Постанова

від 12.12.2019 по справі 137/1023/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 137/1023/19

Провадження № 22-ц/801/2364/2019

Категорія: 5

Головуючий у суді 1-ї інстанції Желіховський В. М.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 рокуСправа № 137/1023/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Войтка Ю.Б., Сопруна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу № 137/1023/19 за матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні об`єктом нерухомого майна шляхом зобов`язання вчинити дії

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Літинського районного суду Вінницької області від 30 вересня 2019 року про повернення позовної заяви, постановлену у складі судді Желіховського В.М.,

встановив:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні об`єктом нерухомого майна шляхом зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її рідна сестра та мати відповідача - ОСОБА_3 , яка на момент смерті фактично проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1 .

Після смерті спадкодавця відкрилася спадщина, яка складається з Ѕ частки житлового будинку з прибудовами з відповідною часткою господарських будівель і споруд за АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і споруд кадастровий № 0522487000060010015, земельну ділянку, площею 0,3916 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий № 0522487000060010016, розташовані за тією ж адресою; земельну ділянку, площею 2,6149 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий № 0522487000020000095, розташовану на території Уладівської сільської ради Літинського району Вінницької області; земельну ділянку 1009а, площею 1,3059 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий № 0522487000020000171, розташовану на території Уладівської сільської ради Літинського району Вінницької області.

ОСОБА_3 заповітів не залишала. Сторони у справі звернулися до Першої євпаторійської нотаріальної контори АРК із заявами про прийняття спадщини за законом, на підставі чого була заведена спадкова справа 10 жовтня 2013 року за №332/2013. Нотаріусом було роз`яснено, що сторони є спадкоємцями різних черг за ст. 1261, 1262 ЦК України і для того, щоб спадкувати одночасно необхідно було укласти договір про зміну черговості одержання права на спадкування. З приводу підготовки документів, необхідних для оформлення спадкових справ між сторонами виник спір.

Житловий будинок за АДРЕСА_2 належав позивачеві і спадкодавцеві ОСОБА_3 у порядку спадкування після смерті батька, а земельні ділянки під цим будинком були приватизовані ОСОБА_3 за згодою позивача.

На сьогоднішній момент позивач самостійно користується житловим будинком, обробляє земельну ділянку, тоді як відповідач у майні, що залишилось після смерті матері не зацікавлена, при цьому ОСОБА_2 не вчиняє жодних дій для оформлення спадкових прав, що порушує її права як спадкоємця і співвласника нерухомого майна, і створює ситуацію, за якої вона самостійно змушена нести витрати щодо утримання майна, а також перешкоджає повною мірою реалізувати своє право власності.

На даний момент позивач має потребу здійснити оформлення своїх спадкових прав та упорядкувати відносини з приводу права власності на нерухоме майно.

У позасудовому порядку (нотаріальному) позивач не має можливості реалізувати свої права, а також не має можливості спонукати відповідача до належного оформлення її спадкових прав, в зв`язку з чим вона змушена звертатися з позовом до суду.

Враховуючи наведене просила, усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 часткою житлового будинку з прибудовами з відповідною часткою господарських будівель та споруд за АДРЕСА_2 : земельною ділянкою площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і споруд кадастровий № 0522487000060010015, земельною ділянкою, площею 0,3916 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий № 0522487000060010016, розташованими за тією ж адресою шляхом зобов`язання ОСОБА_2 отримати у встановленому порядку свідоцтва про право на спадщину на вказане майно після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 протягом одного календарного року з моменту набрання законної сили рішенням суду.

Ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 09 вересня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції дійшов висновку, що в порушення вимог п. 5 ч.3 ст. 175 ЦПК України позивачем :

-визначено спосіб (способи) захисту прав або інтересів, котрий унеможливить виконання рішення суду, враховуючи те, що відповідач перебуває на тимчасово окупованій території України;

-не зазначено доказів відсутності інших спадкоємців після смерті спадкодавця, котрі можуть бути залучені до участі в справі як відповідачі (зокрема той з подружжя, який пережив ОСОБА_3 - ОСОБА_9 );

-не зазначено доказів заведення спадкової справи до майна ОСОБА_3 . Першою євпаторійською державною нотаріальною конторою АРК на підставі заяви позивача та відповідача (вказана інформація не підтверджується витягом на котрий посилається позивач);

-не зазначено доказів того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 ;

- не зазначено доказів того, що позивач одноосібно несе витрати на управління, утримання та збереження спільного спадкового майна;

-не зазначено доказів того, що позивач не може оформити спадщину в нотаріальному порядку, хоча посилання на всі вищевказані обставини містяться у позовній заяві.

На виконання вимог ухвали суду першої інстанції ОСОБА_1 подала заяву, в якій вказала, що оцінка судом способу захисту обраного позивачем права, зокрема, щодо його ефективності та можливості чи неможливості виконання майбутнього рішення суду у зв`язку з перебуванням відповідача на тимчасово окупованій території України на стадії відкриття провадження не ґрунтується на нормах процесуального законодавства. Також зазначала, що відповідні письмові докази на підтвердження відсутності інших спадкоємців, які можуть бути залучені до участі в справі, у позивача відсутні через те, що законом не передбачено порядку отримання документів, які підтверджують відповідний факт. Чоловік спадкодавця ОСОБА_5 помер задовго до смерті ОСОБА_3 , проте відповідні докази про це у позивача відсутні, оскільки вона не є повноважною особою, яка може їх отримати самостійно. До спадкової справи додано докази заведення спадкової справи - інформаційні довідки із Спадкового реєстру.

Доказом того, що у позивача відсутня можливість оформити спадщину у нотаріальному порядку є та обставина, що спадкова справа уже заведена і фактично перебуває на непідконтрольній Україні території.

Разом із заявою ОСОБА_1 подала клопотання про витребування доказів:

-із Першої євпаторійської державної нотаріальної контори АРК копії спадкової справи за №332/2013 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ;

-із органів реєстрації актів цивільного стану громадян витягів з реєстрів щодо реєстрації народження ОСОБА_6 та укладення нею шлюбу з ОСОБА_5 ;

-реєстрації народження ОСОБА_7 та укладення нею шлюбу з ОСОБА_8 .

Ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 30 вересня 2019 позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу з підстав неусунення позивачем недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі суду Вінницької від 09 вересня 2019 року.

Суд першої інстанції, застосовуючи практику Європейського Суду з прав людини виходив з того, що право на суд не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, кожна держава учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі і процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що позивачем не вжито усіх можливих заходів по досудовому вирішенню даного спору і виконання вимог законодавства, яке регулює спадкові правовідносини, які відповідають нормі ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в аспекті забезпечення ефективних національних механізмів юридичного захисту прав позивача.

При цьому суд посилався на те, що ініційоване в даному спорі питання потребує окремого законодавчого та практичного врегулювання питань перевірки інформації щодо спадкоємців, які перебувають на тимчасово окупованій території, а всі спадкові права по спадковим справам, відкритим відповідно до ст. 11-1 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України будуть оформлюватись там, де заведені після деокупації.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для розгляду до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначала, що посилання суду першої інстанції на Закон України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України є безпідставним оскільки цим законом не визначено жодного алгоритму дій органів нотаріату чи державних органів щодо оформлення спадкових прав. Суд не вказав норми законодавства, які встановлюють легітимні обмеження в доступі до суду, які перешкоджають відкриттю провадження у справі. Правозастосування належить до сфери повноважень суду, а тому повернення позовної заяви з підстав відсутності окремого правового регулювання вирішення спорів є незаконним обмеженням права на доступ до суду.

Позивач у встановленому законом порядку звернулася за захистом своїх прав до суду, який діє на території України і має право очікувати вирішення її спору відповідно норм чинного законодавства. Суд першої інстанції фактично здійснив оцінку позовних вимог та передчасно поставив можливість чи неможливість виконання судового рішення у залежність від знаходження відповідача на непідконтрольній Україні території, що не ґрунтується на нормах законодавства.

У зв`язку із зазначенням адреси відповідача ОСОБА_2 . АДРЕСА_1 , на яку Акціонерне товариство Укрпошта не здійснює відправлення, апеляційним судом 28 листопада 2019 року здійснено публікацію про розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на сайті Вінницького апеляційного суду (https://vna.court.gov.ua/sud4801/gromadyanam/vukluk/836437/).

06 грудня 2019 року засобами електронного зв`язку за вх № 2605 від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якій остання повідомила, що їй відомо про зміст апеляційної скарги, вимоги скарги підтримала, просила її задовільнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Згідно із ч.ч. 1,2,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам ухвала суду першої інстанції не відповідає.

Предметом спору у цій справі є усунення перешкод в користуванні ОСОБА_1 часткою житлового будинку з прибудовами з відповідною часткою господарських будівель та споруд за АДРЕСА_2 та земельними ділянками для будівництва і обслуговування житлового будинку і споруд та для ведення особистого селянського господарства розташованими за тією ж адресою шляхом зобов`язання ОСОБА_2 отримати у встановленому порядку свідоцтва про право на спадщину на вказане майно після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 протягом одного календарного року з моменту набрання законної сили рішенням суду.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимоги до позовної заяви та до документів, що додаються до неї, викладені в статтях 175, 177 ЦПК України.

Зокрема пунктами 5, 6, 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України встановлено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Згідно з ч.5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Відповідно до ст. 185 ЦПК України, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків.

Визнаючи неподаною та повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що обраний позивачем спосіб захисту свого права унеможливить виконання рішення суду у зв`язку з проживанням відповідача на території Автономної Республіки Крим, яка відповідно до норм України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України є тимчасово окупованою територією України внаслідок збройної агресії Російської Федерації, а порядок вирішення цього спору і з`ясування обставин справи потребує окремого законодавчого регулювання.

Такі висновки суду не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з ч.1 ст. 8 Закону України Про судоустрій і статус суддів ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Суддя вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з підстав, передбачених законом. Не допускається відмова у відкритті провадження у справі з мотивів недоведеності заявленої вимоги, відсутності доказів, пропуску позовної давності та інших не передбачених законом підстав (п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції .

У розумінні частини першої статті 6 Конвенції прав людини та основоположних свобод право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом. Водночас, особі, яка звернулася до суду за захистом свого права, повинна бути забезпечена можливість реалізувати вказані вище права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист визначає зміст права на доступ до суду.

Перешкоди у доступі до правосуддя можливі як у зв`язку з особливостями національного процесуального законодавства держави, так і через обмеження, передбачені матеріальним правом.

У справі Golder проти Сполученого Королівства (№ 4451/70, рішення від 21 лютого 1975 року) ЄСПЛ вперше дійшов висновку, що сама конструкція статті 6 Конвенції була б неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні за наслідками розгляду цієї справи ЄСПЛ закріпив правило про те, що частина перша статті 6 Конвенції містить у собі невід`ємне право особи на доступ до суду.

Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Водночас, право на доступ до правосуддя не є абсолютним з точки зору його практичного забезпечення. У зазначеній вище справі Golder проти Сполученого Королівства ЄСПЛ зазначив, що вказане право в силу своєї природи вимагає державного регулювання (яке може змінюватися залежно від місця та часу, з урахуванням потреб і ресурсів як суспільства, так і конкретних осіб). Разом з тим, таке врегулювання не повинно завдавати шкоди змісту цього права та конкурувати з іншими правами, встановленими Конвенцією. Під такими законними обмеженнями ЄСПЛ розглядає передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання права звернення до суду неповнолітніх та недієздатних або обмежено дієздатних осіб.

У цьому контексті слід з`ясовувати чи держава, учасник Конвенції вжила всіх заходів, що їй доступні для організації роботи своєї судової системи у такий спосіб, який би надавав права, гарантовані статтею 6, що застосовується на практиці у цій конкретній ситуації (див., наприклад, з відповідними змінами справу АТ Юніон Аліментаріа Сандерс проти Іспанії , рішення від 7 липня 1989 року, пункт 38, серія А N 157, та справу Давран проти Туреччини , N 18342/03, пункт 45, рішення від 3 листопада 2009 року) з огляду на загальноприйнятий принцип, що Конвенція спрямована на гарантування прав, що є реальними та чинними, а не теоретичними та вдаваними (див. справу Артіко проти Італії , рішення від 13 травня 1980 року, пункт 33, серія А, N 37, та справу Ібрахім та інші проти Великої Британії [ВП], N 50541/08, 50571/08, 50573/08 та 40351/09, § 272, ЄСПЛ, 2016 рік).

Так, Законом України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України визначено статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Проте, лише сам по собі факт, що відповідач у справі проживає на тимчасово окупованій території України, з чим судом пов`язана можливість забезпечення виконання ймовірного рішення, відсутність законодавчо встановленого порядку взаємодії та співпраці суду та державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, які знаходяться на непідконтрольній території, під час розгляду справи, не є підставою для повернення позовної заяви, поданої належною особою до суду, який діє на території України в порядку встановленому ЦПК України.

Зазначені судом першої інстанції підстави для визнання неподаною та повернення позовної заяви не передбачені нормами ЦПК України, тобто вжиті судом заходи не на підставі закону та позбавляють права позивача на доступ до суду.

ОСОБА_1 в позовній заяві виклала обставини на обґрунтування позовних вимог, зазначила підстави виникнення спірних правовідносин, докази, що підтверджують вказані обставини (інформаційні довідки із Спадкового реєстру), обставини неможливості досудового врегулювання спору через те, що Спадкова справа до майна померлої ОСОБА_3 заведена в Першій євпаторійській державній нотаріальній конторі АРК, яка знаходиться на тимчасово окупованій території.

А також на виконання вимог ухвали суду щодо зазначення доказів, на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, ОСОБА_1 до відкриття провадження у справі подала клопотання про витребування доказів, які вона не може отримати самостійно, зокрема спадкової справи до майна спадкодавця та актів цивільного стану сторін у спорі.

Суд першої інстанції на обґрунтування своїх висновків, що позивач не вжила усіх передбачених законом заходів досудового врегулювання спору, не вказав жодних норм законодавства, які передбачають перелік таких заходів, їх обов`язковість до звернення до суду, та що з таких заходів не виконала позивач.

Поставлення права особи на доступ до суду в залежність від вирішення питання повернення тимчасово окупованої території під загальну юрисдикцію України не відповідає завданням і цілям цивільного процесуального судочинства, законодавчо встановлені обмеження доступу до суду з цих підстав відсутні, а висновки суду першої інстанції в цій частині необґрунтовані.

За змістом частин другої, третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тобто, до відкриття провадження у справі суд не може ані здійснювати оцінку доказів, ані роз`яснювати, які докази можуть підтверджувати ті чи інші обставини справи, ані досліджувати докази.

Статтею 264 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Виходячи з чого, питання щодо відповідності обраного позивачем способу захисту цивільного права предмету спору, його ефективності, доведеності обставин, якими обґрунтовуються вимоги позивача, оцінка належності, допустимості, достатності достовірності доказів, вирішуються судом на стадії судового розгляду, а не на стадії відкриття провадження у справі та перевірки відповідності позовної заяви вимогам щодо її форми та змісту.

З урахуванням наведеного, ухвала про невідповідність позовної заяви ОСОБА_1 вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України та повернення позовної заяви із зазначених судом підстав, постановлена з порушенням норм процесуального законодавства, створює перешкоди позивачеві у отриманні судового захисту.

За таких обставин, відповідно до ч.1 ст. 379 ЦПК України ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, а справа направленню для продовження розгляду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 374, 379, 381,382, 384 ЦПК України, суд,

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Літинського районного суду Вінницької області від 30 вересня 2019 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий І.В. Міхасішин

Судді: Ю.Б. Войтко

В.В. Сопрун