Постанова

від 17.09.2019 по справі 643/12316/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2019 року

м. Харків

Справа № 640/2329/15-ц

Провадження № 22-ц/818/4312/19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - судді Бровченка І.О.,

суддів: Колтунової А. І., Бурлака І.В.,

за участю секретаря - Прокопчук І.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Харківський авіаційний сільськогосподарський комплекс ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 червня 2019 року в складі судді Букреєвої І.А.

п о с т а н о в и в:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики від 06 травня 2016 року, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 борг в сумі 878 000 грн в рахунок погашення заборгованості за зазначеним договором просить звернути стягнення на рухоме майно, що є предметом застави, за договором застави рухомого майна від 06 травня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Харківський авіаційний сільськогосподарський комплекс , а також стягнути з ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 8780 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 06 травня 2016 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лучніковою Ю.В. в реєстрі за № 1671, згідно якого він надав ОСОБА_2 у борг на строк грошові кошти, а відповідач зобов`язався повернути їх позивачу.

Відповідно до умов п. 2.1, 2.2 договору сума позики до договором складає 878000 грн та договір не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій з боку відповідача , як плати за користування наданими грошовими коштами.

Позивач надав грошові кошти в повній сумі у позику відповідачу до підписання договору в повному обсязі . Відповідач, відповідно до п. 3.2. договору позики, зобов`язався повернути позивачу надані грошові кошти поетапно, всю суму не пізніше 10 червня 2017 року.

Відповідачем не виконані зобов`язання по поверненню належних до сплати частин позики.

У забезпечення виконання зобов`язань відповідача ОСОБА_2 за договором позики між ОСОБА_1 та ТОВ Харківський авіаційний сільськогосподарський комплекс було укладено договір застави рухомого майна, посвідчений 06 травня 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лучніковою Ю.В. в реєстрі за № 1674. Предметом застави за договором є рухоме майно - агрегати і прилади літака НАРП- заводський № НОМЕР_1 , перелік яких наведений в Таблиці 1 договору застави рухомого майна. Загальна заставна вартість предмету застави визначається за згодою сторін і становить 878000 грн.

Відповідно до п. 5.1. договору застави рухомого майна заставодержатель має право при виникненні передбачених договором позики підстав для стягнення заборгованості за ним, за рахунок заставленого майна задовольнити свої вимоги за договором позики в повному обсязі .

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зверненні стягнення на предмет застави задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики від 06.05.2016 року заборгованість у розмірі 878 000 грн.

В частині позову ОСОБА_1 до ТОВ Харківський авіаційний сільськогосподарський комплекс про звернення стягнення на предмет застави відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду частково, в частині звернення стягнення на предмет застави. Зазначає, що висновок суду про припинення поруки є необґрунтованим, не відповідає вимогам законодавства України та укладеному договору застави рухомого майна від 06 травня 2016 року. Суд першої інстанції помилково ототожнював договір застави з договором поруки. Застава (іпотека) і порука є різними видами забезпечення зобов`язання, тому норми, які регулюють поруку, ст. ст. 553-559 ЦК України, не застосовуються до цих правовідносин. Зазначає, що при стягненні заборгованості за договором позики з ОСОБА_2 та звернення стягнення на предмет застави рухомого майна ТОВ Харківський авіаційний сільськогосподарський комплекс у рахунок погашення боргу та тим же договором позики подвійного стягнення не відбувається. Наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що застосування кредитором іншого законного способу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права, не є подвійним стягненням заборгованості.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 червня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ Харківській авіаційний сільськогосподарський комплекс про стягнення заборгованості за договором позики.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 18 липня 2019 року закінчено підготовку апеляційного розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю Харківський авіаційний сільськогосподарський комплекс про стягнення заборгованості за договором позики.

Призначено цивільну справу до розгляду судом апеляційної інстанції в судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного суду на 10 год. 40 хв. 17 вересня 2019 року.

16 серпня 2019 року представник відповідача ТОВ Харківській авіаційний сільськогосподарський комплекс Афанасьєв В.І. подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 червня 2019 року - без змін.

Вказує на те, що право заставодержателя на задоволення своїх позовних вимог за рахунок предмету застави шляхом прийняття його у свою власність на підставі договору застави рухомого майна від 06 травня 2016 року є позасудовим способом захисту. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). З огляду на положення ч. 4 ст. 559 ЦК України кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання мав пред`явити вимоги до поручителя, з позовною заявою позивач звернувся 31 серпня 2018 року, порука за договором застави рухомого майна від 06 травня 2016 року є припиненою.

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення з`явившихся учасників процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет застави підлягають задоволенню частково, необхідно стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 06 травня 2016 року 878 000 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 8 780 грн, в частині позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Харківський авіаційний сільськогосподарський комплекс про звернення стягнення на предмет застави - відмовити. Суд виходив з того, що сторони встановили не лише строк дії договору, а й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Суд посилався на ч. 4 ст. 559 ЦК України, на правову позицію Верховного Суду України від 14 червня 2017 року по справі № 1009цс17 та від 29 березня 2017 року по справі № 6-3987цс16, вказав, що саме з часу прострочення несплаченої заборгованості відповідно до ст. 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обчислення встановленого ч. 4 ст. 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов`язань за кредитом. Тобто позивач мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання пред`явити вимоги до поручителя.

Суду не надано доказів , що про наявність заборгованості за договором поручителю було направлено вимогу про сплату заборгованості . З зазначеним позовом позивач звернувся до суду 31 серпня 2018 року, таким чином, позивач належним чином та у строк не повідомив поручителя про існуючу заборгованість за договором позики, за яким термін користування визначено до 10 червня 2017 року.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора та суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Належних та допустимих доказів на підтвердження існування домовленості між сторонами про порядок повернення позики поза межами строку дії договору суду не надано.

Такі висновки суду першої інстанції в частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 06 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лучніковою Ю.В. в реєстрі за № 1671 , згідно якого він надав ОСОБА_2 у борг на строк грошові кошти в сумі 878 000 грн., а відповідач зобов`язався повертати їх позивачу поетапно, частинами з остаточним строком до 10 червня 2017 року. (а.с.4)

У забезпечення виконання зобов`язань відповідача ОСОБА_2 за Договором позики було укладе: Договір застави рухомого майна між ОСОБА_1 та ТОВ Харківський авіаційний сільськогосподарський комплекс , посвідчений 06 травня 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лучніковою Ю.В. в реєстрі за № 1674. Предметом застави за договором є рухоме майно - агрегати і прилади літака НАРП- заводський № НОМЕР_1 , перелік яких наведений в Таблиці 1 Договору застави рухомого майна. Загальна заставна вартість предмету застави визначається за згодою сторін і становить 878 000 грн. ( а.с.5-6)

Відповідно до п. 5.1 договору застави рухомого майна заставодержатель має право при виникненні передбачених договором позики підстав для стягнення заборгованості за ним, за рахунок заставленого майна задовольнити свої вимоги за Договором позики в повному обсязі.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України).

За приписами частини першої ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Встановлені договорами позики конкретні строки виконання зобов`язання, а саме: 31 500,00 грн. не пізніше 10 червня 2016 року включно; 31 500,00 грн. не пізніше 10 липня 2016 року включно; 31 500,00 грн. не пізніше 10 серпня 2016 року включно; 31 500 грн. - не пізніше 10 вересня 2016 року включно, 31 500,00 грн. - не пізніше 10 жовтня 2016 року включно; 31 500,00 грн. - не пізніше 10 листопада 2016 року включно; 31 500,00 грн. - не пізніше 10 червня 2017 року включно; 31 500,00 грн. - не пізніше 10 липня 2017 року включно; 31 500,00 грн. - не пізніше 10 серпня 2017 року включно; 31 500,00 грн. - не пізніше 10 вересня 2017 року включно; 31 500,00 грн. - не пізніше 10 жовтня 2017 року включно; 31 500,00 грн. - не пізніше 10 листопада 2017 року включно; 500 000,00 грн. - не пізніше 10 червня 2017 року включно.

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (частина друга статті 572 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, заставою.

