Рішення

від 27.09.2019 по справі 560/2482/19

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 560/2482/19

РІШЕННЯ

іменем України

27 вересня 2019 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Лабань Г.В.

за участю:секретаря судового засідання Вересняк А.А. представника позивача : Пастуха В.Л. представника відповідача : Ткачук М.П. розглянувши адміністративну справу за позовом ПрАТ "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр" до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр" звернулось в суд з позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 26.07.2019 №0009151412, видане Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області, про збільшення позивачу грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 439000 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями - 351200 грн, за штрафними санкціями - 87800,00 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.07.2019 №0009141412, видане Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області, в частині збільшення позивачу грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 474120,00 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями - 316080,00 грн, за штрафними санкціями 158040,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю висновків акту документальної планової виїзної перевірки від 05.07.2019 №0521/22-01-14-12/05474885 щодо заниження приватним акціонерним товариством "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр" сум податку на прибуток, що були покладені в основу прийняття оспорюваного в частині податкового повідомлення-рішення від 26.07.2019 №0009141412. Позивач вважає, що контролюючий орган помилково ідентифікував отримані приватним акціонерним товариством "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр" запчастини від ТОВ "Фланер" як такі, що отримані безоплатно та, як наслідок, є доходом у розумінні параграфа 7 МСБО 18 "Дохід". Про наведене свідчать первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій з контрагентом.

Вказав, що наявність податкової накладної №45 від 27.06.2017, зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних, стала підставою для формування податкового кредиту.

Зауважив, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.08.2019 відкрито провадження в цій адміністративній справі та вирішено її розглянути за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 09.09.2019.

До суду 02.09.2019 надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначив, що оскаржені податкові повідомлення-рішення є правомірними, оскільки вважає доведеним вчинення позивачем порушень, виявлених під час проведення документальної планової виїзної перевірки.

Вказав, що оскільки у приватного акціонерного товариства "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр" відсутні будь-які первинні документи, які опосередковують отримання запчастин від ТОВ "Фланер" та в зв`язку з відсутністю у ТОВ "Фланер" активів для такого постачання, відповідно, запчастини в сумі 1756000 грн для цілей бухгалтерського обліку є такими, що отримані безоплатно.

Звернув увагу на те, що наявність у покупця податкової накладної не є безумовною підставою для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту по операціях з постачання товарів/послуг, що фактично не здійснювалися, а лише оформлених документально.

До суду 18.09.2019 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просить задовольнити позов у повному обсязі. Зазначив, що висновки відповідача про відсутність фактичного здійснення господарських операцій гуртуються виключно на припущеннях контролюючого органу, оскільки наявні всі первинні документи.

Протокольною ухвалою у судовому засіданні 09.09.2019 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 27.09.2019.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини викладені в позові. Додатково зазначив, що обґрунтованість включення Позивачем суми ПДВ 351200,00 грн до складу податкового кредиту підтверджується наявною податковою накладною, яка була виписана ТОВ "Фланер" згідно п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, відповідно до якого платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податковим органом не зазначено жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов`язаність операцій з господарською діяльністю ПрАТ "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр", фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необгрунтованої податкової вигоди. Крім того, податковий орган не заперечував факт використання придбаного обладнання у своїй діяльності позивачем та під час перевірки не було встановлено, що обладнання було придбаного не у ТОВ "Фланер" , а у іншого контрагента.

Представник відповідача у судовому засіданні просив в задоволенні позовних відмовити. Зазначив, що ПрАТ "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр" відсутні будь-які первинні документи, які опосередковують отримання запчастин від ТОВ "Фланер" та в зв`язку з відсутністю у ТОВ "Фланер" активів для такого постачання, відповідно запчастини в сумі 1756000 грн. для цілей бухгалтерського обліку є такими, що отримані безоплатно, а оскільки, отримані ТМЦ на суму 1756000 грн. призвело до збільшення активів та до зростання власного капіталу ПрАТ "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр" безоплатно отримані ТМЦ вартістю І 756000 грн. є доходом у розумінні параграфа 7 МСБО 18 "Дохід". За результатами аналізу Автоматизованої системи співставлений податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДФС України підсистеми "Аналітична система" системи "Податковий блок" та аналізу поданих ПрАТ "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр" додатків №5 до податкових декларацій з податку на додану вартість рахується розбіжність в сумі 351 200 грн. по розділу II "Податковий кредит" по контрагенту ТОВ "Фланер", у зв`язку із неподанням ТОВ "Фланер" податкової звітності з ПДВ. Право на нарахування податкового кредиту в умовах дії Податкового кодексу України обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів/послуг, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, на підставі податкової накладної, складеної та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних саме тим платником податку, який фактично здійснює операції з постачання товарів/послуг. Наявність у покупця податкової накладної не є безумовною підставою для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту по операціях з постачання товарів/послуг, що фактично не здійснювались, а лише оформлених документально. Відтак, враховуючи обставини, щодо не підтвердження реальності господарської операції з постачання (продажу) ТОВ "Фланер" на адресу ПрАТ "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр" продукції (запасні частини), у зв`язку із відсутністю джерела її законного введення в обіг та/або реального задекларованого виробництва. Перевіркою встановлено лише документальне оформлення нереальної господарської операції та її відображення в регістрах бухгалтерського обліку і фінансовій звітності.

Заслухавши учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наведене нижче.

У період часу з 16.05.2019 по 27.06.2019 працівниками відповідача на підставі направлень Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 13.05.2019 №1575, від 16.05.2019 №1625, від 13.05.2019 №1576 та від 22.05.2019 №1680 відповідно до статей 20, 75, 77, 81, 82 Податкового кодексу України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2019 рік, на підставі наказу Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 03.05.2019 №995, проведена планова виїзна документальна перевірка приватного акціонерного товариства "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2016 по 31.03.2019, валютного законодавства за період з 01.10.2016 по 31.03.2019, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2016 по 31.03.2019, іншого законодавства за період з 01.10.2016 по 31.03.2019 відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.

За результатами перевірки складено акт від 05.07.2019 №0521/22-01-14-12/05471885, відповідно до висновків якого перевіркою встановлено, зокрема, порушення приватним акціонерним товариством "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр" вимог:

1) пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями); параграфу 13, 16 МСБО 16 Основні засоби . Параграфу 7 МСБО 18 Дохід , п.4.15 Міжнародного стандарту (Рада з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, від 30.06.2017) Концептуальна основа фінансової звітності , в результаті чого занижено податок на прибуток приватних підприємств в періоді, що перевірявся, на загальну суму 588126 грн, у тому числі:

- півріччя 2017 року в сумі 316080 грн;

- три квартали 2017 року в сумі 316080 грн;

- рік 2017 в сумі 316080 грн;

- півріччя 2018 року в сумі 45291 грн;

- три квартали 2018 року в сумі 149646 грн;

- рік 2018 в сумі 272046 грн;

2) пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 351200 грн, у тому числі за червень 2017 року в сумі 351200 грн.

Позивачем за реєстраційним номером 138 від 11.07.2019 подано заперечення на акт перевірки від 05.07.2019 №0521/22-01-14-12/05471885.

За результатами розгляду зазначеного заперечення відповідачем надано відповідь №28786/10/22-01-14-03 від 23.07.2019, в якій зазначено, що висновки акту документальної планової виїзної перевірки від 05.07.2019 №0521/22-01-14-12/05471885 є правомірними та відповідають вимогам Податкового кодексу України.

На підставі висновків акту перевірки від 05.07.2019 №0521/22-01-14-12/05471885 Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 26.07.2019 №0009151412, яким збільшено позивачу грошове зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 439000 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями - 351200 грн, за штрафними санкціями - 87800,00 грн;

- від 26.07.2019 №0009141412, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 882189 грн, у тому числі 588126 грн за податковим зобов`язанням, 294063,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Позивач, вважаючи, що податкові повідомлення-рішення від 26.07.2019 №0009151412 та від 26.07.2019 №0009141412 в частині збільшення позивачу грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 474120,00 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями - 316080,00 грн, за штрафними санкціями 158040,00 грн є протиправними, звернувся з цим позовом в суд.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.

Підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 26.07.2019 №0009141412 в частині збільшення позивачу грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 474120,00 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями - 316080,00 грн, за штрафними санкціями - 158040,00 грн, слугували висновки відповідача щодо порушення приватним акціонерним товариством Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями); параграфу 13, 16 МСБО 16 Основні засоби . Параграфу 7 МСБО 18 Дохід , п.4.15 Міжнародного стандарту (Рада з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, від 30.06.2017) Концептуальна основа фінансової звітності , в результаті чого занижено податок на прибуток приватних підприємств в періоді, що перевірявся, на загальну суму 588126 грн, у тому числі: півріччя 2017 року в сумі 316080 грн; три квартали 2017 року в сумі 316080 грн; рік 2017 в сумі 316080 грн; півріччя 2018 року в сумі 45291 грн; три квартали 2018 року в сумі 149646 грн; рік 2018 в сумі 272046 грн.

Суть зазначених правопорушень згідно тексту акту перевірки від 05.07.2019 №0521/22-01-14-12/05471885 полягає у тому, що приватним акціонерним товариством Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр не відображено в рядку 2240 Звіту про фінансові результати (форма №2) доходу від безоплатно отриманих запчастин від ТОВ Фланер в загальній сумі 1756000,00 грн. Також те, що договір поставки, укладений між позивачем та ТОВ Фланер щодо поставки зазначених запчасти не опосередковується безпосереднім виконанням.

Досліджуючи правомірність наведених висновків контролюючого органу, суд зазначає та враховує наступне.

Між товариством з обмеженою відповідальністю Фланер (постачальник) та приватним акціонерним товариством Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр (покупець) 23.06.2017 укладено договір поставки №23/06/17, відповідно до умов якого:

- постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити покупцю товар визначений в специфікаціях до даного договору та/або накладних, а покупець зобов`язується на умовах та в порядку, визначених цим договором, приймати товар та оплачувати його (пункт 1.1);

- номенклатура, найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, ціна за одиницю товару, що підлягає поставці за цим договором, термін та умови поставки, визначаються у специфікаціях (додатках до цього договору) та/або накладних, які є невід`ємною частиною договору та остаточно узгоджується сторонами на кожну окрему партію товару (пункт 1.2);

- поставка товару постачальником здійснюється на підставі узгодженої та підписаної сторонами специфікації, згідно п.1.2 цього договору та/або накладних (пункт 2.1);

- передача-приймання товару постачальником покупцю, проходить в місці здійснення поставки кожної окремої партії товару, з обов`язковим оформленням видатково-прибуткової накладної та/або акту приймання-передачі, та інших документів в залежності від виду та/або умов поставки (пункт 2.5);

- покупець оплачує поставлений постачальником товар за цінами постачальника, що діють на момент підписання сторонами специфікації (додаток до цього договору) та/або накладних (пункт 3.1);

- орієнтовна вартість цього договору становить 2500000 грн. Остаточна вартість договору визначається шляхом додавання загальної вартості кожної партії товару за всіма накладними, які є невід`ємною частиною даного договору (пункт 3.2);

- розрахунок за товар покупець здійснює згідно умов передбачених в специфікації до даного договору (пункт 3.3);

- цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до 31 грудня 2017 року, а в частині взятих на себе обов`язків, до їх повного виконання. Якщо сторони, за один календарний місяць до терміну закінчення цього договору не виявили намірів про припинення дії договору, договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік (пункт 8.1).

Згідно з Специфікацією №1 до договору поставки №23/06/17 від 23.06.2017, постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти та оплатити товар на загальну суму 2107200,00 грн, у тому числі бурова коронка ф127мм (30 шт), броня нерухома дробарки КСД (2 шт), броня рухома дробарки КСД (2 шт), броня нерухома дробарки КМД (2 шт), броня рухома дробарки КМД (2 шт), броня нерухома дробарки середня (2 шт), броня рухома дробарки середня (2 шт), броня рухома дробарки верхня-нижня СМД (2 шт), сито грохота 20х2050х2380 (13 шт), сито грохота 3х2050х2380 (13 шт), сито грохота 9х2050х2380 (13 шт), сито грохота 15х2050х2380 (13 шт), підшипник 3003780 Н (2 шт), підшипник 3003780 СН (2 шт). У ній також визначено умови поставки: транспортом і за рахунок постачальника на склад покупця за адресою: Хмельницька обл., Старокостянтинівський р-н, с. Красносілка, вул. Кар`єрна, 23. Термін поставки - до 03 липня 2017 року.

На виконання вказаного договору приватне акціонерне товариство Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр отримано запасні частини згідно з видатковою накладною №45 від 27.06.2017 на загальну суму 2107200,00 грн, а саме: бурова коронка ф127мм (30 шт), броня нерухома дробарки КСД (2 шт), броня рухома дробарки КСД (2 шт), броня нерухома дробарки КМД (2 шт), броня рухома дробарки КМД (2 шт), броня нерухома дробарки середня (2 шт), броня рухома дробарки середня (2 шт), броня рухома дробарки верхня-нижня СМД (2 шт), сито грохота 20х2050х2380 (13 шт), сито грохота 3х2050х2380 (13 шт), сито грохота 9х2050х2380 (13 шт), сито грохота 15х2050х2380 (13 шт), підшипник 3003780 Н (2 шт), підшипник 3003780 СН (2 шт).

За змістом Дефектного акту на ремонт ДСЗ, затвердженим головою правління приватного акціонерного товариства Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр 24.06.2017, у зв`язку з зносом вузлів та деталей ДСЗ потребує ремонтних робіт для відновлення справного стану із заміною вузлів та деталей, у тому числі, але не виключно, перелік яких наведено в специфікації №1 та в видатковій накладній №45 від 27.06.2017.

Відповідно до товарно-транспортної накладної №б/н від 27.06.2017 поставка товару здійснена транспортом постачальника і за його рахунок на склад покупця за адресою: Хмельницька обл., Старокостянтинівський р-н, с. Красносілка, вул. Кар`єрна 23. Транспортування здійснювалось автомобілем Iveco Euro Cargo АА2383СХ. Пункт навантаження - м. Київ, вул. Бориспільська 9.

Згідно з платіжним дорученням №658 від 10.10.2017 позивачем сплачено 2107200,00 грн, у тому числі 351200,00 грн ПДВ за отримані ТМЦ.

Фактичне використання запчастин підтверджується журналом технічного обслуговування устаткування ГДЦ, актами списання товарів №267 від 30.06.2017, №278 від 30.06.2017, №382 від 31.07.2017.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, господарська діяльність є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Відповідно до підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України безоплатно надані товари, роботи, послуги: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Прибуток (доход) суб`єкта господарювання, в розумінні статті 142 Господарського кодексу України, є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Отримання підприємством доходу (прибутку) завжди пов`язане з проведенням витрат. Кожне підприємство діє на свій розсуд, воно самостійно планує свою діяльність, розпоряджується своїм майном, несе відповідальність перед кредиторами, тощо.

Тобто, формування доходів для оподаткування податком на прибуток здійснюється відповідно до правил бухгалтерського обліку.

Зокрема, методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153 (далі - П(С)БО 15).

За змістом пунктів 5, 6 і 7 П(С)БО 15 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

До складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов`язані з операційною діяльністю підприємства.

Зі змісту наведених положень слідує, що у бухгалтерському обліку дохід підприємства визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу.

За змістом положень Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку 18 Дохід , дохід у Концептуальній основі складання та подання фінансових звітів визначено як збільшення економічних вигід протягом облікового періоду у вигляді надходження або збільшення корисності активів чи зменшення зобов`язань, що веде до збільшення власного капіталу, крім випадків, пов`язаних із внесками учасників власного капіталу. Дохід включає як дохід від звичайної діяльності, так і прибуток від інших операцій. Дохід від звичайної діяльності є доходом, який виникає в ході звичайної діяльності суб`єкта господарювання і позначається різними назвами, а саме: продаж, гонорари, відсотки, дивіденди та роялті. Метою цього Стандарту є визначення облікового підходу до доходу, який виникає в результаті певних типів операцій та подій.

Дохід визнається, коли існує надходження до суб`єкта господарювання економічних вигід і ці вигоди можна достовірно оцінити.

Дохід має оцінюватися за справедливою вартістю компенсації, яка була отримана або підлягає отриманню. В розумінні цього МСБО, "дохід" - це валове надходження економічних вигід протягом періоду, що виникає в ході звичайної діяльності суб`єкта господарювання, коли власний капітал зростає в результаті цього надходження, а не в результаті внесків учасників власного капіталу, а "справедлива вартість" - це сума, за якою можна обміняти актив або погасити заборгованість в операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Зі змісту наведених положень слідує, що у бухгалтерському обліку дохід підприємства визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу.

Відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку МСБО (IAS) 16 "Основні засоби", основні засоби - це матеріальні об`єкти, що їх: а) утримують для використання у виробництві або постачанні товарів чи наданні послуг для надання в оренду або для адміністративних цілей; б) використовуватимуть, за очікуванням, протягом більше одного періоду.

Собівартість - це сума сплачених грошових коштів чи їх еквівалентів або справедлива вартість іншої форми компенсації, наданої для отримання активу на час його придбання або створення або (якщо прийнятно) сума, яку розподіляють на цей актив при первісному визнанні згідно з конкретними вимогами інших МСФЗ, наприклад, МСФЗ 2 "Платіж на основі акцій".

Пунктами 7-10 МСБО (IAS) 16 визначено, що собівартість об`єкта основних засобів слід визнавати активом, якщо і тільки якщо: а) є ймовірність, що майбутні економічні вигоди, пов`язані з об`єктом, надійдуть до суб`єкта господарювання; б) собівартість об`єкта можна достовірно оцінити.

Запасні частини та допоміжне обладнання, як правило, відображаються як запаси та визнаються в прибутку чи збитку в процесі їхнього споживання. Проте основні запасні частини та резервне обладнання розглядаються як основні засоби, якщо суб`єкт господарювання очікує, що використовуватиме їх протягом більше одного періоду. Так само, якщо запасні частини та допоміжне обладнання можуть використовуватися тільки у зв`язку з об`єктом основних засобів, їх обліковують як основні засоби.

Суб`єкт господарювання оцінює згідно з цим принципом визнання всі свої витрати на основні засоби на час їх виникнення. Ці витрати складаються з витрат, понесених спочатку на придбання або спорудження об`єкта основних засобів, та витрат, понесених у подальшому на його збільшення, заміну його частини або на обслуговування.

Згідно з принципом визнання в параграфі 7, суб`єкт господарювання не визнає в балансовій вартості об`єкта основних засобів витрати на щоденне обслуговування об`єкта. Навпаки, ці витрати визнаються в прибутку чи збитку, коли вони понесені. Витрати на щоденне обслуговування об`єкта, як правило, - це витрати на заробітну плату та витратні матеріали, а також це можуть бути витрати на незначні деталі. Призначення цих видатків часто визначають як "ремонти та технічне обслуговування" об`єкта основних засобів (пункт 12 МСБО (IAS) 16).

Відповідно до пункту 16 МСБО (IAS) 16 собівартість об`єкта основних засобів складається з:

а) ціни його придбання, включаючи імпортні мита та невідшкодовувані податки на придбання після вирахування торговельних знижок та цінових знижок;

б) будь-яких витрат, які безпосередньо пов`язані з доставкою активу до місця розташування та приведення його в стан, необхідний для експлуатації у спосіб, визначений управлінським персоналом;

в) первісної попередньої оцінки витрат на демонтаж, переміщення об`єкта та відновлення території, на якій він розташований, зобов`язання за якими суб`єкт господарювання бере або коли купує цей об`єкт, або коли використовує його протягом певного періоду з метою, яка відрізняється від виробництва запасів протягом цього періоду.

Рішення про характер і ознаки здійснюваних підприємством робіт, тобто, чи спрямовані вони на підвищення техніко-економічних можливостей (модернізація, модифікація, добудова, реконструкція) об`єкта, що приведе у майбутньому до збільшення економічних вигод, чи здійснюються вони для підтримання об`єкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, приймається керівником підприємства з урахуванням результатів аналізу існуючої ситуації та суттєвості таких витрат. Зокрема, заміна окремих важливих компонентів (частин) основних засобів (двигунів тощо) може бути відображена як заміна об`єкта основних засобів, якщо термін корисного використання такої частини відрізняється від терміну корисного використання основних засобів, до яких належить цей компонент. У цьому випадку заміна такого компонента відображається капітальними інвестиціями у придбання нового об`єкту основних засобів і списанням заміненого об`єкту. Витрати на поліпшення основних засобів для відновлення майбутніх економічних вигод, очікуваних від їх використання, визнаються капітальними інвестиціями за умови, що балансова вартість активу не перевищує суми його очікуваного відшкодування.

Сумою очікуваного відшкодування вважається найбільша з двох оцінок: чиста вартість реалізації або теперішня вартість майбутніх чистих грошових надходжень від використання основних засобів, включаючи його ліквідаційну вартість.

Як було зазначено, необхідність придбання запчастин у ТОВ Фланер , з врахуванням Дефектного акту на ремонт ДСЗ, затвердженого головою правління приватного акціонерного товариства Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр 24.06.2017, зумовлена зносом вузлів та деталей ДСЗ.

Результатом виконаних робіт стало відновлення стало відновлення справного стану обладнання, тобто відновлення робочого стану об`єкта основних засобів (відновлення потужності, строку корисного використання), тобто відновлення очікуваних економічних вигод від його використання. Як наслідок, витрати позивача на запчастини мають відновлювальний характер, вони не призводять до збільшення економічних вигод та потенціалу корисності на первісно оціненому рівні продуктивності обладнання.

Зі змісту договір поставки №23/06/17 від 23.06.2017 слідує, що його положеннями не передбачалось дарування чи безоплатна передача товару.

Водночас, судом встановлено, що поставки ТМЦ від ТОВ Фланер позивачем оплачена, а тому, в силу вказаних вище норм права, вони не можуть бути віднесені до категорії безоплатно отриманих, в зв`язку із чим відсутнє збільшення економічних вигод підприємства в даному випадку.

Наведене свідчить про помилкове визначення відповідачем отриманих приватним акціонерним товариством "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр" запчастини від ТОВ Фланер доходом у розумінні параграфа 7 МСБО 18 Дохід , як таких, що отримані безоплатно.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до положень частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж закону визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Таким чином, господарські операції для визначення бази оподаткування мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідач зазначив, що товарно-транспортна накладна №б/н від 27.06.2017 оформлена формально, а недоліки в її оформленні не дають змогу достовірно підтвердити факти поставок. Так, у графах відпуск за довіреністю вантажоодержувача: № - не зазначено, виданою - не зазначено. В графі відпуск дозволив посада та прізвище осіб, підпис та печатка відсутні. В розділі вантажно-розвантажувальні роботи відсутні відомості про здійснення роботи по навантаженню та розвантаженню товару, а саме маса брутто, час прибуття, вибуття, простою та підпис відповідальної особи. В графі відпуск дозволив посада, прізвище осіб та печатка ТОВ Фланер відсутні.

Щодо наведених відповідачем недоліків в оформленні товарно-транспортної накладної №б/н від 27.06.2017, суд зазначає, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару. Тому, за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа як товарно-транспортна накладна, або ж наявність певних недоліків у її заповненні, не може беззаперечно свідчити про відсутність реальних господарських операцій та бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на формування податкових вигод.

У цьому випадку суд також зважає на те, що товар належним чином доставлений, а товарно-транспортна накладна №б/н від 27.06.2017 містить посилання на видаткову накладну №45 від 27.06.2017, що дозволяє ідентифікувати поставлений товар.

Крім того, в акті перевірки від 05.07.2019 №0521/22-01-14-12/05471885 не заперечувався факт, що приватне акціонерне товариство Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр придбало запчастини для гірничого обладнання та використовувало їх у власній господарській діяльності (арк. 15 акту перевірки). Зазначене також відображено в акті перевірки.

Відповідач також вказав, що в товарно-транспортній накладній №б/н від 27.06.2017 зазначено автомобільний перевізник - ТОВ Фланер , автомобіль - Iveco Euro Cargo АА2383СХ. Проте, згідно з відповіді Регіонального сервісного центру в м. Києві МВС України від 01.06.2018 №31/26-8561, наданої на запит Головного управління ДФС у Хмельницькій області, станом на 30.05.2018 автомобіль Iveco, номерний знак НОМЕР_1 з 20.06.2007 значиться зареєстрованим за громадянкою ОСОБА_1 . За змістом відповіді Управління інформаційно-аналітичної підтримки Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області від 20.11.2017 №1569/121/27-2017, наданої на запит відповідача, проїзд транспортного засобу Iveco Euro Cargo АА2383СХ за період з 17.06.2017 по 20.11.2017 не зафіксовано.

Суд не приймає до уваги зазначені доводи контролюючого органу в частині того, що автомобіль - Iveco Euro Cargo АА2383СХ не належить ТОВ Фланер , оскільки насамперед умовами Специфікації №1 до договору поставки №23/06/17 від 23.06.2017 визначено, що поставка здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на склад покупця.

Також суд зважає на відсутність законодавчого визначеного обов`язку постійного фіксування руху транспортного засобу.

Суд звертає увагу, що наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту.

