Постанова

від 23.09.2020 по справі 133/1399/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 133/1399/19

провадження № 61- 19372 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач)

суддів: Калараша А.А., Литвиненко І.В., Мартєва С. Ю., Петрова Є.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

відповідач - ОСОБА_5 ,

відповідач - ОСОБА_6 ,

відповідач - ОСОБА_7 ,

третя особа - релігійна організація Релігійна громада Української Православної Церкви села Гурівці Козятинського району,

третя особа - Управління у справах національностей та релігій Вінницької області державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 14 серпня 2019 року у складі судді Сєчко В.Л. та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у складі суддів Ковальчука О.В., Сала Т.Б., Шемети Т.М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: Релігійна організація Релігійна громада Української Православної Церкви села Гурівці Козятинського району, Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації про визнання недійсними рішень загальних зборів релігійної організації, оформлених протоколами № 1 від 13 січня 2019 року та № 2 від 09 лютого 2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає незаконними протоколи №1 та №2 загальних зборів Релігійної організації Релігійна громада Різдва Пресвятої Богородиці Української Православної Церкви села Гурівці Козятинського району Вінницької області про зміну канонічної підлеглості релігійної громади та про затвердження Статуту релігійної громади, оскільки вони, на її думку, проводились не членами релігійної громади та являються незаконними.

Посилається на те, що вона, як член релігійної громади (парафії) села Гурівці Вінницької області Української православної церкви та інші члени релігійної громади не бажають змінювати підлеглість у канонічних та організаційних питаннях шляхом приєднання до Православної Церкви України.

У зв`язку із викладеним просила суд визнати недійсними рішення загальних зборів релігійної організації Релігійна громада Різдва Пресвятої Богородиці села Гурівці Козятинського району Української Православної Церкви , оформлене протоколом № 1від 13 січня 2019 року, підписані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , недійсними рішення загальних зборів релігійної організації Релігійна громада Різдва Пресвятої Богородиці села Гурівці Козятинського району Української Православної Церкви , оформлене протоколом № 2 від 09 лютого 2019 року, підписані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Ухвалою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 14 серпня 2019 року залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року провадження у цій справі закрито у зв`язку з тим, що вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 14 серпня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у якій просила судові рішення скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (Далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшла справа № 133/1399/19.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року справу за вищезазначеним позовом призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи касаційної скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що зі суб`єктного складу сторін і характеру спірних правовідносин вбачається, що виник спір між фізичною особою - членом релігійної громади із жителями села Гурівці Козятинського району Вінницької області, які не є членами релігійної громади про визнання недійсними рішень та не може бути внутрішньою справою релігійної громади.

Предмет даного спору не стосується свободи совісті та віросповідання жителів села Гурівці , позивач не ставить питання оцінки легітимності релігійних поглядів, предметом спору є недійсність рішень, прийнятих відповідачами від імені релігійної громади.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

09 січня 2020 року від представника ОСОБА_2 та начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької області державної адміністрації надійшли відзиви, у яких заявники, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень, просили касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Прихожанами православної віри даного храму в селі Гурівці Козятинського району Вінницької області в кількості 20 осіб, утворено релігійну громаду Православної Церкви с. Гурівці Козятинського району Вінницької області.

25 липня 1946 року між ними та Радою депутатів трудящих укладено Типовий договір про передачу православній церкві церковних споруд та іншого майна.

Згідно протоколу від 18 грудня 1991 року приходських зборів вирішено затвердити Статут Української Православної Церкви села Гурівці.

19 березня 1992 року здійснено первинну державну реєстрацію Статуту релігійної громади Української Православної Церкви села Гурівці Козятинського району Вінницької області з приналежністю до Української православної церкви.

23 грудня 1992 року зареєстровано заяви членів релігійної громади Української Православної Церкви села Гурівці, серед яких позивач визначена членом релігійної громади.

