Рішення

від 26.09.2019 по справі 520/11611/18

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 520/11611/18

Провадження № 2/520/963/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2019 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Кириковій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні майном та вселення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 04 вересня 2018 року звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні майном та вселення, в якій позивач просить суд зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні об`єктом спільної сумісної власності подружжя - об`єктом незавершеного будівництва - житловим будинком, площею 467 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також вселити ОСОБА_1 у вказаний житловий будинок.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що він з ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 29 червня 1984 року, який був розірваний рішенням Київського районного суду міста Одеси від 15 вересня 2017 року, яким встановлено, що сторони припинили шлюбні відносини у 2015 році.

Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, ними було побудовано житловий будинок - об`єкт спільної сумісної власності подружжя - об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок, площею 467 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Як стверджує позивач, вказаний житловий будинок не було введено в експлуатацію, хоча будівництво і оздоблювальні роботи були повністю завершені, і будинок експлуатується за своїм функціональним призначенням, в якому мешкав він та ОСОБА_2

15 серпня 2018 року його колишня дружина самовільно змінила замки у вищевказаному будинку та перестала впускати його до нього, чим позбавила права на житло, у зв`язку з чим він - ОСОБА_1 звертався до поліції, за результати розгляду чого було складено протокол про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

На підставі викладеного, позивач стверджує, що діє презумпція спільності майна подружжя, яке було придбано під час знаходження у шлюбі, а відтак об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок, площею 467 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є їх: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільною сумісною власністю, поки не доведено іншого, що відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17.

У зв`язку з чим, оскільки відповідачка створює йому перешкоди у користуванні належним у тому числі йому майном, ОСОБА_1 був вимушений звернутись до суду з відповідним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 14 вересня 2018 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження, призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 26 жовтня 2018 року підготовче провадження по вказаній справі закрито, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

06 березня 2019 року у підготовчому судовому засіданні представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, однак судом було ухвалено, без видалення до нарадчої кімнати, повернути зазначений відзив представнику ОСОБА_6. без розгляду, у зв`язку з пропуском строку подання відзиву на позовну заяву, без зазначення поважності причин пропуску такого строку, який був визначений ухвалою суду від 14.09.2018 року терміном в п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали суду, з урахуванням того, що представник відповідачки був ознайомлений з матеріалами справи 16 січня 2019 року, а отже строк на подання відзиву закінчився 01 лютого 2019 року.

Тієї ж дати в судовому засіданні судом було встановлено про існування в провадженні Київського районного суду міста Одеси цивільної справи №520/10995/17 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, у зв`язку з чим було поставлено на розв`язання сторін по справі питання про зупинення провадження в цій справі до набрання законної сили рішення суду по вказаній справі.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 06 березня 2019 року зупинено провадження по цивільній справі № 520/11611/18 до набранням законної сили судовим рішенням за наслідком розгляду цивільної справи № 520/10995/17 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 червня 2019 року ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 06 березня 2019 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду справи по суті.

25 червня 2019 року цивільна справа №520/11611/18 надійшла до Київського районного суду міста Одеси, яка була передана головуючому по справі - судді Калініченко Л.В., після виходу з щорічної основної відпустки - 08 липня 2019 року.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 08 липня 2019 року призначено вказану справу до судового розгляду в судовому засіданні на 25 липня 2019 року.

У судове засідання призначене на 25 липня 2019 року відповідачева сторона не з`явилась, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не сповістили.

Оскільки повідомлення щодо сповіщення відповідача, станом на 25.07.2019 року до суду не повернулось, судом було ухвалено відкласти судове засідання на 22 серпня 2019 року.

У судове засідання призначене на 22 серпня 2019 року відповідачка та її представник не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином, шляхом надіслання судової повістки поштовою кореспонденцією разом з рекомендованим повідомленням про вручення кожній зі сторін, на адресу зареєстрованого місця проживання та які зазначені особисто представником відповідача у поданих до суду заявах/клопотаннях, тощо, про причини неявки суд не повідомили, у зв`язку з чим судом знов було відкладено судове засідання на 26 вересня 2019 року.

У призначене на 26 вересня 2019 року судове засідання сторони по справі не з 'явились, однак представник позивача надав до суду заяву, в якій підтримав заявлені вимоги, просить суд задовольнити, розгляд справи провести за його відсутності.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Щодо відповідача та його представника, останні належним чином повідомлялись про дату, час і місце проведення судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням про невручення судової повістки з підстав відмови ОСОБА_2 від отримання, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Частиною 3 та частиною 4 ст. 130 ЦПК України передбачено, що якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

Згідно з ч3 ст. 130 ЦПК України, у разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

На підставі викладеного вбачається, що відповідачка та її представник належним чином були повідомлені про дату, час і місце проведення судових засідань, в які повторно не з`явились, без поважних причин.

Згідно з ч.1 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судом також враховується, що відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

З урахуванням викладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі в судовому засіданні призначеному на 26 вересня 2019 року.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, оцінивши усі докази наявні в матеріалах справи, суд вважає позов ОСОБА_1 підлягаючим частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 29 червня 1984 року, який був розірваний рішенням Київського районного суду міста Одеси від 15 вересня 2017 року по цивільній справі №520/12897/16-ц, яке набрало законної сили 26 вересня 2017 року.

Також судом встановлено, що під час перебування у шлюбі ОСОБА_2 було укладено низку договорів купівлі-продажу, а саме:

- договір купівлі-продажу від 28 грудня 2002 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М., зареєстрований в реєстрі за №20313, за умовами якого ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 344 кв.м., в АДРЕСА_1 ;

- договір купівлі-продажу від 21 червня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М., зареєстрований в реєстрі за №3650, за умовами якого ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 0,0031га, в АДРЕСА_1 ;

- договір купівлі-продажу від 21 червня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М., зареєстрований в реєстрі за №3652, за умовами якого ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_5 земельну ділянку, площею 0,0153га, в АДРЕСА_1 .

Позивач під час розгляду справи стверджував, що на зазначеній земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка була придбана та оформлена на його колишню дружину - ОСОБА_2 , під час перебування у спільному шлюбі, ними було побудовано житловий будинок, який на цей час не введений до експлуатації, що в свою чергу оспорювалось представником відповідача по справі.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, що також кореспондується ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З наданих до суду доказів, судом встановлено, що Управлінням паливно-енергетичного комплексу відділу узгодження і розвитку виконавчого комітету Одеської міської ради 12 лютого 2003 року за вих. №127 видано ОСОБА_2 технічні умови на водопостачання і водовідведення приватного житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в якому зазначені технічні умови при проектуванні водовідведення у житловому будинку, який будується /а.с.42-43/.

21 березня 2003 року між ОСОБА_2 та ПП Студіо-С було укладено договір №22-03, за умовами якого замовник в особі ОСОБА_2 доручає, а виконавець - ПП Студіо-С приймає на себе виконання робочого проекту житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 . /а.с.47/.

16 липня 2003 року Санітарно-епідеміологічною станцією міста Одеси видано висновок №582-1877 на проект будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 , який розроблений ПП Студіо-С , наданий ОСОБА_2 , згідно якого проект зазначеного будинку погоджено. /а.с.44-45/.

18 липня 2003 року Управлінням пожежної безпеки в Одеській області Держпожбезпеки МНС України за вих. №16/1/2413 видано ОСОБА_2 висновок експертизи УПБ України в Одеській області, відповідно до якого встановлено, що при проведенні експертизи правильності і повноти виконання протипожежних вимог діючих нормативних актів у проекті житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , порушень вимог пожежної безпеки не виявлено. /а.с.46/.

Також 16 липня 2003 року Управлінням архітектури та містобудування надіслано листа на ім`я ОСОБА_2 за вих. №1164/о, за умовами якого останню повідомлено, що їй надається дозвіл на замовлення в ліцензованій проектній організації ПСД на будівництво житлового будинку на земельній ділянці, площею 344 кв.м., по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , на праві власності, при умові надання згоди сусідів. /а.с.50/.

На підставі вищевикладених доказів, суд вважає встановленим, що на земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , яка була придбана ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , розташований житловий будинок, однак інформація про ведення якого в експлуатацію відсутня, а відтак вважається судом таким, що незавершений будівництвом, без визначення ступеню готовності, який в свою чергу побудований під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбу.

Щодо незгоди представника відповідача з цими доводами, суд вважає їх необґрунтованими, оскільки крім вищевказаних обставин, існування незавершеного будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_1 , підтверджується додатково наданими до суду багато численними копіями квитанцій, за якими ОСОБА_2 здійснюються сплата за житлово-комунальні послуги, надані за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: копією рахунку повідомлення на оплату електроенергії за травень 2015 року; копією рахунку від 31.05.2005 року; копією квитанції №40062537 від 21 вересня 2016 року; копією квитанції №36968535 від 20 травня 2016 року; копією квитанції від 16 березня 2016 року; копією квитанції №34/85 від 17 червня 2016 року; копією квитанції №33/83 від 17 червня 2016 року; копією квитанції №47/110 від 19 жовтня 2016 року; копією квитанції №47/112 від 19 жовтня 2016 року; копією квитанції №121/284 від 17 серпня 2016 року; копією квитанції №122/286 від 17 серпня 2016 року; копією квитанції №91/215 від 20 липня 2016 року; копією квитанції №90/213 від 20 липня 2016 року; копією квитанції №68/164 від 21 вересня 2016 року; копією квитанції №67/162 від 21 вересня 2016 року; копією квитанції №32211025 від 17 червня 2015 року.

Крім того, судом також враховується, що як було встановлено під час розгляду справи, в провадженні Київського районного суду міста Одеси перебуває на розгляді цивільна справа №520/10995/17 за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, предметом якої є також розподіл між подружжям об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В рамках якої, Київським районним судом міста Одеси 17 січня 2019 року постановлено ухвалу, якою призначено комплексу будівельно-технічну та судово-оціночну експертизу по справі, на вирішення якої поставлені наступні питання, зокрема:

- яка ступінь готовності житлового будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та чи готовий він до введення в експлуатацію?

- яка ринкова вартість житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ?

На підставі вищевикладеного, оцінивши усі докази в сукупності, а також надавши оцінку кожному доказу окремо, суд вважає встановленим, що подружжям, під час перебування у зареєстрованому шлюбі, було побудовано житловий будинок, незавершений будівництвом, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснювалось на земельній ділянці за тієї ж адресою, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 та придбана в період перебування у шлюбі з позивачем.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, згідно із частиною першою статті 61 Сімейного кодексу України , може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Ст. 70 СК України передбачає, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу, здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

Зміст норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з цим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 274/3158/15-ц).

Одночасно судом враховується, що у ЦК України, крім понять нерухомість , нерухоме майно , об`єкт нерухомого майна (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: об`єкт незавершеного будівництва (стаття 331), об`єкт будівництва (статті 876, 877, 879-881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Указаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 11 червня 2012 року № 6-66цс11, від 20 червня 2012 року № 6-56цс12, від 15 травня 2013 року № 6-37цс13.

На підставі викладеного, суд доходить до висновку, що житловий будинок, незавершений будівництвом, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках, оскільки побудований під час їх перебування у спільному зареєстрованому шлюбі,на земельній ділянці за тієї ж адресою, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 та придбана в період перебування у шлюбі з позивачем, та з урахуванням того, що на цей час не спростовано презумпції спільності майна подружжя.

Судом враховується, що на цей час, як вже зазначалось, наявна в провадженні Київського районного суду міста Одеси цивільна справа № 520/10995/17, в якій сторонами вирішується спір про поділ спільного майна подружжя, у тому числі вказаного незавершеного будівництвом житлового будинку, однак суд вважає, що зазначений висновок суду не перешкоджає вирішенню питання щодо поділу майна в рамках цивільної справи №520/10995/17, оскільки до ухвалення рішення за наслідком розглядом вказаної справи, діє презумпція спільності майна подружжя.

Так, позивач стверджує, що відповідачем створюються перешкоди у користуванні вказаним об`єктом незавершеного будівництва.

