Ухвала

від 30.09.2019 по справі 137/1023/19

ЛІТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

137/1023/19

У Х В А Л А

30.09.2019р. смт. Літин

Суддя Літинського районного суду Вінницької області Желіховський В.М. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні об`єктом нерухомого майна шляхом зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

08.08.2019 року до Літинського районного суду надійшла вказана позовна заява.

Ухвалою від 09.09.2019 року зазначений позов було залишено без руху, а позивачу був наданий строк на усунення недоліків, оскільки наведені в ухвалі суду недоліки перешкоджали розгляду справи.

26.09.2019 р. на адресу суду було подано заяву, відповідно до якої позивач навів власні мотиви з яких вважає, що відсутні підстави для залишення позову без руху та зазначає, що винесена ухвала покладає на неї чи інших спадкоємців виникнення будь-яких ризиків, пов`язаних з окупацією частини території Ураїни та явно перешкоджає в доступі до правосуддя.

Однак станом на 30.09.2019 р. недоліки позовної заяви позивачем не усунуті зокрема.

Суд вважає за необхідне зазначити наступне. 27 квітня 2014р. набрав чинності Закон України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України , який визначає статус Автономної республіки Крим та міста Севастополя, як території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації; встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.3 Закон України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України , для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

Твердження позивача, що ставлячи виконання чи невиконання майбутнього рішення суду в залежність місця перебування чи проживання відповідача, явно перешкоджає її в доступі до суду в розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може братися до уваги, не відповідає дійсності та являється судженням позивача.

Суд не ігнорує посилання на п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, одночасно беручи до уваги прецедентну практику Європейського суду з прав людини якою зазначається, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах Осман проти Сполученого королівства`від 28.10.1998 року та Круз проти Польщі від 19 червня 2001 року.У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Згідно статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

На думку суду, позивачем не вжито всіх можливих заходів по досудовому вирішенню даного спору, виконання вимог законодавства щодо спадкових правовідносин, які відповідають нормі ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в аспекті забезпечення ефективних національних механізмів юридичного захисту прав позивача.

Ініційоване в даному спорі питання потребує окремого законодавчого та практичного врегулювання щодо перевірки додаткової інформації відносно спадкоємців та щодо оформлення спадкових прав особами, спадщина для яких відкрилася на тимчасово окупованій території відносно майна, розташованого на неокупованій території України.

Відповідно до статті 66 Закону України «Про нотаріат» видача свідоцтва про право на спадщину здійснюється нотаріусом за місцем відкриття спадщини. Тобто, після деокупації, Автономної Республіки Крим, всі спадкові права по спадковим справам, відкритим відповідно до статті 11-1 спеціального Закону будуть продовжувати оформлюватись там, де заведені.

Відповідно до ст.185 ч.3 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи вищевикладене, а також те, що недоліки визначені ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 09.09.2019 року позивачем станом на 30.09.2019 р. не усунуті, тому позовну заяву ОСОБА_1 слід вважати не поданою і повернути позивачеві.

Керуючись ст. 185, 258-260 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні об`єктом нерухомого майна шляхом зобов`язання вчинити дії слід вважати не поданою і повернути позивачу.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом 15 днів після її проголошення.

Суддя:В. М. Желіховський