Постанова

від 03.10.2019 по справі 910/9324/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2019 р. Справа№ 910/9324/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Ткаченка Б.О.

Майданевича А.Г.

розглянувши апеляційну скаргу Колективного підприємства "Український будинок економічних та науково - технічних знань Товариства "Знання" України"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 року у справі № 910/9324/19 (суддя: Зеленіна Н.І.)

за позовом Колективного підприємства "Український будинок економічних та науково - технічних знань Товариства "Знання" України"

до Приватного акціонерного товариства "Київенерго"

про стягнення 31 825,93 грн.,

без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Колективне підприємство "Український будинок економічних та науково - технічних знань Товариства "Знання" України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Київенерго" (далі - відповідач) про стягнення 31 825,93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг №1196-17 від 02.10.2017 року в частині оплати наданих позивачем послуг.

Позивач вказував на те, що даний позов відноситься до територіальної юрисдикції Господарського суду міста Києва, оскільки за спірним договором №1196-17 від 02.10.2017 місцем надання послуг є місто Київ.

Господарський суд міста Києва передав позовну заяву Колективного підприємства "Український будинок економічних та науково - технічних знань Товариства "Знання" України" до Приватного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 31825,93 грн, за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду Донецької області своєю ухвалою від 22.07.2019 року.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, Колективне підприємство "Український будинок економічних та науково - технічних знань Товариства "Знання" України" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу у даній справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права, зокрема, ч.5 ст.29 Господарського процесуального кодексу України.

Так, скаржник зазначив, що норма ч.5 ст.29 Господарського процесуального кодексу України є єдиним прямим критерієм визначення підсудності вказує обставину визначення місця виконання договору, що має місце в даному випадку, а не предмет позовних вимог на підставі такого договору, а отже висновок суду в оскаржуваній ухвалі є помилковим.

Крім того, за твердженням скаржника, оскільки, згідно п. 4.2 договору про надання послуг №1196-17 від 02.10.2017 року, місце надання послуг: м. Київ, то відповідно до ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, цей спір слід розглядати в Господарському суді міста Києва.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2019 року справу № 910/9324/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Колективного підприємства "Український будинок економічних та науково - технічних знань Товариства "Знання" України" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 року у справі № 910/9324/19 своєю ухвалою від 22.08.2019 року.

Відповідач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Колективного підприємства "Український будинок економічних та науково - технічних знань Товариства "Знання" України" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення 31 825,93 грн за договором про надання послуг №1196-17 від 02.10.2017 року.

При цьому, обґрунтовуючи звернення саме до Господарського суду міста Києва позивач зазначив в позові, що відповідно до умов договору, місце надання послуг місто Київ, з урахуванням положень ч.5 ст.29 Господарського процесуального кодексу України, позов у даному спорі вважає за можливе подати за місцем виконання договору, оскільки фактично договір виконувався у м. Києві.

За змістом ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцем проживання фізичної особи, яка не є підприємцем, визнається зареєстроване у встановленому законом порядку місце її проживання або перебування (ст.27 Господарського процесуального кодексу України України).

Відповідно до ч.1 ст.29 Господарського процесуального кодексу України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Згідно з ч.5 ст.29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Правило територіальної підсудності, закріплене у ч.5 ст.29 Господарського процесуального кодексу України, є прикладом підсудності, яка застосовується для деяких позовів, особливий характер яких обумовлює доцільність надання позивачеві можливості пред`явити позов не лише в судах за місцем проживання відповідача, тобто у порядку застосування положень загальної територіальної підсудності, але і в інших судах.

Визначена ч.5 ст.29 Господарського процесуального кодексу України підсудність за місцем виконання договору не залежить від сторін договору і можливої зміни ними свого місця проживання, не надає жодній із сторін переваг порівняно з іншою.

Разом з тим, у спірних правовідносинах предметом даного позову, як відзначалось судом, є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з оплати вже наданих позивачем послуг за договором №1196-17 від 02.10.2017 року, та не стосується саме надання послуг.

Правила визначення місця виконання зобов`язання передбачено ст.532 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі.

Зокрема, якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання за грошовим зобов`язанням провадиться за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання.

Правила ст.532 Цивільного кодексу України застосовуються до зобов`язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена (наприклад, п. 4 ч. 1 ст. 532) і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.

Отже, як правильно встановлена судом першої інстанції, сплата заборгованості не містить прив`язки до певного конкретного місця, в тому числі і до місця виконання договору (в даному випадку місця надання послуг з переплетення бухгалтерських документів), оскільки така заборгованість, за наявності достатніх правових підстав для її стягнення, буде оплачена відповідачем в добровільному порядку шляхом переказу коштів на рахунок позивача, або буде стягнута виконавцем (державним чи приватним) у примусовому порядку.

Підстав, визначених приписами ст. ст. 29, 30 Господарського процесуального кодексу України, судом не встановлено.

При цьому, посилання скаржника на те, що, оскільки згідно п. 4.2 договору про надання послуг №1196-17 від 02.10.2017 року, місце надання послуг: м. Київ, то відповідно до ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, цей спір має розглядатися в Господарському суду міста Києва, судовою колегією відхиляються з мотивів, які були зазначені вище.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Як вбачається із позовної заяви та за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням Приватного акціонерного товариства "Київенерго" є: 85612, Донецька обл., Мар`їнський район, місто Курахове, вул. Енергетиків, буд. 34.

З огляду на викладе, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції,що даний позов не відноситься до територіальної юрисдикції Господарського суду міста Києва, а тому підлягає направленню до Господарського суду Донецької області.

Разом з тим, скаржник не надав суду доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваній ухвалі.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Колективного підприємства "Український будинок економічних та науково - технічних знань Товариства "Знання" України" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 року у справі №910/9324/19 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/9324/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді Б.О. Ткаченко

А.Г. Майданевич