Рішення

від 23.09.2019 по справі 910/7377/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.09.2019Справа № 910/7377/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участю секретаря судового засідання Голуба О.М., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Петрус-Алко

до Товариства з обмеженою відповідальністю Інтернаціональна група вин України №1 в особі Київської філії СМК

про стягнення 240 953, 78 грн (в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог)

За участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 23.09.2019

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Петрус-Алко звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Інтернаціональна група вин України №1 в особі Київської філії СМК про стягнення 263 192, 36 грн заборгованості з яких 237 072, 63 грн основна заборгованість, 1 096, 32 грн 3 % річних, 12 925, 10 грн пені та 12 098, 31 грн штрафу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за договором поставки № АЛ 10-1148 від 18.05.2018 позивач поставив, а відповідач прийняв товар, за який відповідач не розрахувався у повному обсязі, в зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача існуючу заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2019 розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено розгляд справи на 06.08.2019.

08.07.2019 від відповідача через канцелярію Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач частково заперечив проти задоволення позовних вимог.

25.07.2019 від позивача через канцелярію Господарського суду міста Києва надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог та повернення судового збору у даній справі.

За приписами ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

З урахуванням наведеної норми процесуального закону та заяви позивача, остаточними позовними вимогами по даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача 204 494, 39 грн основної заборгованості за договором, 1912, 61 грн 3 % річних, 22 448, 47 грн пені та 12 098, 31 грн штрафу.

Ухвалою Господарського суд міста Києва від 06.08.2019 продовжено строк підготовчого провадження та призначено розгляд справи на 02.09.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2019 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Інтернаціональна група вин України №1 в особі Київської філії СМК про поновлення строку для подання зустрічного позову відмовлено. Зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Інтернаціональна група вин України №1 в особі Київської філії СМК до Товариства з обмеженою відповідальністю Петрус-Алко про стягнення 126 638, 46 грн. повернуто заявнику.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.09.2019. Дана ухвала сторонами отримана, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Представник позивача у судовому засіданні 23.09.2019 надав свої усні пояснення та підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 23.09.2019 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 09.09.2019.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ст. 202 ГПК України).

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 23.09.2019 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

УСТАНОВИВ:

18.03.2018 року між ТОВ Петрус-Алко (надалі - постачальник, позивач) та Товариства з обмеженою відповідальністю Інтернаціональна група вин України №1 в особі Київської філії СМК (надалі - покупець, відповідач) був укладений договір поставки № АЛ 10-1148, відповідно до умов якого постачальник поставляє та передає покупцю, а покупець приймає та оплачує лікеро-горілчану продукцію та товари в асортименті, по цінах та у кількості відповідно до накладних, які є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно п. 3.1. Договору, оплата за поставлену партію товару, проводиться у національній валюті України шляхом перерахування суми, що вказана у накладній, на рахунок постачальника на протязі 45 календарних днів від дати підписання накладної.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, позивач в період з 09.01.2019 по 15.04.2019 передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму - 241 422, 60 грн, що підтверджується видатковими накладними підписаними та скріпленими печатками сторін (копії яких додані до позовної заяви).

Відповідач, за вищезазначеними видатковими накладними, свої зобов`язання щодо проведення розрахунків з позивачем належним чином не виконав, здійснивши часткову оплату товару лише на суму - 4349, 97 грн та повернув позивачу видатковою накладною № 100013 від 27.05.2019 товар на суму 32 578, 24. Позивач про отримання (повернення) від відповідача товару на суму 32 578, 24 грн не заперечує, про що зазначено у заяві про зменшення розміру позовних вимог.

Отже, на час прийняття рішення по справі, за відповідачем рахується заборгованість за договором поставки у розмірі 204 494, 39 грн.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, змістом взаємних договірних зобов`язань сторін є обов`язок позивача поставити відповідачу обумовлений договором товар належної якості та кількості, який породжує обов`язок відповідача прийняти зазначений товар та оплатити за нього встановлену договором вартість у встановлений договором строк.

Враховуючи, що строк оплати за поставлений товар настав, за відсутності доказів оплати, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості 204 494, 39 грн визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до п. 7.1 Договору за порушення термінів оплати покупець сплачує постачальнику суму боргу з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення платежу, три відсотка річних з простроченої суми та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми невчасно сплаченого платежу за кожен день такого прострочення.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 22 448, 47 грн. пені.

Господарський суд, враховуючи викладене та здійснивши перевірку наданого позивачем математичного розрахунку пені, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 22 448, 47 грн.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення 1912, 61 грн. 3 % річних.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов`язань за Договором щодо своєчасної сплати за поставлений товар, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання за Договором.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 ЦК України.

Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3 %, суд вважає його обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме у розмірі 1912, 61 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення 12 098, 31 грн штрафу за неналежне виконання грошового зобов`язання.

Згідно із ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 8.2. Договору якщо покупець прострочив термін оплати за поставлений товар, зазначений у п. 3.1. даного договору більше ніж на 30 днів він зобов`язаний сплатити на користь продавця штраф у розмірі 1 % від вартості своєчасного несплаченого товару за кожний день такої прострочки.

Оскільки відповідач допустив порушення строку сплати більше ніж на 30 днів, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення в сумі 12 098, 31 грн за період з 30.05.2019 по 04.06.2019.

Слід зазначити, що згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За загальним правилом кваліфікуючою ознакою штрафу є, зокрема, обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання та має одноразовий характер нарахування.

В свою чергу пеня як різновид неустойки характеризується такими ознаками: обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання; має триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

При цьому, законодавець визначив вищеперераховані ознаки штрафу та пені імперативно, не надавши сторонам зобов`язання можливості їх змінювати.

Особливістю пені як штрафної санкції є те, що вона встановлюється у відсотковому відношенні до простроченої суми, причому за кожний день прострочення, доки зобов`язання не буде виконане. Тобто це санкція, розмір якої збільшується залежно від продовження порушення.

З аналізу викладеної вище правової норми вбачається, що санкція, яку передбачили сторони у п. 7.3. Договору (штраф 1 % від вартості своєчасного несплаченого товару за кожний день такої прострочки) за своєю правовою природою є не штрафом, а - пенею, оскільки обчислюється у відсотковому співвідношенні від суми боргу за кожен день прострочення погашення боргу.

Та обставина, що сторони назвали санкцію у договорі штрафом, а не пенею - не змінює у даному випадку суті власне санкції та порядку її нарахування, передбаченого законодавством.

Отже, умовами п. 7.3. Договору поставки фактично сторони передбачили стягнення з відповідача пені (у розмірі 1 % від вартості своєчасного несплаченого товару за кожний день такої прострочки), а не штрафу.

Більше того, як уже вказано вище, ЗУ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачає, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Однак, пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України уже нарахована позивачем та заявлена до стягнення у даному позові у розмірі 22 448, 47 грн. за період 25.02.2019 по 24.07.2019.

Відтак, вбачається, що позивач фактично двічі нарахував відповідачу пеню за одне і те ж порушення умов Договору.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи усе викладене у сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність нарахування санкції, що передбачена у п. 7.3. Договору (штраф 1 % від вартості своєчасного несплаченого товару за кожний день такої прострочки), оскільки даний вид відповідальності фактично дублює міру відповідальності, що передбачена у п. 7.1.Договору.

Тому, позов у частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 % від вартості своєчасного несплаченого товару за кожний день такої прострочки в сумі 12 098, 31 грн задоволенню не підлягає.

Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається зокрема на видаткові накладні за якими позивачу булу повернуто нереалізований товар, а саме: за видатковою накладною № 100129 від 27.05.2019 на суму 20 599, 74 грн, за видатковою накладною № 100130 від 04.06.2019 на суму 57 349, 74 грн та за видатковою накладною № 100131 від 12.06.2019 на суму 20 000, 34 грн, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем зменшився борг на загальну суму у розмірі 97 949, 58 грн.

Господарський суд міста Києва зазначає, що надані відповідачем до матеріалів справи копії вказаних видаткових накладних (повернення) не містять у собі таких обов`язкових реквізитів первинних документів, як: посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції зі сторони позивача.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та п. 2.4., 2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Залучені відповідачем до матеріалів справи копії відповідних довіреностей № 68 від 03.06.2019, №67 від 04.06.2019 та №69 від 10.06.2019 року не є належними, допустимими і достовірними доказами здійснення господарських операцій з повернення товарно-матеріальних цінностей в розумінні приписів ст.ст.76-78 Господарського процесуального кодексу України, оскільки за змістом приписів пункту 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку довіреність може підтверджувати лише повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи одержує товарно-матеріальні цінності згідно з договором, а не сам факт здійснення господарської операції.

Крім того, відповідно до умов п. 9.1 Договору поставки № АЛ10-1148 від 18.05.2018 поставлений товар поверненню та обміну не підлягає, за винятком визнаних претензій, а доказів наявності таких претензій матеріали справи не містять.

Отже, твердження відповідача про повернення позивачу нереалізованого товару за видатковими накладними № 100129 від 27.05.2019, № 100130 від 04.06.2019 та № 100131 від 12.06.2019 на загальну суму у розмірі 97 949, 58 грн. є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 3 432, 87 грн відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Крім того, позивач просить суд повернути сплачений судовий збір у розмірі 333, 58 грн. у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи внесення позивачем судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, беручи до уваги заявлене позивачем клопотання про повернення судового збору, суд дійшов висновку повернути на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 333, 58 грн.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНА ГРУПА ВИН УКРАЇНИ №1 (90400, Закарпатська область, місто Хуст, вулиця Колгоспна, будинок 25, корпус Д; ідентифікаційний код 36731785) в особі Київської філії СМК Товариства з обмеженою відповідальністю ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНА ГРУПА ВИН УКРАЇНИ №1 (03148, місто Київ, Святошинський район, проспект Леся Курбаса, будинок 5, квартира 88; ідентифікаційний код 40300499) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПЕТРУС-АЛКО (03115, м. Київ, вул. Святошинська, будинок 32, ідентифікаційний код 36942172) грошові кошти: заборгованість - 204 494 (двісті чотири тисячі чотириста дев`яносто чотири) грн 39 коп., пені - 22 448 (двадцять дві тисячі чотириста сорок вісім) грн 47 коп., 3 % річних - 1912 (одна тисяча дев`ятсот дванадцять) грн 61 коп. та витрати зі сплати судового збору - 3432 (три тисячі чотириста тридцять дві) грн 87коп.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю ПЕТРУС-АЛКО (03115, м. Київ, вул. Святошинська, будинок 32, ідентифікаційний код 36942172) з Державного бюджету України 333, 58 (триста тридцять три) грн. 58 коп. сплаченого судового збору за платіжним дорученням № 78898 від 05.06.2019, оригінал якого міститься в матеріалах справи.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано 25.09.2019.

Суддя І.В. Алєєва