Постанова

від 30.09.2019 по справі 465/5003/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/5003/17 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю.М.

Провадження № 22-ц/811/1160/19 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія:76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в письмовому провадженні, в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Прімєрової Наталії Григорівни на рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 січня 2019 року, постановлене в складі головуючого судді Ванівського Ю.М., у якому ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 03 квітня 2019 року виправлено описку, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Окрема будівельна дільниця Державної прикордонної служби України , Адміністрації Державної прикордонної служби України про стягнення нарахованих, але не виплачених заробітної плати, компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

в с т а н о в и л а :

позивач ОСОБА_1 звернувся в суду з позовом до Державного підприємства Окрема будівельна дільниця Державної прикордонної служби України , Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якому з врахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути на його користь з відповідачів компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 1 523 грн. 80 коп., вихідну допомогу в сумі 8 930 грн. 00 коп., середньомісячний заробіток за час затримки виплати заробітної плати в сумі 40 527 грн. 69 коп. та компенсацію втрати частини заробітної плати в сумі 177 грн. 00 коп.

В обґрунтування позову покликався на те, що працював на посаді бухгалтера в Державному підприємстві Окрема будівельна дільниця Державної прикордонної служби України з 08 грудня 2015 року. Наказом ДП ОБД ДПСУ №67 від 08 серпня 2017 року його біло звільнено з роботи 14 серпня 20107 року у зв`язку з ліквідацією підприємства згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. При звільненні відповідачами позивачу не було виплачену заробітну плату за червень-серпень 2017 року в сумі 11 060 грн. 00 коп., компенсацію за невикористану щорічну оплачувану відпустку в сумі 1 523 грн. 80 коп. та вихідну допомогу в сумі 8 930 грн. 00 коп. Оскілки виплати не проведені у передбачений законом строк, на підставі ст. 117 КЗпП України підприємство повинно виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а оскільки, виплата заробітної плати є обов`язком власника чи уповноваженої ним особи, відтак, вказана заборгованість підлягає стягненню з ДП ОБД ДПСУ та Адміністрації Державної прикордонної служби України солідарно.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 221 січня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства Окрема будівельна дільниця Державної прикордонної служби України ( ідентифікаційний номер 14321570, 79053, м. Львів, вул. Володимира Великого, 10) на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 8 930 грн. 00 коп., середньоденний заробіток за час затримки виплати заробітної плати в сумі 40 527 грн. 59 коп. та компенсацію втрати частини заробітної плати в сумі 177 грн. 60 коп., а всього 49 635 грн. 29 коп. з урахуванням податку на доходи фізичних осіб 18% та військового збору 1,5%.

В частині інших позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з Державного підприємства Окрема будівельну дільниця Державної прикордонної служби України судовий збір в сумі 704 грн. 80 коп. в дохід держави.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 15 квітня 2019 року в оскаржуваному рішення виправлено описку, а саме, вказано, що повний текст рішення виготовлено 01 лютого 2019 року.

Не погоджуючись з даним рішенням в частині відмови у солідарному стягненні з обох відповідачів, представник позивача - адвокат Прімєрова Н.Г. оскаржила таке в цій частині в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі зазначає, що позивач частково не погоджується із рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 січня 2019 року в частині присудження стягнення коштів лише Державного підприємства Окрема будівельну дільниця Державної прикордонної служби України , а не солідарно з даного підприємства та Адміністрації Державної прикордонної служби України. Вважає, що при вирішенні даної справи, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а відтак і неправильно застосував норми матеріального права, висновки суду частково не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування вимог покликається на те, що відповідно до загальних положень Статуту Державного підприємства Окрема будівельна дільниця Державної прикордонної служби України є державним підприємством та державною власністю. Засновником Підприємства є Адміністрація Державної прикордонної служби України. Згідно положень ст. ст. 21, 94, 97, 116, 117 КЗпП України, ст. 65 ГК України, засновник Державного підприємства Окрема будівельна дільниця Державної прикордонної служби України - Адміністрації Державної прикордонної служби України та саме Державне підприємство Окрема будівельна дільниця Державної прикордонної служби України несуть солідарну відповідальність за виплату заробітної плати працівникам даного підприємства, оскільки здійснення оплати працівникам підприємства є обов`язком не тільки самого підприємства, але і обов`язком засновника підприємства, тим більше рішення про ліквідацію підприємства було прийнято саме Адміністрацією Державної прикордонної служби України і позивач був звільнений з роботи внаслідок даного рішення. Положення п. 3.5 Статуту ДП Окрема будівельна дільниця Державної прикордонної служби України , який встановлює, що держава та орган управління майном не несуть відповідальності за зобов`язаннями підприємства, не скасовує відповідальності власника (засновника) підприємства щодо оплати праці працівників підприємства.

Просить рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 січня 2019 року в частині відмовлених позовних вимог скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути солідарно з Державного підприємства Окрема будівельна дільниця Державної прикордонної служби України та Адміністрації Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату, компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку та вихідну допомогу. В решті рішення суду першої інстанції просить залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу Адміністрація Державної прикордонної служби України зазначила, що така є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не відповідає нормам матеріального права та фактичним правовідносинам сторін, у зв`язку з чим не підлягає задоволенню.

Вказує, що відповідно до положень статут Державного підприємства Окрема будівельна дільниця Державної прикордонної служби України , таке є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках. Підприємство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах належному йому майна. Підприємство не несе відповідальності за зобов`язаннями держави та Органу управління майном. Держава та Орган управління майном не несуть відповідальності за зобов`язаннями підприємства. Підприємство створює належні умови для високопродуктивної праці, забезпечує додержання норм і гарантій, передбачених чинним законодавством з питань трудових відносин. Питання формування коштів на здійснення оплати праці працівників державного підприємства передбачено підпунктом 7.3.2 пункту 7 Статуту, а саме, що джерелом коштів на оплату праці працівників підприємства є частина доходу, одержаного в результаті його господарської діяльності, тому апелянт безпідставно посилається на те, що оплата праці є також і обов`язком Адміністрації Державної прикордонної служби України. Адміністрації Державної прикордонної служби України виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин.

Враховуючи, що між сторонами у справі не існувало будь-яких зобов`язань, вони не перебували у трудових відносинах з позивачем, обов`язок відповідача перед позивачем щодо виплати сум, належних від ДП ОБД ДПСУ , не виникає. Позиція суду першої інстанції цілком та повністю узгоджується із судовою практикою. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 221 січня 2019 року без змін.

Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах створено Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.

04 жовтня 2018 року у газеті Голос України опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.

А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається рішення суду по справі з ціною позову, що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Такий випадок передбачено у ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами ( у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

В той же час, ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.

У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення таким вимогам відповідає.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача, з останнім не було проведено повного розрахунку, у зв`язку з чим у ДП ОБД ДПСУ утворилась перед позивачем ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати, компенсації за невикористану щорічну оплачувану відпустку та вихідної допомоги. ДП ОБД ДПСУ , розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, не надало суду достатніх та переконливих доказів на підтвердження відсутності своєї вини у затримці повного розрахунку з позивачем при його звільненні. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача Державного підприємства Окрема будівельна дільниця Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 вихідної допомогу в сумі 8 930 грн. 00 коп., середньоденного заробітку за час затримки виплати заробітної плати в сумі 40 527 грн. 59 коп. та компенсації втрати частини заробітної плати в сумі 177 грн. 60 коп., а всього 49 635 грн. 29 коп. з урахуванням податку на доходи фізичних осіб 18% та військового збору 1,5%.

Разом з тим, позовні вимоги до відповідача Адміністрації Державної прикордонної служби України задоволенню не підлягають, оскільки останній, згідно з статутом ДП ОБД ДПСУ , не несе відповідальність за зобов`язаннями підприємства. Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення його прав відповідачем Адміністрацією Державної прикордонної служби України, та підставності солідарної відповідальності відповідачів.

Колегія суддів погоджується з правильністю та обґрунтованістю висновків суду першої інстанції.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді бухгалтера в Державному підприємстві Окрема будівельна дільниця Державної прикордонної служби України з 08 грудня 2015 року, що підтверджується записами в його трудовій книжці.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також статуту підприємства, засновником ДП ОБД ДПСУ є Адміністрація Державної прикордонної служби України (відповідач).

08.06.2017 року Адміністрацією Державної прикордонної служби України прийнято рішення (наказ №316АГ) про припинення діяльності ДП ОБД ДПСУ шляхом ліквідації та створення ліквідаційної комісії, головою якої визначено генерал-майора Гура О.І . Установлено, що голова ліквідаційної комісії здійснює керівництво підприємством, затверджено план заходів щодо ліквідації, яку вирішено провести до 31.10.2017 року.

У зв`язку із ліквідацією підприємства, наказом від 08.08.2017 року № 67, прийнято рішення звільнити з роботи працівників ДП ОБД ДПСУ з 14.08.2017 року, в тому числі позивача ОСОБА_1 , провести повний розрахунок відповідно до законодавства та колективного договору, виплатити заробітну плату згідно з штатним розписом та виплатити компенсацію за невикористану щорічну оплачувану відпустку.

Наказом ДП ОБД ДПСУ № 67 від 08 серпня 2017 року позивача звільнено з роботи 14 серпня 20107 року у зв`язку з ліквідацією підприємства згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно Довідки, виданої 14.08.2017 року ДП ОБД ДПС України № 94 ОСОБА_1 станом на 14.08.2017 року ДП ОБД ДПСУ не виплатило нараховану заробітну плату у сумі 21 513 грн. 80 коп., яка включає наступні нарахування: заробітна плата за червень 2017 року - 4 230грн. 00 коп.; заробітна плата за липень 2017 року - 4 700 грн. 00 коп.; заробітна плата за серпень 2017 року - 2 130 грн. 00 коп.; компенсація за невикористану щорічну оплачувану відпустку - 1 523 грн. 80 коп.; вихідна допомога - 8 930 грн. 00 коп.