Застава є способом забезпечення зобов`язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 1 Закону України Про заставу та стаття 572 ЦК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 20 Закону України Про заставу заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно із частиною першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

У відповідності до частини першої статті 26 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери; 5) реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Умови укладеного між сторонами договору є обов`язковими для його сторін та їх правонаступників.

Як свідчать матеріали справи, розділом 6 договору застави, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , передбачено порядок звернення стягнення на предмет застави, а саме: заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави наступними позасудовими способами, обравши їх на власний розсуд: передачею предмету застави у власність заставодержателя в рахунок виконання забезпеченого заставою зобов`язання у порядку, встановленому законом; здійснити продаж предмету застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою покупцем або на прилюдних торгах.

В разі прийняття заставодержателем рішення про звернення стягнення в позасудовому порядку, заставодержатель направляє заставодавцю повідомлення про порушення забезпеченого заставою зобов`язання.

Звернення стягнення на предмет застави може бути припинене заставодавцем у будь-який час до моменту продажу заставодержателем предмету застави або до переходу права власності на нього до заставодержателя шляхом виконання заставодавцем порушеного зобов`язання, або тієї частини цього зобов`язання, виконання якої було прострочено, разом відшкодуванням заставодержателю витрат, понесених у зв`язку з пред`явленням вимоги та/або зверненням стягнення.

Якщо протягом 30 днів з моменту направлення заставодавцю повідомлення про порушення забезпеченого заставою зобов`язання, прострочене зобов`язання залишається невиконаним, заставодавець зобов`язаний на вимогу заставодержателя негайно передати предмет застави у володіння заставодержателя, а останній набуває права на задоволення своїх вимог шляхом набуття права власності на предмет застави.

Отже, звернення стягнення на предмет застави шляхом продажу обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження з передачею предмету застави у власність заставодержателя в рахунок виконання забезпеченого заставою зобов`язання у порядку, встановленому законом або шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою покупцем або на прилюдних торгах, є позасудовим способом звернення стягнення на заставне майно, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

До такого висновку також дійшов Верховний Суд, оскільки застереження в договорі про задоволення вимог заставодавцем шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

Вказана позиція узгоджується із позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19).

Однак суд першої інстанції на вказане уваги не звернув.

Суд першої інстанції зазначених вище вимог закону не врахував, належним чином не з`ясував та не дав оцінку, що пунктами 6.2-6.5, договору застави рухомого майна від 06 травня 2016 року встановлений порядок звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку.

З огляду на викладене, за положеннями укладеного між сторонами договору застави встановлено спосіб звернення стягнення в позасудовому порядку, а саме, заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави наступними позасудовими способами, обравши їх на власний розсуд: передачею предмету застави у власність заставодержателя в рахунок виконання забезпеченого заставою зобов`язання у порядку, встановленому законом; здійснити продаж предмету застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою покупцем або на прилюдних торгах, що є позасудовим способом захисту, який не підлягає вирішенню в судовому порядку.

Отже, передача рухомого майна, що є предметом застави, в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання є позасудовим способом звернення стягнення на заставлене майно, що було встановлено умовами договору застави рухомого майна від 06 травня 2016 року.

В матеріалах справи відсутні відомості щодо виконання позасудового порядку звернення стягнення на предмет застави.

Судом не застосовано вищенаведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, висновок суду першої інстанції про те, що саме з часу прострочення несплаченої заборгованості відповідно до ст. 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обчислення встановленого ч. 4 ст. 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов`язань за кредитом. Позивач мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання пред`явити вимоги до поручителя, термін користування визначено до 10 червня 2017 року, із зазначеним позовом позивач звернувся до суду 31 серпня 2018 року, є помилковим, оскільки ці норми не підлягали застосуванню до правовідносин, які виникли між сторонами.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З урахуванням зазначеного, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні щодо мотивів відмови у задоволенні в частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалося.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374- 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 червня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог до товариство з обмеженою відповідальністю Харківський авіаційний сільськогосподарський комплекс змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2019 року.

Головуючий - І.О. Бровченко

Судді : І.В. Бурлака

А.І. Колтунова