Рішення

від 25.09.2019 по справі 826/10265/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 вересня 2019 року № 826/10265/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпромбуд до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпромбуд (далі - ТОВ Укрпромбуд , позивач) до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач), в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача (далі - оскаржувані рішення).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки, на його думку, обставини, викладені відповідачем в акті перевірки, які слугували підставою для прийняття спірних рішень, є необґрунтованими, спростовуються наданими позивачем доказами, тому є такими, що прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2018 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач надав суду відзив на адміністративний позов, відповідно до якого проти задоволення позову заперечив та зазначив, що згідно висновків акту перевірки позивачем завищено податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ СИЛІКОНОВА ДОЛИНА та ТОВ ЕКСПОПОСТАВКА за вересень-жовтень 2015 року на суму 43 150,00 грн, оскільки зазначені контрагенти зареєстровані з метою реалізації товарів (послуг) по ухиленню від сплати податків, шляхом незаконного формування податкового кредиту.

На виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2018 відповідачем надано копію вироку Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 20.02.2017 у справі №335/13457/16-к.

Оцінивши подані сторонами документи і матеріали, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Обставини встановлені судом:

Посадовими особами відповідача у період з 22.05.2018 по 29.05.2018 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ СИЛІКОНОВА ДОЛИНА (код 39869829) за вересень та жовтень 2015 та з ТОВ ЕКСПОПОСТАВКА (код 39828473) за жовтень 2015, про що складено акт №559/26-15-14-04-05/24373361 від 05.06.2018, яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого, встановлено заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 41 659,00 грн., у тому числі за вересень у сумі 10 375, 00 грн., та за жовтень 2015 року у сумі 31 284,00 грн., та завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 1 491,00 грн., у тому числі за жовтень 2015 року у сумі 1 491,00 грн.

Крім того, встановлено порушення вимог пункту 44.1, пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.06.2018:

- №0031941404, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 510,00 грн.;

- №0031931404, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 1491,00 грн.;

- №0031911404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 62 489,00 грн., з яких 41 659,00 грн. за основним платежем та 20 830,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування:

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно підпунктів 200.1 та 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

У свою чергу, відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у томі числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду зокрема, у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті.

За приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції. При цьому, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з наведеними вище нормами Податкового кодексу України.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Дана правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені у його постановах від 27 червня 2017 року у справі №808/1062/14, від 14 березня 2017 року у справі №826/757/13-а, від 06 лютого 2018 №К/9901/5042/17.

З акту перевірки вбачається, що фактичною підставою для висновку податкового органу про завищення податкового кредиту за вересень-жовтень 2015 року, слугували взаємовідносини позивача з його контрагентами - ТОВ СИЛІКОНОВА ДОЛИНА та ТОВ ЕКСПОПОСТАВКА .

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (Покупець) та ТОВ СИЛІКОНОВА ДОЛИНА (Продавець) укладено договір поставки від 21.09.2015 №1/09, за умовами якого Продавець приймає на себе зобов`язання поставити і передати у власність покупця товар, номенклатура, кількість та ціна яких, зазначена у Додатках та Додаткових угодах до цього Договору, що складають його невід`ємну частину, а Покупець зобов`язався прийняти і оплатити товари - у порядку і на умовах, передбачених цим Договором.

У подальшому було укладено Додаткову Угоду №б/н від 29.09.2015 до Договору поставки №1/09 від 21.09.2015, якою передбачено, що Продавець зобов`язався поставити, а Покупець отримати товари на умовах Договору №1/09 від 21.09.2015 і цієї Додаткової Угоди, а саме - стабілізатор асфальтобетонної суміші ВІАТОП-66, кількість 2000 кг на суму 54000,00 грн. без ПДВ (ПДВ склало 10 800,00 грн).

Крім того укладено Додаткову Угоду №б/н від 07.10.2015 до Договору поставки №1/09 від 21.09.2015, згідно якої Продавець зобов`язався поставити, а Покупець отримати товари на умовах Договору №1/09 від 21.09.2015 і цієї Додаткової Угоди, а саме - стабілізатор асфальтобетонної суміші ВІАТОП-66, кількість 4500 кг на суму 114 750,00 грн без ПДВ (ПДВ склало - 22 950,00 грн).

За результатом виконання вказаних господарських правовідносин видані видаткові накладні №2909/216 від 29.09.2015 та №710/33 від 07.10.2015, податкові накладні №382 від 29.09.2015, №42 від 07.10.2015, рахунки на оплату №2909/2016 від 29.09.2015 та №0710/33 від 07.10.2015.

Розрахунки між сторонами здійснені безготівковим розрахунком на підставі платіжних доручень від 19.10.2015 №292, 293.

Суми податку на додану вартість включені позивачем до складу податкового кредиту за вересень та жовтень 2015 року, відображено у додатках 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди.

Також у перевіряємий період, між позивачем (Покупець) та ТОВ ЕКСПОПОСТАВКА (Продавець) укладено договір поставки від 25.10.2015 №1/10, за умовами якого Продавець приймає на себе зобов`язання поставити і передати у власність Покупця товар, номенклатура, кількість та ціна яких, зазначена у Додатках та Додаткових угодах до цього Договору, що складають його невід`ємну частину, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити товари у порядку і на умовах, передбачених цим Договором.

У подальшому між сторонами укладено Додаткову Угоду №б/н від 29.10.2015 до Договору поставки №1/10 від 25.10.2015, згідно якої Продавець зобов`язався поставити, а Покупець отримати товар на умовах Договору №1/10 від 25.10.2015 і цієї Додаткової Угоди, а саме - стабілізатор асфальтобетонної суміші ВІАТОП-66, кількість 2000 кг на суму 47 000,00 грн без ПДВ (ПДВ склало - 9 400,00 грн).

За результатом виконання вказаних господарських правовідносин виписана видаткова накладна №2904 від 29.10.2015, податкова накладна №2904 від 29.10.2015, рахунок на оплату №2904 від 29.10.2015.

Розрахунки між сторонами здійснені безготівковим розрахунком на підставі платіжного доручення від 04.11.2015 №307.

Суми податку на додану вартість включені позивачем до складу податкового кредиту за жовтень 2015 року, відображено у додатках 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди.

Відповідачем в акті перевірки зазначено, що позивачем до перевірки не надано жодних документів, що підтверджують якість товару, виробника товару, а саме: сертифікати відповідності товарів, дозволи та свідоцтва щодо підтвердження якості, всі необхідні висновки про відповідність технічних умов виробництва, зберігання, а також реєстрації обов`язкових підтверджуючих документів (реквізити товару, ДСТУ, ТУ); не підтверджено поставку ТМЦ по ланцюгу постачання (згідно даних єдиного реєстру податкових накладних (ЄРПН); директор ТОВ СИЛІКОНОВА ДОЛИНА повідомив, що не мав ніякого відношення до створення та фінансово-господарської діяльності ТОВ СИЛІКОНОВА ДОЛИНА ; неможливо підтвердити операції стосовно врахування реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, а також основних засобів, що економічно необхідні для виконання такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності; згідно аналізу ЄРПН не встановлено декларування ТОВ СИЛІКОНОВА ДОЛИНА та ТОВ ЕКСПОПОСТАВКА будь-яких витратна оренду приміщення, водо-, тепло-, постачання, зв`язок, придбання канцелярських засобів, що могло б свідчити про здійснення господарської діяльності; наявна інформація, що підтверджує нереальність фінансово-господарської інформації згідно Єдиного реєстру судових рішень; відповідно до Єдиного реєстру судових рішень внесено Вирок Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 20.02.2017, Справа №335/13457/16-к, щодо кримінального провадження №32015080000000077 від 27.11.2015, по обвинуваченню у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.205, ч.3 ст.27, ч.2 ст.2015 КК України.

Відтак, податковим органом зроблено висновок про те, що господарські операції позивача з зазначеними контрагентами не мали реального характеру, оскільки не підтверджено факт реалізації вказаних товарно-матеріальних цінностей від контрагентів, що свідчить, на думку податкового органу, що правочини між позивачем та ТОВ СИЛІКОНОВА ДОЛИНА , ТОВ ЕКСПОПОСТАВКА здійснені без мети настання реальних наслідків.

Оскільки реальність та можливість вчинення даних господарських операцій у постачальників - контрагентів позивача відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, відповідач вважає, що у позивача відсутні підстави для податкового обліку вказаних операцій.

Водночас, суд не може погодитись з такими доводами податкового органу, та вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань України від 25 червня 2018 року зареєстроване Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією 02 вересня 1996 року, номер запису в ЄДР 1 070 120 0000 001374, взято на облік в органах державної податкової служби 17 вересня 1996 року за № 14676, станом на час проведення перевірки перебуває на обліку в ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м.Києві. Відповідно до даних ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань України, позивач здійснює такі види діяльності: основний вид економічної діяльності - оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням (основний), оптова торгівля хімічними продуктами, неспеціалізована Оптова торгівля.

Податковим органом не заперечується, що у позивача наявні основні фонди, виробничі та складські приміщення, обладнання, працівники для здійснення господарської діяльності, а також не заперечується Актом перевірки факт наявності податкових та видаткових накладних за укладеними договорами, факт оплати за отриманий товар та послуги, оскільки розрахунки між позивачем та контрагентами постачальниками здійсненні грошовими коштами у безготівковій формі та підтверджується платіжними дорученнями.

Податковим органом не було виявлено розбіжностей в декларуванні податкового кредиту з податку на додану вартість. Податковий орган не зазначив в Акті жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або, що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними контрагентами було одержання позивачем податкової вигоди.

Так, суд зазначає, що визначальним критерієм для підтвердження права платника на податковий кредит та визначення фінансового результату для оподаткування податком на прибуток є встановлення факту руху активів або зміни зобов`язань платника, наявність ділової мети, а також відсутність факту узгодженості дій платника з недобросовісним контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод, або його обізнаності з такими діями контрагента. При цьому, оцінюючи дії платника податків необхідно виходити з принципів індивідуальної відповідальності платника, а також належної обачності , встановлені рішеннями Європейського суду з прав людини у справі Булвес АТ проти Болгарії від 22 січня 2009 року, а також у справі Інтерсплав проти України від 09 січня 2007 року.

Зокрема, в рішенні від 09 січня 2007 року у справі Інтерсплав проти України вказано, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит та зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Варто також наголосити, що виходячи з принципу індивідуальності юридичної відповідальності, визначеного частиною 2 статті 61 Конституції України, платник податків не повинен нести відповідальність за несплату податків постачальниками, відсутність у постачальника первинних документів чи недостовірність відомостей контрагентів своїх постачальників.

Дефектність контрагента платника податків сама по собі не свідчить про поінформованість платника податків щодо протиправного характеру діяльності його контрагента або щодо дефектності самих господарських операцій. Отже, вона не є вичерпним доказом під час встановлення нереальності господарської операції чи відсутності в ній ділової мети, яка за змістом положень статті 14 Податкового кодексу України передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції на отримання позитивного економічного ефекту.

Отже, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд звертає увагу на ту обставину, що податковим органом не заперечується наявність первинних документів по операціям між позивачем та ТОВ СИЛІКОНОВА ДОЛИНА , ТОВ ЕКСПОПОСТАВКА , надання їх під час перевірки, їх належне складання, проведення цих операцій в бухгалтерському обліку та оплату позивачем коштів за виконані послуги поставки, належне оформлення та реєстрацію податкових накладних, які є підставою для формування податкового кредиту, в акті перевірки не зазначено про недостатність цих документів для підтвердження господарських операцій, тому суд вважає, що позивач підтвердив первинними документами здійснення господарських операцій з ТОВ СИЛІКОНОВА ДОЛИНА , ТОВ ЕКСПОПОСТАВКА , правомірність включення сум податку на додану вартість по операціям з цими контрагентами на підставі належним чином оформлених податкових накладних до податкового кредиту.

При цьому, належних та допустимих доказів, які б свідчили про нереальність господарських операцій між позивачем та ТОВ СИЛІКОНОВА ДОЛИНА , ТОВ ЕКСПОПОСТАВКА відповідачем суду не надано, висновки акту перевірки ґрунтуються тільки на припущеннях щодо нереальності спірних господарських операцій враховуючи відсутність даних про наявність у контрагентів позивача управлінського та технічного персоналу, складських приміщень для зберігання матеріалів та техніки, тощо.

Разом з цим, нормами законодавства не заборонено залучати для здійснення господарських операцій третіх осіб, укладати договори оренди, або інші договори на використання обладнання, нерухомості, тощо.

Відповідачем не надано доказів проведення податковими органами перевірок ТОВ СИЛІКОНОВА ДОЛИНА , ТОВ ЕКСПОПОСТАВКА , притягнення цих підприємств до відповідальності, винесення щодо цих підприємств податкових повідомлень-рішень, прийняття відносно посадових осіб вироків або ухвал про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами, які б безперечно підтверджували невиконання цими контрагентами робіт за замовленням позивача.

Крім того, сам факт наявності господарських операцій з контрагентами, які порушують податкове законодавство, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки даних про те, що позивач був обізнаний про такі дії його контрагентів до суду не надано. У випадку, коли контрагенти не виконали свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме для цієї особи.

Таку правову позицію неодноразово висловлював в своїх рішеннях Верховний Суд та аналогічна позиція викладена в рішенні Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі Булавес АД проти Болгарії .

Одночасно з цим, будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних контролюючим органом не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні, що не заперечується відповідачем в акті перевірки.

Крім того, види діяльності згідно КВЕД та вимог статуту повністю узгоджується та відповідає характеру робіт, що були предметом договору поставки.

Зазначені обставини вказують на наявність у позивача ділової мети відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб позивача, а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, недійсними.

Щодо доводів податкового органу про наявність вироку у справі №335/13457/16-к, як підстави для висновку про неправомірність формування податкового кредиту перевіреного періоду, слід зазначити наступне.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (частина шоста статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, належними засобами доказування, які підтверджують певні юридичні обставини та юридичні факти, є судові рішення, що набрали законної сили.

Водночас, наявний вирок щодо посадової особи контрагента (ТОВ ЕКСПОПОСТАВКА ) не визначає, що всі без виключення операції суб`єктів господарювання є фіктивними та не здійснено аналізу взаємовідносин з контрагентом позивача, тому такий вирок не може бути прийнятий як беззаперечний доказ безтоварності господарських операцій.

За певних обставин докази, отримані в межах кримінального судочинства, в т.ч під час досудового розслідування, мають враховуватися адміністративними судами, однак такі докази в жодному разі не мають наперед встановленої сили для суду та мають оцінюватися з урахуванням вимог належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності і взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення у справі. Крім того, має бути забезпечено право особи, що є стороною адміністративного спору та проти якої може свідчити даний доказ, на надання пояснень та заперечень стосовно нього.

Сам факт наявності вироку у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили. Вироками у кримінальних справах, які набрали законної сили, встановлюється об`єктивна сторона складу злочинів посадових осіб контрагентів платника податків. Судам, аналізуючи зміст вироку, необхідно встановити чи були дії таких контрагентів спрямовані на реальне настання наслідків або лише на формування первинних документів за наслідками неіснуючих операцій, а також дослідити ким саме і у який період підписано первинні документи, які підтверджують факт понесення витрат, тощо.

Один лише факт здійснення кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено обвинувального вироку або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, в силу приписів частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом касаційної інстанції) не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 26 червня 2018 року у справі №826/24815/15.

Крім того, як вбачається з зазначеного судового рішення, крім найменування ТОВ УКРПРОМБУД жодним іншим чином не ідентифіковано юридичну особу, не зазначено ні ідентифікаційний код, ні місцезнаходження, ні перелік засновників.

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що з таким найменуванням, крім позивача, зареєстровано ще 2 підприємства, зокрема ТОВ УКРПРОМБУД (код ЄДРПОУ 32743760, місцезнаходження: 85113, Донецька область, місто Костянтинівка, вул.Калініна, б.56, кв.152) та ТОВ УКРПРОМБУД (код ЄДРПОУ 3204229, місцезнаходження: 03040, Київ, вул.Андрія Бубнова, 11/8).

Відтак стверджувати про те, що в межах даної справи досліджувались саме господарські відносини позивача з ТОВ ЕКСПОПОСТАВКА не має підстав.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв`язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочинів (укладення договору), на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та його контрагентами не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем не доведено, що на момент вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, останні не були зареєстровані у встановленому законом порядку та не мали свідоцтв платника податків на додану вартість.

Суд також виходить з того, що чинне податкове законодавство не покладає на платника обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ - до податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № К/9901/2558718.

У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності (пункт 44.6 статті 44 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

З огляду на те, що позивачем надано під час перевірки всі наявні у нього первинні документи, що підтверджують формування витрат та податкового кредиту, перевіреного періоду, та які складені у відповідності до приписів Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , що не заперечувалось відповідачем в акті перевірки, безпідставним є застосування останнім штрафу у розмірі, визначеному пунктом 121.1 статті 121 Податкового кодексу України.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, тому позовні вимоги щодо визнання податкових повідомлень-рішень від 19.06.2018 №0031941404, №0031931404, №0031911404 протиправними та такими, що підлягає скасуванню, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивач надав належні та допустимі докази в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, у той час як відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що згідно платіжного доручення №245 від 01.07.2018 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 762,00 грн., який підлягає відшкодуванню на його користь.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодекс адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю УКРПРОМБУД задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м.Києві від 19.06.2018 №0031941404,

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м.Києві від 19.06.2018 №0031931404.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м.Києві від 19.06.2018 №0031911404.

5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю УКРПРОМБУД (код ЄДРПОУ 24373361, адреса: Київ, вул.Ракетна, 26, офіс 214) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м.Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04116, Київ, вул.Шолуденка, 33/19).

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда