Постанова

від 25.09.2019 по справі 826/7917/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/7917/17 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В.,

Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Лещенко В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АПТ-Україна на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2019 року (справу розглянуто в порядку письмового провадження) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АПТ-Україна до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю АПТ-Україна , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:

- скасувати винесені відповідачем податкові повідомлення-рішення № 0016071404 та № 0016061404 від 10.04.2017 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки не відповідають обставинам справи.

Заслухавши в судовому засіданні суддю доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 24.03.2017 року за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ АПТ-Україна відповідачем був складений акт № 118/26-15-14-04-05/38036913 з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ АПТ ІМПЕКС за період з 01.12.2015 року по 31.12.2015 року.

На підставі висновків акту ГУ ДФС у м. Києві були винесені податкові повідомлення-рішення № 0016071404, яким нараховано податкових зобов`язань з ПДВ в сумі 3 413 254 грн та штрафних санкцій в сумі 853 314 грн, та податкове повідомлення-рішення № 00160661404, яким зменшено розмір від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, в сумі 168 112 грн.

За результатами перевірки податковим органом було зроблено висновки про порушення позивачем п. 44.1. ст. 44, ст. 185, п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість за грудень 2015 року на суму 3 413 254 грн та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 168 112 грн. та винесено податкові повідомлення-рішення № 0016071404 та № 0016061404 від 10.04.2017 року.

Вважаючи, що податкові повідомлення-рішення відповідача є незаконними та необґрунтованими, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що позивачем не надано документів, зокрема товаро-транспортних накладних, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст.198 Податкового кодекс України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Заперечуючи у акті перевірки факт реального здійснення господарської операції між позивачем та контрагентом, відповідач зазначає, що позивачем не було надано товаро-транспортних накладних, а ТОВ АПТ ІМПЕКС не мало взаємовідносин із зазначеними в сертифікатах виробниками та імпортерами товарів, та придбавали імпортний товар у СГ які не являються імпортерами та виробниками та придбавають у звітному періоді відмінний від реалізованого товар.

Так, 21 грудня 2015 року між ТОВ АПТ ІМПЕКС , в особі директора Папуша Валентина Валентиновича, який діє на підставі статуту, Постачальник з однієї сторони та ТОВ АПТ-УКРАЇНА , в особі директора Михайлова Сергія Олександровича, який діє на підставі статуту, Покупець з іншої сторони, уклали Договір поставки товарів виробничо-технічного призначення № 21/12/2.

Згідно з пунктом 1.1, відповідно до умов Договору, Постачальник бере на себе зобов`язання поставляти і передавати у власність покупця товари виробничо-технічного призначення, зокрема: будівельно-технічне обладнання та його компоненти у тому числі витратні матеріали, асортимент, кількість, та ціна якого визначається відповідно до Специфікацій до цього Договору, а Покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар в строки та на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 3.1., поставка товару здійснюється на умовах DDP Україна (склад покупця - вул. Харківське шосе, 161/1, м. Київ, 02121) згідно міжнародних правил тлумачення торгових термінів Інкотермс 2010 року, які застосовуються з урахуванням особливостей, пов`язаних з внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, які випливають з умов цього договору.

Також, 21 грудня 2015 року між ТОВ АПТ ІМПЕКС , в особі директора Папуша Валентина Валентиновича, який діє на підставі статуту, Постачальник з однієї сторони та ТОВ АПТ-УКРАЇНА , в особі директора Михайлова Сергія Олександровича, який діє на підставі статуту, Покупець з іншої сторони, уклали Договір поставки товарів виробничо-технічного призначення № 21/12/3.

Згідно з пунктом 1.2, відповідно до умов Договору, Постачальник бере на себе зобов`язання поставляти і передавати у власність покупця товари виробничо-технічного призначення, зокрема: комп`ютерне обладнання та його складові комплектуючі у т.ч. відео-реєстраційне обладнання, будівельно-технічне обладнання та його компоненти у т.ч. витратні супутні матеріали, асортимент, кількість, та ціна якого визначається відповідно до Специфікацій до цього Договору, а Покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар в строки та на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 3.1, поставка товару здійснюється на умовах DDP Україна (склад покупця - вул. Харківське шосе, 161/1, м. Київ, 02121) згідно міжнародних правил тлумачення торгових термінів Інкотермс 2010 року, які застосовуються з урахуванням особливостей, пов`язаних з внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, які випливають з умов цього договору.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів, позивачем надані копії видаткових накладних, податкових накладних, які зареєстровані в єдиному реєстрі податкових накладних з відповідною номенклатурою.

Проведення розрахунків між позивачем та контрагентом проводилось у безготівковій формі та підтверджується платіжними дорученнями.

Також, на підтвердження реальності господарських операцій до суду надано докази транспортування придбаних товарів від ТОВ АПТ Імпекс до позивача (товарно-транспортні накладні), які помилково не були враховані судом першої інстанції.

Згідно зі ст. 1, ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За певних обставин подані позивачем документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання. У податкових спорах суди встановлюють чи підтверджують документи і розкривають, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов`язання на підставі таких операцій.

Як свідчить судова практика (зокрема, постанова Верховного Суду України від 27 червня 2017 року справі № 2а-6549/11/1470), про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

У постанові Верховного Суду України від 14 березня 2017 року у справі № 826/20366/13-а зазначено, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, зазначав, що про нереальність господарських операцій позивача з контрагентом свідчить те, що позивачем на момент перевірки не було надо товаро-транспортних накладних, їх було подано лише безпосередньо до суду.

