Рішення

від 24.09.2019 по справі 910/6246/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2019Справа № 910/6246/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., при секретарі судового засідання Вишняк Н.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування

житлового фонду Голосіївського району м. Києва"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продукти" членів трудового

колективу державного підприємства роздрібної торгівлі № 228 "МОЛОКО"

про стягнення 1142558,42 грн., зобов`язання вчинити дії та виселення з

нежитлових приміщень

Представники:

від позивача : Кметик-Власенко О.В.

від відповідача: Хасін І.Б.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продукти "Членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі № 228 "Молоко" про стягнення 1142558,42 грн., зобов`язання вчинити дії та виселення з нежитлових приміщень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не здійснено повернення нерухомого майна, яке є предметом договору оренди № 37-10 від 12.07.2010, після закінчення строку його дії, як і не здійснено сплату орендних платежів за період фактичного користування майном, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 1142558,42 грн. боргу; зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Продукти "Членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі № 228 "Молоко" повернути нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: м. Київ, проспект Науки, 43 (перший поверх площею 130,9 кв.м, підвал площею 50,9 кв.м), передавши їх по акту Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва"; виселити відповідача з нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, проспект Науки, 43 (перший поверх площею 130,9 кв.м, підвал площею 50,9 кв.м).

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до п. 8 ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зважаючи на категорію та складність справи, суд приходить до висновку про здійснення розгляду даної справи у порядку загального позовного провадження.

Згідно з приписами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 11.06.2019.

29.05.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

06.06.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про перенесення розгляду справи.

У підготовче засідання 11.06.2019 з'явився представник позивача. Представники відповідача у підготовче засідання не з'явилися, про дату, час та місце підготовчого засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

З метою належної підготовки справи для розгляду, враховуючи клопотання відповідача про перенесення розгляду справи, судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 02.07.2019.

12.06.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив, відповідно до якого відповідач вказує, що провадження в частині вимог про виселення підлягає закриттю, оскільки спір в цій частині був предметом розгляду у справі №910/15043/15; Договір було пролонговано на 3 роки; позивач заявляє до стягнення орендну плату, тоді-як після закінчення строку дії договору повинна сплачуватись неустойка, а не орендна плата; вимоги про виселення та зобов'язання повернути приміщення є такими, що дублюють одна одну; відповідач заявляє про застосування позовної давності до вимог про стягнення орендної плати за період до 15.05.2016; відповідачем розпочато процедуру приватизації спірного приміщення, яка на даний час триває.

24.06.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач підтримує позовні вимоги.

27.06.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.

02.07.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою представника позивача.

У підготовче засідання 02.07.2019 представники сторін не з'явилися.

Розглянувши в підготовчому засіданні клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд зазначає, що позивачем не наведено тих обставин, наявність яких в силу ст. 183 Господарського процесуального кодексу України є підставою для відкладення підготовчого засідання, у зв'язку з чим у задоволенні клопотання позивача судом відмовлено.

У підготовчому засіданні 02.07.2019 судом з'ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.

За результатами підготовчого засідання суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.08.2019.

18.07.2019 до відділу діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відсутність представника.

05.08.2019 до відділу діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 06.08.2019 прибув представник позивача. Представник відповідача не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 06.08.2019 оголошено перерву до 17.09.2019.

13.09.2019 до відділу діловодства суду від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 17.09.2019 прибув представник позивача. Представник відповідача не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 17.09.2019 оголошено перерву до 24.09.2019.

У судове засідання 24.09.2019 з'явились представники сторін. Представник позивача підтримав позов, представник відповідача проти позову заперечив.

У судовому засіданні 24.09.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

12.07.2010 між Голосіївською районною у місті Києві радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Продукти членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі №228 "Молоко" (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №37-10 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого, на підставі розпорядження Голосіївської районної у м. Києві Ради від 17.06.2010 № 77 п. 2.12. та ордеру № 58-10 від 12.07.2010 орендодавець передає, а орендар приймає в користування на умовах оренди нежитлове приміщення, яке є комунальною власністю територіальної громади Голосіївського району м. Києва, що знаходиться за адресою: проспект Науки, 43, площею 130,9 кв.м. на першому поверсі для магазину з продажу товарів продовольчої групи та супутніх товарів та розміщення кафетерію та 50,9 кв.м. у підвалі для магазину з продажу товарів продовольчої групи та супутніх товарів та розміщення кафетерію.

Відповідно до п. 5.1 договору оренди, термін дії договору встановлюється з 12.07.2010 по 12.06.2013.

Дослідивши зміст Договору, суд дійшов висновку, що він є договором оренди комунального майна.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Судом встановлено, що за актом прийому-передачі нежилого приміщення від 15.07.2010 відповідач орендує нежитлове приміщення (1-й поверх - 130,9 кв.м. та підвал - 50,9 кв.м.) в будинку №43 по проспекту Науки.

На підставі рішення Київської міської ради від 28.10.2010 № 183/4995 "Про окремі питання організації управління районами в місті Києві" та розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10.12.2010 № 1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві" майно комунальної власності міста Києва передано до сфери управління Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації.

Пунктом 5 розпорядження Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 06.04.2011 року № 261 "Про забезпечення життєдіяльності Голосіївського району м. Києва у сферах управління, віднесених до повноважень Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації" Комунальне підприємство "Розрахунковий центр "Голосїїво" визначене орендодавцем майна, яке передається до сфери управління Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації.

Так, 01.06.2011 між Комунальним підприємством Голосіївського району в м. Києві "Розрахунковий центр "Голосіїво" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Продукти "Членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі №228 "Молоко" було укладено додаткову угоду №1 до Договору, відповідно до умов якої сторонами Договору є - Комунальне підприємство Голосіївського району в м. Києві "Розрахунковий центр "Голосіїво" (орендодавець) та ТОВ "Продукти "Членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі №228 "Молоко" (орендар).

Відповідно до розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 25.06.2011 року № 489 "Про передачу нежитлових будівель та приміщень комунальному підприємству Голосіївського району в м. Києві "Розрахунковий центр "Голосіїво" передано на баланс Комунального підприємства Голосіївського району в м. Києві "Розрахунковий центр "Голосіїво" нежитлові будівлі та приміщення комунальної власності (в тому числі нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, пр. Науки, 43 (перший поверх площею 130,9 кв.м., підвал площею 50,9 кв.м.), а згідно рішення Київської міської ради від 22.09.2011 року № 34/6250 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва" орендодавцем майна територіальної громади міста Києва визначено Голосіївську районну в м. Києві державну адміністрацію.

На підставі рішення Київської міської ради від 22.09.2011 року № 34/6250 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва", розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2011 року № 121 "Про реалізацію районними у місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень", відповідно до п.п. 1.1., 1.4.7. розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 30.12.2011 року № 1030 "Про внесення змін до договорів оренди нежитлових приміщень територіальної громади міста Києва, що віднесені до сфери управління Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації та перерахунок орендної плати" та п. п. 2, 3 розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 12.01.2012р. № 5 "Про питання врегулювання розрахунків витрат на утримання нерухомого майна", між Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), Комунальним підприємством Голосіївського району м. Києва "Розрахунковий центр "Голосіїво" (балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Продукти "Членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі №228 "Молоко" (орендар) було укладено додаткову угоду № 2 від 16.01.2012 до Договору, відповідно до якої п. 1.1. договору викладено в редакції, орендодавець (Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація) передає, а орендар приймає в користування на умовах оренди нежитлове приміщення, яке є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації та знаходиться за адресою просп. Науки, 43 розташоване таким чином: на І поверсі, площею 130,9 кв.м та у підвалі,площею 50,9 кв.м. використовується для розміщення магазину з продажу товарів продовольчої групи та супутніх товарів та розміщення кафе.

Наведені обставини встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 у справі №910/1467/17, яке набрало законної сили, а тому в силу ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування.

Відповідно до рішення Київської міської ради від 09.10.2014 № 270/270 Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва . Комунальне підприємство Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району перейменовано в Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва (позивач) та віднесено до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації.

Тим же рішенням вирішено реорганізувати Комунальне підприємство Голосіївського району в м. Києві Розрахунковий центр Голосіїво шляхом приєднання його до Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва .

Розпорядженням Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.02.2015 № 95 Про організаційно-правові заходи реорганізації комунального підприємства Голосіївського району в м. Києві Розрахунковий центр Голосіїво , закріплено на праві господарського відання без права розпорядження за Комунальним підприємством Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва нерухоме та рухоме майно, яке знаходилось в господарському віданні без права розпорядження реорганізованого Комунального підприємства Голосіївського району в м. Києві Розрахунковий центр Голосіїво і передано по акту прийому-передачі позивачу, в тому числі нежитлові приміщення на проспекті Науки, 43 в м. Києві.

Реорганізація Комунального підприємства Голосіївського району в м. Києві Розрахунковий центр Голосіїво завершена, Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва , є правонаступником прав та обов'язків Комунального підприємства Голосіївського району в м. Києві Розрахунковий центр Голосіїво .

Розпорядженням Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 04.03.2019 №127 закріплено за Комунальним підприємством Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва на праві господарського відання без права розпорядження нерухоме майно, зокрема, за адресою м. Київ, проспект Науки, 43 площею 181,10 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідачем не здійснено повернення нерухомого майна, яке є предметом договору оренди № 37-10 від 12.07.2010, після закінчення строку його дії, як і не здійснено сплату орендних платежів за період фактичного користування майном, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 1142558,42 грн. боргу; зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Продукти "Членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі № 228 "Молоко" повернути нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: м. Київ, проспект Науки, 43 (перший поверх площею 130,9 кв.м, підвал площею 50,9 кв.м), передавши їх по акту Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва"; виселити відповідача з нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, проспект Науки, 43 (перший поверх площею 130,9 кв.м, підвал площею 50,9 кв.м).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Нормами частини 2 статті 291 Господарського кодексу України та частини 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації (викупу) об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором (ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Зі змісту статей 759, 763 і 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 291 Господарського кодексу України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Відповідно до п. 5.1 договору оренди, термін дії договору встановлюється з 12.07.2010 по 12.06.2013.

Листом Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 10.06.2013 № 100-4608 було повідомлено позивачу про закінчення строку договору оренди з 12.06.2013 та висловлено вимогу передати орендоване приміщення по акту приймання-передачі.

Вказані обставини стосовно змісту листа Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 10.06.2013 № 100-4608 встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 у справі №910/1467/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Продукти" членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі № 228 "Молоко" до Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, Комунального підприємства Голосіївського району в м. Києві "Розрахунковий центр "Голосіїво", Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва", третя особа 1, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Київська міська рада про визнання права користування приміщенням, яке набрало законної сили.

У рішенні Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 у справі №910/1467/17, яке набрало законної сили, суд дійшов висновку, що наявність листа орендодавця від 10.06.2013 № 100-4608 про закінчення строку дії договору свідчить про неможливість автоматичного продовження строку дії договору оренди на той самий термін, а тому твердження про автоматичне продовження договору на той самий трирічний строк з 13.06.2013 та з 13.06.2016 суперечить наявним в матеріалах справи доказам та вимогам законодавства України.

Отже, суд у справі №910/1467/17 дійшов висновку, що договір оренди нежитлового приміщення №37-10 від 12.07.2010 припинив свою дію з 12.06.2013, на новий термін продовжений не був, а тому у Товариства з обмеженою відповідальністю "Продукти "Членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі № 228 "Молоко" відсутні правові підстави для використання спірного приміщення на підставі договору оренди №37-10 від 12.07.2010.

Згідно зі статтею 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Нормами частини 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

Частиною 2 ст. 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Пунктом 3.3. Договору передбачено, що орендна плата сплачується орендарем щомісячно, в повному обсязі, незалежно від наслідків господарсько-фінансової чи іншої діяльності до 15 числа поточного місяця.

Пунктами 3.11., 3.12., 3.13. Договору передбачено, що орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцеві витрати, пов'язані з утриманням земельної ділянки. Орендар сплачує орендодавцю витрати, пов'язані з утриманням будинку. Витрати на утримання прибудинкової території та інші витати загального користування, передбачені Методикою розрахунку (крім витрат, зазначених у п. 3.11 цього договору), не входять до складу орендної плати та сплачуються орендарем окремо згідно з розрахунком у Додатку 3 до Договору.

Згідно з додатковою угодою № 2 від 16.01.2012 до Договору останній доповнено пунктом 3.3., за змістом якого визначено, що орендна плата сплачується орендарем щомісячно, в повному обсязі, незалежно від наслідків господарсько-фінансової чи іншої діяльності до 15 числа поточного місяця та перераховується на розрахунковий рахунок балансоутримувача Комунального підприємства "Розрахунковий центр "Голосіїво".

Згідно з п. 3.6. Договору по закінченню терміну дії цього договору орендна плата та інші платежі (комунальні послуги, експлуатаційні витрати, відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням земельної ділянки) сплачуються орендарем по день фактичного звільнення приміщення включно.

Суд звертає увагу, що доказів повернення позивачеві нежитлових приміщень за актом приймання-передачі відповідачем не подано; останнім не заперечувався факт перебування у нежилому приміщенні за адресою м. Київ, проспект Науки, 43 (перший поверх площею 130,9 кв.м, підвал площею 50,9 кв.м).

Суд зазначає, що з урахуванням положень статті 795 ЦК України та умов Договору, яким передбачено, що по закінченню терміну дії цього договору орендна плата та інші платежі (комунальні послуги, експлуатаційні витрати, відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням земельної ділянки) сплачуються орендарем по день фактичного звільнення приміщення включно, нарахування орендної плати, плати за утримання земельної ділянки та утримання нежитлового приміщення за відповідний період є правомірним.

З огляду на викладене, заперечення відповідача стосовно відсутності у позивача права на стягнення орендної плати за період після закінчення строку Договору спростовується викладеним вище.

За наведених обставин, оскільки відповідач фактично використовує приміщення за адресою м. Київ, проспект Науки, 43 (перший поверх площею 130,9 кв.м, підвал площею 50,9 кв.м) після спливу строку дії Договору (з урахуванням рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 у справі №910/1467/17) та не повернув вказане приміщення, з урахуванням п. 3.6. Договору наявні підстави для стягнення плати за період фактичного користування вказаним приміщенням.

Так, позивачем заявлено до стягнення 1142558,42 грн. заборгованості за період з червня 2015 по квітень 2019 року, з яких: 1093227,12 грн. - заборгованість по орендній платі, 34349,48 грн. - витрати, пов'язані з утриманням нежитлового приміщення; 14981,82 грн. - витрати, пов'язані з утриманням земельної ділянки.

Перевіривши зазначені позивачем у розрахунку заборгованості (долучений до позовної заяви) розміри нарахованих позивачем платежів за період з червня 2015 року по квітень 2019 року, суд дійшов висновку в їх обґрунтованості.

Відповідачем не надано заперечень стосовно розміру заборгованості за вказаний період. Однак, заперечення відповідача в тому числі зводяться до того, що йому не були направлені рахунки на оплату, з приводу чого суд зазначає, що обов'язок позивача направляти відповідачу рахунки на оплату не встановлений нормами законодавства.

При цьому, суд наголошує, що матеріали справи містять копії вимог позивача від 19.08.2016 №434-61, від 30.12.2016 №431-185, від 26.12.2017 №431-224, від 12.04.2019 №438-42, претензії від 31.01.2019 №431-415, адресованих відповідачу, в яких зазначено в тому числі про заборгованість відповідача з орендних та інших платежів.

Відтак, наявність та обсяг заборгованості відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не була спростована, зокрема, відповідачем не надано доказів сплати грошових коштів у розмірі 1142558,42 грн.

В той же час відповідачем у відзиві заявлено позовну давність до вимог про стягнення заборгованості.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності щодо заборгованості, з огляду на заявлені періоди розрахунку заборгованості (з червня 2015 по квітень 2019 року) дату звернення до суду з даним позовом - 15.05.2019, суд доходить висновку про застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за період з червня 2015 року до 15.05.2016 оскільки позовна давність до вимог про стягнення заборгованості за вказані періоди сплинула, що в силу ст. 267 Цивільного кодексу України має наслідком відмову в позові в цій частині.

З огляду на наведене, розмір заборгованості, за вирахуванням суми заборгованості за період пропуску позовної давності, складає 880934,43 грн., а тому позовні вимоги Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" в частині стягнення заборгованості підлягають задоволенню частково, розмірі 880934,43 грн..

Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача повернути нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: м. Київ, проспект Науки, 43 (перший поверх площею 130,9 кв.м, підвал площею 50,9 кв.м), передавши їх по акту позивачу, суд зазначає наступне.

Так, вказана позовна вимога фактично заявлена позивачем з метою врегулювання питання щодо повернення спірного об'єкта в порядку, встановленому Договором (за актом), оскільки відповідно до п. 2.13. Договору при достроковому припиненні дії договору або після закінчення його терміну дії, при неукладенні договору на новий термін, орендар зобов'язаний у 10-денний строк здати приміщення по акту експлуатуючій організації з усіма зробленими поліпшеннями, які не можна відокремити без шкоди для приміщення.

Оскільки, як встановлено у рішенні Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 у справі №910/1467/17, Договір припинив свою дію з 12.06.2013, на новий термін продовжений не був, вимоги позивача про зобов'язання відповідача повернути нежитлові приміщення, передавши їх по акту позивачу, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача про виселення відповідача з нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: м. Київ, проспект Науки, 43 (перший поверх площею 130,9 кв.м, підвал площею 50,9 кв.м), суд зазначає наступне.

За змістом ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Положеннями ст. 317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ст. 319 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Позивач зазначає, що вимога про виселення є формою віндикаційного позову.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Суд зазначає, що зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння, у зв'язку з чим віндикаційний позов за своєю правовою природою є позовом неволодіючого власника до володіючого невласника.

Однак, з огляду на особливий порядок переходу права власності на об'єкт нерухомого майна відповідно до положень Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та специфіку об'єкта нерухомого майна, незаконне вибуття останнього з володіння власника, з урахуванням правомочностей власника майна, передбачених ст. 317 Цивільного кодексу України, фактично можливе лише за наслідками державної реєстрації права власності на нерухоме майно, тобто титульне володіння іншою особою нерухомим майном (володіння де-юре, з відповідним документальним підтвердженням).

Так, володіння річчю як фізичне панування над нею щодо нерухомого майна є юридичною фікцією та можливе лише шляхом здійснення державної реєстрації прав на таку річ.

В той же час, позивач обґрунтовує порушення своїх прав незаконним використанням відповідачем спірних приміщень, тобто здійснення відповідачем користування майном, що в силу приписів ст. 317 Цивільного кодексу України є одним з елементів змісту права власності.

Положеннями ст. 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Так, вимога про виселення за своєю правовою природою є вимогою про усунення перешкод у користуванні майном.

Позов власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним користування та розпоряджання своїм майном за своєю правовою природою є негаторним позовом (про захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння).

Суд наголошує, що одна з умов застосування негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод (наприклад, шляхом знесення неправомірно збудованих споруд, про припинення ремонтних робіт в сусідній квартирі, виселення громадян із належних йому на праві власності приміщень тощо) (лист Верховного суду України від 01.07.2013 Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ ).

Водночас, з огляду на речово-зобов'язальну природу договору оренди та у разі припинення між сторонами орендних правовідносин, застосування такого способу захисту як усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, за обставин доведення факту незаконного утримання нерухомого майна, - є обґрунтованим та ефективним.

Так, за змістом ст. 66 Закону України Про виконавче провадження примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням.

Відповідно до статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Як встановлено судом, сторонами Договору (в його остаточній редакції) було визначено: орендодавець - Голосіївська районна у м. Києві державна адміністрація, орендар - відповідач.

Однак позивачем не доведено належним чином, що йому, як особі в господарському віданні якої знаходиться майно, що є предметом оренди за Договором, Голосіївською районною в м. Києві державною адміністрацією у встановленому порядку було передане повноваження вирішувати питання щодо виселення орендарів з приміщень, оскільки такими повноваженнями законодавством наділений орендодавець.

Беручи до уваги наведене, оскільки спірне нежитлове приміщення є майном комунальної власності територіальної громади, тому звертатись з позовом повинен саме орендодавець за спірним Договором, з огляду на що позовні вимоги в частині виселення відповідача не підлягають задоволенню.

Стосовно доводів відповідача про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог про виселення відповідача з огляду на те, що спір в цій частині був предметом розгляду у справі №910/15043/15, суд зазначає, що обставини даної справи, в тому числі, з урахуванням тих, що встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 у справі №910/1467/17, є відмінними від обставин у справі №910/15043/15. При цьому, у рішенні Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 у справі №910/1467/17 також було зазначено, що посилання на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2015 у справі №910/15043/15 не спростовує встановлених судом обставин. За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі в частині вимог про виселення відповідача.

Щодо посилання відповідача на здійснення процесу приватизації цілісного майнового комплексу як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, суд зазначає, що наявність процесу приватизації не впливає на автоматичне отримання права користування на спірне приміщення, тоді-як доказів приватизації позивачем саме спірного приміщення матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 130, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Продукти" членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі № 228 "МОЛОКО" (03028, м. Київ, проспект Науки, 43; ідентифікаційний код: 30574217) повернути нежитлові приміщення, які є комунальною власністю територіальної громади міста Києва та розташовані за адресою м. Київ, проспект Науки, 43 (перший поверх площею 130,9 кв.м., підвал площею 50,9 кв.м.), передавши їх по акту Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" (03039, м. Київ, проспект Голосіївський, 17-Б; ідентифікаційний код: 32375554).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продукти" членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі № 228 "МОЛОКО" (03028, м. Київ, проспект Науки, 43; ідентифікаційний код: 30574217) на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" (03039, м. Київ, проспект Голосіївський, 17-Б; ідентифікаційний код: 32375554) грошові кошти у розмірі 880934 (вісімсот вісімдесят тисяч дев'ятсот тридцять чотири) грн. 43 коп. та судовий збір у розмірі 15135 (п'ятнадцять тисяч сто тридцять п'ять) грн. 02 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 04.10.2019

Суддя Ю.В. Картавцева