Постанова

від 01.10.2019 по справі 133/1399/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 133/1399/19

Провадження № 22-ц/801/2041/2019

Категорія: 3

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сєчко В. Л.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2019 рокуСправа № 133/1399/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідача Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Шемети Т. М.,

за участі секретаря Кирилюк Л. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - релігійна організація "Релігійна громада Української Православної Церкви" с. Гурівці Козятинського району, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації, про визнання недійсними рішень загальних зборів,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Козятинського міськрайонного суду Вінницької області, постановлену у цій справі 14 серпня 2019 року у м. Козятині суддею цього суду Сєчко В. Л., зі складанням її повного тексту 14 серпня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

В травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - релігійна організація "Релігійна громада Української Православної Церкви" с. Гурівці Козятинського району (далі - релігійна організація "Релігійна громада Української Православної Церкви") та третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації, про визнання недійсними рішень загальних зборів релігійної організації, оформлені протоколами № 1 від 13 січня 2019 року та № 2 від 09 лютого 2019 року, мотивуючи його тим, що позивач вважає недійсними вказані протоколи про зміну канонічної підлеглості релігійної громади та про затвердження Статуту релігійної громади, оскільки загальні збори проводились не членами релігійної громади, водночас вона, як член релігійної громади (парафії) с. Гурівці Вінницької області Української православної церкви, та інші члени цієї релігійної громади не бажають змінювати підлеглість у канонічних та організаційних питаннях шляхом приєднання до ПЦУ.

Ухвалою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 14 серпня 2019 року провадження у цій справі закрито у зв`язку з тим, що вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись з вказаною ухвалою позивач, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права в апеляційній скарзі просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін, з таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Пунктом 1 ч. 6 ст. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

З матеріалів справи вбачається, що 25 липня 1946 року укладено типовий договір про передачу православної церкви, церковних споруд та іншого майна між Радою депутатів трудящих та прихожанами православної віри даного храму в с. Гурівці Козятинського району Вінницької області в кількості 20 осіб та утворено релігійну громаду Православної Церкви с. Гурівці Козятинського району Вінницької області (т. 1, а. с. 23-24).

Протоколом приходських зборів від 18 грудня 1991 року вирішено затвердити статут приходських зборів с. Гурівці Козятинського району Вінницької області Української православної церкви (т. 1, а. с. 25-26).

26 лютого 1992 року члени релігійної громади Української православної церкви с. Гурівці Козятинського району Вінницької області, серед яких була і позивач - ОСОБА_1 , звернулися до Виконавчого комітету Вінницької обласної ради народних депутатів з заявою про реєстрацію статуту релігійної громади Української православної церкви (т. 1, а. с. 27-28).

19 березня 1992 року здійснено первинну державну реєстрацію Статуту релігійної громади Української Православної Церкви с. Гурівці Козятинського району Вінницької області з приналежністю до Української православної церкви (т. 1, а. с. 29-32).

13 січня 2019 року відбулися Парафіяльні збори (Загальні збори) релігійної громади (Парафії) с. Гурівці Вінницького району Вінницької області Української православної церкви, на яких члени парафіяльних зборі в кількості 19 чоловік засвідчили свою вірність канонічній Українській Православній Церкві, яка перебуває у єдності зі світовим Православ`ям. Парафіяльні збори проведені в приміщенні храму с. Гурівці (т. 1, а. с. 46-50).

Вказаний протокол нотаріально посвідчений та затверджений згідно зі Статутом про управління УПЦ правлячим архієреєм Вінницької єпархії УПЦ Архієпископом Варсонофієм та наданий до Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації.

Також, 13 січня 2019 року були проведені загальні збори Релігійної організації Релігійна громада Різдва Пресвятої Богородиці Української Православної Церкви с. Гурівці Козятинського району Вінницької області з присутніми членами парафіяльних зборів в кількості 264 чоловік, на яких прийнято рішення про зміну канонічної підлеглості релігійної громади, а на зборах 09 лютого 2019 року, з присутніми членами парафіяльних зборів в кількості 107 чоловік прийнято рішення про затвердження Статуту релігійної громади (т. 1, а. с. 69-97).

19 квітня 2019 року голова загальних зборів Релігійної організації Релігійна громада Різдва Пресвятої Богородиці Української Православної Церкви с. Гурівці Козятинського району Вінницької області подав заяву до Управління у справах національностей та релігії Вінницької облдержадміністрації про реєстрацію статуту у новій редакції у зв`язку зі зміною підлеглості та підпорядкуванню Православній Церкві України.

За таких обставин, спір між сторонами виник щодо зміни канонічної підлеглості релігійної громади с. Гурівці Козятинського району Вінницької області та стосується релігійних вчень та організаційного порядку цієї релігійної організації, тобто виник всередині церкви між парафіянами.

Відповідно до ст. 35 Конституції України Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Отже, за змістом цієї статті здійснення права сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" в Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України. Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії.

За змістом ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 14 червня 2007 року у справі Свято-Михайлівська Парафія проти України констатував, що в той час, як свобода віросповідання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу "сповідувати релігію" самому або в об`єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру. Оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, статті 8, 9 Закону мають тлумачитися в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає об`єднання від невиправданого втручання з боку держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов`язком, визначеним у практиці суду, бути нейтральною та безсторонньою.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що втручання держави у діяльність релігійної організації у спосіб, вказаний позивачем для захисту порушених прав є безпосереднім втручанням держави у релігійну діяльність відповідної релігійної організації.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства, суди не уповноважені розглядати питання, пов`язані зі зміною підлеглості релігійної громади, затвердженою рішенням загальних зборів такої громади, отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про закриття провадження у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (у тому числі у судовому порядку будь-якої юрисдикції).

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується із висновком Верховного суд у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 826/4734/16.

Враховуючи викладене, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції права позивача на доступ до правосуддя у зв`язку з зазначенням в оскаржуваній ухвалі, що справа по суті заявлених позовних вимог не підлягає розгляду в судовому порядку.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не містять посилань на такі порушення, тому, з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а вказану ухвалу - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 14 серпня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О.В. Ковальчук

Судді : Т. Б. Сало

Т. М. Шемета

Текст постанови виготовлено 01 жовтня 2019 року.