Постанова

від 25.09.2019 по справі 810/1667/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 810/1667/18 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.

Суддя-доповідач: Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,

за участю секретаря Суркової Д.О.,

представника позивача Халілової Н.К.,

представника відповідача Кратко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Гаврилівський торговий комплекс до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Гаврилівський торговий комплекс звернулось до суду з даним позовом, в якому просить скасувати рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість № 357/12 від 31.01.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що протягом 12 послідовних податкових місяців позивачем подавались контролюючому органу декларації з податку на додану вартість, які свідчать про наявність придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового кредиту, у зв`язку з чим відповідач безпідставно застосував положення підпункту г пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України та, як наслідок, незаконно анулював реєстрацію платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю Гаврилівський торговий комплекс .

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2018 року адміністративний позов задоволено, внаслідок чого скасовано спірне рішення контролюючого органу.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року апеляційну скаргу контролюючого органу задоволено частково, судове рішення змінено в частині розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, який своєю постановою від 29 січня 2019 року скаргу задовольнив, скасував судові рішення і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції залишив без уваги ту обставину, що судом першої інстанції розглянуто справу щодо законності рішення ДФС, яке фактично не було залучено до участі у справі, не врахувавши при цьому, що відповідно до приписів частини 3 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року адміністративний позов задоволено, при цьому, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено порушення звітної дисципліни з боку позивача.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Свої доводи обґрунтовує тим, що податкова звітність з податку на додану вартість подається до контролюючого органу всіма платниками в електронній формі з дотриманням умов щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Таким чином, вказує на відсутність порушення вимог законодавства при прийнятті рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість № 357/12 від 31.01.2018.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як законне і обгрунтоване та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, наполягав на їх задоволенні, в той час, як представник позивача проти цього заперечував, просив судове рішення залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Проте, частиною другою цієї статті визначено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що 22.01.2018 у зв`язку із закінченням строку дії посиленого сертифікату відкритих ключів Товариство з обмеженою відповідальністю Гаврилівський торговий комплекс звернулось до Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київської області для подачі податкової декларації з ПДВ за грудень 2017року у паперовій формі.

В податковій декларації з ПДВ за грудень 2017 року позивачем віднесено до складу податкового кредиту 342 5943, 00 грн.

Посадовими особами Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київської області було відмовлено у прийняті декларації у паперовій формі через належність позивача до категорії платників податків, які зобов`язані подавати звітність в електронній формі.

31.01.2018 контролюючим органом прийнято рішення № 357/12 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю Гаврилівський торговий комплекс з мотивів подання позивачем декларації з податку на додану вартість січень - грудень 2017 року з показниками, які свідчать про відсутність постачання /придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту; неподання платником протягом дванадцяти послідовних податкових місяців декларації з ПДВ.

Не погоджуючись із вказаним рішенням та вказуючи, що безпідставне невизнання податкової звітності призвело до прийняття передчасного та необґрунтованого рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів суду, що діяв правомірно, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.

Так, у відповідності до пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України (далі - ПК України), платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Згідно пункту 49.3 статті ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Пунктом 49.4 статті 49 ПК України передбачено, що платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису. Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису. У разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами а і б пункту 49.3 цієї статті.

Питання процедури анулювання реєстрації платника податку на додану вартість визначено у розділі V ПК України та Положенні про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 14 листопада 2014 року № 1130 (далі - Положення № 1130).

Відповідно до підпункту г пункту 184.1 статті 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту.

Пунктом 184.2 статті 184 ПК України передбачено, що анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах б - з пункту 184.1 цієї статті, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного контролюючого органу.

За змістом пункту 5.5 розділу V Положення № 1130 анулювання реєстрації за самостійним рішенням контролюючого органу може бути здійснене на підставах, визначених у підпунктах б - з пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу (підпункти б - з пункту 5.1 цього розділу). Контролюючі органи здійснюють постійний моніторинг платників ПДВ, включених до Реєстру, та приймають рішення про анулювання реєстрації платників ПДВ у разі існування відповідних підстав.

Рішення про анулювання реєстрації за самостійним рішенням контролюючого органу приймаються за наявності відповідних підтвердних документів (відомостей). Такими документами є, зокрема, довідка про подання/неподання платником ПДВ контролюючому органу декларації з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців та/або реєстр (перелік) податкових декларацій (податкових розрахунків) особи за 12 послідовних податкових місяців, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту у таких деклараціях (податкових розрахунках) протягом 12 послідовних податкових місяців (підстава - підпункт г пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу). У реєстрі (переліку) зазначаються дані про реєстрацію особи платником ПДВ та по кожній декларації (податковому розрахунку) - податковий період, дата надходження декларації (податкового розрахунку) до контролюючого органу, загальні обсяги постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту звітного періоду, вказані у відповідних рядках та колонках податкової декларації (податкового розрахунку).

Згідно з пунктом 5.6 розділу V Положення № 1130 за наявності зазначених підтвердних документів (відомостей) контролюючий орган за місцем перебування на обліку платника податків приймає рішення про анулювання реєстрації особи - платника ПДВ незалежно від здійснення контролюючим органом документальних та камеральних перевірок такої особи і їх результатів, а також обов`язку такої особи бути зареєстрованою та/або нараховувати чи сплачувати податок на додану вартість відповідно до законодавства.

Рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ за самостійним рішенням контролюючого органу оформляється за формою № 6-РПДВ (додаток 5). Таке рішення складається у двох примірниках комісією, утвореною відповідно до розпорядження контролюючого органу, та підписується керівником контролюючого органу. У рішенні про анулювання реєстрації платника ПДВ обов`язково вказуються підстави (одна або декілька) для такого анулювання з посиланням на відповідні норми Кодексу.

Наведені норми свідчать про те, що анулювання реєстрації платника податку за рішенням податкового органу на підставі підпункту г пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України можливе за таких обставин: неподання платником податку на додану вартість декларацій з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців та/або подання такої декларації з податку на додану вартість з показниками про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту.

Такі обставини мають підтверджуватись як самими деклараціями з податку на додану вартість, так і довідкою про подання/неподання платником ПДВ контролюючому органу декларації з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців та/або реєстром (переліком) податкових декларацій (податкових розрахунків) особи за 12 послідовних податкових місяців, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту у таких деклараціях.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 березня 2018 року в справі № 804/3757/15.

Відповідно до пункту 49.8 статті 49 ПК України , прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Пунктом 49.9 статті 49 ПК України встановлено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

Згідно з п. 48.1 ст. 48 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Відповідно до п. 48.3 ст. 48 ПК України податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Як вірно зазначає суд першої інстанції, попередню податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2017 року було подано позивачем 20.12.2017 у паперовій формі та прийнято контролюючим органом без заперечень. Тобто, висновок відповідача про неподання платником ПДВ протягом послідовних останніх 12 місяців декларації з ПДВ є безпідставним та таким, що не відповідає обставинам справи.

Згідно з положеннями пункту 200-1.1 статті 200-1 Податкового кодексу України система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку: - суми податку, що містяться у виданих та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; - суми податку, сплачені платниками при ввезенні товару на митну територію України; - суми поповнення та залишку коштів на рахунках в системі електронного адміністрування податку на додану вартість; - суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; - інші показники, які згідно з вимогами пункту 34 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу враховуються під час обрахунку суми податку, обчисленої за формулою, визначеною пунктом 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу.

Порядок електронного адміністрування податку на додану вартість встановлений Кабінетом Міністрів України, а саме постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 569 Деякі питання електронного адміністрування податку на додану вартість (далі - Порядок № 569).

Цей Порядок визначає механізм відкриття та закриття рахунків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість (далі - податок), особливості складення податкових накладних та розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних (далі - розрахунки коригування) у такій системі, а також механізм проведення розрахунків з бюджетом з використанням зазначених рахунків.

Згідно з пунктом 13 Порядку № 569 ДФС автоматично обчислює суму податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі. Платник податку має право отримувати у ДФС інформацію про стан свого електронного рахунка (в тому числі додаткових електронних рахунків), а також суму податку, на яку він має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі.

Таким чином, анулювавши реєстрацію платника податку на додану вартість, відповідач позбавив позивача на підтвердження права на мирне володіння його майном, що призводить до значних втрат у господарській діяльності позивача та не узгоджується із закріпленими в Україні, як у правовій державі, принципами юридичної визначеності та законних (легітимних) очікувань.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Мирне володіння означає, що порушення принципу, встановленого у першому реченні, може мати місце і за відсутності прямого або фізичного втручання у право власності. Так, наприклад, порушення може мати форму позбавлення можливості використати власність, ненадання дозволів, або інших форм перешкоджання реалізації права власності, що є наслідком застосування законодавства або заходів органів державної влади /рішення Європейського суду у справі Wiggins v. Unated Kingdom Appl. 7456/76 (1976)/.

Європейським судом з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03) було зазначено, що затримки у відшкодуванні ПДВ можна вважати втручанням у право на мирне володіння своїм майном, а постійні затримки відшкодування і компенсації у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, так само як і стан невизначеності щодо часу повернення коштів, порушує "справедливий баланс" між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном.

Дана правова позиція Європейського суду з прав людини свідчить на користь висновку, що в контексті податкових спорів позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит чи бюджетне відшкодування ПДВ) розглядається як позбавлення власності.

Отже, створення перешкод чи встановлення обмежень, що не ґрунтуються на вимогах закону, у праві вільно розпоряджатись накопиченим за наслідками розрахунків з бюджетом від`ємним значенням з податку на додану вартість є формою втручанням у право на мирне володіння своїм майном.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що рішення № 357/12 від 31.01.2018 про анулювання реєстрації позивача як платника податку на додану вартість підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Водночас, суд першої інстанції допустив помилку в резолютивній частині рішення, невірно визначивши особу, з якої належить стягнути судовий збір. Так, судом визначено боржником Вишгородську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області , в той час, як відповідачем у справі є Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області, тому судове рішення в цій частині підлягає зміні.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, що неправильне застосування норм матеріального права є підставою для зміни судового рішення.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - задовольнити частково .

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року - змінити , виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (03151, м.Київ, вул.Народного Ополчення, будинок 5-А; ідентифікаційний код: 39393260) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Гаврилівський торговий комплекс (07350, Київська обл., Вишгородський район, село Гаврилівка; ідентифікаційний код: 33279961) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1762, 00 грн (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.).

В решті рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року - залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Постанова в повному обсязі складена 26.09.2019.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: О.В. Карпушова

А.Г. Степанюк