Постанова

від 03.10.2019 по справі 479/94/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03.10.19

22-ц/812/1671/19

Провадження № 22-ц/812/1671/19

Єдиний унікальний номер судової справи № 479/94/18

Категорія 23 Доповідач апеляційного суду - Самчишина Н.В.

Постанова

іменем України

03 жовтня 2019 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Прокопчук Л.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участі: представника відповідача - Осипенка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського виробничого підприємства Рутенія-М на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської областівід 30 липня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Репушевської О.В., в приміщенні цього ж суду, вступну та резолютивну частину якого проголошено того ж дня об 11 год. 21 хв., дата складання повного судового рішення 31 липня 2019 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 доПриватного сільськогосподарського виробничого підприємства (далі - ПСВП) Рутенія-М про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

встановив:

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПСВП Рутенія-М про визнання договору оренди землі недійсним.

Позивач зазначав, що є власником земельної ділянки, площею 3,47 га, кадастровий номер: 4823980700:02:000:0951, розташованої в межах території Бурилівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії МК № 066675 , виданого Кривоозерською райдержадміністрацією Миколаївської області 17 грудня 2003 року.

Вказана земельна ділянка перебувала у користуванні відповідача за усною домовленістю між сторонами без укладення договору оренди землі.

Звернувшись в 2017 році в усному порядку до відділу у Кривоовзерському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, позивач дізнався, що відповідач користується його земельною ділянкою на підставі договору оренди земельної ділянки від 16 березня 2010 року, який він не укладав та не підписував.

Позивач зазначав, що відповідачем йому відмовлено у поверненні земельної ділянки з посиланням на вищезазначений договір оренди землі, ксерокопію якого було надано для ознайомлення.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним вказаний договір оренди земельної ділянки та стягнути понесені судові витрати.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 30 липня 2019 року задоволено позов ОСОБА_1

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером: 4823980700:02:000: 0951 , укладений 16 березня 2010 року між ПСВП Рутенія-М та ОСОБА_1 , зареєстрований у відділі Держкомзему регіональної філії ДП Центр ДЗК 14 грудня 2010 року за № 041047600021.

-2-

Стягнуто з ПСВП Рутенія-М на користь ОСОБА_1 сплачені судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді: у загальному розмірі - 8128 грн. 04 коп., з яких: 704 грн. 80 коп. - витрати по сплаті судового збору, 7423 грн. 24 коп. - витрати по оплаті вартості судово-почеркознавчої експертизи.

В апеляційній скарзі ПСВП Рутенія-М вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з неповним з`ясуванням всіх обставин по справі, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач посилався на те, що позивачем не надано докази того, що він дізнався про порушення свого права, тобто наявності спірного договору та його державну реєстрацію, саме у 2017 році, коли він звернувся до відділу у Кривоовзерському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про виділення земельного паю у натурі. Також ним не надано докази того, що він звертався до відповідача з приводу повернення йому спірної земельної ділянки та докази того, що йому в цьому було відмовлено. Крім того, ПСВП Рутенія-М зазначало, що ОСОБА_1 не доведено факт отримання ним копії спірного договору у відповідача у 2017 році. В свою чергу відповідач надав суду довідки про те, що позивач відповідно до журналу вхідної кореспонденції протягом 2017-2018 років не звертався до відповідача із заявами про повернення його земельної ділянки та надання йому ксерокопії договору та не надавав відповіді про відмову у поверненні земельної ділянки.

Наполягав на тому, що 16 березня 2010 році між сторонами укладений не лише спірний договір оренди землі, а й належної позивачу іншої земельної ділянки. Позивачем було надано копії необхідних документів для укладення договорів оренди. Крім того, позивач отримував орендну плату у натуральному виразі.

Посилаючись на викладене, відповідач вважав, що суд не дав оцінки усім доказам по справі та зробив хибний висновок про те, що позивач дізнався про існування укладеного договору оренди лише у 2017 році та у порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 264 ЦПК України та ч. 4 ст. 267 ЦК України не застосував наслідки спливу позовної давності, у зв`язку з чим просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 3,47 га, кадастровий номер: 4823980700:02:000:0951, розташованої в межах території Бурилівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії МК № 066675 , виданого Кривоозерською райдержадміністрацією Миколаївської області 17 грудня 2003 року (а.с.8).

Згідно договору оренди земельної ділянки без номера від 16 березня 2010 року, зареєстрованого у відділі Держкомзему регіональної філії ДП Центр ДЗК 14 грудня 2010 року за № 041047500021 ОСОБА_1 надав земельну ділянку площею 3,47 га, кадастровий номер: 4823980700:02:000:0951 у строкове платне користування ПСВП Рутенія-М на строк 10 років (а.с.9-13).

Позивач як в позові, так і в судовому засіданні суду першої інстанції наполягав, що згоду на передачу своєї земельної ділянки відповідачу письмово не надавав, відповідно вказаний договір з ПСВП Рутенія-М 16 березня 2010 року не укладав.

-3-

Висновком № 78 судової почеркознавчої експертизи від 02 травня 2019 року підтверджується, що підписи від імені ОСОБА_1 в графах: Орендодавець договору оренди земельної ділянки без номера від 16 березня 2010 року, зареєстрованого у відділі Держкомзему регіональної філії ДП Центр ДЗК 14 грудня 2010 року за № 041047500021, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.144-149).