Перевіркою встановлено, що ТОВ Фланер не є виробником поставленої продукції. Позивач до перевірки не надав документів щодо походження ТМЦ (декларацій про відповідність, паспортів якості, сертифікатів відповідності тощо), що не дало змоги встановити виробника та походження продукції, придбання якої задокументовано видатковими накладними, виписаними за реквізитами позивача.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про безтоварність господарських операцій внаслідок відсутності належних доказів якості поставленого товару, з огляду на те, що сертифікати якості не являються первинними документами, на підставі яких платник формує витрати та податковий кредит.

Крім того, суд зазначає, що частиною 1 статті 268 Господарського кодексу України встановлено, що якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Згідно з частиною 4 статті 268 Господарського кодексу України постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За змістом аналізу вказаних норм слідує, що якість товару, який поставляється повинен засвідчити саме постачальник, а не покупець.

Щодо посилання відповідача на не те, що договір поставки №23/06/17 від 23.06.2017 не опосередковується реальним виконанням господарської операції, яка становить його предмет, у зв`язку із відсутністю у постачальника та в ТОВ Жулторг , який за даними податкових накладних задекларував на адресу ТОВ Фланер запасні частини для гірничого устаткування, виробничих, трудових ресурсів та самого активу для здійснення такого постачання, суд зазначає наступне.

Вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №808/2360/17 (адміністративне провадження №К/9901/47560/18).

Крім того, Верховний Суд у постановах від 16.01.2018 у справі №820/4648/13-а, від 16.01.2018 у справі №826/1398/14, від 18.01.2018 у справі №2а-3404/12/1370 та від 18.01.2018 у справі №2а-13944/12/2670 дійшов висновку про те, що на реальність господарських операцій жодним чином не впливає наявність у контрагента платника податку виробничих, трудових та інших ресурсів,

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, статтею 61 Конституції України закріплений принцип індивідуальної юридичної відповідальності.

Відповідно до стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 70 рішення Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 у справі Булвес АД проти Болгарії (заява №3991/03) зазначено, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності (див. mutatis mudandis Рішення у справі Інтерсплав, посилання на яке наведено вище, п. 38).

Також суд критично оцінює посилання відповідача на наявність судових рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень, з яких слідує, що ТОВ Фланер є фігурантом кримінального провадження за фактом фіктивного підприємництва та на те, що слідчим відділом фінансових розслідувань ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №32017100080000052 від 27.07.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 205 Кримінального кодексу України.

Відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, наведеною нормою встановлено межі обов`язковості вироку для адміністративного суду лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Відповідно, висновок контролюючого органу про неприйнятність документів повинен ґрунтуватись з урахуванням об`єктивного та суб`єктивного критеріїв.

Так, об`єктивний критерій полягає у встановленні в межах кримінального провадження обставин того, що підприємство реальною діяльністю не займалось, здійснювало безтоварні операції, зокрема з надання послуг, а суб`єктивний в тому, що всі первинні документи підписані особою, яка визнала підписання цих документів в межах здійснення не господарської діяльності, а вчинення злочину.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не надано, а отже, наведені відповідачем підстави не можуть слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.

Зазначені висновки також містяться у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №809/1139/17 та від 26.06.2018 у справі №808/2360/17.

Враховуючи дану інформацію суд зазначає, що оскільки укладений з контрагентом правочин не визнаний владним суб`єктом нікчемним чи недійсним у судовому порядку, а з огляду на сукупність доказів, даний правочин явно та однозначно не відповідає ознакам нікчемних правочинів згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України та відповідно до статей 207 і 208 Господарського кодексу України, тому в силу статей 215, 216, 234, 235, 236 Цивільного кодексу України контролюючий орган не мав управлінських повноважень для іншої кваліфікації проведених у межах цих правочинів операцій до набрання законної сили судовим рішенням про визнання цих правочинів фіктивними або удаваними.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 26.07.2019 №0009141412 в частині збільшення позивачу грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 474120,00 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями - 316080,00 грн, за штрафними санкціями - 158040,00 грн винесене протиправно та його слід скасувати.

Підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 26.07.2019 №0009151412, яким збільшено позивачу грошове зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 439000 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями - 351200 грн, за штрафними санкціями - 87800,00 грн, слугували висновки відповідача щодо порушення приватним акціонерним товариством Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 351200 грн, у тому числі за червень 2017 року в сумі 351200 грн.

Суть зазначених порушень полягає в тому, що приватним акціонерним товариством Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр завищено податковий кредит на 351200,00 грн внаслідок віднесення до його складу ПДВ по нереальній господарській операції з поставки ТОВ Фланер позивачу товару відповідно до договору поставки №23/06/17 від 23.06.2017.

Досліджуючи правомірність зазначених висновків контролюючого органу суд зазначає та враховує наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість, у зв`язку з таким придбанням.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

З аналізу наведених правових норм слідує, що для формування податкового кредиту у платника податку - покупця товарів/послуг має бути наявна: належним чином оформлена податкова накладна, фактична сплата грошових коштів контрагенту в сумі, визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Суд підтвердив обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання товару позивачем у ТОВ Фланер , на які позивач посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до складу податкового кредиту.

Враховуючи наведене та те, що судом підтверджено правомірність формування позивачем витрат у перевіреному періоді, суд вважає, що позивач, отримавши від ТОВ Фланер податкову накладну №45 від 27.06.2017, загальна сума коштів, що підлягають сплаті по якій з урахуванням податку на додану вартість становить 2107200,00 грн, у тому числі 351200,00 грн ПДВ, зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних, яка засвідчує факт придбання ТМЦ, та оплативши їх вартість, відніс податок на додану вартість, сплачений в їх ціні, до податкового кредиту звітного періоду.

Таким чином, податкове повідомлення - рішення від 26.07.2019 №0009151412 про збільшення позивачу грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 439000 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями - 351200 грн, за штрафними санкціями - 87800,00 грн є протиправним та його слід скасувати.

Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), де Суд зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Як наголосив Європейський суд з прав людини у рішенні від 26.06.2014 у справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви №68385/10 та №71378/10), перша і найбільш важлива вимога статті 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто "справедливого співвідношення" між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини. Такий баланс не досягнутий, якщо особа чи особи у справі мали нести індивідуальні або додаткові обов`язки.

У цьому випадку не досягнуто "справедливого співвідношення", оскільки не відображення фактичних обставин спричинило покладення на позивача додаткового тягаря сплати відсутнього податкового зобов`язання, чим також порушено вимоги статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також, суд при вирішенні цієї справи враховує, що пунктами 3-5 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 за №1300/27745, визначено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд зазначає, що акт перевірки від 05.07.2019 №0521/22-01-14-12/05471885 не відповідає наведеним нормам та містить лише аналіз господарської діяльності контрагентів позивача, при цьому взагалі відсутній аналіз господарських операцій позивача із зазначенням чітких порушень останнім норм податкового законодавства з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

На переконання суду, саме поверхневий та формальний підхід відповідача до виконання обов`язку належного здійснення податкового контролю та відсутність передбаченого законом способу фіксації відсутності первинних документів в розрізі окремих контрагентів, стало наслідком наведених необґрунтованих доводів останнього у акті перевірки.

Досліджуючи матеріали справи, суд звертає увагу, що останні не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом, а також між позивачем та контрагентами його контрагента при укладанні і виконанні договору поставки від 23.06.2017 №23/06/17 взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом - не виявлено.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з рішенням Європейського Суду з прав людини від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідачем не доведена, а позивачем спростована правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення від 26.07.2019 №0009151412 та податкового повідомлення-рішення від 26.07.2019 №0009141412 в частині збільшення позивачу грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 474120,00 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями - 316080,00 грн, за штрафними санкціями 158040,00 грн. Тому, наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звернувся в суд з позовом майнового характеру, ставка судового збору за який становила 13696,80 грн. Зазначений судовий збір сплачений позивачем, що підтверджується платіжним дорученням №7466 від 08.08.2019.

Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору, яку слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Хмельницькій області становить 13696,80 грн.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 26.07.2019 №0009151412, видане головним управлінням ДФС у Хмельницькій області, про збільшення ПрАТ "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр" грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 439000 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями - 351200 грн., за штрафними санкціями - 87800,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.07.2019 №0009141412, видане головним управлінням ДФС у Хмельницькій області, в частині збільшення ПрАТ "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр" грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 474120,0 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями - 316080,00 грн., за штрафними санкціями 158040,0 грн.

Стягнути на користь ПрАТ "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр" судовий збір в сумі 13696,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Хмельницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складене 01 жовтня 2019 року

Позивач:ПрАТ "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр" (вул. Карєрна, 26,Красносілка,Старокостянтинівський район, Хмельницька область,31134 , код ЄДРПОУ - 05471885) Відповідач:Головне управління ДФС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 39492190)

Головуючий суддя Г.В. Лабань