ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
04.10.2019Справа № 910/9647/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРЕГАТ-ТРЕЙД" (40000, м. Суми, вул. Перекопська, 11)
про стягнення 63 120, 73 грн.
Представники сторін: не викликались
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ФРЕГАТ-ТРЕЙД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард" в особі Філії "Птахофабрика "АВІС" ПАТ "Агрохолдинг Авангард" про стягнення 63 120,73 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 05.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФРЕГАТ-ТРЕЙД" (надалі - позивач) та Публічним акціонерним товариством "Агрохолдинг Авангард" в особі Філії "Птахофабрика "АВІС" ПАТ "Агрохолдинг Авангард" (надалі - відповідач) укладено договір про організацію перевезень № 05/07/2018, відповідно до умов якого позивач зобов'язався за рахунок відповідача організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів на підставі попередньої заявки відповідача. За доводами позивача, останній виконав свої зобов'язання в повному обсязі, проте відповідач не виконав умови договору щодо оплати послуг у визначені строки, у зв'язку з чим останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 61 120,73 грн., з яких: 55 000,00 грн. - основний борг, 6 264,00 грн. - пеня, 526,53 грн. - 3% річних, 1 330,20 грн. - інфляційні збитки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРЕГАТ-ТРЕЙД" залишено без руху в порядку ч. 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу час для усунення недоліків, вказаних в ухвалі суду.
31.07.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій позивачем долучено необхідні документи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/9647/19 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
22.08.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає про відсутність у матеріалах позовної заяви довіреності на особу, яка від імені відповідача підписувала акти виконаних робіт, а також належним чином оформлених документів, які передбачені п. 7.4. договору. Крім того, відповідач зауважує, що за відсутності доказів щодо підтвердження факту отримання відповідачем документів, неможливо визначити початок настання зобов'язання по сплаті за надані послуги. У відзиві відповідачем було також повідомлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичною особою за ідентифікаційним кодом 00851519 є Приватне акціонерне товариство "Агрохолдинг Авангард", а не Публічне.
09.09.2018 до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що надав достатню кількість належних та допустимих доказів в підтвердження існування у відповідача заборгованості за договором. Крім того позивач зауважує, що отримання документів ОСОБА_2 як уповноваженою особою відповідача підтверджується також по іншим філіям, послуги по яким були оплачені відповідачем. Щодо стосується зміни назви відповідача, то позивач зазначає, що зміна назви організаційно-правової форми відповідача з Публічного на Приватне не припиняє зобов'язань останнього перед позивачем. Повідомлень від відповідача про його перейменування, як це передбачено господарською дисципліною, від відповідача не надходило.
Відповідач у наданий судом строк своїм правом для подання заперечень на відповідь на відзив не скористався.
Суд дослідивши матеріали справи встановив, що при укладенні між сторонами договору №05/07/2018 від 05.07.2019 відповідач дійсно був Публічним акціонерним товариством "Агрохолдинг Авангард" в особі Філії "Птахофабрика "АВІС" ПАТ "Агрохолдинг Авангард", проте згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на17.05.2019 змінив свою організаційно-правову форму на Приватне, а відтак, належним відповідачем у справі слід вважати Приватне акціонерне товариство "Агрохолдинг Авангард" в особі Філії "Птахофабрика "АВІС" ПрАТ "Агрохолдинг Авангард".
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
05 липня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФРЕГАТ-ТРЕЙД" (надалі-виконавець, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Агрохолдинг Авангард" в особі Філії "Птахофабрика "АВІС" ПАТ "Агрохолдинг Авангард" (надалі- замовник, відповідач) укладено договір про організацію перевезень №05/07/2018 (надалі- договір), за умовами якого виконавець зобов'язався за рахунок замовника організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів на підставі попередньої заявки замовника.
Згідно з п. 2.3. договору сторони дійшли згоди, що заявки отримані через електронну пошту мають силу оригіналу і не потребують в подальшому обміну оригіналами.
Фактична кількість та найменування вантажу - визначається у товаротранспортних накладних (п. 2.5. договору).
Відповідно до п. 2.2. договору факт здійснення перевезення оформлюється товарно-транспортною накладною (далі - ТТН), належним чином оформленої та погодженої сторонами заявки. Заявка є додатком та невід'ємною частиною договору. Форма заявки визначається Замовником, і має щонайменше містити перелік відомостей,
який визначається п.2.8 цього договору.
Після виконання перевезення виконавець повинен повернути замовнику, належним чином оформлену ТТН, акт виконаних робіт, рахунок-фактуру, не пізніше 5 календарних днів з моменту виконання перевезення (п. 3.2.2. договору).
Згідно з п. 7.4. договору оплата 80% вартості послуг проводиться замовником протягом 14 банківських днів, після отримання належно оформлених документів зазначених в договорі. Оплата 20% вартості послуг проводиться після реєстрації виконавцем податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до кінця календарного року у якому договір було підписано. У випадку, коли жодна із сторін протягом двох тижнів до закінчення терміну дії даного договору не заявила про намір його розірвати договір щоразу вважається таким, що діє на наступний період - 1 (один) календарний рік на умовах передбачених даним договором (п. 9.1. договору).
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору та виставлених відповідачем заявок позивач надав послуги з організації перевезення вантажів замовника, а відповідач у свою чергу прийняв надані послуги, що підтверджується підписаними з обох сторін товарно - транспортними накладними №281 від 23.12.2018, №ЖКК012563 від 27.12.2018, №ЖКК012570 від 27.12.2018, №ЖКК012557 від 27.12.2018, №ЖКК012560 від 27.12.2018, №ЖКК012655 від 02.01.2019 та актами виконаних робіт №188 від 24.12.2018 на суму 9 000,00 грн, №182 від 28.12.2019 на суму 16 000,00 грн, №181 від 28.12.2018 на суму 15 000,00 грн, №41 від 03.01.2019 на суму 15 000,00 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач в порушення умов договору не здійснив оплати за виконані роботи у розмірі 55 000,00 грн, що стало наслідком виникнення у останнього заборгованості у розмірі 61 120,73 грн., з яких: 55 000,00 грн. - основний борг, 6 264,00 грн. - пеня, 526,53 грн. - 3% річних, 1 330,20 грн. - інфляційні збитки.
З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензіями вих.. №18 від 11.03.2019, вих. №27 від 22.04.2019, вих.. № 23 від 26.03.2019, вих.. №30 від 25.04.2019, вих.. №35 від 10.05.2019 та вих.. №39 від 23.05.2019 щодо оплати послуг, проте останні були залишені з боку відповідача без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором перевезення вантажу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Господарського кодексу України та Глави 64 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковими для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною 2 ст. 307 Господарського кодексу України встановлено, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Суд зазначає, що Закон України "Про автомобільний транспорт" та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568, визначають товарно-транспорту накладну як обов'язковий документ, що має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.
Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил, товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Судом встановлено, що на підтвердження виконання позивачем своїх зобов'язань за договором щодо організації перевезення вантажів за заявками відповідача №22/12-1 від 24.12.2018, №27/12-1 від 27.12.2018, №0002 від 27.12.2018 та №02/01-1 від 02.01.2019, сторонами були складені та підписані товарно-транспортні накладні №281 від 23.12.2018, №ЖКК012563 від 27.12.2018, №ЖКК012570 від 27.12.2018, №ЖКК012557 від 27.12.2018, №ЖКК012560 від 27.12.2018, №ЖКК012655 від 02.01.2019 та акти виконаних робіт №188 від 24.12.2018 на суму 9 000,00 грн, №182 від 28.12.2019 на суму 16 000,00 грн, №181 від 28.12.2018 на суму 15 000,00 грн, №41 від 03.01.2019 на суму 15 000,00 грн.
Претензій щодо якості наданих послуг як на стадії вивантаження, так і на стадії підписання актів виконаних робіт у відповідача не було. Навпаки, у підписаних актах містяться відмітки про те, що замовник претензій по об'єму, якості та строках виконаних робіт (наданих послуг) немає.
Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом, оплата 80% вартості послуг проводиться замовником протягом 14 банківських днів, після отримання належно оформлених документів зазначених в договорі. Оплата 20% вартості послуг проводиться після реєстрації виконавцем податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору виставлялись відповідачу рахунки на оплату №188 від 24.12.2018, № 182 від 28.12.2018, № 181 від 28.12.2018, № 41 від 03.01.2019, направлялись належним чином оформлені документи, про що свідчать копії експрес-накладних Нової пошти №59000392463502 від 14.01.2019, №59000392198350 від 11.01.2019, №59000393190876 від 16.01.2019, №59000393750595 від 18.01.2019 та були зареєстровані податкові накладні за актами №188 від 24.12.2018, №181 від 28.12.2018, №182 від 28.12.2019 - 14.01.2019 та за актом №41 від 03.01.2019 - 28.01.2019.
Проте, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів у розмірі 55 000,00 грн.
При цьому, як встановлено судом, внаслідок відсутності оплати за договором №05/07/2018 від 05.07.2018 відповідачу направлялись на електронну адресу листи-вимоги про оплату заборгованості за вих.. №18 від 11.03.2019, вих. №27 від 22.04.2019, вих.. № 23 від 26.03.2019, вих.. №30 від 25.04.2019, вих.. №35 від 10.05.2019 та вих.. №39 від 23.05.2019, які були залишені останнім без відповіді та задоволення.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та погоджених сторонами строків розрахунків у замовленні, зобов'язання відповідача з оплати послуг перевезення станом на момент звернення позивача з позовом до суду настав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Враховуючи, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором №05/07/2018 від 05.07.2018 належним чином доведений та документально підтверджений, а строк оплати за договором є таким, що настав, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 55 000,00 грн.
При цьому, суд не приймає до уваги твердження відповідача про необізнаність його у наявній заборгованості за договором №05/07/2018 від 05.07.2018, оскільки вищевказані листи-вимоги містили прохання про сплату не лише заборгованості за даним договором, а й по іншим договорам з підприємствами відповідача (ТОВ Імперово Фудз , Філія Черкаська ПНВК Інтербізнес , Філія Городенківська плахофабрика ПНВК Інтербізнес ), заборгованість щодо яких оплачувалась ПрАТ Агрохолдинг Авангард .
Крім того суд зазначає, що наявні у матеріалах справи товарно-транспортні накладні та акти виконаних робіт, які підписані з боку відповідача та скріплені його печаткою, спростовують тверджень про те, що останні є неналежним чином оформленні та підписані уповноваженою особою за відсутності довіреності. Так, суд зауважує, що з долучених до матеріалів справи товарно-транспортних накладних та актів виконаних робіт, які були оформлені між позивачем та Приватним акціонерним товариством "Агрохолдинг Авангард" щодо інших договорів вбачається, що вони також містили підписи з боку відповідача від тих же осіб відповідача, що і за договором №05/07/2018 від 05.07.2018, зокрема, підпис ОСОБА_3, та були прийняті за експрес накладними ОСОБА_2 і оплачені з боку замовника.
Що стосується заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 526,53 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 330,20 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України .
Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування 3% річних, суд встановив часткову невідповідність розрахунку наведеним вище положенням законодавства та умовам договору, зокрема, у частині визначення прострочення по акту №181 від 28.12.2018.
Отже, за розрахунком суду, обґрунтованою сумою 3% річних є 525,29 грн, що підлягають задоволенню.
Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат, то за перерахунком суду їх розмір становить більше, ніж заявлено позивачем, однак, приймаючи до уваги, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог, то до стягнення підлягають інфляційні втрати у розмірі 1 330,20 грн.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Так, за неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором позивачем було нараховано пеню у розмірі 6 264,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Як встановлено судом, у п. 6.1.1. договору сторони передбачили, що за порушення строків оплати за договором, відповідач сплачує позивачу пеню у розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення від суми простроченого платежу за кожень день такого прострочення.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат суд встановив, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРЕГАТ-ТРЕЙД".
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард" (03115, м. Київ, просп. Перемоги, 121-В, ідентифікаційний код 00851519) в особі Філії "Птахофабрика "АВІС" ПрАТ "Агрохолдинг Авангард" (32325, Хмельницька обл., Кам'янець-Подільський р-н, с. Гуменці, вул. Вербецьке шосе, 1, ідентифікаційний код 39765686) основний борг у розмірі 55 000 (п'ятдесят п'ять) тисяч 00 коп., 3 % річних у розмірі 525 (п'ятсот двадцять п'ять) грн 29 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 330 (одна тисяча триста тридцять) грн 20 коп., пеню у розмірі 6 264 (шість тисяч двісті шістдесят чотири) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 1920 (одна тисяча дев'ятсот двадцять) грн 96 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 04.10.2019
Суддя Л. Г. Пукшин
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 04.10.2019 |
Оприлюднено | 04.10.2019 |
Номер документу | 84727736 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Пукшин Л.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні