Постанова

від 01.10.2019 по справі 910/8287/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2019 року

м. Київ

cправа № 910/8287/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Кушнір І.В., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: Семенчука М.А. (довіреність № 92 від 15.08.2018),

відповідача-1: Луневського Є.О. (ордер серії КС № 687411 від 19.09.2019),

відповідача-2: не з`явились,

розглянувши у відритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного антикорупційного бюро України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2019

та рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2019

у справі № 910/8287/18

за позовом Національного антикорупційного бюро України

до:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Булет Лайн",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю ""Компанія Суфрієр",

про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2018 року Національне антикорупційне бюро України (далі - НАБУ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Булет Лайн" (далі - ТОВ "Булет Лайн") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Суфрієр" (далі - ТОВ "Компанія Суфрієр") про визнання недійсним договору № 21/12/15 від 21.12.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір не відповідає положенням ч.ч. 2, 3 ст. 203 та суперечить ст. 658 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2019 (суддя Баранов Д.О.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2019 (колегія суддів у складі: Буравльов С.І. - головуючий, Сулім В.В., Пашкіна С.А.), у задоволенні позову відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що між Міністерством оборони України (комітент) та Корпорацією "Укрінмаш" (комісіонер) 24.12.2008 укладено договір комісії № 225/4/157-08ВР (щодо відчуження та реалізації військового майна на внутрішньому ринку), відповідно до п. 1.1 договору комісії комітент доручає комісіонеру, а комісіонер бере на себе зобов`язання за комісійну плату укласти на умовах, що не суперечать цьому договору, та виконати від свого імені, в інтересах комітента та за рахунок останнього договір з покупцем на реалізацію на внутрішньому ринку військового майна Збройних Сил України (спецвироби) згідно зі специфікацією спецвиробів (додаток № 1), які передаються комітентом комісіонеру для реалізації покупцю на умовах поставки EXW військові частини А0297 (м. Київ), А3796 (м. Київ), відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати "Інкотермс" у редакції 2000 року.

Між Міністерством оборони України (комітентом) та Корпорацією "Укрінмаш" (комісіонером) 28.10.2009 укладено договір комісії про відчуження та реалізацію військового майна (на внутрішньому ринку) № 270/4/157-09ВР, відповідно до п. 1.1 цього договору комітент доручає комісіонеру, а комісіонер бере на себе зобов`язання за комісійну плату укласти на умовах, що не суперечать цьому договору, та виконати від свого імені, в інтересах комітента та за рахунок останнього договір з покупцем на реалізацію на внутрішньому ринку надлишкового військового майна Збройних Сил України (майно) згідно із специфікацією майна (додаток № 1), яке передаються комітентом комісіонеру для реалізації покупцю на умовах поставки EXW військові частини А0297 (м. Київ), відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати "Інкотермс" у редакції 2000 року.

На виконання умов вказаних договорів комісії комітентом було передано, а комісіонером прийнято спецвироби - двигуни, що підтверджується актами прийому-передачі майна, а також актами про виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків за договором комісії № 225/4/157-08ВР від 24.12.2008.

Між ТОВ "Булет Лайн" (покупцем) та ТОВ "Компанія Суфрієр" (постачальником) 21.12.2015 укладено договір № 21/12/15, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати, а покупець - прийняти та оплатити продукцію, вказану у специфікаціях на умовах та в строки, передбачені договором. Продукція постачається для відновлення боєздатності бронетанкової техніки військових частин (підрозділів) Збройних Сил України, які виконують завдання в зоні проведення антитерористичної операції (АТО) на території Луганської та Донецької областей.

Так, відповідач-2 здійснив поставку відповідачу-1 двигунів В-46-6 у кількості 40 штук на суму 15 500 000 грн., що підтверджується видатковою накладною № РТГ00000021 від 28.12.2015. За отриманий товар відповідач-1 сплатив відповідачу-2 грошові кошти у загальному розмірі 15 500 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями.

В свою чергу, між Державним підприємством "Львівський бронетанковий завод" (покупцем) та ТОВ "Булет Лайн" (постачальником) 28.12.2015 укладено договір № 28/12/15, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати, а покупець - прийняти й оплатити продукцію, вказану у специфікаціях (продукція), які є невід`ємними частинами договору, на умовах та в строки, передбачені договором. Продукція постачається для відновлення боєздатності бронетанкової техніки військових частин (підрозділів) Збройних Сил України, які виконують завдання в зоні проведення антитерористичної операції (АТО) на території Луганської та Донецької областей.

У специфікації № 1 до цього договору сторони зазначили, що продукцією, яка постачається за вказаним договором, є двигуни В-46-6 у кількості 40 одиниць, загальною вартістю 26400000,00 грн; КП ліва 175.48.002сб-3 у кількості 2 одиниць, загальною вартістю 620000,00 грн та КП права 17548001сб-3 у кількості 2 одиниць, загальною вартістю 620000,00 грн.

