Постанова

від 23.09.2019 по справі 904/4673/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2019 р. Справа№ 904/4673/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Костяк В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу №02-1711/19 від 12.04.2019 (вх. №09.1-04.1/3233/19 від 22.04.2019) Приватного підприємства "ВІТАНТРАНС" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2019

у справі №904/4673/18 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Приватного підприємства "ВІТАНТРАНС"

до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Приватна фірма "Ранал"

про зобов`язання зняття заборони відчуження

за участю представників учасників справи: не з`явились

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "ВІТАНТРАНС" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про зобов`язання відповідача зняти заборону відчуження майна - транспортних засобів та вилучити запис 2 від 29.12.2017 року за № 16652066 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внесений до Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис № 16652066 від 29.12.2017 про заборону відчуження рухомого майна, обтяжувачем за яким є Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", а боржником - Приватна фірма "Ранал" порушує право власності позивача на відповідне майно, набуте ним як добросовісним набувачем у третьої особи в березні 2011.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області позовні матеріали Приватного підприємства "ВІТАНТРАНС" передані за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 залучено до участі у справу третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Приватну фірму "Ранал".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 (повний текст складено 25.03.2019) у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд з посиланням на приписи ст. ст. 16, 17, 27 Закону України Про заставу , ст. 9 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень та недоведення учасниками справи надання обтяжувачем спірного майна письмової згоди на його відчуження позивачу, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки обтяження спірних транспортних засобів у вигляді застави такого майна зберігає свою силу і для його наступних власників, які набули майно у особи, яка передала його у заставу. Також у зв`язку із ненаданням позивачем договору купівлі-продажу транспортних засобів, актів приймання-передачі майна суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем наявності права власності на спірне майно.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач - Приватне підприємство "ВІТАНТРАНС", 12.04.2019 подав апеляційну скаргу №02-1711/19 від 12.04.2019, просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 у справі №904/4673/18 скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято на підставі невірного, вибіркового застосування норм матеріального права, а також з порушенням норм процесуального закону. Так, апелянт стверджує, що він є добросовісним набувачем рухомого майна, оскільки на час відчуження третьою особою транспортних засобів запис про обтяження такого майна до державного реєстру не внесено, а продавець не повідомив про наявність договору застави. При цьому, апелянт вказує на те, що місцевим господарським судом не було застосовано до спірних правовідносин приписи ст. 10 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень та ст. 388 ЦК України. Щодо підтвердження обставин набуття позивачем права власності на спірне майно, скаржник вказує на те, що ним до матеріалів справи було приєднано належним чином засвічені копії свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу, оригінал якого судом жодною ухвалою не витребовувався. Крім того, позивач зазначає, що у березні 2011 придбав у третьої особи транспортні засоби на підставі довідки-рахунку за формою згідно додатку № 1 до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 (в редакції на час придбання майна; далі - Порядок № 1388). Також апелянт стверджує що місцевим господарським судом було порушено норми процесуального закону, а саме в порушення приписів ч. 6 ст. 233 ГПК України повний текст оскаржуваного рішення виготовлено поза межами десятиденного строку.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2019 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Жук Г.А., суддів Мальченко А.О., Дикунська С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою №02-1711/19 від 12.04.2019 (вх. №09.1-04.1/3233/19 від 22.04.2019) Приватного підприємства "ВІТАНТРАНС" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 у справі №904/4673/18. Відповідачу та третій особі строк встановлено процесуальний строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, надано сторонам строк на подання заяв, клопотань, пояснень до 15.05.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2019 справу №904/4673/18 призначено до розгляду на 01.07.2019.

18.06.2019 до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Враховуючи те, що відповідачем відзив на апеляційну скаргу подано (передано до пересилання відділенню поштового зв`язку 13.06.2019) поза межами встановлених судом процесуальних строків за відсутності відповідного клопотання, заявленого в порядку ст. 119 ГПК України, судова колегія залишає його без розгляду.

Третя особа не скористалась своїм правом, передбаченим ч.1 ст. 263 ГПК України, та не подала суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2019 та 19.08.2019 розгляд справи відкладено на 19.08.2019 та 23.09.2019 відповідно.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 23.09.2019 не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення . Клопотань та заяв до початку судового розгляду справи від учасників справи не надходило, про поважність причин неприбуття в судове засідання не повідомлялось.

