Рішення

від 25.09.2019 по справі 640/21541/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 вересня 2019 року № 640/21541/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, в якому просить: визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Київській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1200 га для ведення садівництва, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області, викладену у листі від 16 червня 2016 року №Р-16534/0-9248/6-16; зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,0600 га для ведення садівництва, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем безпідставно відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,0600 га для ведення садівництва, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області, оскільки наявність рішень (розпоряджень) про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності не є підставою для відмови іншій особі у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити її розгляд за правилам спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року позов залишено без руху після відкриття провадження у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2019 року визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду та продовжено розгляд справи за правилам спрощеного позовного провадження.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов, представник відповідача вказує, що лист Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 22 серпня 2018 року №12924/0-7450/17-18 був адресований гр. ОСОБА_2 , а позивач не має жодного відношення до звернення гр. ОСОБА_2 . Таким чином, в даному випадку відповідачем не порушено прав позивача на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 травня 2016 року позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,0600 га для ведення садівництва, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області.

Листом від 16 червня 2016 року №Р-16534/0-9248/6-16 відповідач відмовив у задоволенні поданого позивачем клопотання з посиланням на те, що за даними Державного земельного кадастру бажана до відведення земельна ділянка перебуває у користуванні (власності) третіх осіб.

22 травня 2017 року позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,10 га для ведення садівництва, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області.

Листом від 22 серпня 2018 року №12923/0-7451/0/17-18 відповідач відмовив у задоволенні поданого позивачем клопотання, з посиланням на те, що відповідно до наданої інформації Міськрайонним управлінням у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені ГУ Держгеокадастру у Київській області на бажану до відведення земельну ділянку розроблено проект відведення на іншу особу, на підставі якого внесено інформацію до Державного земельного кадастру.

В подальшому, листом від 21 грудня 2018 року №ПІ-1059/0-1114/0/63-18 Головне управління Держгеокадастру у Київській області на запит позивача повідомило, що наказ про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:02:001:0063 не приймався.

Позивач, вважаючи відмову у надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність протиправною звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Приписами підпункту 31 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Відповідно до Положення №308 Головне управління є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Також, відповідно до Положення №308 завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Київської області, а в частині реалізації державної політики у сфері державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів - також і на території м. Києва.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з положеннями частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 1 статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Згідно з положеннями частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України підставою для відмови у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі №806/3095/17.

З матеріалів справи вбачається, що відмовляючи позивачу у видачі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,0600 га для ведення садівництва, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області, відповідач посилався на те, що відповідно до наданої інформації Міськрайонним управлінням у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені ГУ Держгеокадастру у Київській області бажана до відведення земельна ділянка перебуває у користуванні (власності) третіх осіб.

Відповідач зазначає, що згідно програмно-апаратного комплексу Національна кадастрова система (НКС) Державного земельного кадастру, 23 квітня 2015 року Державним кадастровим реєстратором було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 0,1200 га, з присвоєнням кадастрового номеру 3210900000:02:001:0063, яка була здійснена на підставі документації із землеустрою та заяви ОСОБА_3 .

З листа від 22 серпня 2018 року №12923/0-7451/0/17-18 ГУ Держгеокадастру у Київській області вбачається, що позивачу запропоновано вибрати іншу земельну ділянку та звернуся з клопотанням до відповідного органу.

Позивачем надано суду Довідку про те, що ОСОБА_1 користується земельною ділянкою №54,55, город 54, 55, 28 з 1999 року по 2015 року включно та є членом громадської організації Ірпінський городник , а також докази сплати членських внесків.

Проте, суд зазначає, що у випадку добросовісного користування земельною ділянкою за відсутності оформленого права власності на таку земельну ділянку, навіть якщо право власності на таку земельну ділянку оформлено за іншою особою, захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права власності на таку земельну ділянку в порядку цивільного судочинства.

Так, суд звертає увагу, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності на підставі статті 118 Земельного кодексу України може бути надано лише на вільну земельну ділянку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про правомірність відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у разі, якщо земельна ділянка перебуває у власності чи користуванні інших осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 травня 2019 року по справі № 826/765/17.

Правомірність відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1200 га для ведення садівництва, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області, викладеної у листі від 16 червня 2016 року №Р-16534/0-9248/6-16, прямо вказує на відсутність правових підстав для задоволення позову в частині зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Київській області надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,0600 га для ведення садівництва, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко