Постанова

від 18.12.2019 по справі 560/2482/19

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/2482/19

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лабань Г.В.

Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М.

18 грудня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Боровицького О. А. Сушка О.О. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Сербин І.І.,

представника позивача Пастуха В.Л.,

представника відповідача Зайця І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 року (проголошено в м. Хмельницький, повний текст складено 01.10.2019) у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр" до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина.

Короткий зміст позовних вимог.

В серпні 2019 року приватне акціонерне товариство "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр" звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 26.07.2019 №0009151412, видане Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області, про збільшення позивачу грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 439000 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями - 351200 грн., за штрафними санкціями - 87800,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.07.2019 №0009141412, видане Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області, в частині збільшення позивачу грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 474120,00 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями - 316080,00 грн., за штрафними санкціями 158040,00 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 26.07.2019 №0009151412, видане Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області, про збільшення ПрАТ "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр" грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 439000 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями - 351200 грн., за штрафними санкціями - 87800,00 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.07.2019 №0009141412, видане Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області, в частині збільшення ПрАТ "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр" грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 474120,0 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями - 316080,00 грн., за штрафними санкціями 158040,0 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Адміністративна справа, разом з апеляційною скаргою, надійшла до Сьомого апеляційного адміністративного суду 4 листопада 2019 року.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року відкрито апеляційне провадження у вищевказаній справі.

09 грудня 2019 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав на необґрунтованість доводів апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судовому засідання підтримав доводи апеляційної скарги пославшись на обставини, викладені в ній, та просив суд скасувати рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

Так, судом першої інстанції встановлено, що з 16.05.2019 по 27.06.2019 працівниками відповідача на підставі направлень Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 13.05.2019 №1575, від 16.05.2019 №1625, від 13.05.2019 №1576 та від 22.05.2019 №1680 відповідно до статей 20, 75, 77, 81, 82 Податкового кодексу України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2019 рік, на підставі наказу Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 03.05.2019 №995, проведена планова виїзна документальна перевірка приватного акціонерного товариства "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2016 по 31.03.2019, валютного законодавства за період з 01.10.2016 по 31.03.2019, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2016 по 31.03.2019, іншого законодавства за період з 01.10.2016 по 31.03.2019 відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.

За результатами перевірки складено акт від 05.07.2019 №0521/22-01-14-12/05471885, відповідно до висновків якого перевіркою встановлено, зокрема, порушення приватним акціонерним товариством "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр" вимог:

1) пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями); параграфу 13, 16 МСБО 16 Основні засоби . Параграфу 7 МСБО 18 Дохід , п.4.15 Міжнародного стандарту (Рада з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, від 30.06.2017) Концептуальна основа фінансової звітності , в результаті чого занижено податок на прибуток приватних підприємств в періоді, що перевірявся, на загальну суму 588126 грн, у тому числі: півріччя 2017 року в сумі 316080 грн; три квартали 2017 року в сумі 316080 грн; рік 2017 в сумі 316080 грн; півріччя 2018 року в сумі 45291 грн; три квартали 2018 року в сумі 149646 грн; рік 2018 в сумі 272046 грн;

2) пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 351200 грн, у тому числі за червень 2017 року в сумі 351200 грн.

Позивачем за реєстраційним номером 138 від 11.07.2019 подано заперечення на акт перевірки від 05.07.2019 №0521/22-01-14-12/05471885.

За результатами розгляду зазначеного заперечення відповідачем надано відповідь №28786/10/22-01-14-03 від 23.07.2019, в якій зазначено, що висновки акту документальної планової виїзної перевірки від 05.07.2019 №0521/22-01-14-12/05471885 є правомірними та відповідають вимогам Податкового кодексу України.

На підставі висновків акту перевірки від 05.07.2019 №0521/22-01-14-12/05471885 Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області винесено податкові повідомлення-рішення: від 26.07.2019 №0009151412, яким збільшено позивачу грошове зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 439000 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями - 351200 грн, за штрафними санкціями - 87800,00 грн; від 26.07.2019 №0009141412, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 882189 грн, у тому числі 588126 грн за податковим зобов`язанням, 294063,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Позивач, вважаючи, що податкові повідомлення-рішення від 26.07.2019 №0009151412 та від 26.07.2019 №0009141412 в частині збільшення позивачу грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 474120,00 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями - 316080,00 грн, за штрафними санкціями 158040,00 грн є протиправними, звернувся з цим позовом в суд.

Мотивувальна частина.

Позиція Сьомого апеляційного адміністративного суду

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Первинний документ згідно з визначенням ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на неналежне виконання договору поставки від 23.06.2017 №23/06/17, укладеного між ТОВ "Фларен" та ПП "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр", а саме: п.4.1 в частині відсутності документів, що підтверджують якість поставлених запасних частин.

Апеляційний суд зазначає, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Крім цього, перевірка якості товару була здійснена позивачем під час його встановлення та подальшої експлуатації, в результаті чого будь-яких претензій до продавця пред`явлено не було.

Відповідно до п. 44.1, п.п. 44.3 - 44.5 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Згідно з п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Апеляційний суд також зазначає, що законодавцем визначається поняття первинних документів, як доказів, які підтверджують реальність здійснення господарської операції, здійснення договірних відносин, за результатами яких відбулась зміна майнового стану платника податків та змінились показники податкового зобов`язання такого платника. Первинні документи повинні підтвердити укладання договору між платником податку, у даному випадку позивачем, його виконання, тобто отримання послуг для власної діяльності, здійснення оплати, що передбачає передачу коштів від замовника на рахунок виконавця.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств, податку на додану вартість за наслідками виявлених порушень законодавства під час здійснення фінансово-господарської діяльності з ТОВ "Фларен".

В апеляційній скарзі зазначено, що ТОВ "Фланер" є фігурантом кримінального провадження за фактом скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України.

Крім цього, апелянт посилається на те, що перевіркою не підтверджено ланцюг постачання запчастин на загальну суму 2107200,00 грн, у тому числі: бурова коронка ф127мм (30 шт), броня нерухома дробарки КСД (2 шт), броня рухома дробарки КСД (2 шт), броня нерухома дробарки КМД (2 шт), броня рухома дробарки КМД (2 шт), броня нерухома дробарки середня (2 шт), броня рухома дробарки середня (2 шт), броня рухома дробарки верхня-нижня СМД (2 шт), сито грохота 20х2050х2380 (13 шт), сито грохота 3х2050х2380 (13 шт), сито грохота 9х2050х2380 (13 шт), сито грохота 15х2050х2380 (13 шт), підшипник 3003780 Н (2 шт), підшипник 3003780 СН (2 шт).

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості таких висновків з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 23 червня 2017 року між позивачем та ТОВ "Фланер" укладено договір поставки ТМЦ №23/06/17.

На виконання вказаного договору приватне акціонерне товариство Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр отримано запасні частини згідно з видатковою накладною №45 від 27.06.2017 на загальну суму 2107200,00 грн, а саме: бурова коронка ф127мм (30 шт), броня нерухома дробарки КСД (2 шт), броня рухома дробарки КСД (2 шт), броня нерухома дробарки КМД (2 шт), броня рухома дробарки КМД (2 шт), броня нерухома дробарки середня (2 шт), броня рухома дробарки середня (2 шт), броня рухома дробарки верхня-нижня СМД (2 шт), сито грохота 20х2050х2380 (13 шт), сито грохота 3х2050х2380 (13 шт), сито грохота 9х2050х2380 (13 шт), сито грохота 15х2050х2380 (13 шт), підшипник 3003780 Н (2 шт), підшипник 3003780 СН (2 шт).

Крім цього, за змістом Дефектного акту на ремонт ДСЗ, затвердженим головою правління приватного акціонерного товариства Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр 24.06.2017, у зв`язку з зносом вузлів та деталей ДСЗ потребує ремонтних робіт для відновлення справного стану із заміною вузлів та деталей, у тому числі, але не виключно, перелік яких наведено в специфікації №1 та в видатковій накладній №45 від 27.06.2017.

Відповідно до товарно-транспортної накладної №б/н від 27.06.2017 поставка товару здійснена транспортом постачальника і за його рахунок на склад покупця за адресою: Хмельницька обл., Старокостянтинівський р-н, с. Красносілка, вул. Кар`єрна 23. Транспортування здійснювалось автомобілем Iveco Euro Cargo АА2383СХ. Пункт навантаження - м. Київ, вул. Бориспільська 9.

Згідно з платіжним дорученням №658 від 10.10.2017 позивачем сплачено 2107200,00 грн., у тому числі 351200,00 грн. ПДВ за отримані ТМЦ.

Фактичне використання запчастин підтверджується журналом технічного обслуговування устаткування ГДЦ, актами списання товарів №267 від 30.06.2017, №278 від 30.06.2017, №382 від 31.07.2017.

В свою чергу апелянтом не спростовано належними доказами вищевказані обставини, встановлені судом першої інстанції.

Апеляційний суд враховує, що позивачем проведено всі розрахунки зі своїм контрагентом, що підвереджується банківськими документами, копії яких містять матеріали справи.

Такі обставини свідчать про те, що господарська операція між ПАТ "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр" та ТОВ "Фланер" належним чином документально оформлені та спричинили зміни в структурі активів та зобов`язань, оскільки грошові кошти були перераховані, а товар отримано, а отже відповідні операції мають реальний характер.

Враховуючи вищевказане, апеляційний суд дійшов висновку про те, що спірна господарська операція є реальною, відповідає дійсному економічному змісту та підтверджується необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано.

Також, згідно з правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 29 березня 2018 року по справі №825/1391/17, з метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці.

При цьому, ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.

Власне відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг та окремих позицій у первинних облікових документах, які не впливають на зміст господарської операції, не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

Контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано належних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Враховуючи той факт, що у позивача наявні всі первинні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, апеляційний суд вважає, що висновки податкового органу про заниження податку на прибуток приватного підприємства є протиправними.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: - зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); - збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому, сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливої недостовірності відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом першої інстанції встановлено вірно та не спростовано податковим органом, що на момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів у останніх тощо.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Згідно з правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 січня 2018 року у справі № К/9901/2558718, чинне законодавство не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ - до податкового кредиту.

Можлива відсутність у контрагента трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.

Таким чином, позивач, як платник податків, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі, якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009р. ( Булвес проти Болгарії ) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є власністю у розумінні статті 1 Протоколу № 1. яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов`язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов`язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону Про ПДВ стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов`язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов`язку зі сплати ПДВ (п. 43. п. 69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Крім цього, вірними є висновки суду першої інстанції про те, що посилання відповідача на кримінальне провадження, як на одну з підстав нереальності укладеного господарського договору між позивачем та контрагентом, не можуть бути підставою для визначення позивачу податкових зобов`язань, оскільки контролюючим органом не надано до матеріалів адміністративної справи вироків по зазначеним кримінальним провадженням.

Таким чином, доказів наявності вироків відносно контрагента позивача під час розгляду справи апелянтом не надано, а сам по собі факт порушення кримінального провадження не може слугувати належним доказом фіктивності господарських операцій у даній справі.

Колегія суддів враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року у справі 826/6245/18, згідно з якою: Верховний Суд визнає, що не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку.

Доводи податкового органу щодо неповноти товарно-транспортних документів як обставини, що свідчить про нереальність господарських операцій, є безпідставними, оскільки товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції в цілому. В межах спірних відносин податковий кредит по факту придбання послуг перевезення позивачем не формувався, що обумовлює неприйнятність доводів податкового органу у цій частині.

Таким чином, апеляційним судом не встановлено фіктивності правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, а тому необґрунтованим є висновки, викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У зв`язку із зазначеним, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача від 26.07.2019 №0009151412, №0009141412 та наявність правових підстав для їх скасування.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог приватного акціонерного товариства "Старокостянтинівський спеціалізований кар`єр" та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління ".

Водночас, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, обов`язку доказування правомірності спірних рішень не виконано.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 20 грудня 2019 року.

Головуючий Кузьмишин В.М. Судді Боровицький О. А. Сушко О.О.