Постанова

від 23.09.2019 по справі 612/752/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 612/752/18 Головуючий суддя І інстанції Лобановська С. М.

Провадження № 22-ц/818/3839/19 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із договорів найму (оренди)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2019 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :

судді-доповідача Яцини В.Б.

суддів колегії - Кіся П.В., Хорошевського О.М.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Софія-Близнюки на рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 16 травня 2019 року, ухвалене в складі головуючого судді Лобановської С.М., за позовом ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю Софія-Близнюки про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення невиплаченої орендної плати,

встановив:

19 жовтня 2018 року ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , звернулася до Близнюківського районного суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Софія-Близнюки про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення невиплаченої орендної плати.

Позовна заява мотивована тим, що 30 січня 2012 року відділом Держкомзему у Близнюківському районі Харківської області було зареєстровано договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 6320686300:03:000:0165, загальною площею 5,2681 га, від 15 лютого 2011 року, укладений між позивачем та відповідачем. Оскільки позивачеві не було відомо про реєстрацію вказаної угоди та про її умови, вона 14 березня 2014 року уклала договір оренди вказаної земельної ділянки з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), який у 2014 році приступив до її використання.

У 2014 році ТОВ Софія - Близнюки звернулося до Близнюківського районного суду Харківської області з позовом, у якому просили визнати договір, укладений 14 березня 2014 року, недійсним. У свою чергу позивачем було подано зустрічний позов, у якому вона просила визнати договір оренди від 15 лютого 2011 року недійним.

Зазначила, що рішенням Близнюківським районним судом Харківської області від 16 лютого 2016 року, яким у задоволені позовних вимог ТОВ Софія - Близнюки відмовлено. На вказане рішення відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно якої 22 грудня 2016 року суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ Софія- Близнюки та задовольнив повністю первісний позов ТОВ Софія - Близнюки , визнавши недійсним договір оренди від 14 березня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .

При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що посилання ОСОБА_1 на невиплату їй орендної плати за користування земельною ділянкою не є підставою для визнання договору оренди від 15 лютого 2011 року недійсним, а є підставою для розірвання вищевказаного договору, однак позивач з таким позовом до суду не зверталась.

Верховний Суд, переглядаючи рішення апеляційного суду, погодився із вищезазначеним висновком.

Позивач у позовній заяві вказала, що невиконання умов договору щодо своєчасно сплати орендної плати за 2011-2013 роки включно підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. проф. Бокаріуса №8417 від 17 грудня 2015 року, згідно якого підписи у відомостях про отримання орендної плати за вказаний період виконані не ОСОБА_1

За 2015 - 2017 роки позивач знову не отримувала орендну плату.

На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просила розірвати договір оренди земельної ділянки від 15 лютого 2011 року розірвати та стягнути з відповідача суму невиплаченої орендної плати у розмірі 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки щорічно за останні три роки (2015-2017) у розмірі 14 813 гривень 52 копійки. Під час розгляду справи позивач уточнила суму невиплаченої орендної плати, вказавши, що п.9 Договору оренди земельної ділянки від 15 лютого 2011 року передбачено розмір орендної плати 1,5 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а не 3%, як вона зазначала раніше, тому просила стягнути з відповідача несплачену орендну плату за останні три роки (2015-2017) в сумі 7406,76 грн.

Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 16 травня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Софія-Близнюки про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення невиплаченої орендної плати - задоволено.

Розірвано договір оренди б/н від 15 лютого 2011 року земельної ділянки кадастровий номер 6320686300:03:000:0165, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ СОФІЯ-БЛИЗНЮКИ , зареєстрований у відділі Держкомзему у Близнюківському районі Харківської області 30 січня 2012 року за №632068634000229.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю СОФІЯ-БЛИЗНЮКИ , ЄДРПОУ 35462911 на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої орендної плати у розмірі 7406 гривень 76 копійок.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю СОФІЯ-БЛИЗНЮКИ , ЄДРПОУ 35462911 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1409 гривень 60 копійок.

В апеляційній скарзі ТОВ Софія-Близнюки просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення винесено з порушенням норм процесуального права, на підставі доказів отриманих незаконним шляхом, а можливо сфальсифікованих представником позивача.

Зазначено, що позов не доведений.

Звертає увагу, що представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не вперше намагається сфальсифікувати докази стосовно ТОВ СОФІЯ-БЛИЗНЮКИ зокрема у справі № 612/456/16, копію якого зокрема надав до суду. Зокрема під час розгляду даної справи ОСОБА_2 вже змушував ОСОБА_1 давати неправдиві свідчення щодо начебто не виплати їй орендної плати. Це ж саме повторюється і під час розгляду даної справи, але ТОВ СОФІЯ-БЛИЗНЮКИ на цей час зробила відповідні висновки і кошти не видавала через касу ОСОБА_1 , а перераховувала на її банківський рахунок, про що ОСОБА_2 не знав. Таким чином орендна плата перераховується на банківський рахунок позивача своєчасно і у повному обсязі, на підтвердження чого надали оригінали чеків про перерахунок позивачу коштів про сплату орендної плати.

У письмовому відзиві адвокат Здєльнік С.І. просить відмовити у задоволенні скарги, а рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 16 травня 2019 року - залишити без змін.

В обґрунтування вказав, що апелянтом протягом 2011-2017 років не виконувалися умови договору оренди, а саме не перераховувалася орендна плата, вказані обставини встановлені у рішенні Апеляційного суду Харківської області від 22.12.2016 року по справі № 612/456/14-ц, у якому суд зазначив, що невиплата орендної плати за користування земельною ділянкою не є підставою для визнання договору оренди від 15 лютого 2011 року недійсним, а є підставою для розірвання вищевказаного договору.

Заявлені апелянтом докази в суді апеляційної інстанції не перевірялися судом першої інстанції на предмет належності і достовірності, надані докази не порівнювались на їх відповідність оригіналам, окрім того, до суду наданий документ (копія) за 23.06.2017 року про перерахування коштів на картковий рахунок № НОМЕР_1 сторонньою особою ОСОБА_5 .

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову, без повідомлення учасників справи.

Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться .

Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь суддю-доповідача, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає у повній мірі.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи, є доведеним факт систематичної несплати ТОВ СОФІЯ-БЛИЗНЮКИ орендної плати за договором оренди землі від 15 лютого 2011 року, що є підставою для його розірвання. На час розгляду справи у відповідача перед позивачем існує заборгованість по орендній платі за 2015-2017 роки. Невиконанням свого зобов`язання щодо виплати орендної плати відповідачем порушені істотні умови договору оренди щодо сплати орендної плати, права та інтереси позивача на отримання доходу у вигляді орендної плати, що є підставою для розірвання цього договору.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

У частині першій статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з частиною четвертою статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем, який укладається в письмовій формі.

Статтею 13 Закону України Про оренду землі визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотні умови договору оренди землі встановлені статтею 15 Закону України Про оренду землі . До них відносяться об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених у вищезазначеній статті, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17,19 Закону України Про оренду землі є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За змістом частини п`ятої статті 22 Закону України Про оренду землі внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Згідно зі статтею 18 Закону України Про оренду землі договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 цього Закону передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

У пункті д частини першої статті 141 ЗК України зазначено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Таким чином, законодавство передбачає як необхідну умову для розірвання договору оренди землі - систематичне невиконання умов договору, в тому числі і несплату орендної плати.

За положеннями частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року № 6-146цс12 та від 28 вересня 2016 року № 6?977цс16.

Саме такий правовий висновок зроблено у Постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року по справі № 183/3993/16.

Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є вичерпною підставою для розірвання такого договору свідчить усталена судова практика Верховного Суду, яку слід врахувати при застосуванні норми права відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів палати Касаційного господарського суду від 02 травня 2018 року у справі № 925/549/17. При цьому систематичне порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість. Той факт, що відповідач сплатив усю суму заборгованості з орендної плати за землю, не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки судами встановлений факт її систематичної несплати протягом періоду дії договору оренди землі.

Отже, згідно зі статями 13, 15, 21 Закону України Про оренду землі основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 5,2681 га, розташована на території Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6320686300:03:000:0165, що підтверджується копією державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 038257. (а.с. 21)

15 лютого 2011 року між позивачем та ТОВ Софія - Близнюки було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого позивач передала в оренду відповідачу вищезазначену земельну ділянку строком на п`ятнадцять років. Вказаний договір оренди був зареєстрований 30 січня 2012 року відділом Держкомзему у Близнюківському районі Харківської області за № 632068634000229 (а.с 15-16).

Згідно п.9 вказаного договору орендна плата визначена в розмірі 1,5% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка на момент укладення договору оренди - 15 лютого 2011 року складала 62538, 62 грн. За домовленістю сторін орендна плата за цим Договором сплачується в грошовій або натуральній формі в строк, відповідно до п.11 Договору, з 01.08. по 31.12. кожного року.

Між позивачем та відповідачем також було складено акт прийому-передачі земельної ділянки згідно з договором оренди земельної ділянки та акт визначення меж земельної ділянки в натурі. (а.с. 17-20)

Згідно пункту 6 договору оренди земельної ділянки від 15 лютого 2011 року, нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 62538,62 гривень.

Орендна плата, передбачена пунктом 9 вищевказаного договору, складає 1,5 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 938,08 гривень

Відповідно до п. 9 договору оренди орендна плата визначена у розмірі 1,5 % нормативної грошової оцінки землі (яка за 2015 - 2017 роки, з урахуванням коефіцієнту індексації складає 164594,92 грн. і не оспорюються відповідачем) в грошовій та натуральній формі за домовленістю сторін, що у грошовому еквіваленті складає: у 2015 році - 164594,92 грн. х 1,5% = 2468,92 грн.; у 2016 році - 164594,92 грн. х 1,5% = 2468,92 грн.; у 2017 році - 164594,92 грн. х 1,5% = 2468,92 грн., а всього - 7406,76 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання відповідача щодо виплати орендної плати за 2015-2017 роки на особовий картковий рахунок позивача ОСОБА_1 в сумі, яка значно перевищує зазначену в позові , належними та допустимими доказами не підтверджені, оскільки, спростовуються направленою 23 квітня 2019 року на адресу суду заявою ОСОБА_1 , в якій вона в підтвердила факт невиплати їй орендної плати за 2015-2017 роки, незважаючи на її неодноразові звернення до відповідача та уточнила її суму - 7406,76 грн. (а.с.180). Заперечення відповідача з посиланням на сплив трирічного строку позовної давності також є необґрунтованим, оскільки систематичне порушення має триваючий характер і перебуває в межах загального трирічного строку позовної давності.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

За статтею 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами 4, 5, 8 ст. 83 ЦПК України передбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Виходячи з наведених норм ст.ст. 83, 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не приймає надані до апеляційного суду квитанції, оскільки апелянтом не було доведено, що у нього виникли труднощі із поданням такого доказу до суду першої інстанції у встановленому законом порядку та строки з поважних причин, ним було подано відзив на позовну заяву за вх.06-22/4106/18 від 14.11.2018 року, проте не додано доказів до нього на які він посилається (а.с.78-79) та поданих до суду заперечень за вх.№ 06-22/4567/1818 від 18.12.2018 року (а.с.134-136). Як вбачається з матеріалів справи, суд належним чином викликав відповідача для участі у всіх судових засіданнях (а.с.77,117,132,146,149,157,158,160,162,168,169,177,178).

Апеляційна скарга не містить доводів на спростування висновків суду першої інстанції, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні обставин справи судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апелянтом всупереч положенням ст.ст. 12, 81 ЦПК України про процесуальний обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, - не надано до суду належних і допустимих доказів на спростовування висновків суду першої інстанції .

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не приводять апеляційний суд до висновку про порушення або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, з якими законодавство пов`язує можливість скасування чи зміни судового рішення, тому рішення суду необхідно залишити без змін.

Судом першої інстанції правильно досліджені наявні у справі докази, їм надано належна оцінка, суд правильно застосував норми матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростовують.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції з передбачених ст. 375 ЦПК України підстав залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

В контексті правил ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для перерозподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367,368, п. 1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388,389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив:

Апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю Софія-Близнюки - залишити без задоволення.

Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 16 травня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст удового рішення складено 23 вересня 2019 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді П.В.Кісь.

О.М.Хорошевський.