Представник третьої особи в судове засідання 23.09.2019 не з`явився. Процесуальні документи суду, що надсилалися на юридичну адресу третьої особи, яка значиться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулися на адресу суду із відміткою установи поштового зв`язку, що дане товариство за такою адресою вибуло .

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення, зокрема, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи, що повідомлення учасників справи про дату, часу та місце проведення судового засідання здійснювалось за місцезнаходженням юридичної особи, а також з огляду на відсутність в матеріалах справи іншої адреси сторони, судова колегія вважає, що учасники справи належним чином повідомлені, в розумінні приписів ст. ст. 120, 242 ГПК України.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення суду, враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на відсутність клопотань про відкладення розгляду справи з поданням відповідних доказів, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників позивача, відповідача та третьої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд виходить з наступних обставин справи.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, Приватне підприємство "ВІТАНТРАНС" звернулося до суду з даним позовом, який обґрунтовано тим, що у березні 2011 році позивач придбав у Приватної фірми "Ранал" у власність наступне рухоме майно: - транспортний засіб марки Renault Magnum, 2003 року випуску, номер кузова (шасі): НОМЕР_1 , номер державної реєстрації НОМЕР_2 ; - транспортний засіб марки Renault Magnum, 2003 року випуску, номер кузова (шасі): НОМЕР_3 , номер державної реєстрації НОМЕР_4 ; - напівпричіп, 2004 року випуску, номер: НОМЕР_5 , номер державної реєстрації НОМЕР_6 .

За позивачем зареєстровано право власності на зазначені транспортні засоби, що підтверджується копіями свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 від 23.03.2011, виданого Луцьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Волинській області; свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 від 30.03.2011, виданого Луцьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Волинській області; свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 від 30.03.2011, виданого Луцьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Волинській області.

Згідно Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 57114749 від 04.10.2018, 29.12.2017 об 15:00:31 до Державного реєстру був внесений запис за №16652066 про приватне обтяження: - тип обтяження - застава рухомого майна; - підстава обтяження - договір застави 26/р від 30.07.2008, ПАТ КБ "Приватбанк"; - об`єкт обтяження - інший транспортний засіб, Renault Magnum, 2003 року випуску, номер об`єкта: НОМЕР_1 , номер державної реєстрації НОМЕР_2 ; інший транспортний засіб, Renault Magnum, 2003 року випуску, номер об`єкта: НОМЕР_3 , номер державної реєстрації НОМЕР_4 ; інший транспортний засіб, напівпричіп, 2004 року випуску, номер об`єкта: НОМЕР_10 , номер державної реєстрації НОМЕР_6 ; - відомості про обмеження відчуження - заборонено відчуження; - обтяжувач - ПАТ КБ Приватбанк ; - боржник - ПФ "Ранал"; - розмір основного зобов`язання - 140000 дол. США; - строк виконання зобов`язання - 27.11. 2022; - термін дії - 29.12.2022.

26.03.2018 та 03.08.2018 позивач направляв на адресу відповідача вимоги № 02-1194/18 та № 02-1249/18 про припинення обтяження та вилучення запису з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Оскільки вимога про зняття заборони відчуження вищенаведених транспортних засобів відповідачем не виконана, а наявність даного запису обмежує право позивача на здійснення правомочностей щодо розпорядження цим майно, Приватним підприємством "ВІТАНТРАНС" пред`явлено позов у даній справі.

Таким чином, причиною виникнення спору в даній справі стало питання наявності чи відсутності підстав для зняття арешту з майна.

Частина 1 статі 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, є визнання права.

Статтею 392 ЦК України унормовано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ст. ст. 319, 320 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, положеннями цієї статті закріплюється презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, тобто право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.

Виходячи зі змісту правової норми, унормованої в ст. 392 ЦК України, право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Тобто у позивача є право власності на певне майно, і має місце факт оспорювання належного позивачу права.

Отже, на підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права, на захист якого подано позов, останній повинен надати суду відповідні докази, що підтверджують його право на вказане майно, тобто право власності.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень Цивільного кодексу України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону України Про дорожній рух та Порядку № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Так, Закону України Про дорожній рух визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 34 Закону України Про дорожній рух (в редакції на час проведення позивачем державної реєстрації транспортних засобів) Державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.

Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.

Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються підрозділами Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України. Для автоматизованого обліку зареєстрованих транспортних засобів та відомостей про їх власників ведеться Єдиний державний реєстр, держателем якого є Державтоінспекція Міністерства внутрішніх справ України.

Порядок здійснення відомчої реєстрації та ведення обліку транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України. Для ведення відомчого обліку зареєстрованих транспортних засобів відповідними органами, якими вони зареєстровані, створюються уніфіковані автоматизовані електронно-облікові системи.

Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.

На транспортні засоби оформляються та видаються реєстраційні документи, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України, та закріплюються номерні знаки, які відповідають вимогам стандартів. Закупівля за державні кошти бланків реєстраційних документів та номерних знаків для транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог законодавства тими органами, на які покладений обов`язок щодо їх реєстрації.

Згідно з пунктом 7 Порядку № 1388 (в редакції на час відчуження третьою особою спірних транспортних засобів) власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).

В п. 33 Порядку № 1388 перереєстрація транспортних засобів проводиться у разі отримання свідоцтва про реєстрацію замість утраченого або не придатного для користування, зміни їх власників , місця стоянки, місцезнаходження або найменування власників - юридичних осіб, місця проживання або прізвища, імені чи по батькові фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, а також кольору або марки транспортного засобу внаслідок переобладнання чи заміни двигуна або кузова, інших складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

У відповідності до п. 8 Порядку № 1388 державна реєстрація транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, оцінку їх вартості (проводиться спеціалістом, що пройшов необхідну підготовку в порядку, встановленому МВС, Мін`юстом, Мінпромполітики, Держмитслужбою та Фондом державного майна, і має відповідні документи), відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України "Про дорожній рух"), а також транспортні засоби, зібрані (складені) із складових частин серійних транспортних засобів без дотримання вимог зазначеного Закону.

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою: довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1 , видана суб`єктом господарювання, діяльність якого пов`язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери; транспортні засоби; копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин; довідка органу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що виділили автомобіль або мотоколяску; акт приймання-передачі транспортних засобів за формою згідно з додатком 6, виданий підприємством-виробником або підприємством, яке переобладнало чи встановило на транспортний засіб спеціальний пристрій згідно із свідоцтвом про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, із зазначенням ідентифікаційних номерів такого транспортного засобу та конкретного одержувача; вантажна митна декларація або видане митним органом посвідчення про реєстрацію в підрозділах Державтоінспекції транспортних засобів чи їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери; договір фінансового лізингу.

Таким чином, законодавцем визначений спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід`ємно пов`язаний з обов`язковою реєстрацією власником придбаного автомобіля у відповідних органах. Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення правочину щодо купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем представлено належним чином засвідчені копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 від 23.03.2011, виданого Луцьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Волинській області; свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 від 30.03.2011, виданого Луцьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Волинській області; свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 від 30.03.2011, виданого Луцьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Волинській області.

Як встановлено судом апеляційної інстанції вказані свідоцтва в рядку Особливі відмітки містить посилання на довідки-рахунки. Таким чином, позивач набув право власності на підставі договору купівлі-продажу, укладення якого стверджується довідкою-рахунком, що узгоджувалось з положеннями чинного на час відчуження спірного майна законодавства України. При цьому, позивач зазначає, що у зв`язку із ліквідацією Луцького ВРЕР УДАІ УМВС України у Волинській області та створенням сервісних центрів МВС України матеріали перереєстрації вказаних транспортних засобів були знищені за закінченням строку зберігання. Тобто позивач був позбавлений можливості представити суду відповідні документи щодо придбання спірного майна, а тому колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов передчасних висновків про недоведення Приватним підприємством "ВІТАНТРАНС" обставин набуття права власності на ТЗ з огляду на представлені до матеріалів справи належним чином засвічені копії свідоцтв про реєстрацію за позивачем транспортних засобів.

Відповідно до ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Водночас, визнаючи недоведеним набуття позивачем права власності на ТЗ, місцевий господарський виходив з того, що стороною не було представлено на огляд суду оригіналів свідоцтв про реєстрацію ТЗ. Однак, матеріалами справи підтверджується, що постановлені судом першої інстанції ухвали суду не містять зобов`язання позивача надати суду на огляд оригінали вищенаведених свідоцтв, що свідчить про порушення принципів рівності усіх учасників судового процесу та змагальності сторін.

Підсумовуючи вищенаведене в сукупності, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо недоведення позивачем набуття права власності на транспортні засоби згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 від 23.03.2011, виданого Луцьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Волинській області; свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 від 30.03.2011, виданого Луцьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Волинській області; свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 від 30.03.2011, виданого Луцьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Волинській області, які є бланками суворої звітності та у випадку перереєстрації ТЗ вилучаються у попереднього власника для їх анулювання в порядку, визначеному Наказом МВС України № 379 від 11.08.2010.

Отже, враховуючи приписи Закону України Про дорожній рух , а також положення Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, конструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388, зі змінами та доповненнями), що регулюють процес реєстрації транспортних засобів у поєднанні з приписами Цивільного кодексу України, що регулюють питання набуття права власності, колегія суддів на підставі дослідження наявних в матеріалах справи документів встановила доведення позивачем належними засобами доказування право власності на спірні транспортні засоби.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, 29.07.2008 між закритим акціонерним товариством Комерційний банк Приватбанк (змінено найменування на акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк ) (далі - банк) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір № 26/р, відповідно до умов якого банк зобов`язується надати позичальнику кредит в межах суми 140 000 дол. США, на термін і на умовах, передбачених у договорі, а позичальник зобов`язується повернути отриманий кредит і сплатити відсотки, а також виконати інші зобов`язання згідно з цим договором у повному обсязі.

В п. 1.3 кредитного договору сторонами визначено, що термін повернення кредиту, відсотків і винагороди відповідно до Графіку погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток № 1 до договору), але не пізніше 25 липня 2013 .

Відповідно до п. 3.1 вказаного кредитного договору, виконання зобов`язань позичальника за даним договором забезпечуються, зокрема, договором застави автотранспорту.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 26/р від 29.07.2008, 30.07.2008 між приватною фірмою "Ранал" (заставодавець) та закритим акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (змінено найменування на акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк") (заставодержатель) був укладений договір застави автотранспорту, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Троц Ю.Б. та зареєстрований в реєстрі за № 3994 (далі - договір застави).

23.05.2011 до вказаного договору застави був укладений договір про внесення змін до договору застави автотранспорту від 30.07.2008.

Відповідно до п. 1 договору застави, предметом цього договору є надання заставодавцем в заставу автотранспорту, опис якого зазначений в п. 6 цього договору, в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 (позичальника) перед заставодержателем, в силу чого заставодержатель має вищий пріоритет (переважне право) в разі невиконання позичальником зобов`язань, забезпечених заставою, одержати задоволення за рахунок переданого в заставу автотранспорту переважно перед іншими кредиторами заставодавця.

Умовами вищезазначеного договору застави передбачено, що:

- заставою забезпечуються виконання зобов`язань позичальника, що випливають з кредитного договору № 26/р, укладеного 29.07.2008, з повернення кредиту в сумі 140000 дол. США; сплати процентів за користування кредитом у розмірі 18% річних; сплати процентів за користування кредитом у разі несвоєчасного погашення кредиту у розмірі 40% річних від суми залишку непогашеної заборгованості по кредиту; сплати винагороди згідно з п. 4.5 та 4.6 кредитного договору; сплати пені, у порядку та розмірі, визначених п. 6.1 кредитного договору; сплати штрафу, в розмірі 2% від суми отриманого кредиту, за кожний випадок порушення зобов`язань, передбачених п. 6.2 кредитного договору; сплати штрафу, в розмірі 25% від суми кредиту, використаної не за цільовим призначенням.

- предметом застави є: транспортний засіб марки Renault Magnum, 2003 року випуску, номер кузова (шасі): НОМЕР_1 , номер державної реєстрації АС8734АО; транспортний засіб марки Renault Magnum, 2003 року випуску, номер кузова (шасі): НОМЕР_3 , номер державної реєстрації АС8733АО; напівпричіп, 2002 року випуску, номер: НОМЕР_11 , номер державної реєстрації АС7466ХХ; напівпричіп, 2004 року випуску, номер: НОМЕР_10 , номер державної реєстрації НОМЕР_6 .

Заставодавець зобов`язаний не передавати предмет застави в оренду (майновий найом), у спільну діяльність або безоплатне користування, не здійснювати його відчуження або інше розпорядження предметом застави без письмової згоди заставодержателя (п. 17.7 договору застави).

Відповідно до п. 27 договору застави, термін дії договору - до повного виконання заставодавцем та заставодержателем зобов`язань за кредитним договором, та всім додатковим угодам до нього.

З матеріалів справи слідує, що ухвалами Господарського суду міста Києва від 17.01.2019 та від 12.02.2019 зобов`язано відповідача надати письмові пояснення щодо обставин погашення кредитної заборгованості з документальним обґрунтуванням та витяг, сформований станом на момент укладення договору застави.

На виконання вимог суду, відповідачем представлено вищенаведені договори кредитування та застави (а.с. 102-132). При цьому, будь-яких пояснень щодо обставин виконання чи невиконання боржником кредитних зобов`язань з урахуванням строку, визначеного в п. 1.3 кредитного договору (25.07.2013) банком не надано. Додаткових угод щодо зміни строку виконання боржником договірних зобов`язань з повернення отриманого кредиту матеріали справи не містять. Також Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" не представлено витягу з державного реєстру обтяжень станом на час укладення договору застави (30.07.2008), а поданий банком Витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 19978272 (а.с. 121) не стосується спірних транспортних засобів та кредитних зобов`язань за договором № 26/р від 29.07.2008 і договору застави від 30.07.2008.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про заставу застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно з ч. 1 ст. 3 названого Закону заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Статтею 17 Закону України Про заставу унормовано, що заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 16 Закону України Про заставу реєстрація застави не пов`язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

За змістом ч. 1 ст. 27 Закону України Про заставу застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.

Разом з цим, як вірно зауважено місцевим господарським судом, вищенаведені норми закону застосовуються з урахуванням положень Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень , який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім, якщо інше не встановлено законом або договором. Якщо законом або договором передбачена згода обтяжувача на відчуження боржником рухомого майна, яке є предметом обтяження, така згода не вимагається в разі переходу права власності на рухоме майно в порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки у спільному майні.

Якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна (ч. 3 ст. 9 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень ).

Місцевий господарський суд, встановивши відсутність письмового дозволу заставодержателя на відчуження третьою особою транспортних засобів, дійшов висновку про те, що обтяження спірного транспортного засобу у вигляді застави такого майна зберігає свою силу і для його наступних власників, які набули такий транспортний засіб у особи, яка передала його в заставу.

Проте, судова колегія не погоджується з вищевикладеними висновками суду, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов`язує виникнення прав і обов`язків щодо рухомого майна. Відповідно до обтяження в обтяжувача і боржника виникають права і обов`язки, встановлені законом та/або договором.

Згідно зі ст. 11 названого Закону обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 12 Закону унормовано, що взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом.

Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами , якщо інше не встановлено цим Законом.

Водночас, за змістом ч. 1 ст. 10 Закону у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

З представленого до матеріалів справи Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 57114749 від 04.10.2018 слідує, що запис про заборону відчуження спірних транспортних засобів внесено 29 грудня 2017, тобто вже після перереєстрації за позивачем права власності на ТЗ.

Беручи до уваги те, що відповідачем на вимогу суду першої інстанції витягу з державного реєстру обтяжень щодо спірного майна станом на дату укладення договору застави не надано, судова колегія, з врахуванням положень ст. 269 ГПК України, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, встановила, що на час відчуження третьою особою спірних транспортних засобів в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості про заборону відчуження вказаного майна. Тобто позивач є добросовісним набувачем майна в розумінні приписів ст. 10 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень та ст. 388 ЦК України, а тому набув право власності на майно без обтяжень.

Проте, місцевим господарським судом при постановлені оскаржуваного рішення не було застосовано до спірних правовідносин вищенаведених норм матеріального права, що зумовило невірне вирішення спору по суті.

Оскільки в силу приписів закону на добросовісного набувача права власності на рухоме майно не поширюється незареєстроване у встановленому законом порядку обтяження, судова колегія вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для зобов`язання відповідача зняти заборону відчуження транспортного засобу марки Renault Magnum, 2003 року випуску, номер кузова (шасі): НОМЕР_1 , номер державної реєстрації АС8734АО; транспортного засобу марки Renault Magnum, 2003 року випуску, номер кузова (шасі): НОМЕР_3 , номер державної реєстрації АС8733АО; напівпричіпу, 2004 року випуску, номер: НОМЕР_5 , номер державної реєстрації НОМЕР_6 , та вилучити запис 2 від 29.12.2017 року за №16652066 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

При цьому, апеляційна інстанція звертає увагу на те, що у відповідності до ч. 3 ст. 10 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень обтяжувач, права якого порушені внаслідок дій боржника, визначених цією статтею, вправі вимагати від боржника відшкодування завданих збитків.

Також, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства, унормовано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Так, в рішенні у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини визначив основні критерії, згідно з якими необхідно оцінювати дотримання вимог статті 1 Першого Протоколу до Конвенції у справах, що стосуються втручання в майнові права особи: чи мало місце втручання у майно в розумінні Конвенції; чи було втручання законним в контексті положень національного законодавства; чи переслідувало втручання мету, спрямовану на задоволення інтересів суспільства; чи було втручання у право власності справедливим, тобто чи було дотримано "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи.

Подібні висновки щодо застосування статті 1 Першого Протоколу до Конвенції містять рішення у справах "Стретч проти Сполученого Королівства", "Рисовський проти України", "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Спорронг та Льонротт проти Швеції", "Беєлер проти Італії", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" тощо.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія дійшла висновку, що внесений Акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" 29.12.2017 запис за № 16652066 щодо заборони відчуження рухомого майна обмежує права позивача на здійснення ним своїх правочностей з розпорядження транспортними засобами, а тому позовні вимоги про зобов`язання відповідача зняти заборону відчуження та вилучити вказаний запис є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апелянта в частині порушення місцевим господарським судом норм процесуального права (ч. 6 ст. 233 ГПК України) апеляційна інстанція визнає безпідставними, оскільки останній день десятиденного строку на виготовлення повного тексту судового рішення припадав на не робочий (вихідний) день, а тому, в силу приписів ч. 4 ст. 116 ГПК України, суддею місцевого господарського суду цілком законно було підписано рішення в перший робочий день (на 11 день).

Відповідно до п. 2 ч 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення відповідно до ст. 277 ГПК України є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 підлягає скасуванню на підставі п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України. Суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення про задоволення позову.

Судові витрати, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 253-254, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ВІТАНТРАНС" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 у справі № 904/4673/18 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 у справі № 904/4673/18 скасувати, прийняти нове рішення.

Позов задовольнити повністю.

Зобов`язати Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; ідентифікаційний код 14360570) зняти заборону відчуження транспортного засобу марки Renault Magnum, 2003 року випуску, номер кузова (шасі): НОМЕР_1 , номер державної реєстрації АС8734АО; транспортного засобу марки Renault Magnum, 2003 року випуску, номер кузова (шасі): НОМЕР_3 , номер державної реєстрації АС8733АО; напівпричіпу, 2004 року випуску, номер: НОМЕР_5 , номер державної реєстрації АС7463ХХ, та вилучити в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна запис 2 від 29.12.2017 року за №16652066.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; ідентифікаційний код 14360570) на користь Приватного підприємства "ВІТАНТРАНС" (43016, Волинська обл., місто Луцьк, вул. Шевченка, 22; ідентифікаційний код 36698958) 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн 00 коп судового збору, понесеного стороною у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

3. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; ідентифікаційний код 14360570) на користь Приватного підприємства "ВІТАНТРАНС" (43016, Волинська обл., місто Луцьк, вул. Шевченка, 22; ідентифікаційний код 36698958) 2 643 (дві тисячі шістсот сорок три) грн 00 коп. судового збору, понесеного стороною у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду.

5. Справу № 904/4673/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову до Верховного Суду в порядку, визначеному ст. ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

С.Я. Дикунська

Повний текст постанови складено 25.09.2019.