Постанова

від 11.09.2019 по справі 367/5522/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 367/5522/16-ц

провадження № 61-30815св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,

Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідачі: ОСОБА_1 ,

треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 лютого 2017 року у складі судді Саранюк Л. П. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 червня 2017 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Коцюрби О. П., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2016 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський (далі - НПП Голосіївський ), про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що під час перевірки дотримання вимог земельного законодавства прокуратурою виявлено факт порушення Коцюбинською селищною радою Київської області вимог закону при виділенні громадянам земельних ділянок. Рішенням Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1936/25-5 затверджений проект землеустрою та передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування будинку на АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903313 із кадастровим номером 3210946200:01:040:0103, зареєстрований відділом Держкомзему у м. Ірпінь за № 011096602711. У подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 жовтня 2009 року вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_1 , про що на державному акті на право власності на земельну ділянку зроблено відповідну відмітку. Вартість земельної ділянки за договором купівлі-продажу становила 60 063,75 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2014 року у справі за позовом прокурора м. Ірпеня визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1936/25-5. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 28 серпня 2014 року у цій же справі також визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903313, виданий ОСОБА_2 , із відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасовано його державну реєстрацію. Рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт АДРЕСА_1 , тому її передано у власність неуповноваженим органом.

За інформацією управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області від 10 грудня 2014 року № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку Голосіївський спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, та акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 14 квітня 2016 року № A19/180, спірна земельна ділянка відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НПП Голосіївський попереднього функціонального зонування попадає у 18 квартал. Таким чином, спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме національного природного парку Голосіївський . Крім того, спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення. Враховуючи, що земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1 , витребувати її у порядку статті 388 ЦК України можливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки, яким є Кабінет Міністрів України.

Посилаючись на викладене, позивач просив витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0103, вартістю 60 063,75 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 лютого 2017 року у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської областівідмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач при подачі позову до суду не надав жодного доказу на підтвердження тих обставин, що станом на 2008 рік спірна земельна ділянка обліковувалась як землі лісового господарства або ліси для нелісогосподарських потреб, або земельні ділянки природоохоронного призначення і що станом на 2008 рік розпорядником спірної земельної ділянки була держава в особі Кабінету Міністрів України. Межі НПП Голосіївський відповідно до Указу Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 Про зміну меж НПП Голосіївський , згідно з яким територію парку розширено на 6 462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень Київзеленбуд не визначені і зазначений акт від 14 квітня 2016 року вказує лише про попереднє функціональне зонування. Також не надано доказів тих обставин, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0103 розташована на території вказаного парку. Крім того, необхідно звернути увагу, що Указ Президента України № 446/2014 Про зміну меж національного природного парку Голосіївський , виданий 01 травня 2014 року, а у власність особі спірна земельна ділянка передавалась у 2008 році. На підставі рішення Коцюбинської селищної ради Цигікалу П. М. виданий державний акт серії ЯЖ № 903313, що посвідчує право особи на земельну ділянку, на якому на підставі договорів купівлі-продажу зроблені відмітки про перехід права власності на спірну земельну ділянку до інших осіб, зазначений державний акт, що посвідчує права власності на земельну ділянку в судовому порядку не був визнаний недійсним, а тому цей віндикаційний позов пред`явлений передчасно, оскільки без встановлення судом недійсності (невідповідності вимогам закону) правочину, як правової підстави придбання громадянином земельної ділянки, не можливо витребувати земельну ділянку у законного власника, який отримав її на підставі цього правочину.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 22 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до положень статті 387 ЦК України правом на витребування майна з чужого незаконного володіння наділений власник (розпорядник) такого майна. Оскільки під час розгляду справи ні прокурором, ні Кабінетом Міністрів України не доведено, що останній є належним розпорядником спірної земельної ділянки, позов про витребування землі на його користь не підлягає задоволенню.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У серпні 2017 року перший заступник прокурора Київської області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 червня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське та поза межами міста Києва, враховуючи вимоги пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, у редакції станом на момент прийняття рішень Коцюбинською селищною радою про передачу лісу у приватну власність, остання і після прийняття нового ЗК України продовжувала перебувати у державній власності, а отже, селищна рада не мала права нею розпоряджатись. Згідно з пояснювальною запискою та проектних матеріалів до Указу Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП Святошинське лісопаркове господарство , у тому числі кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва. Судами також не надано належної оцінки тим обставинам, що за інформацією управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області від 10 грудня 2014 року № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали НПП Голосіївський спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, та акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 14 квітня 2016 року № А18/180, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0103 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НПП Голосіївський попереднього функціонального зонування знаходиться у 18 кварталі Святошинського лісництва.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано указану справу до Верховного Суду .

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню та ухваленню нового рішення про задоволення позову.

Судом установлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1936/25-5 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.

На підставі цього рішення ОСОБА_2 виданий державний акт серії ЯЖ № 903313 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:040:0103, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 жовтня 2009 року, вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_1 , про що на державному акті серії ЯЖ № 903313 на право власності на земельну ділянку зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_1

Вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі-продажу становить 60 063,75 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2014 року у справі № 367/2239/13-ц за позовом прокурора м. Ірпеня визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1936/25-5. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 28 серпня 2014 року визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903313, виданий ОСОБА_2 із відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасовано його державну реєстрацію.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1936/25-5 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 . М прийняте незаконно, оскільки межі смт Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені. На момент прийняття спірного рішення будь-яка містобудівна документація, визначена Законом України Про планування і забудову територій у селі Коцюбинське відсутня, а Перспективний план розвитку селища, на який посилався представник Коцюбинської селищної ради та техніко-економічне обґрунтування є видом землевпорядної документації та згідно з вимогами закону не є містобудівною документацією, яка могла бути підставою для прийняття спірного рішення щодо відведення земельної ділянки для містобудівних потреб. Зважаючи на вказане, при прийнятті оскаржуваного рішення Коцюбинської селищної ради порушено вимоги статті 39 ЗК України, статті 3 Закону України Про планування і забудову територій . Рішення прийняте Коцюбинською селищною радою з порушенням вимог пункту 12 Перехідних положень ЗК України, оскільки Коцюбинська селищна рада розпорядилася земельною ділянкою, яка розташована за межами смт Коцюбинське. Земельна ділянка, що була передана ОСОБА_2 , не відноситься до земель лісового фонду, отже не потребує окремого рішення про зміну її цільового призначення, а проект її землевідведення не підлягає обов`язковій державній експертизі.

За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО Укрдержліспроект від 08 жовтня 2014 року, спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20червня 1956 року № 673 та рішення Виконавчого комітету Київської міської ради від 07 серпня 1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 грудня 2001 року № 2715 на виконання рішення Київської міської ради від 02 жовтня 2001 року № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва Київзеленбуд на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатацій Київзеленбуд ; державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство . Лісовпорядні роботи проводились у 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

Указом Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 Про зміну меж національного природного парку Голосіївський його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень Київзеленбуд . Згідно з пояснювальною запискою та проектними матеріалами до Указу Президента розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП Святошинське лісопаркове господарство , у тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва.

За інформацією управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області від 10 грудня 2014 року № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку Голосіївський спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою та акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 14 квітня 2016 року № A18/180, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0103 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НПП Голосіївський попереднього функціонального зонування знаходиться у 18 кварталі.

Прокурор, звертаючись до суду із вимогами про витребування вказаної земельної ділянки із чужого незаконного володіння, посилається на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду - Національного природного парку Голосіївський та незаконно вибула із власності держави в особі Кабінету Міністрів України.

Нормативно-правове обґрунтування

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Частиною першою статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України , а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судом встановлено факт незаконності набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку та вибуття спірної земельної ділянки із володіння власника - держави поза її волею.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Верховний Суд погоджується з цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що спірна земельна ділянка вибула із володіння поза волею власника на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке прийнято поза межами його компетенції і яке у подальшому було визнано недійсним на підставі рішення суду, що набрало законної сили, Верховний Суд дійшов висновку про те, що позивач має право витребувати спірну земельну ділянку від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України .

Правовідносини, пов`язані із вибуттям земель із державної власності, становлять суспільний інтерес, а протиправність дій органу місцевого самоврядування, спрямована на вибуття земельної ділянки із володіння держави, такому інтересу не відповідає. Враховуючи встановлену судовим рішенням у справі № 367/2239/13-ц незаконність вибуття земельної ділянки з володіння держави, витребування цієї земельної ділянки у добросовісного набувача у порядку, передбаченому ЦК України , є пропорційним заходом. Під час розгляду судами спору між сторонами не встановлено наявності будівель чи споруд на спірній земельній ділянці, а ОСОБА_1 , як добросовісний набувач, не позбавлений права заявляти вимоги про виплату компенсації до ОСОБА_2 , який продав йому спірну земельну ділянку.

Верховний Суд погоджується із тим, що прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави. За обставинами спору Верховний Суд визнає, що участь прокурора у цій справі є виправданою, відповідає інтересам держави, спрямована на захист майнових інтересів держави, не порушує принцип рівності сторін.

Твердження ОСОБА_1 про те, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісового фонду, чи є такою, що розташована на землях природно-заповідного фонду, є безпідставними, оскільки, ухвалюючи рішення, суд під час розгляду цієї справи не має права вдаватися до переоцінки обставин і доказів, які вже були предметом розгляду справи яким рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2014 року у справі № 367/2239/13-ц надано відповідну оцінку. Зокрема, вдруге суд не може досліджувати підстави недійсності рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1936/25-5 , що є порушенням принципу приюдиційності судових рішень.

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, тому першому власнику ОСОБА_2 , ця ділянка передана неуповноваженим на те органом - Коцюбинською селищною радою Київської області, а отже, наявні всі правові підстави, встановлені статтею 388 ЦК України, для витребування цього майна у ОСОБА_1 .

При цьому посилання ОСОБА_1 на те, що за змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини у справі Стретч проти Сполученого Королівства від 24 червня 2003 року самі по собі допущені органами влади порушення при передачі майна у власність особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача майна, є безпідставними, з огляду на те, що фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання про витребування земельної ділянки, яка є територією національного природного парку Голосіївський і відноситься до земель природно-заповідного фонду та повернення її державі, яка вибула з її власності незаконно.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес (пункт 54 рішення).

Отже, обставини справи Стретч проти Сполученого Королівства та справи, яка переглядається, істотно різняться, а тому висновки щодо справедливої рівноваги між інтересами суспільства і особи в кожній з цих справ не можуть бути тотожними, а висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у справі Стретч проти Сполученого Королівства не може бути безумовним прецедентом при розгляді справи, яка переглядається.

Щодо заяви ОСОБА_1 про застосування судом строку позовної давності

Під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_1 подані заяви про застосування строку позовної даності, які обґрунтовані тим, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки прокурор звертався до суду із позовом про визнання недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 1936/25-5 та державного акта на право власності на землю і визнання права власності держави на спірну земельну ділянку з тих же саме обґрунтувань, які викладені у цій позовній заяві про витребування майна із чужого незаконного володіння. Оскільки в обґрунтуванні заявлених в інтересах держави позовних вимог доводилися обставини порушення права власності держави унаслідок незаконного вилучення спірної земельної ділянки, то відповідний позов, у тому числі, в порядку витребування майна з чужого незаконного володіння повинен бути пред`явлений до 15 січня 2015 року, проте ця позовна заява подана лише у 2016 році.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України ).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі , зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі , є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття сторона у спорі може не бути тотожним за змістом поняттю сторона у цивільному процесі : сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

У цивільному законодавстві закріплені об`єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 641/76/17): (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (див. пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 березня 2008 року в справі Dacia S.R.L. проти Молдови ( Dacia S.R.L. v. Moldova , заява № 3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави. ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§ 77).

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів.

Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Аналогічний припис закріплений у частині четвертій статті 56 ЦПК України, чинного з 15 грудня 2017 року.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Незаконність рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 1936/25-5 встановлена рішенням Ірпінського міського суду Київської області, яке набрало законної сили 28 серпня 2014 року, а з позовом до суду про витребування майна прокурор звернувся 13 липня 2016року, тобто у межах строку позовної давності.

Крім того, та обставина, що спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме - національного природного парку Голосіївський встановлено лише після Указу Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 Про зміну меж національного природного парку Голосіївський , яким його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації насаджень Київзеленбуд , до якого увійшла і спірна земельна ділянка, що підтверджується актом перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 14 квітня 2016 року № A18/180.

Прокурор, звертаючись до суду із цим позовом, вказує інші підстави для витребування земельної ділянки, а саме, що спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду - національного природного парку Голосіївський , тоді як у цивільній справі № 367/2239/13-ц встановлено, що рішення про передачу земельної ділянки ОСОБА_2 прийнято Коцюбинською селищною радою з порушенням вимог пункту 12 Перехідних положень ЗК України, оскільки Коцюбинська селищна рада розпорядилася земельною ділянкою, яка розташована за межами смт Коцюбинське, тобто у цій справі відмінні підстави для витребування земельної ділянки.

Отже, Кабінет Міністрів України згідно з частиною третьою статті 388 ЦК України має право на витребування від ОСОБА_1 земельної ділянки, яка вибула з володіння держави поза її волею та набута від Коцюбинської селищної ради , що не мала права відчужувати цю ділянку.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням.

З огляду на все викладене вище загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі, Верховний Суд приходить висновку про витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 , оскільки це не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

З урахуванням наведеної вище мотивації Верховний Суд вважає, що касаційна скарга є обґрунтованою. Тому рішення судів першої та апеляційної інстанційпотрібно скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора з мотивів, викладених у цій постанові.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з ОСОБА_1 на користь Прокуратури Київської області підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 4 547,40 грн.

Керуючись статтями 141, 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський , про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння задовольнити.

Витребувати у власність держави в особі Кабінету Міністрів України із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0103, вартістю 60 063,75 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Прокуратури Київської області судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 4 547,40 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик