Рішення

від 02.10.2019 по справі 420/3724/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/3724/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Сидорівського С.А.,

представника відповідача: Коротких О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Довкілля»» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.06.2019 року № 0027811404, № 0027811404, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Довкілля»» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.06.2019 року № 0027811404, № 0027811404.

Ухвалою від 27.06.2019 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження.

16.07.2019 року (вх. 25613/19) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

Ухвалою від 17.07.2019 року Одеським окружним адміністративним судом продовжено строк підготовчого провадження.

29.08.2019 року (вх. № 30814/19) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про приєднання до матеріалів справи копії висновків-звітів з проектних робіт і досліджень в електронному вигляді на електронному носії (флеш карти).

30.08.2019 року (вх. № 31089/19) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про перенесення розгляду справи.

11.09.2019 року (вх. № 32468/19) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про приєднання до матеріалів справи копії висновків-звітів з проектних робіт і досліджень в електронному вигляді на електронному носії (флеш карти).

16.09.2019 року (вх. № 32976/19) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про приєднання до матеріалів справи копії висновків-звітів з проектних робіт і досліджень в електронному вигляді засвідчені електронним цифровим підписом на електронному носії (флеш карти).

16.09.2019 року (вх. № 32998/19) представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про проведення судового засідання без участі представника.

Ухвалою від 16.09.2019 року Одеським окружним адміністративним судом закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами документальної планової виїзної перевірки складено акт, висновки якого базуються на припущеннях і не враховують докази та відомості щодо господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Довкілля»» у періоді, який перевірявся, та, відповідно, донарахування податкових зобов`язань та покладення на позивача відповідальності у вигляді штрафних санкцій є безпідставним та таким, що суперечить чинному законодавству. Так, позивач вказав, що має в наявності всі первинні документи, що відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтверджують здійснення господарських операцій з його контрагентами, що свідчить про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, необґрунтованість та протиправність винесення відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, в яких в обґрунтування правової позиції зазначено, що при складанні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень контролюючий орган діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, та вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, зокрема, посилаючись на акт проведеної перевірки, та вказує, що первинні документи під час здійснення перевірки надані не у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Довкілля»» Одеському окружному адміністративному суду.

Як вбачається з акту перевірки, Головним управлінням ДФС в Одеській області на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 77.1 ст. 77 ПК України, плана-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків за 2019 рік, на підставі наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 08.04.2019 року № 2607, проведена планова виїзна документальна перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю НВП Довкілля з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016р. по 31.12.2018р., з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016р. по 31.12.2018р., відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки.

За наслідками перевірки складено акт № 000293/15-32-14-04/33976570 від 23.05.2019р. (т.1 а.с. 25-47), відповідно до висновків якого встановлено порушення, зокрема:

пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 ПК України, ст. 9 Закону України № 996-XIV, П(С)БО 16 Витрати в наслідок чого: заниження податку на прибуток у сумі 1401219 грн., у тому числі по періодам: 2016р. в сумі 515881 грн., 2017р. в сумі 652344 грн., 2018р. в сумі 232995 грн.;

п. 198.3 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість до сплати у сумі 1668467грн., в тому числі: січень 2016р. - 43773 грн., лютий 2016р. - 51592 грн., березень 2016р. - 49813 грн., квітень 2016р. - 59028 грн., травень 2016р. - 66276 грн., червень 2016р. - 44330 грн., липень 2016р. - 4103 грн., серпень 2016р. - 39135 грн., вересень 2016р. - 104129 грн., жовтень 2016р. - 34643 грн., листопад 2016р. - 72353 грн., грудень 2016р - 82338 грн., січень 2017р. - 72500 грн., лютий 2017р. - 58971 грн., березень 2017р. - 178935 грн., квітень 2017р. - 108355 грн., травень 2017р. - 31733 грн., червень 2017р. - 42182 грн., липень 2017р. - 35567 грн., серпень 2017р. - 51927 грн., вересень 2017р. - 44882 грн., жовтень 2017р. - 13797 грн., листопад 2017р. - 12560 грн., грудень 2017р. - 31505 грн., січень 2018р. - 18080 грн., лютий 2018р. - 68511 грн., березень 2018р. - 65103 грн., квітень 2018р. - 60236 грн., травень 2018р. - 15996 грн., червень 2018р. - 694 грн., липень 2018р. - 17132 грн., серпень 2018р. - 15273 грн., вересень 2018р. - 12497 грн., жовтень 2018р. - 36180 грн., листопад 2018р. - 14337 грн., грудень 2018р. - 10001 грн.

За результатами перевірки Головним управління ДФС в Одеській області прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме:

від 12.06.2019 року № 0027811404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 1401220 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 350305 грн.;

від 12.06.2019 року № 0027811404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1464261 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 366065 грн. т.1 а.с. 48-49).

Позивач, не погоджуючись з зазначеними рішеннями контролюючого органу, звернувся з позовом до суду, в якому просить їх скасувати.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пп. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 ПК України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно п. 75.1 ст. 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п.2 ст.3 вказаного Закону бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704 (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Зокрема, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України№88 від 24.05.1995р., первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об`єктивний предметний зв`язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

У постанові від 8 вересня 2009 року (додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010 р. № 568/11/13-10) Верховний Суд України зазначив, що надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину. При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов`язання).

Однак, податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у операціях, що досліджуються; визначити об`єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв`язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

Перевіряючи правомірність прийняття контролючим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд виходить з наступного.

Згідно п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Пунктом 44.3 ст. 44 ПК України передбачено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 16.07.1999р. визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, відповідач ставить під сумнів господарські взаємовідносини ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Довкілля»» з ТОВ Боріскол (код ЄДРПОУ 23216458), ТОВ Промтехсервіс (код ЄДРПОУ 32431283), ТОВ Квант Стар (код ЄДРПОУ 39921360), ТОВ Капор (код ЄДРПОУ 40157122).

Дослідивши господарські взаємовідносини позивача, суд встановив наступне.

Між ТОВ НВП Довікілля (Замовник) та ТОВ Боріскол (Виконавець) укладено низку договорів (до кожного виду робіт укладався окремий Договір), а саме: від 12.11.2018р. № 353/18, від 29.05.2018р. № 128/18, від 05.03.2018р. № 65/18, від 28.08.2018р. № 195/18, від 10.01.2018р. № 18/18, від 28.08.2018р. № 196/18, від 13.09.2018р. № 218/18, від 17.08.2018р. № 175/18, від 27.02.2018р. № 58/18, від 28.04.2018р. № 100/18, від 20.07.2018р. № 158/18, від 14.05.2018р. № 115/18, від 10.04.2018р. № 82/18, від 28.04.2018р. № 99/18, від 16.02.2018р. № 47/18, від 26.03.2018р. № 70/18, від 22.01.2018р. № 23/18, від 04.04.2018р. № 78/18, від 19.01.2018р. № 25/18, від 13.11.2017р. № 452/17, від 11.01.2018р. № 20/18, від 10.11.2017р. № 448/17, від 16.02.2018р. № 46/18, від 01.03.2018р. № 62/18, від 26.02.2018р. № 56/18, від 26.02.2018р. № 57/18, від 22.01.2018р. № 24/18, від 05.01.2018р. № 8/18, від 20.02.2018р. № 50/18, від 09.10.2017р. № 356/17, від 01.12.2017р. № 506/17, від 07.02.2018р. № 35/18, від 09.10.2017р. № 355/17, від 23.03.2018р. № 67/18, від 16.02.2018р. № 45/18, від 22.01.2018р. № 30/18, від 08.02.2018р. № 38/18, від 17.01.2018р. № 27/18, від 18.01.2018р. № 29/18, від 21.02.2018р. № 49/18, від 01.02.2018р. № 32/18, від 13.11.2017р. № 451/17, від 11.01.2018р. № 19/18, від 09.11.2017р. № 442/17, від 01.12.2017р. № 501/17, від 16.02.2018р. № 44/18, від 01.12.2017р. № 505/17, від 13.11.2017р. № 455/17, від 17.01.2018р. № 28/18, від 08.11.2017р. № 439/17, від 29.08.2017р. № 237/17, від 29.08.2017р. № 238/17, від 13.11.2017р. № 450/17, від 09.11.2017р. № 441/17, від 13.12.2017р. № 544/17, від 29.06.2017р. № 180/17, від 17.10.2017р. № 369/17, від 12.09.2017р. № 272/17, від 30.10.2017р. № 381/17, від 12.09.2017р. № 270/17, від 24.10.2017р. № 374/17, від 17.10.2017р. № 368/17, від 05.10.2017р. № 352/17, від 29.09.2017р. № 333/17, від 12.09.2017р. № 269/17, від 21.08.2017р. № 230/17, від 23.06.2017р. № 177/17, від 30.08.2017р. № 241/17, від 07.07.2017р. № 193/17, від 240/17 № 30.08.2017р., від 03.07.2017р. № 182/17, від 10.07.2019р. від 199/17, від 08.06.2017р. № 163/17, від 15.08.2017р. № 220/17, від 19.05.2017р. № 145/17, від 11.05.2017р. № 136/17, від 27.04.2017р. № 122/17, від 20.03.2017р. № 87/17, від 02.03.2017р. № 79/17, від 27.04.2017р. № 121/17, від 20.03.2017р. № 88/17, від 11.05.2017р. № 137/17, від 23.06.2017р. № 176/17, від 02.03.2017р. № 80/17, від 08.06.2017р. № 162/17, від 28.04.2017р. № 127/17, від 11.05.2017р. № 135/17, від 04.05.2017р. № 130/17, від 08.06.2017р. № 161/17, від 20.03.2017р. № 86/17, від 27.04.2017р. № 123/17, від 23.06.2017р. № 175/17, від 14.03.2017р. № 84/17, від 01.03.2017р. № 74/17, від 26.05.2017р. № 152/17, від 15.05.2017р. № 140/17, від 28.04.2017р. № 125/17, від 27.04.2017р. № 124/17, від 05.04.2017р. № 99/17, від 15.05.2017р. № 141/17, від 05.04.2017р. № 100/17, від 28.04.2017р. № 126/17, від 28.03.2017р. № 92/17, від 23.02.2017р. № 65/17, від 19.12.2016р. № 431Д, від 10.04.2017р. № 110/17, від 19.01.2017р. № 38/17, від 06.02.2017р. № 56/17, від 28.12.2016р. № 458Д, від 16.01.2017р. № 37/17, від 14.03.2017р. № 83/17, від 08.12.2016р. № 415Д, від 06.02.2017р. № 59/17, від 06.02.2017р. № 60/17, від 05.04.2017р. № 98/17, від 08.02.2017р. № 63/17, від 27.01.2017р. № 48/17, від 22.12.2016р. № 442Д, від 10.01.2017р. № 29/17, від 03.10.2016р. № 331Д, від 31.01.2017р. № 52/17, від 06.04.2017р. № 105/17, від 24.01.2017р. № 45/17, від 19.04.2017р. № 120/17, від 08.12.2016р. № 414Д, від 06.02.2017р. № 57/17, від 23.12.2016р. № 447Д, від 23.12.2016р. № 446Д, від 23.12.2016р. № 445Д, від 08.12.2016р. № 410Д, від 10.01.2017р. № 28/17, від 28.12.2016р. № 456Д, від 08.12.2016р. № 411Д, від 26.12.2016р. № 361Д, від 20.01.2017р. № 41/17, від 08.12.2016р. № 412Д, від 23.12.2016р. № 444Д, від 08.12.2016р. № 413Д, від 29.12.2016р. № 460Д, від 16.01.2017р. № 36/17, від 12.08.2016р. № 242Д, від 06.12.2016р. № 395Д, від 19.09.2016р. № 301Д, від 01.03.2017р. № 72/17, від 06.02.2017р. № 58/17, від 28.12.2016р. № 457Д, від 01.03.2017р. № 73/17, від 12.12.2016р. № 416Д, від 24.01.2017р. № 44/17, від 20.02.2017р. № 61/17, від 20.02.2017р. № 62/17, від 02.03.2017р. № 78/17, від 24.03.2017р. № 89/17, від 06.12.2016р. № 396Д, від 19.12.2016р. № 440Д, від 11.07.2016р. № 218Д, від 15.12.2016р. № 418Д, від 19.12.2016р. № 436Д, від 31.01.2017р. № 50/17, від 20.01.2017р. № 40/17, від 07.10.2016р. № 332Д, від 27.01.2017р. № 47/17, від 27.10.2016р. № 362Д, від 08.12.2016р. № 409Д, від 31.01.2017р. № 51/17, від 18.10.2016р. № 345Д, від 11.08.2016р. № 240Д, від 27.12.2016р. № 450Д, від 19.01.2017р. № 36/17, від 19.12.2016р. № 435Д, від 16.12.2016р.№ 420Д, від 22.09.2016р. № 317Д, від 08.11.2016р. № 370Д, від 23.01.2017р. № 41/17, від 27.09.2016р. № 323Д, від 30.09.2016р. № 334Д, від 28.11.2016р. № 385Д, від 30.09.2016р. № 335Д, від 25.05.2016р. № 160Д, від 01.12.2016р. № 390Д, від 10.10.2016р. № 337Д, від 26.10.2016р. № 359Д, від 07.09.2016р. № 287Д, від 07.09.2016р. № 288Д, від 30.09.2016р. № 336Д, від 10.10.2016р. № 338Д, від 12.09.2016р. № 305Д, від 19.09.2016р. № 308Д, від 18.10.2016р. № 340Д, від 17.10.2016р. № 339Д, від 19.10.2016р. № 344Д, від 19.09.2016р. № 309Д, від 18.10.2016р. № 341Д, від 18.10.2016р. № 342Д, від 18.10.2016р. № 343Д, від 30.09.2016р. № 333Д, від 27.10.2016р. № 360Д, від 31.08.2016р. № 250Д, від 20.09.2016р. № 310Д, від 15.09.2016р. № 295Д, від 15.09.2016р. № 296Д, від 30.09.2016р. № 330Д, від 08.09.2016р. № 290Д, від 28.09.2016р. № 325Д, від 20.09.2016р. № 311Д, від 26.09.2016р. № 318Д, від 26.09.2016р. № 320Д, від 18.08.2016р. № 243Д, від 20.07.2016р. № 220Д, від 11.07.2016р. № 217Д, від 20.07.2016р. № 219Д, від 21.03.2016р. № 106Д, від 28.03.2016р. №123Д, від 12.08.2016р. № 241Д, від 09.09.2016р. № 291Д, від 28.03.2016р. № 124Д, від 27.09.2016р. № 321Д, від 27.09.2016р. № 322Д, від 18.03.2016р. № 97Д, від 01.07.2016р. № 216Д, від 21.03.2016р. № 105Д, від 21.03.2016р. № 104Д, від 01.08.2016р. № 239Д, від 23.08.2016р. № 245Д, від 19.03.2016р. № 101Д, від 17.05.2016р. № 152Д, від 13.01.2016р. № 11, від 20.02.2016р. № 45, від 01.02.2016р. № 27, від 14.01.2016р. № 13, від 02.12.2015р. № 141, від 04.01.2016р. № 10, від 26.01.2016р. № 16, від 04.01.2016р. № 12, від 01.12.2015р. № 139, від 23.12.2015р. № 150, від 24.12.2015р. № 160, від 01.02.2016р. № 26, від 08.02.2016р. № 31, від 10.12.2015р. № 135, від 25.12.2015р. № 147, від 23.12.2015р. № 145, від 31.12.2015р. № 151, від 16.11.2015р. № 121, від 01.12.2015р. № 134, від 30.11.2015р. № 128, від 02.12.2015р. № 140, за умовами яких, Замовник доручає, а Виконавець переймає на себе зобов`язання виконати в установлений Договором термін. Здача-прийняття роботи або етапу роботи оформляється актами здачі-прийняття роботи (п. 3.1. Договорів) (т.1 а.с. 54, 57, 60, 63, 66, 69, 72, 75, 78, 81, 84, 87, 90, 93, 96, 99, 102, 104, 107, 110, 113, 116, 119, 122, 125, 128, 131, 134, 137, 140, 143, 146, 149, 152, 155, 158, 161, 164, 167, 170, 173, 176, 179, 182, 185, 188, 191, 194, 197, 200, 203, 206, 209, 212, 215, 218, 221, 224, 227, 230, 233, т.2 а.с. 1, 4, 7, 10, 13, 16, 19, 22, 25, 28, 31, 34, 37, 40, 43, 46, 49, 52, 55, 58, 61, 64, 67, 70, 73, 76, 79, 82, 85, 88, 91, 94, 97, 100, 103, 106, 109, 112, 115, 118, 121, 124, 127, 130-132, 136, 139, 142, 145-146, 149-150, 153-154, 157-158, 161-162, 165-166, 169-170, 173-174, 177-178, 181-182, 185-186, 189-190, 193-194, 197-198, 201-202, 205-206, 209-210, 213-214, 217-218, 221-222, 225-226, 229-230, 233-234, 237-238, т.3 а.с. 1-2, 5-6, 9-10, 13-14, 17-18, 21-22, 25-26, 29-30, 33-34, 37-38, 41-44, 48-49, 52-53, 56-57, 60-61, 64-65, 68-69, 72-73, 76-77, 80, 83, 86, 89-90, 93-95, 99-101, 105-106, 109-110, 113-114, 117-118, 121-122, 125-126, 129-130, 133-134, 137-138, 141-142, 145-146, 149-150, 153-154, 157-158, 161-162, 165-166, 169-170, 173-174, 177-178, 181-182, 185-186, 189-190, 193-194, 197-198, 201-202, 205-206, 209-210, 213-214, 217-218, 221-222, 225-226, 229-230, 233-234, 237-238, 241-242, 245-246, т.3 а.с. 2-3, 6-7, 10-11, 14-15, 18-19, 22-23, 26-27, 30-31, 34-35, 38-39, 42-43, 46-47, 50-51, 54-55, 70-71, 74-75, 78-79, 82-83, 86-87, 90-91, 94-95, 98-99, 102-103, 106-107, 110-111, 114-115, 118-119, 122-123, 126-127, 130-131, 134-135, 138-139, 142-143, т.5 а.с. 12-14, 17-19, 22-24, 27-29, 58-60, 63-65, 67-69, 73-75, 78-80, 83-85, 88-90, 93-95, 98-101, 104-106, 109-111, 114-116, 119-121, 124-126, 129-131, 134-136, 139-141).

На підтвердження факту виконання умов зазначених договорів, позивачем були надані до суду: рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т.1 а.с. 55-56, 58-59, 61-62, 64-65, 67-68, 70-71, 73-74, 76-77, 79-80, 82-83, 85-86, 88-89, 91-92, 94-95, 97-98, 100-101, 102а-103, 105-106, 108-109, 111-112, 114-115, 117-118, 120-121, 123-124, 126-127, 129-130, 132-133, 135-136, 138-139, 141-142, 144-145, 147-148, 150-151, 153-154, 156-157, 159-160, 162-163, 165-166, 168-169, 171-172, 174-175, 177-178, 180-181, 183-184, 186-187, 189-190, 192-193, 195-196, 198-199, 201-202, 204-205, 207-208, 210-211, 213-214, 216-217, 219-220, 222-223, 225-226, 228-229, 231-232, 234-235, т.2 а.с. 2-3, 5-6, 8-9, 11-12, 14-15, 17-18, 20-21, 23-24, 26-27, 29-30, 32-33, 35-36, 38-39, 41-42, 44-45, 47-48, 50-51, 53-54, 56-57, 59-60, 62-63, 65-66, 68-69, 71-72, 74-75, 77-78, 80-81, 83-84, 86-87, 89-90, 92-93, 95-96, 98-99, 101-102, 104-105, 107-108, 110-111, 113-114, 116-117, 119-120, 122-123, 125-126, 128-129, 133-135, 137-138, 140-141, 143-144, 147-148, 151-152, 155-156, 159-160, 163-164, 167-168, 171-172, 175-176, 179-180, 183-184, 187-188, 191-192, 195-196, 199-200, 203-204, 207-208, 211-212, 215-216, 219-220, 223-224, 227-228, 231-232, 235-236, 239-240, т.3 а.с. 3-4, 7-8, 11-12, 15-16, 19-20, 23-24, 27-28, 31-32, 35-36, 39-40, 45-47, 50-51, 54-55, 58-59, 62-63, 66-67, 70-71, 74-75, 78-79, 81-82, 84-85, 87-88, 91-92, 96-98, 102-104, 107-108, 111-112, 115-116, 119-120, 123-124, 127-128, 131-132, 135-136, 139-140, 143-144, 147-148, 151-152, 155-156, 159-160, 163-164, 167-168, 171-172, 175-176, 179-180, 183-184, 187-188, 191-192, 195-196, 199-200, 203-204, 207-208, 211-212, 215-216, 219-220, 223-224, 227-228, 231-232, 235-236, 239-240, 243-244, 247, т.4 а.с. 1, 4-5, 8-9, 12-13, 16-17, 20-21, 24-25, 28-29, 32-33, 36-37, 40-41, 44-45, 48-49, 52-53, 56-57, 72-73, 76-77, 80-81, 84-85, 88-89, 92-93, 96-97, 100-101, 104-105, 108-109, 112-113, 116-117, 120-121, 124-125, 128-129, 132-133, 136-137, 140-141, 144-145, т.5 а.с. 15-16, 20-21, 25-26, 30-31, 61-62, 66-66а, 70-72, 76-77, 81-82, 86-87, 91-92, 96-97, 102-103, 107-108, 112-113, 117-118, 122-123, 127-128, 132-133, 137-138, 142-143).

Між ТОВ НВП Довікілля (Замовник) та ТОВ Промтехсервіс (Виконавець) укладено низку договорів (до кожного виду робіт укладався окремий Договір), а саме: від 12.05.2016р. № 241, від 08.06.2016р. № 248, від 28.03.2016р. № 219, від 21.03.2016р. № 212, від 01.03.2016р. № 131, за умовами яких, Замовник доручає, а Виконавець переймає на себе зобов`язання виконати в установлений Договором термін. Здача-прийняття роботи або етапу роботи оформляється актами здачі-прийняття роботи, рахунки-фактури (п. 3.1. Договорів) (т.4 а.с. 58-59, 62-63, 66-67, 162-163, 166-167).

На підтвердження факту виконання умов зазначених договорів, позивачем були надані до суду: протоколи угоди про договірну ціну, акти здачі-приймання виконаних послуг (т.4 а.с. 60-61, 64-65, 68-69, 164-165, 168).

Між ТОВ НВП Довікілля (Замовник) та ТОВ Кван Старт (Виконавець) укладено низку договорів (до кожного виду робіт укладався окремий Договір), а саме: від 29.04.2016р. № 18/4, від 19.05.2016р. № 14/5, від 20.05.2016р. № 16/5, від 02.06.2016р. № 3/6, від 21.03.2016р. № 13/3, від 28.04.2016р. № 18/4, від 30.03.2016р. № 22/3, від 11.05.2016р. № 19/5, від 30.03.2016р. № 25/3, від 05.05.2016р. № 10/5, від 05.04.2016р. № 39/4, від 05.05.2016р. № 5/5, від 05.05.2016р. № 6/5, від 24.05.2016р. № 20/5, від 25.01.2016р. № 10/01, від 01.02.2016р. № 6/02, від 10.02.2016р. № 8/02, за умовами яких, Замовник доручає, а Виконавець переймає на себе зобов`язання виконати в установлений Договором термін. Здача-прийняття роботи або етапу роботи оформляється актами здачі-прийняття роботи, рахунки-фактури (п. 3.1. Договорів) (т.4 а.с. 146-147, 150-151, 154-155, 158-159, 169-170, 173-174, 177-178, 181-182, 185-186, 189-190, 193-194, 197-198, 201-202, 205-206, 241-242, т.5 а.с. 1, 2-3, 8-9).

На підтвердження факту виконання умов зазначених договорів, позивачем були надані до суду: протоколи угоди про договірну ціну, акти приймання виконаних робіт (наданих послуг) (т.4 а.с. 148- 149, 152-153, 156-157, 160-161, 171-172, 175-176, 179-180, 183-184, 187-188, 191-192, 195-196, 199-200, 203-204, 207-208, т.5 а.с. 4-7, 10-11)

Між ТОВ НВП Довікілля (Замовник) та ТОВ Капор (Виконавець) укладено низку договорів (до кожного виду робіт укладався окремий Договір), а саме: від 05.01.2016р. №2, від 24.02.2016р. № 30, від 05.01.2016р. № 6, від 18.01.2016р. № 10, від 05.01.2016р. № 3, від 24.02.2016р. № 29, від 25.01.2016р. № 12, від 25.01.2016р. № 13, від 18.01.2016р. № 8, від 18.01.2016р. № 9, від 10.02.2016р. № 21, від 25.01.2016р. № 11, від 25.02.2016р. № 32, від 08.02.2016р. № 28, за умовами яких, Замовник доручає, а Виконавець переймає на себе зобов`язання виконати в установлений Договором термін. Здача-прийняття роботи або етапу роботи оформляється актами здачі-прийняття роботи, рахунки-фактури (п. 3.1. Договорів) (т.4 а.с. 209-210, 213-214, 217-218, 221-222, 225-226, 229-230, 233-234, 237-238, т.5 а.с. 32-33, 36-37, 40-41, 44-45, 48-49, 52-53.

На підтвердження факту виконання умов зазначених договорів, позивачем були надані до суду: рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т.4 а.с. 211-212, 215-216, 219-220, 223-224, 227-228, 231-232, 235-236, 239-240, т.5 а.с. 34-35, 38-39, 42-43, 46-47, 50-51, 54-57).

Крім того, на виконання умов зазначених договорів позивачем були надані копії висновків-звітів з проведених робіт і досліджень в паперовому та електронному вигляді (т.5. а.с. 144-246, т.6 а.с. 1-224, т.7 а.с. 36), електронний носій (флеш-карта).

Як вбачається з акту перевірки, під час перевірки була використана податкова інформація, яка зібрана згідно ст. ст. 72, 73 ПК України, щодо зазначених господарських взаємовідносин, яка, на думу відповідача, свідчить про відсутність підтвердження здійснення господарських операцій.

Суд не погоджується з даними висновками з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальних характер, тому Позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, оскільки вони перебувають поза межами його впливу.

З огляду на викладене, поняття «добросовісний платник» , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням контрагентами контрагента правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами його контрагента податкових зобов`язань.

Вказана правова позиція викладена в ухвалі ВАС України від 26.09.2012 року у справі № К/9991/5398/12 та інших.

Під час дослідження обсягу податкових прав і обов`язків платника за господарською операцією суд не обмежується перевіркою формальної відповідності поданих платником податків документів вимогам податкового законодавства, а оцінює всі докази в сукупності та взаємозв`язку для встановлення дійсного економічного змісту господарської операції. Аналогічна позиція, викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.06.2015 р. в справі № К/800/17762/13.

Водночас, суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об`єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів щодо наявності обвинувального вироку суду, рішень суду про стягнення одержаного за нікчемними правочинами, наявності рішень суду про визнання недійсними правочинів позивача з контрагентами.

При цьому, позивачем надано докази виконання вказаних робіт на електронному носії (флеш-карті), зокрема звіти з проведених робіт і досліджень, що підтверджує реальність виконання вказаних договорів.

Під час розгляду справи представник відповідача послався на відсутність виробничих приміщень у контрагентів позивача та відсутність трудових ресурсів. Однак, суд критично ставиться до такого аргументу відповідача, оскільки для виконання умов договорів, зокрема складання звітів та проведення досліджень, на думку суду, відсутня необхідність обладнання спеціального приміщення. Окрім того, представник відповідача не зазначив, чим передбачено норматив кількості працівників для здійснення відповідних досліджень.

Серед іншого суд зазначає, що відповідачем не було здійснено зустрічних звірок діяльності контрагентів позивача, а лише прийнято до уваги інформацію, наявну в базі даних ІС Автоматизоване співставлення податкового кредиту та податкових зобов`язань у розрізі контрагентів на рівні ДФС України , АІС Податковий Блок та Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суд зазначає, що бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК та Порядком взаємодії, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації, у п`ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку.

Частиною 1 ст. 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р., (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Дану справу суд вирішує як справу майнового характеру, на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. у справі «Щокін проти України» , зі змісту якого вбачається, що збільшення податковим органом зобов`язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

У зв`язку з викладеним, протиправне винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень становить втручання у мирне володіння майном суб`єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Розглядаючи справу «Інтерспав» проти України про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини висловив свою думку, яка полягає в наступному: «коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань» .

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» , у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовуються судами як джерело права.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України, ст. 6 КАС України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд також вважає за необхідносте дотримуватися позиції, вказаній у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом» . Так, наведені податковим органом аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами.

Вищий адміністративний суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагентів для одержання незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини.

На думку колегії суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України (постанова від 27 березня 2012 року № 21-737во10), надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Відповідні положення про податкові штрафи передбачають певні засоби захисту, які ґрунтуються на суб`єктивних ознаках, що вимагає від суду враховувати нюанси і не бути занадто рестриктивним в оцінці кожної конкретної справи щодо наявності в ній підстав для скасування податкового штрафу чи звільнення від його сплати.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Вказана правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 10 вересня 2018 року справа №826/8016/13-а, адміністративне провадження №К/9901/4058/18, від 10 вересня 2018 року справа №826/25442/15, адміністративне провадження №К/9901/24925/18, від 11 вересня 2018 року у справі №810/2677/17, адміністративне провадження №К/9901/47242/18 та ін.

За таких обставин, позивач не може нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства його контрагентами, за умови необізнаності позивача щодо таких порушень.

Відповідачем не надано доказів того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Довкілля»» порушує вимоги податкового законодавства. Проте, з огляду на викладені позиції вищих судових інстанцій та положення норм права, факти порушень контрагентами позивача податкового законодавства не приймаються судом як доказ того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагента у системі оподаткування і тому повинен бути позбавленим права на податковий кредит з податку на додану вартість, відповідно до отриманої податкової накладної після отримання робіт/послуг.

Суд акцентує увагу на тому, що згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23.07.2002 р. у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов`язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В свою чергу, наявні у позивача первинні документи щодо оспорюваних господарських операцій позивача з контрагентами відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , ст.ст. 44, 201 ПК України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Натомість, відповідачем не надано до суду акту, складеного у довільній формі (як того вимагає Порядок оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 727 від 20.08.2015р.), що засвідчував би такі факти ненадання (відмови від надання) або надання не в повному обсязі документів (їх копій), пояснень, довідок та інформації Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Довкілля»» .

Як встановлено судом та протилежного не доведено відповідачем, надані ТОВ «Гідроенергомонтаж» документи, складені за результатами проведених операцій з вищезазначеними контрагентами, містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних господарських операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт поставки товарів. Видані контрагентами позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Суд зазначає, що жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба. Таким чином, сама по собі несплата податку виконавця (у тому числі і ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит замовника.

Так, включена позивачем до складу податкового кредиту оспорювана сума податкового кредиту на відповідну дату була підтверджена наявними в матеріалах справи податковими накладними, які оформлені та зареєстровані з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України.

Відповідачем не спростовано, що на момент складення податкових накладних за періоди, що перевірялись, вищевказані контрагенти позивача були зареєстровані як платники ПДВ та відповідно мали право на складання податкових накладних.

Згідно з п.п.2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Таким чином, іншим визначеним законодавством обов`язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства.

Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування.

Слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Беручи до уваги встановлені фактичні обставини, суд дійшов висновку, що позивачем виконано зобов`язання за договорами, укладеними з вищезазначеним контрагентом, про що свідчать належним чином оформлені первинні документи, які містять всі необхідні реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підписані уповноваженими особами, підписи завірені відповідними печатками підприємств, тобто відповідають вимогам п. 201.1 та п.201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, що свідчить про реальність господарських операцій по виконанню зазначеного договору.

Актом перевірки позивача підтверджується надання останнім відповідачу первинної документації щодо господарських операцій з вищевказаними суб`єктами господарювання. При цьому протилежного не доведено відповідачем, невідповідність зазначеної документації нормам Податкового кодексу України відповідачем не встановлено.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки контролюючого органу обґрунтовуються податковою інформацією.

При цьому, суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 24.04.2018 р. у справі №806/4408/13-а (адміністративне провадження №К/9901/3796/18), в якій зазначено, що можливе порушення контрагентом податкової дисципліни не може свідчити про відсутність у позивача права, за результатами господарської діяльності з таким контрагентом, на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, з огляду на відсутність дослідження та аналізу господарських операцій за результатами здійснення яких сформовано позивачем витрати та податковий кредит.

У постанові Верховного Суду від 20.03.2018 р. у справі №804/939/16 (адміністративне провадження №К/9901/376/17) зроблено висновок, що податкова інформація, наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Твердження контролюючого органу про відсутність у контрагента позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем. В межах перевірки позивача відповідачем не досліджено можливість залучення контрагентом позивача матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів шляхом укладення цивільно-правових угод або іншій не забороненій законом формі у період поставок товарів (надання послуг, робіт). При цьому, умовами договорів таке залучення матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів не заперечується.

Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі 804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Таких висновків дійшов Верховний Суд і в постанові від 30.01.2018 р. по справі № 2а/1770/3360/12, від 19 червня 2018 року у справі №826/7704/16 (адміністративне провадження № К/9901/38191/18).

Висновки контролюючого органу щодо порушення позивачем п.п. 134.1.1 п.134.1 ст. 134, п. 198.3 ст. 198 ПК України за наслідками господарських відносин з його контрагентами відповідач не довів, належними та допустимими доказами не підтвердив. Водночас, позивачем доведено факт здійснення господарських операцій з вищевказаними контрагентами, підтверджено первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи та яким надано оцінку судом.

Згідно з п.п.2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Таким чином, іншим визначеним законодавством обов`язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства.

Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування.

Слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Враховуючи встановлені обставини в їх сукупності, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що висновки контролюючого органу, на підставі яких прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, базуються на припущеннях, а контролюючий орган без належного самостійного дослідження господарських операцій, дійшов хибного висновку про порушення позивачем чинного законодавства України.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДФС в Одеській області судовий збір у розмірі 19210,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Довкілля»» (місцезнаходження: вул. Марсельська, б. 2, корпус Б, м. Одеса, 65069; код ЄДРПОУ 33976570) до Головного управління ДФС в Одеській області (місцезнаходження: вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044; код ЄДРПОУ 39398646) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.06.2019 року № 0027811404, № 0027811404 - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управлінням ДФС в Одеській області від 12.06.2019 року № 0027811404, № 0027811404.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Довкілля»» (код ЄДРПОУ 33976570) судові витрати у розмірі 19210,00 грн. (дев`ятнадцять тисяч двісті десять грн. 00 коп.).

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 02.10.2019р.

Суддя О.М. Тарасишина

.