацію про замовника; 3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні; 4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах; 5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки; 6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону); 7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд; 8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони); 9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж. Перелік зазначених умов є вичерпним.

З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що містобудівні умови та обмеження містять у собі, зокрема, планувальні обмеження в частині визначених меж історичних ареалів.

Так, оскаржуваними положеннями Містобудівних умов та обмежень ділянку проектування віднесено до меж історичного ареалу м. Києва, у зв`язку з чим ТОВ Рибалко-Компані зобов`язано отримати висновок щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини в установленому законодавством порядку, а також отримати дозвіл на виконання робіт згідно законодавства у разі необхідності у порядку, передбаченому положеннями Закону України Про охорону культурної спадщини .

Нормативно-правовим актом, який регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є Закон України Про охорону культурної спадщини .

Відповідно до ст. 1 Закону України Про охорону культурної спадщини від 08.06.2000 № 1805-III-III надано визначення термінів, так, історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Приписами п. 7 ч. 2 ст. 6 Закону України Про охорону культурної спадщини визначено, що до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, у тому числі, належить надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об`єктів культурної спадщини.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України. Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України. Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Пунктом 12 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318 (далі - Порядок № 318) передбачено, що визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

Відповідно до ч. 1, 10 ст. 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності від 17.02.2011 № 3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

Отже, генеральний план м. Києва є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, яка затверджується Київською міською радою та не є науково-проектною документацією в розумінні положень ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини та Порядку № 318.

При цьому, відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що до складу генерального плану м. Києва входить науково-проектна документація про визначення історичних ареалів міста Києва, меж та режимів використання зон охорони, яку затверджено Міністерством культури України.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка по вул. Маршала Рибалка, 5-А, Шевченківського району, м. Києва знаходиться в межах історичного ареалу м. Києва на підставі рішення Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804 Про затвердження Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року .

Таким чином, виходячи з аналізу вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва не подавались на затвердження до Міністерства культури України у відповідності до ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини та пункту 12 Порядку № 318, а тому зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва не визначено в порядку, встановленому законом.

Щодо необхідності отримання товариством з обмеженою відповідальністю Рибалко-Компані дозволу на виконання робіт, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України Про охорону культурної спадщини проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.

Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок надаються за умови дотримання виконавцем робіт вимог охорони культурної спадщини та наявності у нього необхідного кваліфікаційного документа, виданого кваліфікаційною радою. Порядок надання дозволів установлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначена норма вимагає отримання дозволу на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць для фізичних осіб - виконавців відповідних робіт. Вона не покладає обов`язок отримання такого дозволу на юридичних осіб - замовників будівництва або підрядників.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що в частині 1 ст. 35 Закону України Про охорону культурної спадщини , а також у затвердженому постановою Кабінету Міністрів від 13.03.2002 № 316 Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України не міститься визначення поняття інших земляних робіт .

Однак, враховуючи назву статті, а також предмет регулювання, колегія суддів звертає увагу, що загальний її контекст свідчить про необхідність отримання дозволу не на будь-які земляні роботи на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а на ті, які безпосередньо пов`язані з охороною культурної спадщини.

При цьому, відповідно до ст. 36 Закону України Про охорону культурної спадщини якщо під час проведення будь-яких земляних робіт виявлено знахідку археологічного або історичного характеру, виконавець робіт зобов`язаний зупинити їх подальше ведення і протягом однієї доби повідомити про це відповідний орган охорони культурної спадщини, на території якого проводяться земляні роботи. Земляні роботи можуть бути відновлені лише згідно з письмовим дозволом відповідного органу охорони культурної спадщини після завершення археологічних досліджень відповідної території.

Отже, обов`язок виконавця земляних робіт (зокрема підрядника на будівництві), незалежно від того де вони ведуться (на території пам`ятки чи ні), незважаючи на попередні дозволи, полягає у негайному зупиненні таких робіт у разі виявлення знахідки археологічного або історичного характеру.

Таким чином, вимоги ст. 35 Закону України Про охорону культурної спадщини не мають свого поширення на товариство з обмеженою відповідальністю Рибалко-Компані , що дає підстави колегії суддів для висновку, що останній не являється особою, яка повинна одержувати дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на об`єкті будівництва по вул. Маршала Рибалка, 5-а у Шевченківському районі, м. Києва.

Отже, враховуючи, що межі та режими використання історичного ареалу м. Києва, межі та режими використання зон охорони у м. Києві не затверджено у встановленому законом порядку та відсутність об`єктів культурної спадщини, які підлягають консервації або музеєфікації по вул. Маршала Рибалка, 5-а у Шевченківському районі, м. Києва, то колегія суддів вважає, що у даному випадку відсутні правові підстави вважати, що земельна ділянка на вул. Маршала Рибалка, 5-а у Шевченківському районі , м. Києва знаходиться у межах Центрального історичного ареалу та в зоні регулювання забудови третьої категорії.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відсутність у позивача обов`язку отримувати від Міністерства культури України дозволи або погодження, пов`язані із здійсненням будівництва, зокрема, погоджувати проектну документацію, отримувати дозвіл на земляні та інші будівельні роботи тощо.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 826/5755/17.

Відповідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, аргументи апеляційної скарги відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.09.2019 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І. Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 16.12.2019.