Згідно з листом Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції від 23.08.2018 року за вих. №214аз/41/13/06/02-18, вбачається, що 15.08.2018 року о 12:57 на спецлінію 102 надійшло повідомлення про скоєння правопорушення за адресою: АДРЕСА_1 , а саме, що за вказаною адресою колишня дружина не пускає громадянина до будинку. Дане повідомлення було зареєстровано в ЄО Київського ВП ГУНП в Одеській області за №22846 від 15.08.2017 року. /а.с.21/.

Відповідно до листа Київського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області від 25.08.2018 року за вих. №37-висн6148, вбачається, що за наслідком зареєстрованого звернення в ЄО №22963 від 16.08.2018 року, з ОСОБА_2 була проведена профілактична бесіда про недопущення дій і складено адміністративний протокол за ч.1 ст.173-2 КУпАП. /а.с.22/.

В матеріалах справа наявна копія протоколу про адміністративне правопорушення за №196324 від 26.06.2018 року, складеного відносно ОСОБА_2 , за наслідком того, що остання 18.06.2018 року, за адресою: АДРЕСА_1 , висловлювалась лайкою відносно колишнього чоловіка ОСОБА_1 /а.с.53/.

Відповідачем під час розгляду справи належних доказів та взагалі посилань в спростування чи підтвердження зазначених обставин до суду не надано.

На підставі викладеного, суд вважає встановленим, що між сторонами склались неприязні стосунки та виник спір стосовно користування об`єктом незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке є спільною сумісною власністю подружжя.

Як вже зазначалось судом, об`єкт незавершеного будівництва належить до майна, стосовно якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 316 ч.1 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його володінні .

За статтею 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Судом враховується, що заявлені вимоги стосуються об`єкта незавершеного будівництва, у той же час саме в частині надання права позивачеві на його користування, що за своє суттю є порядком добування корисних властивостей речей для задоволення потреб власника чи інших осіб.

На підставі викладеного, оскільки з боку відповідача здійснюються перешкоди у користуванні позивачем вказаним об`єктом незавершеного будівництва, суд вважає в цій частині вимоги позивача обґрунтованими та підлягаючими задоволенню, у зв`язку з чим слід усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні незавершеним будівництвом житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони ОСОБА_2 чинити перешкоди позивачу у користуванні цим об`єктом незавершеного будівництва, який є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Щодо вимог позивача про вселення, суд зазначає наступне.

За змістом статті 383 ЦК України, статей 150, 156 Житлового кодексу УРСР, власник житла має право використовувати свою власність для свого проживання та проживання членів своєї родини.

Члени сім`ї власника квартири, які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею6 ЖК УРСР встановлено, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.

Як вже судом встановлювалось, спірним об`єктом є майно - об`єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , без визначення ступеню готовності.

Відповідно до ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже зазначений об`єкт незавершеного будівництва не є житлом в юридичному сенсі, оскільки новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього, а до цього часу є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Одночасно судом не приймаються в якості належних та допустимих доказів, надані позивачем фотокартки /а.с.16-20/, на підтвердження стану спірного об`єкту незавершеного будівництва, оскільки зазначені фотокартки не містять інформації та жодним чином не підтверджені, що стосуються саме цього спірного об`єкту.

З урахуванням викладених обставин, суд в цій частині вимог, позов позивача вважає необґрунтованим та підлягаючим залишенню без задоволення.

Під час ухвалення рішення суду та його обґрунтування, судом враховується, що Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що відповідно до наданої до суду копії довідки до акта огляду медико-соціальною комісією серії 12ААА №301745, виданої у квітні 2017 року, ОСОБА_1 має ІІ-гу групу інвалідності, безстроково.

Згідно з п.9 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір , від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, з урахуванням задоволених позовних вимог, суд доходить до висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 704 гривні 80 копійок, який розрахований у відповідності до ставок для сплати судового збору, діючих станом на день подання позовної заяви до суду, та з розрахунку однієї позовної вимоги немайнового характеру.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1, 2, 3, 10, 76-83, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 352, 354, п. 15.5 розділу ХІІІ Перехідні положення, ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) про зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні майном та вселення - задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в користуванні незавершеним будівництвом житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) чинити перешкоди ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у користуванні цим об`єктом незавершеного будівництва, який є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено - 03 жовтня 2019 року.

Головуючий Калініченко Л. В.