Ухвала

від 27.09.2019 по справі 310/6655/16-к

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 27.09.2019 Справа № 310/6655/16-к

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №310/6655/16-к Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Провадження №11-кп/807/1313/19 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2019 року місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження відносно

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Дмитрівка Шахтарського району Донецької області, громадянина України, українця, має середньо технічну освіту, одруженого, який працює генеральним директором ТОВ «їм. Челюскінців», начальником КП "Роднік" Дмитрівської сільської ради Шахтарського району Донецької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.258, ч.2 ст.258-5 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_7 ,

представника потерпілих-адвоката ОСОБА_8 ,

потерпілого ОСОБА_9 ,

потерпілої ОСОБА_10 (в режимі відеоконференції з Ленінським районним судом м. Кіровограда)

потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 (в режимі відеоконференції з Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області),

захисника-адвокат ОСОБА_13 та обвинуваченого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції з Маріупольським СІЗО)

прокурор першого відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Донецької області ОСОБА_7 , обвинувачений ОСОБА_6 , захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_13 , представник потерпілих адвокат ОСОБА_8 звернулись до суду апеляційної інстанції з апеляційними скаргами на вирок Куйбишевського районного суду Запорізької області від 16 травня 2019 року, яким ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.258-5 КК України та засуджено до 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади з організаційно-розпорядчими функціями та здійснювати фінансово-господарську діяльність на строк 2 роки та з конфіскацією майна.

Цим же вироком, ОСОБА_6 виправдано за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.258 КК України за недоведеністю у вчиненні кримінального правопорушення обвинуваченим.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_6 до вступу вироку в законну силу залишено у вигляді тримання під вартою.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 постановлено рахувати з дня його затримання, а саме з 01 липня 2016 року.

Відповідно до ст.72 ч.5 КК України (в редакції Закону від 26 листопада 2015 року за №838-VIII) зараховано ОСОБА_6 у строк відбуття покарання затримання та попереднє ув`язнення з 01 липня 2016 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_25 , залишено без розгляду.

Вирішено питання про речові докази.

В апеляційній скарзі прокурор проситьвирок судупершої інстанціїскасувати таухвалити новийвирок,яким визнати ОСОБА_6 винним упред`явленому обвинуваченніта призначитийому покаранняза ч.3ст.258КК Україниу видідовічного позбавленняволі зконфіскацією всьогомайна,яке належитьна правівласності;за ч.2ст.258-5КК Україниу виді10років позбавленняволі з позбавленням права займати керівні посади строком на 3 роки та з конфіскацією всього майна, яке належить на праві власності. На підставі ст.70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим визначити остаточне покарання ОСОБА_6 у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить на праві власності.

Вважає, що вказаний вирок підлягає скасуванню, у зв`язку із невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Так, висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, судом не взято до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші, та висновки суду, викладені у судовому рішенні містять істотні суперечності.

В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що висновки суду про виправдання ОСОБА_6 за ч.3 ст.258 КК у зв`язку із недоведеність факту його участі у здійсненні терористичного акту є безпідставними і не відповідають доказам, дослідженим в судовому засіданні.

Суд першої інстанції взяв до уваги показання потерпілого ОСОБА_24 в одній частині, у той же час відкинув інші показання потерпілого, не зазначивши їх у вироку, та не вказав, з яких мотивів він це зробив.

Суд першої інстанції критично поставився до показань потерпілого ОСОБА_19 , який зазначив, що під час бою 29 липня 2014 року та території фермерського господарства в с.Латишево він бачив ОСОБА_6 з пістолетом в руках, оскільки потерпілий переніс контузію та має проблеми з пам`яттю і не може впевнено сказати, що це був саме ОСОБА_6 . Такі висновки суду прокурор вважає необґрунтованими, оскільки у судовому засіданні 14 листопада 2017 року на запитання сторони обвинувачення, потерпілий ОСОБА_19 заявив, що він впевнений, що бачив саме ОСОБА_6 .

Також вважає, що судом безпідставно не прийнято до уваги показання потерпілих ОСОБА_26 , який чув, як ОСОБА_6 спілкуючись по телефону вимовив фразу «Вони на місці» та ОСОБА_18 , який чув, як ОСОБА_6 спілкуючись по телефону вимовив фразу «я буду через 20 хвилин, щоб усе було готово».

Крім того, судом безпідставно зроблено висновок про те, що жоден із допитаних потерпілих військовослужбовців достовірно не підтвердив, що ОСОБА_6 перед нападом бойовиків на автомобілі покинув територію домогосподарства.

Зазначає, що судом не надано аналізу показанням свідків сторони захисту, з приводу їх розбіжностей щодо отриманих ушкоджень 2 автомобілів ВАЗ, які знаходились в ангарі, а також з приводу знаходження кількості осіб в сторожці на території домогосподарства, де військовослужбовці ЗСУ ОСОБА_24 та ОСОБА_27 знаходились з цивільними особами.

Судом не надано оцінку доказам, а саме: показанням потерпілих ОСОБА_26 , ОСОБА_9 , показанням потерпілих ОСОБА_22 , ОСОБА_14 , ОСОБА_25 , протоколу пред`явлення особи для впізнання за участю потерпілого ОСОБА_26 , НСРД телефонного дзвінка сина ОСОБА_6 з ОСОБА_28 , які могли істотно вплинути на його висновки.

Також зазначає, що призначене ОСОБА_6 покарання є несправедливим через м`якість, оскільки суд не звернув уваги щодо зухвалого ставлення ОСОБА_6 до вчинення ним терористичного акту, який відбувся під час надзвичайних подій у 2014 році.

Вказує прокурор і на те, що судом першої інстанції порушено право обвинуваченого на захист, оскільки судове засідання 26 травня 2017 року, під час якого допитувався потерпілий ОСОБА_24 , було проведено без участі захисника обвинуваченого, крім того, сам обвинувачений просив відкласти розгляд справи у зв`язку із неявкою його захисника.

Також, в порушення ст.314 КПК України, підготовче судове засідання проведено без участі всіх потерпілих, які належним чином не були повідомлені про час та місце проведення засідання, чим порушені права потерпілих, зазначені ст.56 КІІК України.

Вказує, що призначаючи обвинуваченому ОСОБА_6 покарання в мінімальних межах санкції ч.2 ст.258-5 КК України, суд не врахував те, що останній не визнав свою вину, не покаявся у вчиненому, намагався заплутати судове слідство.

Крім того, призначаючи обвинуваченому покарання за ч.2 ст.258-5 КК України, суд застосував конфіскацію, однак не зазначив чи все майно підлягає конфіскації, чи його частина.

В апеляційній скарзі представник потерпілих - адвокат ОСОБА_8 просить вироксуду першоїінстанції скасуватита ухвалитиновий вирок,яким визнати ОСОБА_6 винним упред`явленому обвинуваченні,та призначитийому покаранняза ч.3ст.258КК Україниу видідовічного позбавленняволі зконфіскацією всьогомайна,яке належитьна правівласності;за ч.2ст.258-5КК Україниу видіпозбавлення воліна строк10років з позбавленням права займати керівні посади строком на 3 роки та з конфіскацією всього майна, яке належить на праві власності. На підставі ст.70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим визначити остаточне покарання ОСОБА_6 у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить на праві власності обвинуваченому.

Вважає, що вказаний вирок підлягає скасуванню, у зв`язку із невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Зазначає, що у вироку суд першої інстанції не врахував показання потерпілого ОСОБА_15 , які він надав в судовому засіданні Куйбишевського районного суду Запорізької області, в складі іншої колегії. Вважає, що суд першої інстанції після зміни члена колегії повинен був дослідити зазначені показання, зафіксовані на технічному носії та надати їм оцінку, оскільки потерпілий надав конкретні свідчення на підтвердження вини ОСОБА_29 , а саме вказав, що чув як останній розмовляв з кимось по телефону, сказав «Вони на місці», та в подальшому бачив як легковий автомобіль марки ВАЗ виїжджав з території фермерського господарства. Саме ОСОБА_15 влітку 2016 року впізнав ОСОБА_6 при перетині останнім пункту пропуску на територію України.

Також, суд першої інстанції не повністю виклав показання потерпілого ОСОБА_19 та необґрунтовано віднісся до них критично. Судом не надано оцінка показанням ОСОБА_9 , ОСОБА_22 та ОСОБА_24 .

Крім того, судом не був встановлений причинно-наслідковий зв`язок між телефонними розмовами ОСОБА_6 з невстановленими особами, його від`їзд, прибуття бойовиків на територію господарства, свідчення ОСОБА_19 про наявність ОСОБА_6 з пістолетом в руках серед бойовиків, що прибули на ферму, а потім знаходження ОСОБА_6 з автоматом в руках в місці дислокації 9 автобази бойовиків.

Судом не проаналізовані докази, а саме:

-показання потерпілого ОСОБА_26 , який чув, як ОСОБА_6 , спілкуючись по телефону, вимовив фразу «Вони на місці», та потерпілого ОСОБА_18 , який чув, як ОСОБА_6 спілкуючись по телефону вимовив фразу «я буду через 20 хвилин, щоб усе було готово»;

-показання свідка ОСОБА_14 , який повідомляв суд про те, що чув як легковий автомобіль виїжджає з території ферми;

-показання потерпілої ОСОБА_25 , яка зазначила, що саме в той день, відразу після бою, на території ферми до неї зателефонував її чоловік і повідомив про те, що він важко поранений та помирає.

Судом не взято до уваги, що вищезазначені докази підтверджують той факт, що мобільний зв`язок на території ферми с.Латишево працював, ОСОБА_30 вів перемовини з невстановленою особою, та, що з ферми виїжджає легковий автомобіль.

Апелянт вказує також на те, що у вироку суд не усунув протиріччя у показаннях свідків сторони захисту ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 та самого обвинуваченого щодо кількості осіб, які знаходились у сторожці.

Також судом не надана оцінка матеріалам НСРД.

Крім того, підготовче судове засідання проведено без участі всіх потерпілих, які належним чином не були повідомлені про час та місце проведення засідання, чим порушені права потерпілих, зазначені ст.56 КІІК України.

Так, протягом судового розгляду порушувались права потерпілих, оскільки не було здійснено належне повідомлення всіх потерпілих про час та дату слухання справи, не було повідомлено потерпілих належним чином і про засідання, під час якого обвинувачений ОСОБА_6 надавав показання, не всі потерпілі були належним чином повідомлені про судове засідання, на якому проводились судові дебати.

В апеляційнійскарзі захисник - адвокат ОСОБА_13 просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині визнання винним та засудження обвинуваченого ОСОБА_6 за ч.2 ст.268-5 КК України та закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 в цій частині за недоведеністю у вчиненні кримінального правопорушення обвинуваченим. Вирок суду в частині виправдання обвинуваченого ОСОБА_6 просить залишити без змін, а також скасувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що вирок суду в частині визнання винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 258-5 КК України, не відповідає фактичним обставинам справи.

Так, у 2015-2016 роках ОСОБА_6 не міг усвідомлювати, що «ДНР» є терористичною організацією, оскільки станом на час затримання ОСОБА_6 , а саме 01 липня 2016 року та час завершення досудового розслідування, «ДНР» не була визнана терористичною організацією будь-яким законодавчим органом України. Даний факт підтверджується відповідями, що надані обвинуваченому Верховною Радою України, Верховним Судом України та Управлінням юстиції Донецької області у 2018 році.

Зазначає, що судом не взято до уваги показання ОСОБА_6 , який пояснив, що керівництво ТОВ «Імені Челюскінців» здійснював його син ОСОБА_35 , він будь-якої участі в діяльності ТОВ не приймав, а реєстрація ТОВ «Імені Челюскінців» у «Департаменті державної реєстрації Міністерства доходів і зборів Донецької народної республіки в м. Шахтарськ» була вимушеною мірою та не потягла за собою сплату податків, протягом 2014-2016 років ТОВ фактично не здійснювало діяльність, податків не платило.

Вказує апелянт і на те, що органами досудового слідства та прокурором будь-яких доказів сплати податків у 2014-2015 роках ТОВ «Імені Челюскінців» до бюджету «ДНР» не надано. Також, відсутність доказів відображена у самому обвинувальному акті, де не зазначено суми сплачених податків до бюджету «ДНР» та час цих розрахункових операцій.

В апеляційнійскарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині визнання його винним та засудження за ч.2 ст.268-5 КК України та закрити кримінальне провадження відносно нього в цій частині; вирок суду в частині виправдання його за ч.3 ст.258 КК України просить залишити без змін.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що вирок суду в частині визнання його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 258-5 КК України, не відповідає фактичним обставинам справи та не підтверджується жодним доказом, а стороною обвинувачення його вина не доведена.

Так, визнаючи його винним суд встановив факти, які є не переконливими та непідтвердженими офіційними документами, оскільки «ДНР» та її владу жодна держава не визнала.

В запереченнях представник потерпілих-адвокат ОСОБА_8 просить апеляційну скаргу обвинуваченого та його захисника залишити без задоволення.

Вказує, що доводи сторони захисту в апеляційних скаргах є безпідставними.

В запереченнях прокурор просить апеляційну скаргу обвинуваченого та його захисника залишити без задоволення.

В запереченнях захисник обвинуваченого просить апеляційну скаргу прокурора та представника потерпілих, залишити без задоволення.

Зазначає, що в матеріалах кримінального провадження відсутні достовірні докази того, що ОСОБА_6 мав відношення до ДНР та приймав участь у збройних конфліктах, а отже вирок суду в частині виправдання обвинуваченого ОСОБА_6 за ч.3 ст.258 КК України є законним та обґрунтованим.

Також, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд врахував стан здоров`я останнього, який хворіє, його особу, наслідки від вчиненого злочину.

Крім того, захисник обвинуваченого вважає, що твердження представника потерпілих про порушення судом прав потерпілих є безпідставними.

В запереченнях обвинувачений ОСОБА_6 просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Згідно з вироком суду, 26 січня 2004 року ОСОБА_6 разом з ОСОБА_35 і ОСОБА_36 заснували Товариство з обмеженою відповідальністю «Імені Челюскінців» (ідентифікаційний код юридичної особи 32813916), яке було зареєстроване в Шахтарській районній державній адміністрації Донецької області, відповідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії АОО № 611819. При цьому частка ОСОБА_6 у статутному капіталі товариства склала 88,75 %. Відповідно статутних документів місцем знаходження підприємства є: Донецька область, Шахтарський район, с. Дмитрівка, вул. Центральна, 138А. Відповідно п. 2.1 Статуту, товариство здійснює своє статутну діяльність на засадах підприємництва, з метою отримання прибутку.

Після державної реєстрації ОСОБА_6 здійснював підприємницьку діяльність в Шахтарському районі Донецької області у тому числі в с. Дмитрівка.

Після проведення 11 травня 2014 року в Донецькій області незаконного референдуму про самовизначення «Донецької народної республіки», не передбачене законами України воєнізоване формування «ДНР», маючи чітку структуру та ієрархію, переросло у терористичну організацію «ДНР».

03 жовтня 2014 року прийнято та введено в дію «Временное Положение о налоговой системе Донецкой народной республики», яким визначено податкову систему «ДНР», введено реєстрацію підприємств та підприємців в «податкових органах «ДНР». Також, 07 жовтня 2014 року «Міністерством фінансів «ДНР» створено «Центральний Республиканский Банк «ДНР», який відповідно до «Положення о Центральном Республиканском Банке «ДНР» виконує функції розрахунково-касового центра «ДНР» та здійснює діяльність з надання банківських, фінансових та інших послуг, визначених Положенням.

Достовірно усвідомлюючи, що «ДНР» є терористичною організацією, у 2014 році (точна дата та час органом досудового розслідування не встановлені) ОСОБА_6 , який є лояльно налаштованим до її діяльності та обізнаним про існування у складі «політичного» блоку терористичної організації «ДНР» так званих «Міністерства фінансів «ДНР», «Міністерства доходів та зборів «ДНР», «Центрального Республиканского Банка «ДНР», діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою фінансового та матеріального забезпечення терористичної організації «ДНР» за попередньою змовою групою осіб, що в свою чергу забезпечувало безперешкодне отримання підприємством, та ним самим, як засновником, незаконних доходів на тимчасово окупованій території Донецької області України, прийняв рішення про фінансування діяльності терористичної організації «ДНР» шляхом сплати непередбачених чинним законодавством, «податків» до «Центрального Республиканского Банка «ДНР».

До своєї злочинної діяльності ОСОБА_6 залучив ОСОБА_37 і ОСОБА_38 які, з вищевказаною метою, знаходячись у с. Дмитрівка Шахтарського району Донецької області, протягом 2014-2016 років, відповідно до вказівки ОСОБА_6 здійснювали оперативне керівництво підприємницькою діяльністю ТОВ «Імені Челюскінців» та виконували функції із обліку, систематизації звітних документів, щодо фінансово-господарської діяльності ТОВ «Імені Челюскінців», а також вивчення та опрацювання необхідних документів для відкриття розрахункових рахунків ТОВ «Імені Челюскінців» у відділеннях так званого «Центрального Республиканского Банка «ДНР».

При цьому, за собою ОСОБА_6 залишив загальне керівництво діяльністю створеного ним підприємства та підписання фінансово-господарських документів у тому числі, щодо руху грошових коштів, призначивши себе генеральним директором підприємства, наказом № 1-к від 01 жовтня 2014 року.

Забезпечуючи виконання вищевказаного плану дій, з метою отримання доходів на тимчасово окупованій території, 17 жовтня 2014 року ОСОБА_6 перереєстрував ТОВ «Імені Челюскінців» в так званому «Департаменті державної реєстрації Міністерства доходів і зборів Донецької народної республіки в м. Шахтарськ», отримавши свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії АА01 № 06105 та продовжив здійснювати підприємницьку діяльність на території Шахтарського району Донецької області, який відповідно до розпорядження КМУ від 05 травня 2015 року №428-р входить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, і яка підконтрольна терористичній організації «ДНР».

ОСОБА_6 , ОСОБА_35 і ОСОБА_38 на початку 2015 року (точна дата та час органом досудового розслідування та судового розгляду не встановлені), перебуваючи на території Шахтарського району Донецької області (точне місце в ході досудового розслідування та судового розгляду не встановлене), діючи умисно, з метою фінансового забезпечення терористичної організації «ДНР», що в свою чергу створювало умови для безперешкодного отримання незаконних доходів на тимчасово окупованій території Донецької області України, вивчили та опрацювали необхідні документи для відкриття рахунків ТОВ «Імені Челюскінців» у відділеннях так званого «Центрального Республиканского банку ДНР», у результаті чого, 09 квітня 2015 року був відкритий поточний рахунок № НОМЕР_1 в гривні України та через який ОСОБА_6 , протягом 2015-2016 років діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою, групою осіб з ОСОБА_35 та ОСОБА_38 здійснював фінансування діяльності терористичної організації «ДНР», шляхом сплати непередбачених чинним законодавством «податків» з підприємницької діяльності ТОВ «Імені Челюскінців».

У подальшому, кошти так званого «бюджету «ДНР» штучними утвореннями, створеними терористичною організацією «ДНР», зокрема «Міністерством фінансів «ДНР», «Міністерством доходів та зборів «ДНР» перерозподіляються, в тому числі, на забезпечення «Міністерства внутрішніх справ «ДНР», «Міністерства державної безпеки «ДНР», «Міністерства оборони «ДНР», «органи прокуратури «ДНР», бойових підрозділів «ДНР».

Таким чином, ОСОБА_6 вчинив фінансування тероризму, тобто дії, вчинені з метою фінансового та матеріального забезпечення терористичної організації, вчинене з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.258-5 КК України.

Крім того ОСОБА_6 обвинувачується у тому що, у березні 2014 року у м. Донецьк невстановлені особи з числа громадян України та Російської Федерації, з метою насильницької зміни та повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, а також зміни меж території та державного кордону України, під виглядом захисту конституційних прав та свобод жителів Донецької області вирішили дестабілізувати політичну ситуацію на території Донецької області, шляхом поширення серед населення невдоволення діями української влади.

Для досягнення вказаної мети щодо насильницької зміни та повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, а також зміни меж території та державного кордону України, невстановлені особи з числа громадян України та Російської Федерації вирішили створити на території Донецької області не передбачене законами України воєнізоване формування.

В подальшому на протязі березня-квітня 2014 року, невстановлені особи з числа громадян України та Російської Федерації, шляхом використання політичної нестабільності на території Донецької області та під виглядом відстоювання конституційних прав та свобод жителів Донецької області, використовуючи сили створеного та очоленого не передбаченого законами України воєнізованого формування «ДНР», займались залякуванням населення, вбивством громадян, захопленням заручників, адміністративних будівель органів державної влади і місцевого самоврядування, руйнуванням інфраструктури області, збройними нападами на військовослужбовців національних військових формувань України та бійців добровольчих батальйонів, що задіяні при проведенні Антитерористичної операції на Сході України, скоєнням терористичних актів.

З метою створення терористичної організації з ознаками територіально обумовленого політичного утворення, яке використовуючи свій військовий потенціал, силу і насилля по відношенню до громадян, що проживають на захопленій незаконними воєнізованими формуваннями території України, залякує та примушує населення України, невстановлені особи з числа громадян України та Російської Федерації примусили окремих мешканців Донецької області безумовно прийняти їх ідеологію щодо відокремлення Донецької області від України та незалежності «ДНР» і таким чином добитись постійного перебування у владі та домінуючого становища на захопленій території, ініціювали проведення 11 травня 2014 року в Донецькій області псевдо-референдуму про самовизначення «Донецької народної республіки».

Після проведення 11 травня 2014 року в Донецькій області псевдо референдуму про самовизначення «Донецької народної республіки», не передбачене законами України воєнізоване формування «ДНР», маючи чітку структуру та ієрархію, переросло у терористичну організацію на чолі з ОСОБА_39 , якого нібито було обрано прем`єр-міністром «ДНР».

При цьому, невстановленими особами з числа громадян України та Російської федерації було визначено, що основною метою діяльності вказаної терористичної організації є насильницька зміна та повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, а також зміна меж території та державного кордону України, шляхом здійснення постійної терористичної діяльності як на території Донецької області так і на території інших областей України для досягнення вказаної мети.

07 квітня 2014 року за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, за погодженням із Головою Служби безпеки України на території Донецької і Луганської областей, розпочато проведення антитерористичної операції.

13 квітня 2014 року через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України виконуючий обов`язки Президента України Указом від 14 квітня 2014 року № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та Україною розпочато широкомасштабну антитерористичну операцію (далі - АТО) із залученням ЗС України на території Донецької та Луганської областей.

На виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України Оперативним штабом з управління АТО на території Донецької та Луганської областей розроблено декілька замислів на застосування сил і засобів ЗС України та інших військових формувань, які передбачали проведення наступальних рейдових, штурмових, охоронних і оборонних дій на території Донецької та Луганської областей.

23 липня 2014 року близько 13.00 год. під час виконання завдання по знищенню об`єктів незаконних збройних формувань над селищем Дмитрівка Шахтарського району Донецької області збито український штурмовик Су- 25, яким керував льотчик - командир авіаційної ескадрильї (в/ч НОМЕР_2 ) полковник ОСОБА_40 .

ОСОБА_41 залишив літак шляхом катапультування та приземлився на тимчасово окупованій території в 2 км від села Латишеве, яке входить до складу Дмитрівської сільської ради Шахтарського району Донецької області.

В період з 15.00 год. до 17.00 год. 29 липня 2014 року пошукова група із 19 військовослужбовців третього окремого полку спеціального призначення Головного управління розвідки Міністерства оборони України (в/ч НОМЕР_3 , п/п НОМЕР_4 ) ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_27 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_19 , ОСОБА_9 , ОСОБА_24 , ОСОБА_22 , ОСОБА_18 , ОСОБА_26 , ОСОБА_15 , ОСОБА_51 , та ОСОБА_14 на двох вантажівках проводила пошук ОСОБА_52 в межах села Латишеве, але вжиті групою заходи результатів не дали.

Близько 17.00 год. 29 липня 2014 року під час огляду села Латишеве пошукова група заїхала на територію домогосподарства з ангаром, де з метою встановлення наявності в зоні пошуку незаконних збройних формувань та місцеперебування ОСОБА_52 вступила в контакт з місцевим мешканцем - власником зазначеного господарства ОСОБА_6 , який приблизно у період часу з квітня 2014 року, точний час та місце в ході досудового розслідування не встановлені, вступив у злочинну змову з представниками терористичної організації «ДНР».

Того ж дня, приблизно о 18.35 год. ОСОБА_6 , знаходячись у с. Латишеве, Шахтарського району Донецької області, з метою скоєння терористичного акту, умисно, з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту та міжнародного ускладнення шляхом спричинення загибелі людей, з метою позбавлення життя військовослужбовців Збройних сил України та знищення майна ЗСУ, увійшовши в довіру до керівника пошукової групи, створюючи уяву про надання сприяння українським військовослужбовцям, використовуючи мобільний зв`язок повідомив про їх присутність на території належного йому домогосподарства невстановленим представникам незаконних збройних формувань «ДНР» та посилаючись на необхідність поїхати до своєї дружини, виїхав на власному автомобілі в напряму міста Сніжне Донецької області.

Цього ж дня приблизно о 18.45 год. ОСОБА_6 повернувся до належного йому домогосподарства із зброєю в руках та значною кількістю представників незаконних збройних формувань «ДНР» у супроводі не менш 4 одиниць важкої військової бронетанкової техніки.

За участі ОСОБА_6 та інших невстановлених в ході досудового розслідування громадян України та Російської федерації за попередньою змовою групою осіб вчинено терористичний акт шляхом оточення військовослужбовців Збройних сил України та застосування стосовно них вогнепальної стрілецької зброї, бойових машин піхоти та бронетранспортерів на ураження.

Вказані дії ОСОБА_6 та інших невстановлених в ході досудового розслідування громадян України та Російської федерації призвели до загибелі військовослужбовців Збройних сил України ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_27 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 та ОСОБА_50 , потрапляння у полон 5 військовослужбовців пошукової групи, а саме: ОСОБА_19 , ОСОБА_9 , ОСОБА_24 , ОСОБА_22 та ОСОБА_18 та знищення майна Збройних сил України.

Вчинення ОСОБА_6 за попередньою змовою групою осіб терористичного акту в зоні проведення антитерористичної операції, у наслідку якого загинули військовослужбовці Збройних сил України, призвело до порушення громадської безпеки та залякування населення України, провокації воєнного конфлікту з представниками терористичної організації «ДНР» та міжнародного ускладнення у відносинах з Російською Федерацією.

Таким чином, за викладених вище обставин ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні терористичного акту за попередньою змовою групою осіб шляхом застосування зброї з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, що призвело до загибелі людини та настання інших тяжких наслідків, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.258 КК України.

Заслухавши доповідь судді;

обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника-адвоката ОСОБА_13 , які підтримали свої апеляційні скарги та заперечували проти задоволення апеляційних скарг прокурора та представника потерпілих;

прокурора, який підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги прокурора та представника потерпілих та заперечував проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника;

представника потерпілих-адвоката ОСОБА_8 , яка підтримала свою апеляційну скаргу та апеляційну скаргу прокурора та заперечила проти апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника;

потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_25 , ОСОБА_10 , ОСОБА_22 , ОСОБА_26 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , які підтримали апеляційну скаргу свого представника та прокурора в межах заявлених вимог;

перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає, що останні підлягають задоволенню частково, з таких підстав.

Згідно з вимогами ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На думку колегії суддів, вирок, ухвалений судом першої інстанції за результатами розгляду кримінального провадження, як в частині засудження ОСОБА_6 так і в частині виправдання останнього вказаним вимогам закону не відповідає.

Перевіряючи вирок суду в частині визнання винним та засудження ОСОБА_6 за ч.2 ст.258-5 КПК України, колегія суддів звертає увагу на таке.

За наслідками судового розгляду суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_6 винний у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.258-5 КК України, а саме у фінансуванні тероризму, тобто у діях, вчинених з метою фінансового та матеріального забезпечення терористичної організації, вчинене з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб.

Об`єктивна сторона вказаного злочину полягає у вчиненні активних дій, спрямованих на матеріальне та фінансове забезпечення окремого терориста чи терористичної групи (організації), організації, підготовки або вчинення терористичного акту, втягнення у вчинення терористичного акту, сприяння вчиненню терористичного акту, створення терористичної групи (організації).

Тобто, фінансування тероризму це надання чи збір активів будь-якого роду з усвідомленням того, що їх буде використано повно або частково для організації, підготовки і вчинення терористичного акту.

Із суб`єктивної сторони фінансування тероризму може бути вчинене лише з прямим умислом.

Обов`язковою ознакою є наявність мети фінансового та матеріального забезпечення тероризму.

Вчинення фінансування тероризму з корисливих мотивів наявне тоді, коли винний, вчиняючи вказані дії, бажав одержати у зв`язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов`язків або досягти іншої матеріальної вигоди.

Обвинувачений ОСОБА_6 не визнав себе винним у вчиненні вказаного злочину і зазначив про те, що після перереєстрації ТОВ ім.Челюскінців в департаменті державної реєстрації міністерства доходів і зборів так званої «ДНР» з 2014 року він не здійснював управління підприємством, оскільки ним надалі керував його син - ОСОБА_53 .

Сторона захисту наполягала на тому, що ОСОБА_6 не сплачував податки до «Центрального Республіканського банку «ДНР».

Як убачається з вироку, суд першої інстанції ці доводи сторони захисту не перевірив належним чином і у вироку їх не спростував з посиланням на відповідні докази.

У вироку містяться істотні суперечності, які ставлять під сумнів зроблені судом висновки.

Так, вказавши у вироку на те, що обвинувачений ОСОБА_6 діяв з метою фінансового забезпечення терористичної організації «ДНР», суд одночасно вказав на те, що перереєстрацію вищевказаного товариства ОСОБА_6 здійснив з метою отримання прибутку від господарської діяльності на тимчасово окупованій території.

Суд у вироку лише перелічив докази, досліджені в судовому засіданні за цим епізодом, однак не провів їх ґрунтованого аналізу, що не відповідає вимогам ст.ст.94,370,374 КПК України.

Зокрема, судом взагалі не надано будь-якої оцінки у сукупності з іншими доказами квитанціям №№959 46 від 28 червня 2016 року /т.4 а.с.157,158/, а також матеріалам за наслідками проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Отже, викладене свідчить про те, що судом не з`ясовані всі обставини, які мають істотне значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення та не здійснено оцінки доказів у відповідності до вимог ст.94 КПК України, відповідно не наведено переконливого обґрунтування, чому суд взяв до уваги одні докази та відкинув інші.

Перевіряючи вирок суду в частині виправдання обвинуваченого за епізодом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.258 КК України, колегія суддів доходить таких висновків.

Відповідно до вимог ч.1 ст.373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Згідно з вимогами п.1 ч.3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку, у разі визнання особи виправданою, зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Переглядаючи оскаржуваний вирок в цій частині, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції допущено неповноту судового розгляду та істотні порушення вимог кримінально процесуального закону.

Так, під час розгляду кримінального провадження після зміни складу суду в ході судового розгляду не допитано потерпілого ОСОБА_15 , який був безпосереднім учасником подій, викладених в обвинувальному акті.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд не викликав потерпілого ОСОБА_15 в судові засідання у зв`язку із тим, що останній надіслав до суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, підтвердив показання, надані ним під час досудового розслідування та просив призначити обвинуваченому ОСОБА_6 покарання відповідно до вимог закону /а.с. 194 т.6/.

Проте, при апеляційному розгляді потерпілий ОСОБА_15 наполягав на тому, що він таку заяву не подавав та зазначив, що підпис, який міститься у заяві, належить не йому.

Колегія суддів звертає увагу на те, що підпис у заяві від 27 березня 2019 року від імені потерпілого ОСОБА_15 (оригінал якої в матеріалах справи відсутній, а міститься лише її копія), візуально істотно відрізняється від підпису, який міститься у договорі № 08/02/17 про надання правових послуг, укладеному між адвокатом ОСОБА_8 та потерпілим ОСОБА_15 , та у розписці потерпілого ОСОБА_15 про ознайомлення з правами потерпілого /а.с.11, 21, т.2/.

В той же час, із промови потерпілого ОСОБА_15 під час апеляційного розгляду встановлено, що останній володіє інформацією, яка має суттєве значення для кримінального провадження, оскільки він був очевидцем подій, які зазначені в обвинувальному акті, та відбулись 29 липня 2014 року.

За таких обставин, суду першої інстанції необхідно було обговорити питання щодо обов`язковості участі ОСОБА_15 у судовому розгляді даного провадження з метою допиту останнього, оскільки його показання мають істотне значення для повного і всебічного з`ясування обставин справи і ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.

Неповнота судового розгляду полягає і в тому, що, як зазначено вище, суд належним чином не дослідив та не дав оцінку відомостям, які містяться в протоколах за наслідками проведення негласних слідчих (розшукових) дій /т.4 а.с.232-304/.

В тому числі, судом не проаналізовано протокол від 29 липня 2016 року, зі змісту якого вбачається, що у розмовах сина обвинуваченого ОСОБА_37 йдеться про події, які стосуються висунутого обвинувачення.

У вироку наявне лише посилання на зазначені матеріли, однак будь-якої оцінки їм не надано, їх зміст не проаналізований у сукупності з іншими доказами.

Окрім того, за змістом вироку, суд першої інстанції оцінив докази за цим епізодом з огляду на показання самого обвинуваченого ОСОБА_6 , який свою вину не визнав та вказав на те, що до незаконних збройних формувань він ніколи не вступав, нікого із «денеерівців» про перебування українських військових в той день на території його господарства не попереджав, ніякої зброї ніколи в руках не тримав і не вчиняв терористичного акту.

Викладене не узгоджується з вимогами ст.94 КПК України, відповідно до яких, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення ; жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Суд у вироку дав вибіркову оцінку дослідженим доказам, не провів ґрунтовного аналізу всіх доказів у їх сукупності, та не навів переконливого обґрунтування, чому прийняв одні докази та відкинув інші, в т.ч. це стосується показань потерпілих ОСОБА_19 , ОСОБА_24 , ОСОБА_26 , ОСОБА_9 , ОСОБА_22 , ОСОБА_18 , ОСОБА_14 , які є очевидцями і учасниками подій, що відбулися, а також потерпілої ОСОБА_25 , яка є дружиною загиблого ОСОБА_50 , на що обґрунтовано вказано в апеляційних скаргах прокурора та представника потерпілих.

