Постанова

від 01.10.2019 по справі 569/6630/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2019 року

м. Рівне

Справа № 569/6630/19

Провадження № 22-ц/4815/1252/19

Головуючий у суді першої інстанції: Смолій Л.Д.

Ухвалу Рівненського міського суду постановлено

повним текстом поза межами судового засідання

21 травня 2019 року в м. Рівне

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" на ухвалу судді Рівненського міського суду Рівненської області від 21 травня 2019 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої керівником підприємства,

в с т а н о в и в :

У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Приватний вищий навчальний заклад "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" (далі - ТзОВ ПВНЗ "РЕГІК") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої керівником підприємства. Вмотивовуючи вимоги позову, зазначало, що відповідач після звільнення з посади тимчасово виконуючого обов`язки директора ТзОВ ПВНЗ "РЕГІК" не передав майно та документацію коледжу, чим завдав закладу значної матеріальної шкоди. Крім того, останньому заподіяно матеріальну шкоду шляхом безпідставної виплати ОСОБА_1 заробітної плати та платежів, що прирівнюються до неї, також шкоду, спричинену незаконними перерахуваннями коштів Товариству з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Дігеста" (далі - ТзОВ "ЮК "Дігеста") та Адвокатському бюро "Корпорація права".

З огляду на наведене просило стягнути з відповідача на свою користь:

1) матеріальну шкоду у розмірі 25 8549, 66 гривень, спричинену незаконно виплаченою йому заробітної плати;

2) матеріальну шкоду у розмірі 40974, 43 гривень, спричинену незаконно сплаченим соціальним внеском;

3) матеріальну шкоду у розмірі 1653, 10 гривень, спричинену незаконною оплатою перших п`яти днів тимчасової непрацездатності;

4) матеріальну шкоду у розмірі 1983, 72 гривень, спричинену незаконною оплатою допомоги по тимчасовій непрацездатності;

5) матеріальну шкоду у розмірі 300 000 гривень, спричинену незаконним перерахуванням коштів ТОВ "Юридична компанія Дігеста";

6) матеріальну шкоду у розмірі 27338 гривень, спричинену незаконним перерахуванням коштів Адвокатському бюро "Корпорація права";

7) матеріальну шкоду в натурі згідно Додатків 78, 79, спричинену не передачею майна коледжу;

8) матеріальну шкоду в натурі згідно Додатків 80, 81, 82, 83, спричинену не передачею документації коледжу.

Ухвалою судді Рівненського міського суду Рівненської області від 09 квітня 2019 року позовну заяву залишено без руху та надано представнику позивача строк для усунення зазначених в ній недоліків.

17 травня 2019 року представником позивача на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху подано до суду позовну заяву з додатками у новій редакції.

Ухвалою судді Рівненського міського суду Рівненської області від 21 травня 2019 року позовну заяву повернуто позивачу, оскільки ним не було усунуто процесуальні недоліки.

На судове рішення ним подано апеляційну скаргу, де посилається на її незаконність та необґрунтованість, які полягали у неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та порушенні норм процесуального права.

На її обґрунтування вказував, що зазначені судом недоліки позовної заяви є надуманими, не відповідають дійсності і спотворюють обставини справи, а судом неправильно оцінено надані позивачем докази. При визначені матеріальної шкоди, спричиненої непередачею майна та документації коледжу, необхідно виходити з загальної вартості основних засобів, яка станом на 31 грудня 2017 року складала 38 000 гривень. Стверджував, що для позовної вимоги щодо стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди в натурі згідно з додатками 78-83, спричиненою непередачею майна та документації коледжу, судовий збір необхідно вираховувати саме з цієї суми. В додатках 78 і 79 вказана початкова вартість майна і книг, як є лише допоміжним орієнтиром, оскільки позивач звертається до суду про стягнення матеріальної шкоди в натурі. Ним у сьомій і восьмій позовних вимогах чітко зазначено, яку саме шкоду слід стягнути з відповідача. Тому суд неправильно дослідив та невірно оцінив сплачений судовий збір за сьому та восьму позовні вимоги, оскільки такий судовий збір сплачений в повному обсязі, і навіть з переплатою. Так як вартість усього майна коледжу складає 38 000 гривень, то з цієї суми сплачується 1,5 %, тобто 410 гривень. Разом з тим, за сьому і восьму позовні вимоги сплачено 3 842 гривень. При цьому, суд першої інстанції знехтував вимоги ч. 2 ст. 176 ЦПК України, згідно з якими суд попередньо визначає розмір судового збору, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна з наступним стягненням недоплаченого. Натомість вважав, що суд лише констатував факт і діяв упереджено, повертаючи позовну заяву. У суду було право роз`єднати позовні вимоги, а також посилався на те, що не враховано обставини збереження всієї документації коледжу у відповідача та подання відповідного клопотання про витребування у нього найважливіших документів. Невраховано й те, що під час підготовчого засідання позивач має право уточнювати позовні вимоги, які викладені у позовній заяві.

За таких обставин вважав оскаржувану ухвалу такою, що суперечить закону, просив її скасувати з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві відповідач, вважаючи апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Вказував, зокрема, що суд обґрунтовано повернув позивачеві його позовну заяву, оскільки ним не було доплачено судовий збір. Судовий збір за сьому та восьму позовні вимоги підлягає сплаті, як за позовні вимоги майнового характеру, тобто виходячи з вартості майна, визначеного в додатках №78-83, а не з вартості основних засобів коледжу. Наголошував, що згідно з вимогами пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви майнового характеру юридичною особою сплачується 1,5 % ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1921 гривень за одну позовну вимогу, а не 410 гривень, як зазначає позивач в апеляційній скарзі. Проте ні у позовній заяві, ні у позовних вимогах не вказано: розміру матеріальної шкоди, підстав і причин її стягнення, видів, кількості і вартості майнових об`єктів, які втрачені позивачем, хоча це повинно зазначатись. При цьому, в описовій частині позовної заяви йдеться про витребування майна, однак позовної вимоги про витребування будь-якого майна позов не містить. Подання належним чином оформленої позовної заяви з додатками та сплата судового збору у повному обсязі є обов`язком ТзОВ ПВНЗ "РЕГІК", а не суду, тому доводи апеляційної скарги про можливість визначення розміру позовних вимог, їх виокремлення на майнові та майнові, судом - є безпідставними. Стверджував, що рішенням Господарського суду Рівненської області від 12.03.2019 у справі №918/652/18, серед іншого, встановлено, що Баланс (Звіт про фінансовий стан) позивача не є доказом права власності на майно, оскільки в ньому не зазначено конкретного майна, яке є власністю позивача, а тільки вказано на вартість активів та пасивів товариства.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи ТзОВ ПВНЗ "РЕГІК", колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд попередньої інстанції виходив з того, що представник позивача, пред`являючи вимоги про стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди в натурі згідно з додатками 78-83, спричиненої непередачею майна та документації коледжу не конкретизував її і в позовній заяві, що подана ним в новій редакції, не зазначив, яку саме шкоду, у якому розмірі, потрібно стягнути з відповідача. При цьому судом вказано, що додаток 78 містить перелік основних засобів та інших малоцінних необоротних матеріальних активів згідно з інвентарним списком основних засобів ТзОВ ПВНЗ "РЕГІК", додаток 79 містить перелік навчальної літератури бібліотеки відповідно до інвентарних книг №1 та №2, додаток 80 містить перелік первинних бухгалтерських документів та регістрів бухгалтерського обліку, додаток 81 містить перелік навчально-методичної документації за 2002-2018 рр., додаток 82 містить перелік документації, яка знаходиться в бібліотеці, додаток 83 містить документи, що підлягають обов`язковому зберіганню.

В свою чергу, стягнення матеріальної шкоди в натурі є майновими вимогами, проте оплачені представником позивача судовим збором в розмірі по 1921 гривні за кожну позовну вимогу, тобто за ставками для вимог немайнового характеру. Тому у зв`язку з тим, що процесуальних недоліків не було усунуто, визнав позов неподаним та повернув заявнику.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Згідно з ч.1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч.1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").

В абзаці четвертому ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" вказано, що з 01 січня 2019 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу у розмірі 1921,00 грн.

Відповідно до підпункту 1 п. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви майнового характеру юридичною особою сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна (п.1 ч. 1 ст. 176 ЦПК України).

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

З наявних в матеріалах справи платіжних доручень, а саме від 29 березня 2019 року № 59 та № 60, видно, що за подання позовної заяви ТзОВ ПВНЗ "РЕГІК" сплачено судовий збір у сумі 9 457, 48 гривень та 3 842, 00 гривень, тобто на загальну суму 13 299,48 гривень.

Заявляючи сьому і восьму позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди в натурі згідно з додатками 78-83, спричиненої непередачею майна та документації коледжу, позивач зазначив, що вартість такого майна становить 38 000 гривень. В свою чергу, ця сума входить в загальну ціну позову, яку заявник визначив у розмірі 668 498,91 гривень.

Отже, судовий збір за подання позовної заяви було сплачено у достатньому розмірі.

Згідно з ч.2 ст. 176 ЦПК України якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Як убачається, суд першої інстанції уваги на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення судового рішення, яке не може залишатися чинним.

Також пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільно-процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз`яснено, що позовна заява подається до суду в письмовій формі і за змістом повинна відповідати вимогам статті 119 ЦПК України (аналогічне положення міститься у ст. 175 ЦПК України чинної редакції). У зв`язку з цим суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд першої інстанції як на підставу для залишення позовної заяви без руху чи її повернення не може посилатися на обставини, які можуть бути вирішені на інших стадіях цивільного процесу, зокрема, на стадії підготовчого провадження.

Мотивом для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду попередньої інстанції відповідно до п.4 ч.1 ст. 379 ЦПК України є порушення норм процесуального права, яке призвело до постановлення помилкової ухвали.

Окрім того, при розгляді апеляційної скарги колегія суддів змушена звернути увагу місцевого суду на те, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також основоположними елементами права на справедливий суд. Виходячи з конструкції ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, можна зробити висновок, що у ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1.) право на розгляд справи; 2.) справедливість судового розгляду; 3.) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4.) розумний строк розгляду справи; 5.) розгляд справи судом, встановленим законом; 6.) незалежність і безсторонність суду.

Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат колегія суддів враховує роз`яснення, що були надані судам у п. 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" зі змінами та доповненнями, за яким, якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, передбачену в частині першій статті 293 ЦПК (ст. 353 ЦПК України у чинній редакції), з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 88 ЦПК (ст. 141 ЦПК України у чинній редакції).

Оскільки суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу та направляє справу до суду попередньої інстанції для продовження розгляду, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом апеляційної скарги має бути здійснений судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи по суті в порядку, передбаченому ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 379, 383-384, 388- 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" задовольнити.

Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 21 травня 2019 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.О. Гордійчук

С.С. Шимків