Належну зарплату за червень 2017 року позивачем отримано 17.10.2017 у розмірі 3 405 грн. 15 коп., що підтверджується відомістю ДП ОБД ДПСУ на виплату грошей № ВЗП-000043. Також, 17.10.2017 року позивачем отримано зарплату за липень 2017 року у розмірі 3783 грн. 50 коп., що підтверджується відомістю ДП ОБД ДПСУ на виплату грошей № ВЗП-000048. Заборгованість із виплати заробітної плати відповідачем виплачено в повному об`ємі до ухвалення рішення судом першої інстанції, що визнається позивачем.

Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 08.06.2017 року №316 припинено діяльність ДП ОБД ДПСУ шляхом ліквідації та утворено ліквідаційну комісію.

Між тим, наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 27.10.2017 року № 586АГ продовжено ліквідацію ДП ОБД ДПСУ до 30.04.2018 року.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 КЗпП України).

Надаючи правову оцінку зібраним у справі доказам, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки невиконання ДП ОБД ДПСУ покладеного на нього ст.116 КЗпП України обов`язку щодо проведення повного розрахунку з вивільнюваним працівником в день його звільнення достовірно підтверджується матеріалами справи і факт невиплати заробітної плати ОСОБА_1 , компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги підтверджується об`єктивними доказами, то наявні правові підстав для стягнення з ДП ОБД ДПСУ середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, в порядку ст. 117 КЗпП України.

Рішення в означеній частині сторонами не оскаржується та судом апеляційної інстанції щодо правильності розрахунку стягуваних сум не перевіряється.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині оскарження судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженого Постановою КМУ від 16 жовтня 2014 р. № 533 - Адміністрація Державної прикордонної служби України (Адміністрація Держприкордонслужби) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Адміністрація Держприкордонслужби у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Адміністрація Держприкордонслужби є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.

Тобто Адміністрація Держприкордонслужби виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до ч.1 ст. 2 ЦК України.

Як вказала у заперечення Адміністрація Державної прикордонної служби України, відповідно до положень статуту Державного підприємства Окрема будівельна дільниця Державної прикордонної служби України , затвердженого наказом Адміністрації Держприкордонслужби від 30.08.2005 року № 636 в редакції наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 12.02.2010 року № 104 згідно п. 3.1 ОБД ДПСУ є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках. Підприємство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах належному йому майна. Підприємство не несе відповідальності за зобов`язаннями держави та Органу управління майном (п. 3.4). Держава та Орган управління майном не несуть відповідальності за зобов`язаннями підприємства (п. 3.5). Підприємство створює належні умови для високопродуктивної праці, забезпечує додержання норм і гарантій, передбачених чинним законодавством з питань трудових відносин (абз. 6 п. 5.2.2.). Питання формування коштів на здійснення оплати праці працівників державного підприємства передбачено підпунктом 7.3.2 пункту 7 Статуту, а саме, що джерелом коштів на оплату праці працівників підприємства є частина доходу, одержаного в результаті його господарської діяльності.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Тобто належним відповідачем у справі за позовом про оплату праці є та юридична особа (підприємство, установа, організація), з якою позивачем укладено трудовий договір.

Тому, колегія суддів вважає, що апелянт безпідставно посилається на те, що оплата праці є також і обов`язком Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Адміністрації Державної прикордонної служби України виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин.

Суд першої інстанції, з висновком якого погоджується апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що вимоги про стягнення заробітної плати можуть заявлятися лише до особи, з якою позивач укладав трудовий договір.

У вказаній справі Адміністрація Державної прикордонної України не є належним відповідачем, оскільки не є суб`єктом матеріально-правових відносин та не має перед позивачем обов`язків, які з них випливають. Позовні вимоги обґрунтовані обставинами справи без посилання на норми матеріального права.

Ураховуючи те, що ОСОБА_1 не перебував в трудових відносинах з Адміністрацією Державної прикордонної України, підстави для солідарного стягнення належних позивачу при звільненні сум відсутні.

Доводи апеляційної скарги щодо солідарної відповідальності відповідачів є безпідставними. При цьому, колегія суддів звертає увагу і на те, що трудовим законодавством не передбачена солідарна відповідальність у трудових спорах за вимогами, визначеними позивачем до відповідачів. Адміністрація Державної прикордонної України не є роботодавцем, з яким позивач перебував у трудових відносинах.

За таких о бставин, заявлені позивачем ОСОБА_1 вимоги до Адміністрації Державної прикордонної служби України, як засновника Державного підприємства Окрема будівельна дільниця Державної прикордонної служби України є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції або вказували на їх помилковість апелянтом наведено не було.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.

У відповідності до вимог абзацу 2 ч. 5 ст. 268 ЦПК України в редакції 2017 року, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 30 вересня 2019 року.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Прімєрової Наталії Григорівни залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 січня 2019 року, у якому ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 15 квітня 2019 року виправлено описку, - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанова складено 30 вересня 2019 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді Бойко С.М.

Ніткевич А.В.