13 січня 2019 року відбулися Парафіяльні збори (Загальні збори) релігійної громади (Парафії) села Гурівці Вінницького району Вінницької області Української православної церкви, на яких члени парафіяльних зборі в кількості 19 чоловік, на чолі з настоятелем Парафії у відповідності до рішення Собору єпископів Української Православної Церкви засвідчили свою вірність канонічній Українській Православній Церкві, яка перебуває у єдності зі світовим Православ`ям. Парафіяльні збори проведені в приміщенні храму села Гурівці.

У той же день проведені загальні збори Релігійної організації Релігійна громада Різдва Пресвятої Богородиці Української Православної Церкви села Гурівці Козятинського району Вінницької області , з присутніми членами парафіяльних зборів в кількості 264 чоловік на яких прийнято рішення про зміну канонічної підлеглості релігійної громади.

Даний протокол нотаріально посвідчений та затверджений згідно Статуту про управління Української Православної Церкви правлячим архієреєм Вінницької єпархії Української Православної Церкви ОСОБА_8 та наданий до Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації.

На зборах 09 лютого 2019 року, з присутніми членами парафіяльних зборів в кількості 107 чоловік прийнято рішення про затвердження Статуту релігійної громади та 19 квітня 2019 року було подано заяву до Управління у справах національностей та релігії Вінницької облдержадміністрації про реєстрацію статуту у новій редакції у зв`язку зі зміною підлеглості та підпорядкуванню Православній Церкві України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Зазначеним вимогам закону судові рішення першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Відповідно до положень статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Європейським судом по справі Свято-Михайлівська Парафія проти України досліджувалися питання щодо наявності втручання у право на свободу віросповідання скаржника, відповідності цього втручання закону, а також те, чи переслідувало втручання легітимну мету та чи було необхідним у демократичному суспільстві.

У зазначеному рішенні встановлено, що за результатами розгляду спору в межах національної судової процедури було порушено статтю 9 Конвенції витлумачену у світлі пункту 1 статті 6 та статті 11 Конвенції.

Водночас право на свободу віросповідання не було виправданим і брак гарантій проти свавільних рішень органів реєстрації не був виправлений національними судами, оскільки відсутність узгодженості та передбачуваності законодавства не дозволяла їм дійти інших висновків у справі.

Надаючи тлумачення статей 9 та 11 Конвенції в контексті обмеження передбачених ними прав, Європейський суд визнав, що в демократичному суспільстві дійсно може виникнути необхідність обмежити свободу віросповідання задля узгодження інтересів різних релігійних груп.

Зі змісту пункту 2 статті 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише обмеженням, встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У своєму рішенні по справі Коккінакіс проти Греції Європейський суд зазначив, що як визначено у статті 9 Конвенції, свобода думки, совісті та релігії виступає однією з підвалин демократичного суспільства у значенні, що вживається у пункті 31 Конвенції. Основоположний характер прав, гарантованих його пунктом 1 статті 9 Конвенції, знаходить своє відображення, зокрема, у формулюванні параграфа, що передбачає обмеження на них. На відміну від других параграфів статей 8, 10 і 11 Конвенції, які охоплюють права, що перераховуються в перших параграфах цих статей, у другому параграфі статті 9 Конвенції згадується лише про свободу сповідувати релігію чи переконання (пункт 33).

Перелік таких обмежень, за вказівкою Європейського суду у справі Свято-Михайлівська Парафія проти України , є вичерпним, вони мають чітко тлумачитись в межах обмеженої самостійної оцінки, наданої державі, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдовувати запровадження таких обмежень. При цьому держава має незначні межі для власної самостійної оцінки в цих питаннях.

Таким чином, при вирішенні спору по суті національні суди мали дослідити, чи було втручання у право на свободу віросповідання чи було воно необхідним у демократичному суспільстві, тобто здійсненим в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Отже, здійснюючи правову оцінку обставин справи, суди повинні були спиратися на положення статті 9 Конвенції, а також на прецедентне право Європейського суду, що є джерелом тлумачення вказаної статті, надаючи її приписам більш конкретного характеру.

Взаємовідносини церкви й держави визначається Декларацією про державний суверенітет України, Конституцією України та Законом України Про свободу совісті та релігійні організації . Правовою формою цих відносин є режим відокремлення від церкви.

Статтею 35 Конституції України передбачено, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Однією із особливостей ставлення держави до церкви (релігійних організацій) та законодавчі положення, які характеризують правовий зміст відокремлення церкви від держави в Україні, є те, що держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, тобто держава не втручається і не забороняє діяльності конфесійних організацій, якщо останні не порушують чинного законодавства, не посягають на життя, здоров`я, гідність особи, права інших громадян та організацій тощо.

Згідно частин першої та другої статті 8 Закону України Про свободу совісті і релігійні організації релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною 1 статті 124 Конституції України (у редакції Закону України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) , що набрав чинності 30 вересня 2016 року) правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

А відповідно до частини 2 вказаної статті юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Стаття 35 Конституції України закріплює право кожного на свободу світогляду і віросповідання.

Статтею 5 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації передбачено, що церква (релігійні організації) в Україна відокремлена вiд держави.

Водночас, відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Ураховуючи вище наведені положення чинного законодавства України, рішення, які були прийняті загальними зборами релігійної громади, належать до рішень, які були прийняті всередині цієї громади (релігійної організації)її членами, спрямовані на реалізацію цивільних прав, свобод та інтересів цих членів релігійної громади, а також спрямовані на забезпечення діяльності релігійної громади з метою задоволення інтересів членів релігійної громади.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 916/2086/19 (провадження №12-196гс19) дійшла висновку, що правовідносини, які стосуються питань участі особи у створенні та діяльності релігійної громади є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14 , частини другої статті 15 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації .

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19 (провадження № 12-165гс19), і підстав для відступу від нього не вбачається.

За змістом статті 7 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади.

Одночасно релігійна громада не позбавлена права виділу та поділу на декілька релігійних громад

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту або прийняття частиною громади рішення про виділення та затвердження власного статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

За правилами, встановленими статтею 12 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації , відомості, зокрема, про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження повинні міститися у статуті (положенні) релігійної організації, який (як і зміни до нього) підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 вказаного Закону.

Стаття 14 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації передбачає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін.

Перевищення встановленого Законом України Про свободу совісті та релігійні організації терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

Згідно частини 2 статті 15 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

Спір, який виник у цій справі, стосується правовідносин з прийняття рішення про зміну канонічної підлеглості та прийняття уповноваженим органом рішення про реєстрацію статуту або змін до нього.

За викладених обставин, зважаючи на позовні вимоги та враховуючи той факт, що держава вчинила дії щодо реєстрації Статуту релігійної громади, прийнятого на оспорених позивачами зборах релігійної громади, Верховний Суд приходить до висновку, що віднесення вирішення даного спору відповідною релігійною організацією, а не судом буде суперечити чинному законодавству.

До таких правових висновків щодо компетенції суду при розгляді таких спорів дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 598/157/15 за позовом фізичних осіб до релігійної громади Парафії Святого Архистратига Михаїла села Бутин Збаразького району Тернопільскої області Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату про визнання недійсним зборів релігійної громади про зміну канонічного підпорядкування.

З огляду на викладене спір підлягає розгляду у судах загальної юрисдикції, а судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При розгляді справи суди з огляду на зміст позовних вимог та вимогу щодо обрання ефективного способу захисту своїх прав позивачами повинні встановити чи було втручання у свободу совісті позивачів, чи порушені їх права, чи відбулась зміна канонічного підпорядкування громади тощо, а з огляду на встановлені фактичні обставини справи вирішити спір.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Керуючись статями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 14 серпня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А.А. Калараш

І.В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров