Постанова

від 01.10.2019 по справі 910/1322/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2019 р. Справа№ 910/1322/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Алексс на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 у справі № 910/1322/19 (суддя Зеленіна Н.І., м. Київ, повний текст рішення складено 19.06.2019)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Софор , смт. Чорноморське, Лиманський р-н, Одеська обл.

до товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Алексс , м. Київ

про стягнення 119 501,06 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СОФОР" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Алексс" (надалі - відповідач) про стягнення 119 501,06 грн. з яких: грошових коштів у сумі 62 676,00 грн., 38 336,64 грн. пені, 3 760,56 грн. 3% річних та 14 727,86 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №201016 від 20.10.2016р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 у справі № 910/1322/19 (суддя Зеленіна Н.І., м. Київ, повний текст рішення складено 19.06.2019) позов задоволено частково; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Алексс" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Софор" 62 676,00 грн помилково перерахованих коштів; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог щодо стягнення 38 336,64 грн. пені, 3 760,56 грн. 3% річних та 14 727,86 грн. інфляційних втрат.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Алексс (надалі - скаржник) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Алексс" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Софор" 62 676,00 грн помилково перерахованих коштів та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Софор" щодо стягнення грошової суми у розмірі 62 676,00 грн відмовити; у іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 у справі № 910/1322/19 залишити без змін.

Окрім того, в апеляційній скарзі скаржник просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 у справі № 910/1322/19. Дану вимогу суд апеляційної інстанції приймає за клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

У доводах апеляційного оскарження скаржник вказав на необґрунтованість висновків суду про те, що грошові кошти у розмірі 62 676,00 грн є помилково перерахованими коштами, стверджуючи про те, що зазначена сума є попередньою оплатою за майбутні поставки товару, що відповідає умовам п. 5.6 договору.

У відповідності до ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 ст. 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову не менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Виходячи із зазначених правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 поновлено строк апеляційного оскарження, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/1322/19, розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Алексс на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 у справі № 910/1322/19 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Позивач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу відповідача, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Алексс залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 у даній справі залишити без змін, виходячи із наступного.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

20.10.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОФОР" (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Алексс", (Постачальник) укладено Договір поставки товару №201016 (надалі - Договір).

Відповідно до п. п. 1.1., 3.1. Договору, Постачальник зобов`язується постачати, а Покупець приймати та оплачувати у встановлені Договором строки гранітну продукцію (надалі Товар) на умовах, обумовлених в цьому Договору. Конкретні ціни, детальний асортимент (номенклатура) та кількість Товару, що поставляється Постачальником Покупцеві в кожній партії, строки поставки партії визначаються сторонами при подачі Покупцем замовлень.

За умовами п. 3.2. Договору, Постачальник підтверджує замовлення з урахуванням товарних позицій, які є на складі або можуть бути доставлені Покупцю у відповідні строки. Товар вважається замовленим Покупцем, а Замовлення прийнятим до виконання Постачальником після оформлення Постачальником видаткової накладної. Підтвердженням факту узгодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є прийняття покупцем товару за видатковою накладною, виданою постачальником, яка після її підписання сторонами має юридичну силу Специфікації, в розумінні ст.. 266 Господарського кодексу України.

Згідно з п. 3.4. Договору, ціна Договору визначається підсумовуванням вартості Товару, поставленого за всіма видатковими накладними в межах цього Договору.

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що оплата за отриманий від Постачальника Товар здійснюється Покупцем на умовах відстрочки платежу протягом 3 календарних днів з дня отримання товару. Датою отримання Товару вважається дата, зазначена у видатковій накладній під час прийому Покупцем товару на станції призначення.

Як вбачається з матеріалів справи, за Договором відповідно до замовлення №43 від 21.10.2016 р. протягом листопада 2016 р. відповідач поставив, а позивач прийняв товар на загальну суму (з урахуванням акту перерахунку від 19.11.2016 р.) 710 208,00 грн. (а/с 87-94, 109, 110). Вказаний товар позивач оплатив у сумі 612 540,00 грн.

Надалі, відповідачем було направлено рахунок № 84 від 01.12.2016 року на суму 97668,00 грн. (а/с 101), який був оплачений позивачем платіжним дорученням № 3277 від 02.12.2016 p. (а/с 103).

02.12.2016 p. позивач сплатив на рахунок відповідача 68 508,00 грн. за платіжним дорученням №3278 (а/с 104), з призначенням платежу "оплата за щебень согл. сч. №77 от 17.11.16".

Водночас, оплата коштів по рахунку №77 від 17.11.2016 р. вже була здійснена позивачем 18.11.2016 р. за платіжним дорученням №1095 (а/с 105), з призначенням платежу "оплата за щебень согл. сч. №77 от 17.11.16".

Таким чином, приймаючи до уваги зазначені платіжні документи, у позивача внаслідок помилкової повторної оплати рахунку №77, виникла переплата за Договором у сумі 62 676,00 грн.

Вказане підтверджується також Актами звіряння взаємних розрахунків, підписаними обома сторонами та скріпленими печатками підприємств (а/с 111, 112).

Рзом з тим, звертаючись з даним позовом, позивач зазначав, що сума 62 676,00 грн. є вартістю замовленого і оплаченого, проте не поставленого відповідачем товару. У зв`язку із простроченням, на думку позивача, строків поставки товару, позивач також просить стягнути з відповідача 38 336,64 грн. пені, 3 760,56 грн. 3% річних та 14 727,86 грн. інфляційних втрат.

В свою чергу, відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що умови договору поставки №201016 від 20.10.2016р. ним виконані у повному обсязі, а заявлена позивачем до стягнення сума основного боргу є переплатою, що підтверджено Актами звіряння взаємних розрахунків за грудень 2016 року, а тому вимога позивача про стягнення грошових коштів за не поставлений товар є передчасною та безпідставною.

Зобов`язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.ст. 662, 663 ЦК, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві (ст. 664 ЦК України).

Як встановлено ст. 665 Кодексу, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов`язковість договору для виконання сторонами.

В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про те, що матеріали справи не містять доказів неналежного виконання відповідачем умов Договору щодо поставки товару або доказів повернення суми переплаченої позивачем суми грошових коштів у розмірі 62 676,00 грн., виходячи з наступного.

Так, позивачем не надано доказів на підтвердження відповідачем замовлення товару відповідно до умов п. 3.2. Договору, яким передбачено, що Постачальник підтверджує замовлення з урахуванням товарних позицій, які є на складі або можуть бути доставлені Покупцю у відповідні строки. При цьому, згідно зазначеного п. 3.2 Договору, Товар вважається замовленим Покупцем, а Замовлення прийнятим до виконання Постачальником після оформлення Постачальником видаткової накладної.

Крім того, позивачем не надано доказів виставлення позивачу рахунку на оплату товару на вказану суму чи вчинення будь-яких інших дій, спрямованих на отримання від позивача передоплати товару (при чому, п. 5.1. Договору передбачено відстрочку платежу).

Також позивачем не надано доказів звернення до відповідача в порядку досудового врегулювання спору та, відповідно, доказів відмови відповідача повернути суму помилково перерахованих коштів.

Позивач направив відповідачу замовлення на відвантаження товару в період з 18.02.2019р. по 24.02.2019р. за рахунок наявної передоплати у розмірі 64 597,00 грн. (а/с 114). Водночас, у відповідності до п. 3.2 договору, докази погодження відповідачем поставки цього товару у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, наведені обставини свідчать про відсутність у діях відповідача порушення умов Договору в частині поставки товару.

Як було встановлено вище, 02.12.2016p. позивач сплатив на рахунок відповідача 68 508,00 грн. за платіжним дорученням №3278 (а/с 104), з призначенням платежу "оплата за щебень согл. сч. №77 от 17.11.16". Водночас, оплата коштів по рахунку №77 від 17.11.2016 р. вже була здійснена позивачем 18.11.2016 р. за платіжним дорученням №1095 (а/с 105), з аналогічним призначенням платежу "оплата за щебень согл. сч. №77 от 17.11.16". Зазначені відомості сторонами визнаються та не заперечуються.

Таким чином, приймаючи до уваги вказані платіжні документи, у позивача внаслідок помилкової повторної оплати рахунку №77, виникла переплата за Договором у сумі 62 676,00 грн.

Наведене підтверджується також Актами звіряння взаємних розрахунків, підписаними обома сторонами та скріпленими печатками підприємств (а/с 111, 112).

Відтак, оскільки сума помилково сплачених позивачем коштів станом на час розгляду даної справи відповідачем не повернута та з огляду на наявність відповідної вимоги, яка міститься у позовній заяві, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що грошові кошти у розмірі 62 676,00 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, враховуючи відсутність у діях відповідача порушення умов Договору в частині поставки товару, відсутність прострочення виконання зобов`язань відповідачем, вимоги про стягнення з останнього 38 336,64 грн. пені, 3760,56 грн. 3% річних та 14727,86 грн. інфляційних втрат є безпідставними, недоведеними, у задоволенні яких також правомірно відмовлено судом першої інстанції.

Посилання скаржника на те, що грошові кошти у сумі 62 676,00 грн. є попередньою оплатою та у відповідності до п. 5.6 договору відповідач зарахував спірну суму у якості попередньої оплати за майбутні поставки не заслуговують на увагу та визнаються необґрунтованими. При цьому доцільно зазначити, що п. 5.6 договору передбачено, що при порушенні покупцем строків оплати поставленого товару постачальник має право не здійснювати подальші поставки з відстрочкою платежу, змінивши умови поставки на 100% попередню оплату. Водночас, навіть якщо постачальник вбачає підстави змінити договірний порядок розрахунків, замінивши умови поставки на 100% попередню оплату, зазначене не відміняє умови поставки товару визначені розділом ІІІ договору, зокрема в частині обов`язкового підтвердження замовлення оформленого видатковою накладною, погодження асортименту, кількості, ціни товару, строків поставки тощо згідно п.п. 3.1-3.6 договору, докази вказаного у матеріалах справи відсутні. Більше того, сам відповідач не заперечує, що заявка на товар (а/с 114) не є підтвердженою та погодженою, а тому відсутні підстави застосовувати п. 5.6 договору.

Усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Крім того, слід зазначити, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Колегія вважає, що у зазначеному питанні слід керуватися принципом "обґрунтованої достатності" визначених судом мотивів та підстав прийняття відповідного рішення.

Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Алексс є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Алексс .

Керуючисьст.ст. 8, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу, Північний апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Алексс залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 у справі № 910/1322/19 залишити без змін.

3. Повернути матеріали справи № 910/1322/19 до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко