Рішення

від 25.09.2019 по справі 911/1293/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2019 р. м. Київ Справа № 911/1293/19

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Колесника Р.М. за участю секретаря судового засідання Ковальової Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю Еліт-Дах Україна ( 18001, м. Черкаси, вул. Б. Вишневецького, буд. 56, ЄДРПОУ 37610228)

до

товариства з обмеженою відповідальністю Панда (08600, Київська область, м. Васильків, вул. Грушевського, буд.23, оф. 1, ЄДРПОУ 31189253)

про стягнення 354363,60 гривень,

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1;

від відповідача: ОСОБА_2

Товариство з обмеженою відповідальністю Еліт-Дах Україна (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Панда (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 354363,60 гривень.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що стягувана сума заборгованості сформувалася за рахунок неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання по оплаті робіт, перелічених в акті № МЕН-000001 від 13.02.2019 здачі-прийняття робіт (надання послуг), що відповідачем безпідставно не підписаний, відповідно до рахунку фактури № МЕН-000002 від 21.01.2019 по договору поставки товарів № 23 від 09.08.2018.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.05.2019 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 19.06.2019.

13.06.2019 на адресу суду надійшов відзив відповідача на позов (вих. № 235 від 07.06.2019) в якому відповідач виклав свої заперечення проти позову. Проти задоволення позову заперечує з тих підстав, що договір та специфікація не містять у переліку робіт (послуг) таких послуг, як послуги автовишки, подача автовишки, послуги автокрана, подача автокрана, монтаж уголку. Акт містить лише один вид робіт (послуг), який передбачено договором та специфікацією - ґрунтовка кутника металевого, вартість якого становить 20972,88 гривень. Решта послуг, які зазначено в акті № МЕН-000001 від 13.02.2019 здачі-прийняття робіт (надання послуг), договором не передбачені. Таким чином, відсутні правові підстави для підписання відповідачем акта № МЕН-000001 від 13.02.2019 та оплати рахунка-фактури № МЕН-000002 від 21.01.2019 на суму 354363,60 гривень.

Також зазначив, що згідно умов договору ціна за монтаж сендвіч-панелей складає 300 гривень за один метр квадратний, є фіксованою та з урахуванням положень ст.ст. 837, 839, 875, 879 Цивільного кодексу України зазначена ціна включає в себе всі витрати позивача, пов'язані з виконанням монтажних робіт, в тому числі послуги автокрану, автовишки та іншої техніки.

11.07.2019 на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якій позивач висловив незгоду із запереченнями відповідача та зазначив, що перед укладанням договору на об'єкті будівництва не були встановлені колони каркасу об'єкту, тому ні позивач ні відповідач не могли визначити висоту і весь масштаб робіт, які мав виконати позивач на користь відповідача. Колони виставляв сам відповідач. Позивач не отримував від відповідача ні проекту, ні креслень, що вказує на те, що виконання умов договору не було чітко регламентовано та неможливо було передбачити весь об'єм робіт, які необхідно виконати.

Зміст п. 1.2. договору було узгоджено сторонами в існуючій редакції саме тому, що були відсутні проекти та креслення, позивачу не було відомо висоту, на якій мали б монтуватися сендвіч-панелі. Висота будівлі після зведення колон, які монтував сам відповідач, змінилася. До відповіді на відзив позивач долучив копії актів здачі-прийняття робіт, що підтверджують факт надання йому третіми особами послуг автокрану та автовишки.

22.07.2019 від відповідача на адресу суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив, в яких відповідач зазначив, що договором № 23 від 09.08.2018 не передбачено залучення позивачем третіх осіб-субпідрядників, відповідно договір не містить обов'язку відповідача оплатити послуги таких третіх осіб. Позивач мав виконати роботу своїми засобами та про необхідність залучення послуг третіх осіб відповідач не знав та не міг знати. Додаткові, не передбачені договором, витрати позивача не можуть бути покладені на відповідача. Вважає, що невизначеність остаточного об'єму робіт слід розуміти, як невизначеність загальної площі сендвіч-панелей, що мають бути змонтовані, що не означає можливості виконання позивачем додаткових, неузгоджених договором робіт із наступним пред'явленням витрат, понесених на виконання таких робіт відповідачу. З огляду на це відповідач зазначає про відсутність у нього обов'язку підписати акт № МЕН-000001 та оплатити рахунок № МЕН-000002 від 21.01.2019.

Розгляд справи у підготовчому засіданні судом неодноразово відкладався.

Ухвалою суду від 25.07.2019 було продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів. Підготовче засідання відкладено на 14.08.2019.

07.08.2019 позивач долучив до матеріалів справи копії платіжних доручень на підтвердження фактичної оплати наданих йому послуг автокрану та автовишки.

Ухвалою суду від 14.08.2019 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду справи по суті на 12.09.2019.

Протокольною ухвалою від 12.09.2019 в судовому засіданні оголошено перерву до 25.09.2019.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

09.08.2018 товариством з обмеженою відповідальністю Еліт-Дах Україна (виконавець за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю Панда (замовник за договором) було укладено Договір № 23 поставки товарів (далі - Договір).

Відповідно до положень договору:

- виконавець зобов'язується поставити та передати у власність покупцю будівельні матеріали та виконати покрівельні та фасадні роботи з монтажу сендвіч-панелей Дифузійного відділення с. Селище, Черкаська область ТОВ ПАНДА Селищанський цукровий завод, а замовник зобов'язується прийняти цей матеріал та покрівельні і фасадні роботи і своєчасно здійснити оплату на умовах Договору № 23 від 09 серпня 2018 року (п.1.1) ;

- предметом поставки є будівельні матеріали та покрівельно-фасадні роботи відповідно до специфікації № 1 до договору № 23 від 09 серпня 2018 року. В якій визначено приблизно кількість будівельних матеріалів та покрівельно-фасадних робіт по причині відсутності проекту та креслення. Документи на товар, які повинен передати покупцю: видаткові накладні та податкові накладні; специфікація до Договору ; акти виконаних робіт. (п. 1.2.) ;

- загальна кількість товару та видів покрівельних і фасадних робіт , що мають бути поставлені та виконані, зазначається в специфікації № 1 до договору № 23 від 09 серпня 2018 року на суму 2150000,00 грн., з ПДВ, які можуть коригуватись по мірі потреби на об'єкті. Об'єми та сума зазначені в договорі та специфікації носять орієнтовно приблизний характер. Ціна за монтаж сендвіч-панелей складає 300 гривень за один метр квадратний та є фіксованою. Остаточний об'єм робіт (монтаж сендвіч-панелей) та кількість будівельних матеріалів буде визначений по закінченню робіт, так як на даний момент технологічно не вдається можливим визначити точну кількість квадратних метрів, будівельних матеріалів та обсягу монтажних робіт яка необхідна (п. 2.1.);

- загальний асортимент товару, що підлягає поставці та виконанню монтажних робіт, зазначається у Специфікації № 1 до Договору № 23 від 09 серпня 2018 року. Об'єми зазначені в договорі та специфікації носять орієнтовно приблизний характер (п. 3.1.) ;

- встановити точний термін виконання робіт по даному договору сторони не в змозі по причині відсутності проекту та креслень. Орієнтовно строк виконання робіт сторони встановлюють один місяць з моменту монтування замовником ферм (каркасу) та передачу під монтаж сендвіч-панелей даного (каркасу) виконавцю (п. 4.1.);

- замовник оплачує виконавцю грошові кошти у вигляді авансу в розмірі 1200000,00 гривень. Після підписання даного договору за будівельні матеріали кількість яких визначена приблизно по причині відсутності проекту та креслення. Ціна на товар може змінюватись у випадку підняття або падіння курсу євро на той день коли буде підписуватись даний Договір № 23 від 09 серпня 2018 року. Ціни по оплачених покупцем рахунках перегляду не підлягають (п. 5.1.);

- оплата Замовником Виконавцю робіт за безпосередній монтаж здійснюється поетапно. А саме: 250000 гривень аванс за майбутні монтажні роботи та залучення установок та механізмів для їх виконання ; наступна оплата виконаних робіт Виконавцю здійснюється по фактично виконаних певних монтажних робіт, які фіксуються в акті виконаних робіт наданого Виконавцем Замовнику . Кількість актів виконаних робіт та їх об'єми Виконавець визначає на власний розсуд. Не оплата Замовником чергового наданого акта виконаних робіт є підставою для Виконавця для зупинення виконання взятих на себе зобов'язань передбачених договором. Сторони узгодили, що поставка Виконавцем будівельних матеріалів відбувається виключно за рахунок коштів передплачених Замовником (п. 5.3.) ;

- Замовник зобов'язується надати Підряднику будівельний майданчик, складське приміщення, електропостачання, вільний доступ до об'єкту, забезпечити своєчасне фінансування будівництва, прийняти закінчений будівництвом об'єкт і повністю сплатити вартість виконаних робіт (п. 7.2.) ;

- даний Договір набирає чинності в день підписання його обома сторонами та діє протягом одного року, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. (п. 14.2) .

Позивач зазначає, що з метою виконання умов договору щодо монтажу сендвіч-панелей ним було залучено послуги сторонніх організацій, що надали послуги автовишки та автокрану, а також позивачем виконано роботи з ґрунтування кутнику та монтажу уголка, про що позивачем було складено акт здачі-прийняття робіт № МЕН-000001 від 13.02.2019 на загальну суму 354363,60 гривень, що разом з іншими документами було направлено відповідачу для підписання.

Внаслідок відмови відповідача від підписання зазначеного акту позивач двічі звертався до нього з письмовими вимогами про його підписання та 04.04.2019 надіслав повідомлення про зупинення виконання взятих на себе зобов'язань, до підписання відповідачем акту № МЕН-000001 від 13.02.2019 на загальну суму 354363,60 гривень.

Оскільки відповідач відмовився прийняти зазначені роботи та підписати акт № МЕН-000001 від 13.02.2019 позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом та просить стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 354363,60 гривень у примусовому порядку, обґрунтовуючи своє звернення тим, що відмова відповідача від підписання зазначеного акту, є неправомірною, що є підставою для примусового стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі, визначеному актом № МЕН-000001 від 13.02.2019 на суму 354363,60 гривень.

Відповідач, заперечуючи проти позову вказує на те, що акт № МЕН-000001 від 13.02.2019 здачі-прийняття робіт (надання послуг) до Договору поставки № 23 від 09.08.2018 містить перелік робіт (послуг), які не передбачені вказаним договором, а також специфікацією № 1 до Договору.

Відповідач посилається на те, що договір та специфікація не містять у переліку робіт (послуг) таких послуг, як послуги автовишки, подача автовишки, послуги автокрана, подача автокрана, монтаж уголку. Акт містить лише один вид робіт (послуг), який передбачено договором та специфікацією - ґрунтовка кутника металевого, вартість якого становить 20972,88 гривень. Решта послуг, які зазначено в акті № МЕН-000001 від 13.02.2019 здачі-прийняття робіт (надання послуг), договором не передбачені. Таким чином, відсутні правові підстави для підписання відповідачем акта № МЕН-000001 від 13.02.2019 та оплати рахунка-фактури № МЕН-000002 від 21.01.2019 на суму 354363,60 гривень.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України господарський договір є однією з підстав виникнення господарських зобов'язань і є обов'язковим для виконання сторонами. Аналогічно врегульовано підстави виникнення зобов'язання у ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загального господарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зі змісту укладеного сторонами договору вбачається, що даний договір є договором змішаного типу, адже містить, як умови, що регулюють відносини з поставки та відносини будівельного підряду.

Згідно ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Судом встановлено, що спір між сторонами стосується питань пов'язаних із виконанням позивачем будівельних робіт з монтажу сендвіч-панелей на об'єкті відповідача, а саме щодо переліку робіт перелічених в акті № МЕН-000001 від 13.02.2019.

Згідно зазначеного акту, позивачем виконано такі роботи:

· послуги автовишки на суму 63070 гривень, без ПДВ;

· подача автовишки на суму 7600 гривень, без ПДВ;

· послуги автокрана на суму 137816,79 гривень, без ПДВ;

· подача автокрана на суму 15000 гривень, без ПДВ;

· ґрунтування кутника металевого на суму 20972,88 гривень, без ПДВ;

· монтаж уголку на суму 50843,33 гривень, без ПДВ.

Загальна сума робіт складає 354363,60 гривень (з ПДВ).

Отже, до розглядуваного спору мають застосовуватися положення законодавства, що регулюють саме порядок виконання підрядних робіт, адже спору, в частині виконання сторонами умов договору в частині постачання товару між сторонами не існує.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

Згідно специфікації № 1 до договору № 23 від 09.08.2018 в частині, що стосується виконання позивачем підрядних робіт визначено наступний перелік та вартість робіт:

- монтаж сендвіч-панелей, вартістю 250 гривень за 1 кв.м., без ПДВ (п. 22);

- монтаж уголку, вартістю 33333,33 гривень без ПДВ (п.23);

- ґрунтування кутника металевого, вартістю 13750 гривень, без ПДВ (п. 24);

- леса, вартістю 33333,33 гривень, без ПДВ (п. 25);

- монтаж покрівельних сендвіч-панелей, вартістю 250 гривень за 1 кв.м., без ПДВ (п. 26).

Отже зі специфікації № 1 до договору вбачається, що надання позивачем послуг автовишки та автокрану, а також послуг з їх подачі сторонами не узгоджувалося.

Натомість послуги з монтажу уголка та грунтування кутника металевого узгоджено сторонами в специфікації та визначено вартість цих послуг, що становить: монтаж уголка - 33333,33 гривень, без ПДВ (39999,99 гривень ціна з ПДВ); грунтування кутника металевого - 13750 гривень, без ПДВ (16500 гривень - ціна з ПДВ).

У відзиві на позовну заяву відповідач обґрунтовуючи свою відмову від підписання акту № МЕН-000001 від 13.02.2019 посилається на те, що сторонами в специфікації узгоджено лише надання послуг з ґрунтовки кутника, але оскільки акт містить перелік робіт, що специфікацією сторонами не узгоджувалися, у нього відсутні підстави для підписання зазначеного акту та оплати рахунку позивача № МЕН-000002 від 21.01.2019.

Разом з тим, як встановлено судом специфікація до договору, окрім ґрунтування кутника містить і такий вид робіт, як монтаж уголку. Але вартість робіт в цій частині, що визначена в договорі є меншою від тієї, що визначена в акті № МЕН-000001 від 13.02.2019.

Як вбачається зі змісту договору, зокрема п.п. 1.2., 2.1., 3.1., об'єми та сума зазначені в договорі та специфікації носять орієнтовно приблизний характер. Це було обумовлено неможливістю визначити на момент укладання договору точної кількості квадратних метрів, будівельних матеріалів та обсягу монтажних робіт, які необхідні.

В перебігу розгляду справи сторонами факт неможливості точного визначення об'єму робіт на момент укладання договору не заперечувався.

Пунктом 5.3. договору сторони визначили, що оплата виконаних робіт здійснюється по фактично виконаних певних монтажних робіт, які фіксуються в акті виконаних робіт, наданого виконавцем.

Отже, роботи, що відображено в акті № МЕН-000001 від 13.02.2019 співпадають із переліком робіт, що визначено в специфікації № 1 до договору, в частині робіт з монтажу уголку та ґрунтування кутнику. Різниця полягає лише в об'ємі таких робіт. З огляду на те, що відповідачем, в перебігу розгляду справи факт надання таких послуг спростовано не було, зауважень з приводу об'єму виконаних робіт не висловлено, враховуючи, що сторони домовилися про можливість остаточного визначення об'єму виконаних робіт по їх закінченню, суд приходить до висновку, що відповідачем безпідставно відмовлено у підписанні акту № МЕН-000001 від 13.02.2019, в частині робіт, що узгоджуються із роботами, переліченими в специфікації, зокрема в частині робіт з монтажу уголку та ґрунтування кутнику.

Відповідач посилається на те, що не підписав акт № МЕН-000001 від 13.02.2019 саме з тих причин, що в ньому містяться роботи, що сторонами не узгоджувалися.

При цьому, аргументів на підтвердження неможливості прийняти роботи, перелічені в акті в частині, що відповідачем не заперечуються та в частині, що співпадає із змістом специфікації, суду відповідачем надано не було.

Отже суд приходить до висновку про безпідставну відмову відповідача у підписанні акту № МЕН-000001 від 13.02.2019 в частині виконання робіт з грунтування кутника металевого на суму 20972,88 гривень, без ПДВ та монтаж уголка на суму 50843,33 гривень, без ПДВ.

Щодо різниці в об'ємі фактично наданих послуг та об'ємі таких робіт, що визначено в специфікації суд приходить до висновку, що оскільки об'єм робіт на момент укладання договору було визначено сторонами приблизно, орієнтовно, а фактично виконаний об'єм робіт має фіксуватися в акті (п.п. 1.2, 2.1, 3.1., 5.3. договору) відповідач мав або прийняти такі роботи в об'ємі, що визначено в акті, або надати обґрунтовані заперечення проти їх прийняття.

Оскільки заперечення ґрунтуються лише на тій обставині, що акт не міг бути підписаний тому, що в ньому окрім узгоджених позицій містяться роботи, що договором не охоплювалися, не спростовує висновків суду про доцільність та можливість прийняття робіт та підписання акту в частині, що відповідачем не заперечується.

Отже суд приходить до висновку про виникнення у відповідача обов'язку прийняти та оплатити роботи з ґрунтування кутника металевого на суму 20972,88 гривень, без ПДВ та монтаж уголку на суму 50843,33 гривень, без ПДВ, що загалом з ПДВ становить суму у розмірі 86179,45 гривень . Отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача вартості зазначених робіт підлягають задоволенню.

Решта позовних вимог складається з вартості наступних робіт, перелічених в акті № МЕН-000001 від 13.02.2019:

- послуги автовишки на суму 63070 гривень, без ПДВ;

- подача автовишки на суму 7600 гривень, без ПДВ;

- послуги автокрана на суму 137816,79 гривень, без ПДВ;

- подача автокрана на суму 15000 гривень, без ПДВ.

Загальна сума зазначених послуг з ПДВ становить 268184,15 гривень, з яких послуги з подачі автовишки та автокрану становлять 27120 гривень.

В обгрунтування позову в цій частині, позивач посилається на те, що з метою виконання цих робіт, у зв'язку з відсутністю власних можливостей, позивач уклав з ФОП ОСОБА_3 договір про надання послуг № 42\1 від 26.09.2018, відповідно до якого ФОП ОСОБА_3 прийняв на себе зобов'язання надати позивачу послуги автовишки, в обсязі та на умовах, визначених цим договором.

На підтвердження факту надання послуг автовишки позивачем долучено до матеріалів справи копії наступних актів:

- акт № 46\1 від 26.09.2018 на суму 5624,00 гривень;

- акт № 47\1 від 28.09.2018 на суму 1696,00 гривень;

- акт № 48\1 від 28.09.2018 на суму 424,00 гривень;

- акт № 50\1 від 10.10.2018 на суму 6472,00 гривень;

- акт № 50\2 від 16.10.2018 на суму 6360,00 гривень;

- акт № 50\3 від 18.10.2018 на суму 6360,00 гривень;

- акт № 50\4 від 19.10.2018 на суму 6360,00 гривень;

- акт № 51\1 від 24.10.2018 на суму 5088,00 гривень;

- акт № 51\2 від 26.10.2018 на суму 9328,00 гривень;

- акт № 52\1 від 06.11.2018 на суму 4804,00 гривень;

- акт № 53\1 від 08.11.2018 на суму 5440,00 гривень;

- акт № 55\1 від 15.11.2018 на суму 4592,00 гривень;

- акт № 56 від 16.11.2018 на суму 4592,00 гривень;

- акт № 57 від 19.11.2018 на суму 5016,00 гривень;

- акт № 60 від 26.12.2018 на суму 6712,00 гривень.

З наданих позивачем документів вбачається, що позивачу, з метою виконання монтажних робіт за договором № 23 від 09.08.2018 було надано послуги автовишки, її подачу на об'єкт відповідача - ТОВ Панда Селищанський цукровий завод.

Загальна сума наданих послуг автовишки становить 78868 гривень , з яких 9120 гривень - послуги з подачі автовишки.

На підтвердження факту оплати позивачем наданих послуг позивач долучив до матеріалів справи копії платіжних доручень, якими проведено оплату послуг автовишки на користь ФОП ОСОБА_3 на загальну суму 78868 гривень .

Крім того, на підтвердження факту надання послуг автокрану позивачем долучено до матеріалів справи копії наступних документів:

Документів про надання позивачу послуг автокрану ФОП ОСОБА_4:

- акт № ОУ-0000133 від 07.11.2018 на суму 23400,00 гривень;

- акт № ОУ-0000138 від 09.11.2018 на суму 14400,00 гривень;

- акт № ОУ-0000140 від 14.11.2018 на суму 22800,00 гривень;

- акт № ОУ-0000142 від 19.11.2018 на суму 22400,00 гривень;

- акт № ОУ-0000144 від 26.11.2018 на суму 6840,00 гривень;

Всього актів по ФОП ОСОБА_4 на суму 89840 гривень, з яких 9000 гривень послуги з подачі автокрану.

На підтвердження факту оплати наданих послуг позивач долучив до матеріалів справи копії платіжних доручень за оплату послуг автокрану на користь ФОП ОСОБА_4 на загальну суму 83000 гривень.

Документів про надання позивачу послуг автокрану ФОП ОСОБА_5:

- акт № ОУ-0140 від 08.10.2018 на суму 18200,00 гривень;

- акт № ОУ-0141 від 23.10.2018 на суму 20300,00 гривень;

- акт № ОУ-0142 від 29.10.2018 на суму 28140,15 гривень;

- акт № ОУ-0167 від 03.01.2019 на суму 15800,00 гривень;

Всього актів по ФОП ОСОБА_5 на суму 82440 , 15 гривень, з яких 3900 гривень послуги з подачі автокрану.

На підтвердження факту оплати наданих послуг позивач долучив до матеріалів справи копії платіжних доручень за оплату послуг автокрану на користь ФОП ОСОБА_5 на загальну суму 82440,15 гривень.

Документів про надання позивачу послуг автокрану ФОП ОСОБА_6:

- акт № ОУ-000066 від 05.11.2018 на суму 11100,00 гривень.

Всього актів по ФОП ОСОБА_6 на суму 11100 ,00 гривень, з яких 5100 гривень послуги з подачі автокрану.

На підтвердження факту оплати наданих послуг позивач долучив до матеріалів справи копії платіжних доручень за оплату послуг автокрану на користь ФОП ОСОБА_6 на загальну суму 11100 гривень.

Відповідач, заперечуючи проти позову в частині оплати послуг автовишки та автокрану, посилається на те, що умовами договору не передбачено таких видів робіт, а залучення зазначених механізмів сторонами не узгоджувалося, розмір витрат не обговорювався, а тому, у відповідача не виникло обов'язку з прийняття цих робіт та їх оплати.

Також відповідач посилався на той факт, що вартість монтажних робіт, що становить 300 гривень за 1 кв.м. монтажу сендвіч-панелей є фіксованою та включає в себе усі витрати позивача, які він мав понести з метою виконання обумовлених договором робіт, адже положення договору не містять домовленостей сторін щодо окремого відшкодування витрат позивача, пов'язаних із виконанням робіт.

Дослідивши обставини справи в цій частині та надані суду докази, суд приходить до наступних висновків.

Як зазначає позивач, на момент укладання договору № 23 поставки товарів від 09.08.2018 на об'єкті будівництва не були фактично встановлені колони каркасу об'єкту, тому сторони договору не могли визначити висоту і весь об'єм робіт, що мав виконати позивач. Враховуючи, що виконавець не отримав від замовника ні проекту, ні креслень, договором не було передбачено весь об'єм робіт, які необхідно виконати.

Відповідач у заявах по суті справи доказів на спростування цих обставин не надавав та в судових засіданнях проти наведених позивачем, в цій частині, обставин не заперечував.

В договорі, зокрема в п. 1.2. сторони встановили, що предметом договору є будівельні матеріали та покрівельно фасадні роботи відповідно до специфікації № 1. В якій визначено приблизно кількість будівельних матеріалів та покрівельно-фасадних робіт по причині відсутності проекту та креслення.

Згідно п. 2.1. договору загальна кількість товару та видів покрівельних і фасадних робіт, що мають бути поставлені та виконані , зазначається в специфікації № 1 до договору № 23 від 09 серпня 2018 року на суму 2150000,00 грн., з ПДВ, які можуть коригуватись по мірі потреби на об'єкті. Об'єми та сума зазначені в договорі та специфікації носять орієнтовно приблизний характер. Ціна за монтаж Сендвіч панелей складає 300 гривень за один метр квадратний та є фіксованою. Остаточний об'єм робіт (монтаж сендвіч панелей) та кількість будівельних матеріалів буде визначений по закінченню робіт, так як на даний момент технологічно не вдається можливим визначити точну кількість квадратних метрів , будівельних матеріалів та обсягу монтажних робіт яка необхідна.

Одразу треба зауважити, що зі змісту п. 2.1. договору вбачається, що кількість квадратних метрів монтажу та загальний обсяг монтажних робіт, є окремими категоріями, що мають визначатися по закінченню робіт окремо.

При цьому кількість квадратних метрів означає фактичну кількість метрів з монтажу сендвіч-панелей, а під обсягом монтажних робіт слід розуміти весь комплекс робіт, включаючи як загальний об'єм виконаних робіт - кількість змонтованих метрів, так і додаткові роботи, проведені на об'єкті за для досягнення цілей з завершення монтажу.

Згідно приписів ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу .

Аналогічне положення міститься в ч. 2 ст. 321 Господарського кодексу України.

Наведене дає суду підстави дійти наступних висновків.

В контексті змісту укладеного сторонами договору фіксованою є лише ціна монтажу сендвіч-панелей, що становить 300 гривень за один метр квадратний.

Водночас, на думку суду, термін ціна монтажу слід віднести до категорії плата за виконану роботу але не категорії ціна роботи , яка як, зазначено в ч. 3 ст. 843 Цивільного кодексу України має включати в себе окрім плати за виконану роботу ще і відшкодування витрат підрядника.

Витрати ж підрядника жодним чином договором не визначено, отже ціна роботи, у розумінні ч. 3 ст. 843 Цивільного кодексу України сторонами не узгоджена, адже вони погодилися із тим, що остаточний об'єм робіт може бути визначений лише по закінченню робіт.

З урахуванням цього, суд приходить до висновку, що витрати понесені позивачем на виконання робіт слід віднести не до ціни монтажу, що є платою за виконану роботу, а до об'єму чи обсягу монтажних робіт, що має включати в себе як, безпосередньо, кількість квадратних метрів, що фактично було змонтовано, а також інші роботи, що на момент укладання договору було неможливо визначити, в тому числі і витрати позивача, понесені з метою виконання монтажних робіт.

Таким чином, ціна (вартість) роботи у розмінні ч. 3 ст. 843 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 321 Господарського кодексу України сторонами в договорі не визначено, проектно-кошторисна документація на будівництво не складалася, специфікація до договору у якості приблизного чи твердого кошторису розглядатися не може через відсутність в ній всіх показників, що мають міститися у кошторисі, а тому у суду відсутні підстави для висновків про те, що позивач допустив невиправдані додаткові витрати, не погодивши їх необхідність із відповідачем.

Суд дослідивши матеріали справи, надані докази, вислухавши представників сторін в судовому засіданні дійшов висновку, що позивач, залучивши послуги автокрану та автовишки діяв в інтересах відповідача. Та враховуючи, що відповідач не надав чіткого завдання на виконання робіт, отримавши результат, на який він розраховував, з урахуванням змісту договору щодо невизначеності остаточного об'єму робіт, не має підстав вважати, що всі витрати позивача, понесені у зв'язку з монтажем мають бути понесені за його рахунок.

Заперечення відповідача про те, що вартість монтажу сендвіч-панелей включала в себе усі витрати позивача, пов'язані із виконанням робіт, зокрема на залучення усіх необхідних машин та механізмів спростовуються змістом договору.

Як вже зазначалося в п. 2.1. договору сторони погодилися із тим, що оскільки обсяг монтажних робіт не може бути визначений на момент укладання договору та буде остаточно визначений після виконання робіт, а тому ціна монтажу не могла включати в себе витрати, понесені на виконання цього монтажу, адже розмір таких витрат на момент укладання договору сторонам відомий не був, що унеможливлює включення цих витрат у ціну монтажу.

Наведені висновки суду опосередковано підтверджуються і наступним.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що відповідач вносить позивачу 250000,00 гривень у якості авансу за майбутні монтажні роботи та залучення установок та механізмів для їх виконання , що дає підстави дійти висновку про окремий облік витрат, що є необхідні для залучення машин та механізмів для виконання робіт за договором.

Та, якщо виходити з логіки відповідача про те, що вартість монтажу включає в себе всі можливі витрати позивача, то обґрунтування необхідності внесення авансу з метою залучення машин та механізмів було б зайвим та невиправданим, адже такої конкретизації не вимагалося б.

Крім того, специфікація до договору містить позицію № 25 - Леса , вартість яких становить 33333,33 без ПДВ, тобто з ПДВ їх вартість становить 40000 гривень.

Зазначена позиція в специфікації до договору спростовує доводи відповідача про те, що вартість монтажу включала в себе усі витрати позивача, зокрема і витрати на машини та механізми, адже інакше б і вартість лісів мала б бути включена в ціну монтажу, коли як сторони виокремили їх вартість у окрему позицію у специфікації.

Як повідомлено сторонами в судових засіданнях використання позивачем лісів не здійснювалося та для оплати їх відповідачу не виставлялися. Цей факт, зокрема підтверджено і в листі відповідача № 228 від 01.04.2019.

За повідомленням представника позивача, їх невикористання як раз і було обумовлено тим, що після виконання відповідачем підготовчих до монтажу робіт (монтування каркасу) стало зрозуміло про неможливість використання лісів для монтажу сендвіч-панелей, зокрема через надмірну висоту конструкції, на якій монтаж мав би проводитися.

Це і стало підставою для залучення автовишки та автокрану, що з огляду на приблизний об'єм робіт, що узгоджувався сторонами на момент укладання договору, не було відомо сторонам на момент його укладання.

Отже, як встановлено судом, що не заперечувалося сторонами в перебігу розгляду справи та підтверджується змістом договору, сторонам на момент його укладення не було та не могло бути достеменно відомо повної інформації про технічні характеристики конструкції, на якій мали б монтуватися сендвіч-панелі.

З огляду на це, ризики зміни умов монтажу сендвіч-панелей чи їх визначення після завершення виконання відповідачем підготовчих робіт з монтажу конструкції створювало для обох сторін необхідність погодити перелік додаткових вимог, що мали б бути дотримані для належного виконання робіт з монтажу, зокрема і залучення додаткових машин та механізмів.

Для позивача обов'язок додаткового узгодження змісту робіт, зокрема необхідність залучення автовишки та автокрану, випливає із суті правового становища підрядника, на якого зазвичай покладається обов'язок повідомити замовника про необхідність перевищення кошторису, виконання додаткових робіт, понесення додаткових витрат та таке інше.

Але ризики відмови підряднику у компенсації додаткових витрат покладаються на нього лише тоді, коли такі витрати визначені кошторисом, а підрядник без погодження перевищив розмір витрат, ним визначений.

Як вже встановлено судом, кошторис сторонами не складався, а об'єм робіт, їх зміст був приблизний, орієнтовний, а тому непогодження позивачем з відповідачем залучення автовишки та автокрану не може стати приводом відмови позивачу у компенсації понесених ним витрат в цій частині.

Для відповідача ж такий обов'язок випливає із суті підрядних правовідносин, що передбачають виконання робіт за завданням замовника. Але, як вбачається, на момент укладання договору, завдання відповідача не можна вважати чітким, зрозумілим та конкретизованим, що зафіксовано сторонами в договорі.

Згідно приписів ч.ч. 1,2 ст. 877 Цивільного кодексу України підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію.

Як вбачається з матеріалів справи проектно-кошторисної документація сторонами складено не було. Навпаки сторони зафіксували в п. 1.2. договору відсутність проекту та креслень. Єдине, що сторони погодили це вартість монтажу 1 метру квадратного сендвіч-панелей.

Решта ж питань, пов'язаних із виконанням монтажних робіт, їх остаточний перелік, вартість, об'єм та зміст має узгоджуватися сторонами після завершення виконання робіт чи її окремих етапів шляхом складання та підписання відповідних актів (п.п. 2.1., 5.3. договору).

Таким чином, доводи відповідача про те, що його не було повідомлено про необхідність залучення автокрану та автовишки, що вартість робіт визначена договором та його обов'язок обмежується зобов'язанням сплатити вартість монтажу, визначену специфікацією спростовується як змістом договору так і самою сутністю правовідносин, що виникли між сторонами.

Отже з огляду на аванс на залучення машин та механізмів, сплачений на виконання п. 5.3. договору та відсутність обмежувальної конкретизації в договорі, щодо застосовуваних засобів, що можуть використовуватися позивачем для монтажу, давало позивачу обґрунтовані підстави залучити необхідні механізми для монтажу та справедливо розраховувати на компенсацію витрат, понесених на їх оплату.

Як вже зазначалося, суд прийшов до висновку про недоведеність тверджень відповідача про те, що вартість монтажу, що є фіксованою та становить 300 гривень за 1 квадратний метр, включає в себе усі витрати позивача, зокрема на необхідне устаткування, засоби, машини та механізми, невідповідність їх умовам договору.

Отже, з огляду на приблизний та орієнтовний зміст робіт та їх об'єм на момент укладання договору, суд приходить до висновку, що віднесення всіх витрат на оплату послуг автовишки та автокрану на позивача було б несправедливим, адже накладало б на нього надмірний тягар по несенню витрат, які не є притаманними для підрядника.

Суд вважає за потрібне повторно зауважити, що окрім того, що сторони на момент визначення ціни монтажу не могли знати про майбутні витрати, пов'язані із залученням автокрану та автовишки, включення невизначеного розміру витрат у ціну монтажу не могло мати місце і з інших причин.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем виконано, а відповідачем прийнято роботи з монтажу сендвіч-панелей, що оформлено сторонами актами № МЕН-000019 від 26.10.2018, МЕН 000024 від 23.11.2018 та № МЕН 000025 від 12.12.2018 на загальну суму 368015,1 гривень.

При цьому загальна сума витрат на оплату послуг автовишки та автокрану, що виставлена позивачем в акті № МЕН-000001 від 13.02.2019 становить 268184,15 гривень.

Отже, включення витрат на залучення автокрану та автовишки до вартості монтажу призвело б того, що більша частина отриманої позивачем винагороди за монтаж сендвіч-панелей мала б бути витрачена ним на оплату послуг автокрану та автовишки, що не відповідало б принципам господарювання та інтересам позивача, як підрядника у розглядуваних правовідносинах.

Відповідач не довів того, що ці витрати не були необхідними, що їх вартість є надмірно великою та, навпаки, підтвердивши факт невикористання позивачем будівельних лісів, опосередковано підтвердив, що для виконання монтажних робіт залучення автовишки та автокрану було необхідним. Тим більше, що відповідач не довів, що монтажні роботи могли бути виконані за рахунок його власних засобів, машин чи устаткування.

Наведене дає суду підстави дійти висновку, що виконання обумовлених сторонами в договорі монтажних робіт без залучення автовишки та автокрану було неможливим. Та оскільки передбачити необхідність їх залучення на момент укладання договору сторони можливості не мали та, приймаючи до уваги, що про використання цих машин було чи мало бути достеменно відомо відповідачу, адже монтаж відбувався тривалий час на території його підприємства, суд приходить до висновку, що витрати понесені на оплату автовишки та автокрану мають певною мірою бути покладені на відповідача, як особи, на користь якої такі монтажні роботи виконувалися.

Суд вважає, що відмова у задоволенні позову з формальних підстав призвела б до невиправданого позбавлення позивача того, на що він розраховував. При цьому суд вважає, що задоволення позову не створить для відповідача істотних невиправданих та негативних наслідків, оскільки відповідач не довів суду, що монтажні роботи можливо було виконати без залучення послуг автовишки та автокрану, що вони могли бути залучені на значно кращих умовах чи те, що вартість таких робіт не відповідає звичайним цінам за аналогічні роботи.

Оскільки саме відповідач є вигодонабувачем по роботах, що виконувалися позивачем суд вважає підставним покладення відповідних витрат саме на відповідача.

Визначаючи розмір витрат, що понесені позивачем на залучення автовишки та автокрану, що мають бути компенсовані відповідачем, суд виходить з наступного.

Як вже зазначалося, структура витрат на оплат послуг автовишки та автокрану складається із вартості доставки (подачі) автовишки та автокрану та вартості безпосередньо робіт зазначених машин.

Суд приходить до висновку, що витрати понесені позивачем на оплату доставки автокрану та автовишки компенсації не підлягають оскільки через те, що залучення конкретних автокранів та автовишки, в тому числі узгодження відстані з якої ці машини мали б доправлятися до місця виконання робіт із відповідачем не узгоджувалося, чим відповідача позбавлено можливості своїми діями впливати на зменшення таких витрат через пошук аналогічних машин на відстані, що могла бути меншої ніж запропонована позивачем.

Щодо витрат на оплату безпосередньо послуг автовишки та автокрану суд приходить до висновку, що відшкодуванню підлягає вартість цих послуг в межах витрат, фактично понесених позивачем на їх оплату, з вирахуванням сум сплачених на користь доставки автокрану та автовишки.

Отже за послуги автовишки обґрунтованою вбачається сума витрат понесених на оплату цих послуг у розмірі 69748 гривень.

За послуги автокрану обґрунтованою вбачається сума витрат понесених на оплату цих послуг у розмірі 158540,15 гривень (різниця утворилася за рахунок того, що фактична оплата послуг автокрану на користь ФОП ОСОБА_4 була меншою за суму, що визначена відповідними актами).

Отже загальна сума витрат на оплату послуг автовишки та автокрану, що підлягає відшкодуванню відповідачем на користь позивача становить 228288,15 гривень та визначена судом з урахуванням висновків суду про відмову в позові в частині відшкодування витрат на доставку (подачу) автовишки та автокрану та в межах сум, що підтверджені відповідними актами приймання-передачі виконаних робіт але в межах фактичного перерахування коштів в оплату послуг автовишки та автокрану.

З урахуванням висновків суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача вартості робіт з ґрунтування кутника та монтажу уголку у розмірі 86179,45 гривень загальна сума, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 314467,6 гривень, адже саме в цьому розмірі позовні вимоги оцінюються судом як підставні та є такими, що підлягають задоволенню.

Окремо, суд вважає за потрібне прокоментувати заперечення представника відповідача проти доказів долучених позивачем до матеріалів справи, що було ним висловлено на стадії дослідження доказів в судовому засіданні 25.09.2019 під час розгляду справи по суті.

Так, представник відповідача зазначив, що долучені позивачем до матеріалів справи докази, а саме копії актів приймання-передачі виконаних робіт, складених позивачем із субпідрядними організаціями засвідчені неналежним чином, а саме в порушення вимог п. 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики №55 від 07.04.2003 ДСТУ 4163-2003 , адже на зазначених копіях відсутні такі реквізити, як прізвище особи, що їх засвідчила, її посадове становище та дата засвідчення.

У зв'язку з цим зазначив, що ці докази є недопустимими доказами у справі.

Судом зазначені твердження представника відповідача відхиляються з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав зазначені копії документів вперше 11.07.2019 долучивши їх до відповіді на відзив, що разом із доказами була направлена на адресу відповідача 10.07.2019.

Повторно зазначені документи долучено до матеріалів справи разом із клопотанням про надання доказів, що надійшло до суду 07.08.2019, копія якого із додатками 05.08.2019 була надіслана на адресу відповідача.

Отже починаючи з липня 2019 року відповідач був обізнаний про зміст долучених до матеріалів справи доказів та про те, у який спосіб було засвідчено копії зазначених документів.

Це, зокрема підтверджується фактом ознайомлення 03.09.2019 представником відповідача із матеріалами справи.

Згідно приписів ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі . Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

Цією ж нормою визначено, що учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.

Наведене дає суду підстави дійти висновку, що отримавши в липні 2019 копії документів, що було долучено позивачем до матеріалів справи, про недоліки в засвідченні копій яких зазначає відповідач, він мав достатньо часу для того, щоб надати суду свої доводи і міркування, заперечення проти залучення зазначених документів до матеріалів справи у якості доказів, про неправильне засвідчення копій таких доказів, про його сумніви з приводу їх достовірності та таке інше.

Такі висновки певною мірою ґрунтуються на положеннях ч. 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи.

Зазначена вимога закону як раз і захищає інтереси протилежної сторони, які полягають у отриманні всіх доказів, які наявні в матеріалах справи одночасно із судом, з тим, щоб забезпечити можливість реалізувати такою особою своє право на подання заперечень проти прийняття судом доказів, в тому числі з підстав неналежного їх оформлення.

З матеріалів справи, фактичних дій відповідача, вбачається, що отримавши вперше в липні 2019 року копії доказів, долучених позивачем до матеріалів справи, відповідач, аж до дати судового розгляду справи по суті (25.09.2019) та стадії дослідження доказів не повідомляв суду про свої заперечення проти допустимості цих документів у якості доказів, а, отже, такі дії відповідача, аж ніяк не сприяли своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.

Щодо суті зауважень відповідача про неналежне оформлення долучених позивачем копій документів суд приходить до наступних висновків.

Згідно приписів ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Тобто суд не бере до уваги докази лише тоді, коли вимогу сторони або суду про надання оригіналу не було виконано. Як вбачається, відповідач із такими вимогами не звертався.

Порядок засвідчення копій документів визначений пунктом 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики №55 від 07.04.2003 ДСТУ 4163-2003 , відповідно до якого відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

В своїх усних поясненнях представник відповідача посилався на те, що в документах долучених позивачем до матеріалів справи, та направлених на адресу відповідача, відсутні посилання на ініціали та прізвище особи, яка засвідчила копію, назву її посади та дату засвідчення.

При цьому, відповідачем не заявлялася вимога про витребування оригіналів зазначених доказів, не ставилася під сумнів відповідність поданих копій оригіналам. Представник відповідача посилався лише на формальну невідповідність засвідчених копій вимогам зазначеного ДСТУ.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відсутність на копії документу окремих реквізитів, таких як прізвище особи, дата засвідчення та вказівки на посаду особи, що засвідчила документ, за наявності підпису та печатки підприємства, хоча і свідчить про формальне не дотримання окреслених вище вимог ДСТУ, втім не створювало жодних обмежень у реалізації відповідачем своїх процесуальних прав, а з огляду на не вчинення ним процесуальних дій, які б дозволили б переконатися у відповідності наданих копій документів їх оригіналам, дає суду підстави для висновку, що зауваження відповідача в цій частині носять занадто формальний характер та не мають на меті сприяння своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, як це передбачено ст. 42 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, з огляду на встановлений ст. 2 Господарського процесуального кодексу України обов'язок суду керуватися завданнями господарського судочинства, що полягають у справедливому, своєчасному та неупередженому вирішенні судом спору, що мають превалювати над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, суд вважає, що заперечення відповідача з приводу доказової сили наданих позивачем актів приймання-передачі виконаних робіт, що складені ним із субпідрядниками про надання послуг автовишки та автокрану мають бути відхилені, адже інше розуміння наведених обставин було б свідченням прояву судом надмірного та невиправданого формалізму, що, в свою чергу, могло б свідчити про порушення судом вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Також представник відповідача на стадії дослідження доказів заперечував проти допустимості доказів, долучених позивачем до матеріалів справи, зокрема платіжних доручень про перерахування позивачем на користь субпідрядників грошових коштів за надані послуги автовишки та автокрану.

Свої заперечення представник відповідача обґрунтовував тим, що в цих платіжних документах міститься посилання на певні рахунки, які до матеріалів справи не долучалися та з огляду на відсутність в наданих платіжних дорученнях посилання на акти приймання-передачі виконаних робіт, за якими такі роботи оплачувалися підстав стверджувати, що ці платіжні доручення підтверджують факт проведення оплати позивачем по цим актам не має.

Надаючи належну юридичну оцінку доводам відповідача в цій частині, суд вважає, що зазначені аргументи висновків суду не спростовують.

Висновки суду про те, що додаткові витрати позивача на оплату послуг автовишки та автокрану не перебувають в безпосередній залежності від того, чи понесені такі витрати фактично.

На думку суду, саме фактичне виконання цих робіт, що підтверджено відповідними актами приймання-передачі виконаних робіт створює для відповідача обов'язок їх оплатити.

При цьому отримавши від позивача акт № МЕН-000001 від 13.02.2019, відповідач мав можливість пересвідчитися в тому, що такі роботи дійсно виконувалися, на яку суму та запитати у позивача інформацію про їх фактичну оплату. Як вбачається, відповідач відмовився підписати зазначений акт з мотивів відсутності у нього обов'язку відшкодовувати ці роботи в цілому, обмежившись формальними запереченнями про відсутність у нього такого обов'язку.

Суд також звертає увагу, що відповідач на навів суду жодних аргументів та доказів на підтвердження того, що витрати підрядника на залучення послуг автовишки та автокрану не були необхідними, що роботи могли бути виконані без їх залучення, що вартість цих послуг, що відображена в акті № МЕН-000001 від 13.02.2019 не відповідає звичайним цінам на такі послуги та таке інше.

Довідавшись про зміст зазначених доказів ще на стадії підготовчого розгляду справи відповідач не ставив під сумнів зазначені докази та обставини, що ними підтверджуються чим позбавив позивача можливості надати тому відповідні пояснення та/чи додаткове обгрунтування, а тому ризики настання наслідків, пов'язаних із невчиненням ним відповідних процесуальних дій в силу приписів ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України мають покладатися саме на відповідача.

Згідно приписів ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на викладене, суд вважає достатніми, надані позивачем докази, зокрема акти приймання-передачі виконаних робіт на підтвердження отримання ним додаткових послуг сторонніх організацій з метою виконання на користь відповідача монтажних робіт.

Поряд із цим, як вбачається, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення вартості робіт автовишки та автокрану, обмеживши суму стягнення сумою, що збігається із сумою визначеною саме в актах виконаних робіт, складених із відповідним субпідрядником та є не більшою від суми фактично понесених витрат. Тож визначальним для висновків суду були не стільки надані позивачем платіжні доручення скільки акти виконаних робіт і лише в частині оплати послуг автокрану на користь ФОП ОСОБА_4 суд обмежив стягувану суму фактичною сумою, сплаченою позивачем, що була меншою від сум, визначених відповідними актами, керуючись при цьому правилами оцінки доказів, визначеними ст. 86 Господарського процесуального кодексу України.

Отже наведені представником відповідача зауваження щодо неналежності, недопустимості та недостовірності наданих суду доказів судом відхиляються з огляду на викладене вище, а позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 314467,6 гривень.

Щодо судового збору, суд приходить до висновку, що відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій обох сторін, що обумовлені неналежним визначенням сторонами умов договору, суд вважає виправданим та справедливим розподілити сплачену суму судового збору між сторонами порівну, отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 2657,73 гривень.

Керуючись ст.ст. 13, 74-79, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю Еліт-Дах Україна задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Панда (08600, Київська область, місто Васильків, вулиця Грушевського, будинок 23, офіс 1; код ЄДРПОУ 31189253) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Еліт-Дах Україна (18001, Черкаська область, місто Черкаси, вулиця Байди Вишневського, будинок 56; код ЄДРПОУ 37610228) заборгованість в розмірі 314467,6 гривень та 2657,73 гривень судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI Перехідні положення цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 04.10.2019.

Суддя Р.М. Колесник