Частині доказів сторони обвинувачення взагалі у вироку не надано жодної оцінки.

Також знайшли своє підтвердження доводи прокурора та представника потерпілих, викладені в апеляційних скаргах, про недотримання судом положень ч.2 ст.314 КПК України та проведення підготовчого судового засідання у відсутність потерпілих, які не були належним чином повідомлені про таке засідання, чим були порушенні їх процесуальні права, та вони були позбавленні можливості брати участь в обговоренні питань, які підлягають обговоренню на даній стадії.

З матеріалів кримінального провадження встановлено, що 26 жовтня 2016 року обвинувальний акт відносно ОСОБА_6 надійшов до Куйбишевського районного суду Запорізької області.

Ухвалою Куйбишевського районного суду Запорізької області від 31 жовтня 2016 року призначено підготовче судове засідання в даному кримінальному провадженні на 31 жовтня 2016 року на 14 годину 30 хвилин.

Ухвалою суду від цієї дати відкладено підготовче судове засідання.

В подальшому підготовче судове засідання неодноразово відкладалось.

У підготовчому судовому засіданні, яке нарешті відбулось 09 грудня 2016 року, не були присутні жоден з потерпілих та їх представник.

В апеляційних скаргах прокурор та представник потерпілих-адвокат ОСОБА_8 наполягають на тому, що потерпілі та їх представник не були повідомленні про підготовче судове засідання, у зв`язку із чим були порушені процесуальні права останніх, передбачені ст.ст.56, 58 КПК України.

В матеріалах кримінального провадження на підтвердження виклику потерпілих міститься телефонограма про те, що всі потерпілі були повідомлені про підготовче судове засідання за номером телефону /т.1 а.с. 131/.

Однак, присутні під час апеляційного розгляду потерпілі ці обставини не підтвердили, та лише потерпіла ОСОБА_10 зазначила, що на якусь дату шляхом телефонного дзвінка їй повідомлялось про судове засідання, однак точно вказати, яке це було засідання, на цей час вона пригадати не може, оскільки минув значний проміжок часу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що передбачене главою 27 КПК України підготовче провадження є першим важливим етапом судового провадження у суді першої інстанції, у якому суд зобов`язаний перевірити матеріали кримінального провадження, з`ясувати достатність фактичних і юридичних підстав для прийняття судових рішень, передбачених ч.3 ст.314 КПК України. Саме у підготовчому судовому засіданні суд визначає можливість на законних підставах призначити кримінальне провадження до судового розгляду.

Відповідно до вимог ч.2 ст.314 КПК України, підготовче судове засідання відбувається в т.ч. за участю потерпілого та його представника.

Судом не дотримано вищевказаних положень закону.

Доводи представника потерпілих в апеляційній скарзі про те, що більшість потерпілих не була повідомлена про день та час і інших судових засідань, в т.ч. судового засідання, у якому відбувались судові дебати, у наслідок чого вони були позбавлені можливості виступити с промовою, також знайшли своє підтвердження.

Колегія суддів вважає, що допущені судом першої інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, потягли порушення прав учасників провадження та перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, у зв`язку з чим оскаржуваний вирок на підставі ст.ст.409, 412 КПК України підлягає безумовному скасуванню.

Оскільки, діючи у межах, передбачених ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості виправити вказані недоліки, скасовуючи оскаржуваний вирок суду, враховуючи загальні засади кримінального провадження, закріплені в ст.ст.7-9 КПК України, а також положення ст.415 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне призначити новий розгляд провадження у суді першої інстанції.

При новому розгляді необхідно врахувати викладене в даній ухвалі, усунути вищевказані недоліки, всебічно, повно і неупереджено дослідити всі обставини провадження і в залежності від встановленого прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

Відповідно до вимог ч.2 ст.415 КПК України, призначаючи новий розгляд в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.

Приймаючи до уваги вказані вимоги закону, інші доводи, викладені в апеляційних скаргах, підлягають перевірці при новому розгляді.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на цей час не змінились та ризики істотно не зменшились, колегія суддів, призначаючи новий розгляд, вважає за необхідне продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого до 25 листопада 2019 року.

Такий висновок суду не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).

В подальшому питання щодо запобіжного заходу має вирішуватися судом першої інстанції в порядку, передбаченому ст.331 КПК України.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409-410, 412, 415 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

апеляційні скарги прокурора першого відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Донецької області ОСОБА_7 представника потерпілих адвокат ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_13 задовольнити частково.

Вирок Куйбишевського районного суду Запорізької області від 16 травня 2019 року, яким ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.258-5 КК України, та виправдано за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.258 КК України за недоведеністю у вчиненні кримінального правопорушення обвинуваченим, скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_6 у виді тримання під вартою продовжити до 25 листопада 2019 року.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_54