Також між Міністерством оборони України (замовником) та Державним підприємством "Львівський бронетанковий завод" (постачальником) 28.12.2015 укладено договір № 342/316/42 про закупівлю за державні кошти, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити замовнику до бронетанкової техніки спеціального призначення танки та інші бойові самохідні броньовані транспортні засоби й частини до них (30.40.1) (запасні частини та комплектуючі до бронетанкового озброєння і техніки) (3 найменування) за номенклатурою, у кількості, в терміни та за цінами, які зазначені у специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору (додаток № 1), а замовник - прийняти і оплатити продукцію. Продукція постачається для відновлення боєздатності бронетанкової техніки військових частин (підрозділів) Збройних Сил України, які виконують завдання в зоні проведення антитерористичної операції (АТО) на території Луганської та Донецької областей.

У специфікації до договору сторони погодили, що продукцією, яка постачається за вказаним договором, є двигуни В-46-6 у кількості 40 одиниць, загальною вартістю 27200000,00 грн; КП ліва 175.48.002сб-3 у кількості 2 одиниць, загальною вартістю 680000,00 грн та КП права 175.48.001сб-3 у кількості 2 одиниць, загальною вартістю 680000,00 грн.

На думку позивача, укладений між ТОВ "Булет Лайн" та ТОВ "Компанія Суфрієр" договір № 21/12/15 від 21.12.2015 не відповідає вимогам ч.ч. 2, 3 ст. 203 та ст. 658 ЦК України, оскільки: ТОВ "Компанія Суфрієр" не набувало у власність двигуни В-46-6 у кількості 40 шт., а тому не могло їх відчужити за спірним договором; директор ТОВ "Компанія Суфрієр" ОСОБА_1 у кримінальному провадженні надала свідчення про те, що вона не укладала оспорюваного договору; реальний продаж двигунів здійснювався їх фактичним власником - ОСОБА_2

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: позивачем належним чином не обґрунтовано, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення спірного договору, не обґрунтовано наявності ознак корупційного діяння при укладенні договору, не обґрунтовано та не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між оспорюваним договором та виконанням НАБУ покладених на нього завдань та (або) обов`язків, визначених Законом України "Про Національне антикорупційне бюро України". Після укладення між відповідачами оспорюваного договору в подальшому майно (двигуни) було продано ДП "Львівський бронетанковий завод" та, в кінцевому результаті, перейшло до Міністерства оборони України за договором № 342/316/42 від 28.12.2015. При цьому наступне схвалення ТОВ "Компанія Суфрієр" оспорюваного правочину шляхом відвантаження товару відповідачу-1, прийняття грошових коштів за вказаний товар та проставлення печатки відповідача-2 на договорі, специфікації, видатковій накладній унеможливлюють визнання недійсним оспорюваного договору. До того ж в матеріалах справи відсутні належні та достовірні докази на підтвердження доводів (зокрема, відсутній правовстановлюючий документ, з якого вбачається, що товар належав іншій особі), що ТОВ "Компанія Суфрієр" не набувало у власність двигуни В-46-6 у кількості 40 шт.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи скаржника зводяться до того, що: відповідач-2 не був власником проданого за спірним договором товару; спірний договір не підписувався директором ТОВ "Компанія Суфрієр"; в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження схвалення уповноваженою особою ТОВ "Компанія Суфрієр" оспорюваного договору, відтак останній підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.09.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.10.2019 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 27.09.2019.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач-1 просить останню залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, посилаючись на правильність висновків суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників учасників справи, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

За положеннями ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання правочину недійсним.

При цьому, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (ст.ст. 215, 216 ЦК України).

Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", в редакції чинній до 05.06.2019, НАБУ та його працівникам для виконання покладених на них обов`язків надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Враховуючи призначення НАБУ як державного правоохоронного органу, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових, і до завдань якого належать протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеки, позов НАБУ повинен бути спрямований на захист інтересів держави і суспільства, у зв`язку з чим відповідне обґрунтування порушення інтересів держави і суспільства покладається саме на нього.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність.

Хоча ГПК України і не містить визначення вказаних понять, їх зміст розкривається у відповідних статтях Кодексу через встановлення певних прав та обов`язків, а також меж поведінки учасників справи та суду, який, відповідно до ч. 5 ст. 13 ГПК України, повинен зберігати об`єктивність та неупередженість.

Відповідно до ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В свою чергу, п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України покладає саме на позивача обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову.

Тобто, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і вирішити спір відповідно до норм матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню у конкретному випадку.

Так судами обох інстанцій встановлено, що позивачем належним чином не обґрунтовано, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення спірного договору, не обґрунтовано наявності ознак корупційного діяння (в розумінні Закону України "Про запобігання корупції") при його укладенні, не обґрунтовано та не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між оспорюваним договором та виконанням Національним антикорупційним бюро покладених на нього завдань та (або) обов`язків, визначених Законом України "Про Національне антикорупційне бюро України".

Після укладення між відповідачами оспорюваного договору в подальшому майно (двигуни), яке було його предметом, продано ДП "Львівський бронетанковий завод" за договором № 28/12/15 від 28.12.2015 та, в кінцевому результаті, Міністерству оборони України за договором № 342/316/42 від 28.12.2015.ї

Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Припис абзацу 1 ч. 3 ст. 92 ЦК України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов`язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абз. 2 ч. 3 ст. 92 ЦК України).

При цьому, відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17. Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постановах, зокрема, від 02.04.2019 у справі № 908/6214/14, від 12.06.2019 у справі № 922/2178/18, від 19.06.2019 у справі № 904/9795/16.

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідно до видаткової накладної № РТГ00000021 від 28.12.2015 на суму 15 500 000 грн. відповідач-2 поставив відповідачу-1 двигуни В-46-6 у кількості 40 штук. Вказана накладна містить підпис директора відповідача-2 - ОСОБА_1 , стосовно якої відсутні докази про те, що вказаний підпис вчинено іншою особою, та відбиток печатки ТОВ "Компанія Суфрієр".

Також судами визнано доведеною ту обставину, що за отриманий товар відповідач-1 сплатив відповідачу-2 грошові кошти у загальному розмірі 15 500 000 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, а саме: платіжним дорученням № 67 від 28.12.2015 на суму 3 500 000 грн., платіжним дорученням № 68 від 29.12.2019 на суму 7 000 000 грн., платіжним дорученням № 78 від 30.12.2015 на суму 3 000 000 грн. та платіжним дорученням № 82 від 05.01.2016 на суму 2 000 000 грн.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що наступне схвалення ТОВ "Компанія Суфрієр" оспорюваного правочину шляхом відвантаження товару відповідачу-1, прийняття грошових коштів за вказаний товар, складення специфікації, видаткової накладної унеможливлюють визнання недійсним договору № 21/12/15 від 21.12.2015 з вказаних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Судами обох інстанцій встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та достовірні докази на підтвердження доводів стосовно того, що відповідач-2 не був власником проданого за спірним договором товару (зокрема, відсутній правовстановлюючий документ, з якого вбачається, що товар належав іншій особі).

З договору комісії № 225/4/157-08ВР від 24.12.2008 та договору комісії № 270/4/157-09ВР від 28.10.2009, укладених між Міністерством оборони України та Корпорацією "Укрінмаш", не вбачається, що предметом договору є нові, або ті, які були у використанні двигуни.

Водночас, специфікаціями до вказаних договорів вказано детальний перелік обладнання із зазначенням їх номерів (В06АТ4803, К02АТ1877, В07АТ5564, Ю860500249 , Я10АТ9195, А08АТ2273, У09АТ4880, Ф12АТ1249, В12АТ9140, Ю880200047 , В12АТ9331, 0890Е128, Ю880300140 , С02АТ1204, Ц02АТ0924, В11АТ8418, К02АТ1936, У09АТ5022, С11АТ7341, В08АТ6205, Ц12АТ3634, 1189А063, К03АТ2496, Я11АТ8267, В03АТ2701, В02АТ1887, К03АТ2320, В04АТ3525, К07АТ4598, Я10АТ9156, 0890Е127, В11АТ8353, Ю871201039 , В05АТ3819, Я09АТ6983, Я08АТ3006, В10АТ7836, Г03АТ1841, Х12АТ8815, Х01АТ9435).

Разом з цим, договір № 21/12/15 від 21.12.2015 та наступні договори (№ 28/12/15 від 28.12.2015 та № 342/316/42 від 28.12.2015) такого детального переліку не містять, а містять лише інформацію про те, що продається майно - двигуни В-46-6 в кількості 40 одиниць.

За висновками судів, з наданих доказів не вбачається за можливе встановити, що саме конкретні двигуни (В06АТ4803, К02АТ1877, В07АТ5564, Ю860500249 , Я10АТ9195, А08АТ2273, У09АТ4880, Ф12АТ1249, В12АТ9140, Ю880200047 , В12АТ9331, 0890Е128, Ю880300140 , С02АТ1204, Ц02АТ0924, В11АТ8418, К02АТ1936, У09АТ5022, С11АТ7341, В08АТ6205, Ц12АТ3634, 1189А063, К03АТ2496, Я11АТ8267, В03АТ2701, В02АТ1887, К03АТ2320, В04АТ3525, К07АТ4598, Я10АТ9156, 0890Е127, В11АТ8353, Ю871201039 , В05АТ3819, Я09АТ6983, Я08АТ3006, В10АТ7836, Г03АТ1841, Х12АТ8815, Х01АТ9435), які були продані Міністерством оборони України на користь Корпорації "Укрінмаш" за договором комісії № 225/4/157-08ВР від 24.12.2008 та договором комісії № 270/4/157-09ВР від 28.10.2009, були предметом продажу за оспорюваним договором та наступними договорами - № 28/12/15 від 28.12.2015 та № 342/316/42 від 28.12.2015.

З огляду на імперативні приписи ст. 300 ГПК України Верховний Суд не вправі здійснювати переоцінку обставин, а його повноваження обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.

Враховуючи викладене та встановлені судами обох інстанцій обставини справи, а також приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів обох інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсним договору № 21/12/15 від 21.12.2015, та, як результат, про відмову у задоволенні позову, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного господарського суду - без змін.

Доводи скаржника викладеного не спростовують, та в більшій мірі зводяться до необхідності переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Національного антикорупційного бюро України залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2019 у справі № 910/8287/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Кушнір І.В.

Случ О.В.