Рішення

від 17.09.2019 по справі 910/9519/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.09.2019Справа № 910/9519/19За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АБІТ-ТЕКС»

до Міністерства оборони України

про стягнення 2 544 000 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Тімку К.І.

від відповідача: Ковальчук І.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Абіт-Текс» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Міністерства оборони України про стягнення 2 544 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань з оплати поставленого товару, поставка якого була здійснена на підставі договору про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/3/16/167 від 11.11.2016р.

Ухвалою від 02.08.2019р. відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 03.09.2019р.

21.08.2019р. до господарського суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення, з огляду на те, що постачальником не було надано рахунку на оплату товару. До того ж, вказаним учасником судового процесу наголошено на тому, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення та надходження коштів з бюджету.

03.09.2019р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.09.2019р.

Представником позивача у судовому засіданні 18.09.2019р. було надано усні пояснення по суті справи, згідно яких позовні вимоги підтримано.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог надав заперечення.

В судовому засіданні 18.09.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

11.11.2016р. між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІСО» (постачальник) було укладено договір №286/3/16/167 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язується у 2016 році поставити замовнику одяг верхній інший, чоловічий і хлопчачий (верхній одяг) (лот.3 Куртка костюму утеплювача, вид 2), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані в цьому договорі.

Пунктом 1.2 договору №286/3/16/167 від 11.11.2016р. визначено, що ціна товару з урахуванням податку на додану вартість складає 3 180 000 грн.

Згідно з пунктом 1.5 договору №286/3/16/167 від 11.11.2016р. товар постачається на об`єднані центри забезпечення після приймального контролю (якості) представниками Центру розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України.

У п.6.1 договору №286/3/16/167 від 11.11.2016р. передбачено, що товар постачається на умовах DDР- склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню торговельних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, встановлених діючими стандартами, тощо.

При цьому, місцем поставки товару є об`єднані центри забезпечення Тилу Збройних Сил України згідно з рознарядкою та ростовкою Міністерства оборони України, які є невід`ємною частиною договору, з обов`язковим дотриманням передбачених ними вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень (пункт 6.2 договору №286/3/16/167 від 11.11.2016р.).

Додатком 1 до договору №286/3/16/167 від 11.11.2016р. є «Рознарядка Міністерства оборони України за Специфікацією», якою визначено місце поставки товару (об`єднаний центр забезпечення): військова частина НОМЕР_1 , код 08477090, 29010, м.Хмельницький, вул.Чорновола, 39.

У п.6.3 договору №286/3/16/167 від 11.11.2016р. вказано, що датою поставки товару вважається дата вказана одержувачем замовника у акті приймального контролю (якості) товару та видатковій накладній постачальника.

Приймальний контроль (якості) товару у постачальника проводиться представником замовника, а рішення щодо його направлення приймається Головним управлінням розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України (п.3.3 договору №286/3/16/167 від 11.11.2016р.).

Згідно п.3.7 договору №286/3/16/167 від 11.11.2016р. приймання товару оформляється актом приймального контролю (якості), який повинен бути складений представником замовника. Належним чином оформлений і підписаний акт є підтвердженням приймання товару за якістю та направляється замовнику після відправки товару разом з рахунком-фактурою.

За умовами п.5.1 договору №286/3/16/167 від 11.11.2016р. розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури на поставлений товар, підписаного керівником та головним бухгалтером (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається в рахунку-фактурі).

Відповідно до п.5.2 укладеного між сторонами правочину до рахунку-фактури додаються: акт приймального контролю (якості), на якому повинен бути оригінал підпису одержувача замовника, завірений належним чином, який підтверджує одержання товару; видаткова накладна постачальника; повідомлення-підтвердження, яке оформлюється одержувачем замовника.

Згідно п.11.1 договору №286/3/16/167 від 11.11.2016р. (в редакції додаткової угоди №1 від 21.12.2016р.) договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.03.2017р. року включно, а в частині проведення розрахунків до повного їх виконання.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №286/3/16/167 від 11.11.2016р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у Міністерства оборони України (замовник) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО» взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки товару.

Як свідчать матеріали справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/2885/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" до Міністерства оборони України про зобов`язання відповідача забезпечити проведення приймального контролю (якості) товару та подальше приймання від позивача виготовленого товару курток костюму утеплювача, вид 2, в кількості 4000 одиниць вартістю 2 544 000,00 грн.

Рішенням від 27.04.2017р. Господарського суду міста Києва по справі №910/2885/17, яке залишено без змін постановою від 22.06.2017р. Київського апеляційного господарського суду та постановою від 10.10.2017р. Вищого господарського суду України, позов задоволено повністю, а саме зобов`язано Міністерство оборони України виконати обов`язки за договором від 11.11.2016 року № 286/3/16/167 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю ІСО щодо виконання приймання виготовленого товару, а саме забезпечити проведення приймального контролю (якості) товару та подальше приймання від товариства з обмеженою відповідальністю ІСО товару курток костюму утеплювача, вид 2, в кількості 4000 одиниць вартістю 2 544 000,00 грн.

На виконання вказаного судового рішення, яке набрало законної сили 22.06.2017р., господарським судом було видано відповідні накази.

Наразі, суд зазначає, що частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили

Отже, виходячи з вищевикладеного, судове рішення по справі №910/2885/17, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.

У рішенні від 27.04.2017р. Господарського суду міста Києва по справі №910/2885/17 встановлено, що згідно акту приймального контролю якості №1 від 24.12.2016 року, видаткової накладної №47 від 24.12.2016 року відповідачем було прийнято по договору 1000 курток костюму утеплювача на загальну суму 636 000,00 грн.

В подальшому листом №7 від 06.01.2017 р. постачальник звертався до замовника з проханням 10.01.2017 р. направити представників на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю ІСО для здійснення приймального контролю (якості) іншої частини товару по Договору №286/3/16/167 від 11.11.2016 року в кількості 4000 шт.

Листом №408/1/185 від 12.01.2017 року відповідач висловив відмову щодо направлення представника для забезпечення приймального контролю товару, в зв`язку з закінченням строку дії договору.

Судом також було встановлено, що Міністерством оборони України не було забезпечено належного приймання виготовленого товару на суму 2 544 000 грн.

Як свідчать представлені суду документи, на виконання судового рішення по справі №910/2885/17, сторонами договору було складено та підписано видаткову накладну №1 від 19.02.2019р. на суму 2504568 грн., акт №2 від 29.12.2018р. приймального контролю товару за якістю, видаткову накладу №5 від 10.05.2019р. на суму 31164 грн., акт приймального контролю за якістю №207 від 10.04.10.04.2019р., видаткову накладну №6 від 10.05.2019р. на суму 8268 грн., акт приймального контролю за якістю №237 від 07.05.2019р.

В матеріалах справи також містяться повідомлення-підтвердження №23 від 11.03.2019р., №100 від 15.05.2019р. та №101 від 15.05.2019р. про отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених Міністерством оборони України в централізованому порядку, згідно змісту яких матеріальні цінності згідно договору №286/3/16/167 від 11.11.2016р. на загальну суму 2 544 000 грн. було отримано та оприбутковано.

Отже, наявні в матеріалах справи документи та обставини, встановлені в судовому рішенні по справі №910/2885/17, свідчать про належну доказову обґрунтованість тверджень позивача про поставку Міністерству оборони України в межах договору №286/3/16/167 від 11.11.2016р. товару на суму 2 544 000 грн.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача підтверджені, Міністерством оборони України розрахунків за отриманий від Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО» за договором №286/3/16/167 від 11.11.2016р. товар на суму 2 544 000 грн., здійснено не було.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Судом зазначалось, що за умовами п.5.1 договору №286/3/16/167 від 11.11.2016р. розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури на поставлений товар, підписаного керівником та головним бухгалтером (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається в рахунку-фактурі).

Відповідно до п.5.2 укладеного між сторонами правочину до рахунку-фактури додаються: акт приймального контролю (якості), на якому повинен бути оригінал підпису одержувача замовника, завірений належним чином, який підтверджує одержання товару; видаткова накладна постачальника; повідомлення-підтвердження, яке оформлюється одержувачем замовника.

Отже, виходячи з фактичних обставин справи та умов договору №286/3/16/167 від 11.11.2016р., суд дійшов висновку, що строк оплати товару на суму 2 544 000 грн., настав.

При цьому, суд зауважує, що заперечення відповідача стосовно ненадання належним чином оформленого рахунку фактури ніяким чином не спростовують обов`язку Міністерства оборони України оплатити отриманий в межах договору №286/3/16/167 від 11.11.2016р. товар на суму 2 544 000 грн. з огляду на те, що за своєю природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє покупця від обов`язку сплатити отриманий товар. Вказану правову позицію викладено у постановах від 23.01.2018р., від 21.01.2019р. Верховного Суду по справах №910/9472/17 та №925/2028/15.

Одночасно, суд також не приймає до уваги посилання відповідача в якості підстави вважати відсутнім обов`язок з оплати товару на ненадходження бюджетних коштів за відповідним призначенням. При цьому, суд звертає увагу на наступне.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні приписи наведено й у статті 193 Господарського кодексу України.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Законодавством не установлено залежності оплати товару від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.03.2018р. по справі №904/6252/17.

Одночасно, згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та в рішенні від 30.11.2004 у справі «Бакалов проти України» зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, суд зазначає, що відсутність надходжень покупцю бюджетного фінансування ніяким чином не нівелює обов`язку останнього виконати свої грошові зобов`язання перед постачальником.

З приводу наявності у позивача права вимоги оплати товару за договором №286/3/16/167 від 11.11.2016р., судом встановлено наступне.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, в тому числі, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Зі ст.513 цього Кодексу вбачається, що правочин стосовно заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

В силу ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 Цивільного кодексу України ).

08.07.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІСО» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Абіт-Текс» (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги (купівлі-продажу права вимоги), предметом якого згідно п.1 є відступлення (продаж) первісним кредитором належного йому права вимоги до третьої особи (боржника) новому кредитору. Внаслідок передбаченого цим договором відступлення (продажу) права вимоги, на підставі п.1 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України відбувається заміна кредитора у зобов`язанні. Боржником, право вимоги до якого відступається, є Міністерство оборони України.

За умовами п.3 вказаного договору відступленню (продажу) підлягає право вимоги до Міністерства оборони України, належне первісному кредитору на підставі договору №286/3/16/167 від 11.11.2016р. про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України), а саме: право своєчасно та в повному обсязі отримати оплату в розмірі 2 544 000 грн. за поставлений товар у кількості 4000 штук курток костюму утеплювача, вид 2. До нового кредитора в момент підписання договору переходять права первісного кредитора у зобов`язанні, в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу прав.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним (п.12 договору №286/3/16/167 від 11.11.2016р.).

За таких обставин, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір від 08.07.2019р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю «АБІТ-ТЕКС» права вимоги до Міністерства оборони України на суму 2 544 000 грн.

Як свідчать матеріали справи, 08.07.2019р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Абіт-Текс» було направлено відповідачу повідомлення про відступлення права вимоги, на підтвердження чого надано опис вкладення у цінний лист, фіскальний чек Публічного акціонерного товариства «Укрпошта» та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.

Проте, за поясненнями позивача, які з боку відповідача підтверджені, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АБІТ-ТЕКС» Міністерством оборони України виконано не було, грошові кошти в якості оплати поставленого товару не перераховано.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних і допустимих у розумінні ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання своїх обов`язків за договором №286/3/16/167 від 11.11.2016р. не надав, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «АБІТ-ТЕКС» до Міністерства оборони України про стягнення заборгованості в сумі 2 544 000 грн.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м.Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, ЄДРПОУ 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АБІТ-ТЕКС» (01103, м.Київ, бульвар Дружби Народів, будинок 28-А, н/п 6, офіс 1, ЄДРПОУ 39830791) заборгованість в розмірі 2 544 000 грн. та судовий збір в сумі 38 160 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 30.09.2019р.

Суддя О.М. Спичак