Постанова

від 17.09.2019 по справі 810/2044/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 810/2044/18 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Панова Г. В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 вересня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Літвіної Н.М.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю TTC Комплект до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 12.01.2018 № 0000801413 та № 0000811413.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 12.01.2018 № 0000801413 та від 12.01.2018 № 0000811413.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що період з 30.11.2017 по 06.12.2017 працівниками ГУ ДФС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ TTC Комплект з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податку на додану вартість в частині здійснення взаємовідносин з ТОВ ПРОДА-МИР за період з 01.05.2017 по 31.05.2017, та в частині здійснення взаємовідносин з TOB АЕРО КОНСТРАКТ ІНЖИНІРІНГ за період з 01.08.2016 по 30.09.2016.

За результатами перевірки складено акт від 13.12.2017 № 994/10-36-14-13/39709401, згідно висновків якого за позивачем встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, 198.2, 198.3, абз. г), 198.5, 198.6 ст. 198, п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України (далі - ПК), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 28 199 грн, у тому числі по періодам: вересень 2016 року в сумі 28 199 грн.; завищено залишок від`ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р. 21 Декларації) на загальну суму 494 942 грн., у тому числі по періодам: вересень 2016 року в сумі 299 605 грн.; червень 2017 року в сумі 195 337 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 12.01.2018:

- № 0000801413 форми В4 , яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 494 942 грн.;

- № 0000811413 форми Р , яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 35 248,75 грн. (за податковим зобов`язанням 28 199 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 7 049,75 грн.).

За результатами адміністративного оскарження рішенням від 21.03.2018 № 9845/6/99-99-11-01-02-25 ДФС України податкові повідомлення-рішення від 12.01.2018 № 0000801413 та № 0000811413 залишила без змін, а скаргу - без задоволення.

Проте, не погоджуючись із такими податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що документи, які надані позивачем, є достатніми та такими, що підтверджують факт придбання товарів у контрагентів, використання їх у власній господарській діяльності, та настання змін в майновому стані платника податків, а тому підстави для невключення сум ПДВ по спірних податкових накладних до складу податкового кредиту позивача відсутні.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до пп.пп. а , б п. 185.1 ст. 185 ПК об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ПК передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленню пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 ПК. Так, згідно з положеннями п. 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, варто звернути увагу, що одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону № 996-XIV). У відповідності до зазначеного принципу, неважливо яку операцію було оформлено документально, значення має виключно те, яка операція була здійснена фактично. Тобто, документальне оформлення операції, відмінної від тої, яка реально відбулася, не дає права особі обліковувавати таку операцію, натомість обліку підлягає та операція, яка фактично відбулася.

Відповідно до ст. 1 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладені норми первинний документ може бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку виключно у разі фактичного здійснення тієї господарської операції, про яку він містить відомості. Тобто для бухгалтерського та податкового обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та витрат позивача.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування позивачем спірних сум податкової звітності контролюючий орган вказав на нереальність господарських операцій позивача з TOB АЕРО КОНСТРАКТ ІНЖИНІРІНГ та ТОВ ПРОДА-МИР .

Так, як вбачається з матеріалів справи, 22.08.2016 між ТОВ TTC Комплект (покупець) та TOB АЕРО КОНСТРАКТ ІНЖИНІРІНГ (продавець) укладено договір поставки № ТТС-000165, відповідно до якого продавець зобов`язується поставити, а покупець сплатити і прийняти арматуру трубопровідну запірно-регулюючу, в подальшому товар в кількості і в строки, обумовлені напередодні, згідно рахунків-фактур (або специфікацій) виставлених продавцем.

Також 03.05.2017 між ТОВ TTC Комплект (покупець) та ТОВ ПРОДА-МИР (продавець) укладено договір поставки № ТТС-000215, відповідно до якого продавець зобов`язується поставити, а покупець сплатити і прийняти арматуру трубопровідну запірно-регулюючу, в подальшому товар в кількості і в строки, обумовлені напередодні, згідно рахунків-фактур (або специфікацій) виставлених продавцем.

На підтвердження виконання умов наведених договорів, позивачем були надані видаткові накладні, прибуткові накладні, рахунки-фактури, договори відступлення права вимоги (щодо переуступки заборгованості), банківські виписки, акти звірки взаєморозрахунків.

Щодо транспортування придбаного товару, то позивачем вказано про здійснення перевезень власними силами, на підтвердження чого надано копії відповідних свідоцтв про реєстрацію власних транспортних засобів та накази про прийняття на роботу водіїв.

Також позивач надав до суду докази використання придбаного у TOB АЕРО КОНСТРАКТ ІНЖИНІРІНГ та ТОВ ПРОДА-МИР товару у власній господарській діяльності (видаткові накладні, довіреності на отримання товару).

Проаналізувавши викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем надано належні первинні документи для цілей формування спірних сум податкової звітності.

Доводи податкового органу про відсутність товаро-транспортних накладних не є підставою для висновку про нереальність спірних операцій, оскільки такі документи не є обов`язковими для цілей ведення податкового обліку операцій поставки, а їх відсутність, з огляду на докази можливості позивача здійснювати перевезення власними засобами, не може безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкової дисципліни.

У свою чергу, окремі недоліки чи відсутність у первинних документах певної інформації (яка до того ж не є обов`язковою для зазначення у таких документах), не може слугувати підставою для висновку про нереальність господарської операції. Тому, посилання скаржника на відсутність в актах наданих послуг відомостей про комплект перевізних документів та відомостей про транспортування, суд апеляційної інстанції відхиляє.

Відповідач в апеляційній скарзі також посилається на відомості інформаційних ресурсів, згідно яких у контрагентів позивача відсутній рух активів, власний капітал, фізичні та технічні можливості для вчинення спірних операцій, кваліфікований персонал, основні фонди, а також реальний ланцюг постачання. Проте, суд відхиляє наведені доводи, оскільки відомості інформаційних ресурсів контролюючого органу не є належними та допустимими доказами зазначених фактів у розумінні процесуального законодавства, а інших доказів наведених обставин відповідач не надав.

Суд апеляційної інстанції також наголошує, що відповідач не надав вироку суду в кримінальній справі або ухвали про закриття кримінального провадження щодо посадових осіб позивача чи його контрагентів. Не надано відповідачем також і жодних судових рішень, у яких би було встановлено факт протиправності формування позивачем спірних сум податкової звітності чи нереальності спірних господарських операцій.

Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини п. 70 рішення від 22 січня 2009 року у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) зазначив, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

У п. 71 вказаного рішення зазначено що компанія-заявник (платник податків) не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника (платника податків), що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 .

Подібну позицію висловив і Верховний Суд України, який у постанові від 11 грудня 2007 року (№21-1376во06), зазначивши, що у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Враховуючи викладені обставини, суд апеляційної інстанції підтримує висновок суду першої інстанції про правомірність формування позивачем спірних сум податкової звітності за результатами взаємовідносин із TOB АЕРО КОНСТРАКТ ІНЖИНІРІНГ та ТОВ ПРОДА-МИР , оскільки наявні в матеріалах справи документи свідчать про реальність спірних операцій, використання їх результатів у господарській діяльності позивача та наявність в останнього ділової мети на укладення спірних договорів.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Літвіна

Суддя І.В. Федотов

Повний текст постанови складений 23.09.2019.