Отже, судом першої інстанції на підставі наданих доказів зроблено висновок, що підпис від імені позивача ОСОБА_1 на спірному договорі вчинено іншою особою без дотримання положень ст. 207 ЦК України та за відсутності належної довіреності, наданої з дотриманням вимог ст. ст. 244, 245 ЦК України. А тому не можна вважати, що сторони досягли усіх істотних умов договору оренди землі, передбачених положеннями ст. 15 Закону України Про оренду землі , що є підставою для визнання спірного договору недійсним. Відповідачем не надано доказів того, що позивач отримував орендну плату, підписував з цього приводу відповідні документи і таким чином був обізнаний про існування орендних відносин з відповідачем. Щодо застосування наслідків позовної давності про що подав заяву відповідач, суд зазначив, що про порушення свого права ОСОБА_1 стало відомо, коли він отримав копію договору оренди землі у 2017 році. До 2017 року ОСОБА_1 не міг знати про порушення свого права, оскільки договору оренди землі із ПСВП Рутенія - М не підписував.

Висновки суду відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального та процесуального права.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки та орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору, договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Законом України Про оренду землі визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У статті 6 вказаного Закону визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

-4-

Згідно з вимогами статті 13 названого Закону вказано, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 14 Закону договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Аналізуючи наведене, слід зробити висновки, що договір оренди землі - це правочин, який укладається між власником земельної ділянки - орендодавцем та особою фізичною або юридичною - орендарем у письмовій формі, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, як передбачено у частині першій статті 215 ЦК України.

Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що спірний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою.

Таким чином спірний договір був укладений без волевиявлення ОСОБА_1 , а тому суд дійшов правильного висновку про недійсність спірного договору на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Апеляційна скарга не містить посилань на докази, які б спростовували вказані висновки суду. При цьому укладення з позивачем договору оренди іншої земельної ділянки цих висновків суду не спростовують.

Самі по собі доводи апеляційної скарги щодо того, що позивач особисто надав документи та уклав договір оренди землі, не є безспірними, оскільки спростовуються вищенаведеними у справі належними доказами, які не спростовані відповідачем.

Щодо доводів апеляційної скарги про незастосування судом наслідків спливу позовної давності.

За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

-5-

Встановивши, що позовну давність пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цієї підстави, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

У даному випадку суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивач дізнався про порушення його прав у 2017 році, коли отримав копію договору оренди. До цього часу про існування договору йому не було відомо, оскільки договір оренди він не підписував.

Даної обставини відповідач не спростував та не підтвердив належними доказами.

Самі по собі ті обставини, що відповідно до довідок з журналів вхідної кореспонденції підприємства позивач за 2017-2018 роки не звертався до відповідача з приводу повернення земельної ділянки і від нього не отримував ксерокопії договору, не є беззаперечними та висновку суду першої інстанції не спростовують.

Як зазначав позивач, у 2017 році в усному порядку звернувшись до відділу у Кривоовзерському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області він дізнався про існування спірного договору, а звернувшись з цього приводу до відповідача, останній відмовив йому у поверненні земельної ділянки з посиланням на вищезазначений договір оренди землі, ксерокопію якого надав йому для ознайомлення.

Крім того, отримання позивачем орендної плати у натуральній формі за наданими відповідачем відомостями за період з 2014 року по 2016 рік в рахунок паю та орендної плати за оренду земельних ділянок не є безумовним доказом обізнаності позивача зі спірним договором та його схвалення, оскільки, як зазначав позивач, вказана земельна ділянка перебувала у користуванні відповідача за усною домовленістю між сторонами без укладення договору оренди землі.

Більш того, з умов спірного договору оренди земельної ділянки, а саме абз. 3, 4 п. 9 слідує, що форма розрахунку за договором (грошова або натуральна) окремо щорічно погоджується в межах розміру плати, визначеного цим договором і Додатком №1 до договору, шляхом подання орендодавцем на ім`я орендаря письмової заяви.

Така заява подається орендодавцем орендарю до 01 вересня року, за який провадиться розрахунок по орендній платі. Якщо протягом вказаного строку сторони не погодили форму виплати орендної плати, вважається, що розрахунок по орендній платі буде здійснюватися в грошовій формі на суму, зазначену в абзаці першому п. 9 цього Договору.

Належних та допустимих доказів виконання цих умов договору позивачем щодо погодження форми виплати орендної плати у натуральній формі, а відтак і його обізнаність з договором оренди землі, відповідачем суду не надано, хоча це є його обов`язком в розумінні положень ст. ст. 76, 77, 81 ЦПК України.

Тому, з врахуванням того, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 12 лютого 2018 року строк позовної давності ним не пропущений. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року по справі № 6-48цс15.

За таких обставин, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, дав належну оцінку представленим доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

За наведених обставин, колегія суддів прийшла до висновку про те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

За такого відповідно до вимог частини першої статті 375 ЦПК України рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

-6-

Керуючись ст. 367, 375, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського виробничого підприємства Рутенія-М залишити без задоволення.

Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 30 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верхового Суду у випадках та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: Л.М. Прокопчук

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 03 жовтня 2019 року.