Проте, колегія суддів не вважає, що зазначене може бути єдиним та безумовним доводом, що свідчить про нереальність господарських операцій позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Так, наявність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей за наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та на додану вартість не є визначальними при оподаткуванні операцій за договором поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення. Крім того, товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього має підтверджуватись видатковою накладною, які в даному випадку, були надані позивачем.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/11879/13-а.

Колегія суддів зауважує, що наявні в матеріалах справи містять достатні дані про зміст виконаних робіт та її учасників, підтверджують фактичність здійснення такої операції.

Відповідно до ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Натомість, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано жодних доказів, які б підтверджували доводи щодо нереальності господарських операцій позивача з ТОВ АПТ Імпекс .

Крім зазначеного, на переконання суду, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Відповідачем не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків, не надано доказів щодо можливої відсутності у контрагентів позивача можливостей на виконання зобов`язань за укладеними договорами.

При цьому, перевіркою не встановлено відсутність документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників податкового кредиту по операціям з контрагентом, обов`язок ведення і зберігання яких покладено на позивача. Також перевіркою не встановлено порушень в оформленні наданих фінансово-господарських документів вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів звертає увагу, що доводи податкового органу про порушення контрагентом позивача податкової дисципліни, не можуть бути підставою для висновків про нездійснення господарської операції за умови наявності документів, що підтверджують реальність господарської операції.

Крім того, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідно до позиції Веховного Суду, викладеної в постанові від 23 травня 2018 року у справі № 804/2551/13-а, правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин.

Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень КАС України.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, 18 грудня 2015 року між ТОВ АПТ ІМПЕКС , в особі директора Папуша Валентина Валентиновича, який діє на підставі статуту, Виконавець з однієї сторони та ТОВ АПТ-УКРАЇНА , в особі директора Михайлова Сергія Олександровича, який діє на підставі статуту, Замовник з іншої сторони, також було укладено Договір на виконання робіт № 18/12/15-1.

На підтвердження виконання умов вказаного договору підряду, позивачем надані тільки копії видаткових накладних, податкових накладних.

Інших документів щодо виконання робіт, а саме: актів приймання виконаних робіт, довідок про вартість виконаних робіт, дозвільної документації, журналу обліку працівників (відповідно до умов Договору) позивачем не було надано.

В письмових поясненнях директор АПТ-Україна зазначав, що запитувані у запиті документи, зокрема, журнал обліку працівників (до договору № 18/12/15-1) станом на 14.03.2017 року у ТОВ АПТ-Україна відсутній, з тих підстав, що виконання робіт за вказаним договором ТОВ АПТ ІМПЕКС не розпочато, а отже перелік працівників з відповідним допуском до визначених договором робіт на об`єкті будівництва наразі не сформовано. Тобто надати журнали обліку працівників, передбачений договором № 18/12/15-1, буде можливо з початком виконання робіт ТОВ АПТ ІМПЕКС . Викладені обставини щодо відсутності фактичного початку виконання робіт зі сторони ТОВ АПТ ІМПЕКС також унеможливлюють надання акту приймання виконаних робіт, оскільки останній є документальною фіксацією виконаних робіт і складається сторонами по факту виконаних підрядних робіт. Отже, враховуючи наведене, вимога щодо надання копії акту приймання виконаних робіт, як і складова такого акту - довідка про вартість виконаних робіт форми КБ-3, є передчасною та не може бути задоволена ТОВ АПТ Україна за об`єктивних причин .

Однак, в матеріалах справи по вказаному договору підряду, в якому була замінена сторона виконання на ТОВ НОВА ІНЖИНІРИНГОВА КОМПАНІЯ , існує акт прийому-передачі обладнання та матеріалів від 21 червня 2016 року, акт № 1 про виконання монтажних, пусконалагоджувальних робіт із влаштуванням обладнання автоматизованої системи моніторингу та управління, комплексної системи безпеки та систем фасадного освітлення на об`єкті будівництва вул. Саперне Поле, 5 у Печерському районі м. Києва від 20 березня 2017 року.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відсутності підтвердження реальності виконання робіт за Договором підряду від 18.12.2015 № 18/12/15-1.

Разом з тим, з розрахунку податкового зобов`язання та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) ТОВ АПТ-Україна оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, наданих відповідачем, неможливо в даному випадку виокремити, ідентифікувати суму грошового зобов`язання в розрізі спірних господарських операцій.

За таких обставин, з огляду на недоведення висновків податкового органу про фіктивність операцій за договорами поставок, колегія суддів вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0016071404 та № 0016061404 від 10.04.2017 року підлягають скасуванню в цілому.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір згідно платіжного доручення № 3953 від 16.06.2017 року у розмірі 66 520,20 грн. (а.с.3) та за подання апеляційної скарги згідно квитанції код: 1705-5756-4551-9571 від 02.09.2019 - 99 780,30 грн.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю АПТ-Україна до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.

Судом апеляційної інстанції встановлено невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи .

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АПТ-Україна на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2019 року - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2019 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю АПТ-Україна до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 0016071404 та № 0016061404 від 10 квітня 2017 року.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АПТ-Україна (код ЄДРПОУ 38036913, адреса: 02121, м. Київ, вул. Архітектора Вербицького, буд.32-а, оф. 316) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в загальній сумі 166 300 (сто шістдесят шість тисяч триста) грн. 50 (п`ятдесят) коп.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 25.09.2019.

Головуючий суддя Л.В.Бєлова,

Судді Н.В. Безименна,

А.Ю. Кучма