Постанова

від 25.09.2019 по справі 686/23071/18

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КОПІЯ

УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 686/23071/18

Провадження № 22-ц/4820/1479/19

Категорія: 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2019 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд в складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П`єнти І.В., Талалай О.І.

секретар судового засідання Гриньова А.М.

за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 О ОСОБА_3

розглянув в спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні цивільну справу №686/23071/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 22 травня 2019 року (суддя Салоїд Н.М., повне судове рішення складено 03 червня 2019 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Хмельницького державного підприємства по розвитку курортів і експлуатації природних лікувальних ресурсів Хмельницьккурортресурси про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

Звертаючись до суду із позовом позивач вказував, що він з 01 вересня 2007 року по 18 серпня 2010 року перебував у трудових відносинах з Хмельницьким державним підприємством по розвитку курортів і експлуатації природних лікувальних ресурсів Хмельницьккурортресурси (надалі Підприємство), проте в день його звільнення йому не була виплачена заборгованість по заробітній платі у розмірі 18171,72 грн. Позивач вказував, що підприємством були порушені строки розрахунки при звільненні, визначені ст. 116 КЗпП України, а спору щодо розміру заробітної плати, що підлягає виплаті при звільнені не було. ОСОБА_1 після уточнення позовних вимог просив суд стягнути з підприємства на свою користь середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні з врахуванням коефіцієнту підвищення заробітної плати у розмірі 1 119 151,60 грн.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 31 травня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Хмельницького ДП по розвитку курортів і експлуатації природних лікувальних ресурсів Хмельницьккурортресурси на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 122 506,3 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із цим рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку і вважає це рішення незаконним та необґрунтованим. Апелянт вказує, що суд першої інстанції невірно порахував кількість відпрацьованих днів за останні два календарних місяці перед звільненням та в результаті невірно обчислив середньоденний заробіток, що призвело до помилкового розрахунку середнього заробітку. Крім того, апелянт вважає, що суд незаконно не застосував п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100 та вказує, що з урахування коефіцієнта підвищення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 1 119 151, 60 грн. У зв`язку із викладеним ОСОБА_1 просить суд скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким стягнути з відповідача на свою користь 1 119 151,60 грн.

Апелянт підтримав апеляційну скаргу з підстав у ній наведених.

Представник відповідача апеляційну скаргу не визнав і просить її відхилити, залишивши судове рішення без змін.

Колегія суддів, заслухавши позивача, представника відповідача та суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

В силу положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.

Оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та не вірно застосував норми матеріального права, а саме в порушення вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 невірно визначив середньоденний заробіток та відповідно прийшов до помилкового висновку щодо розміру середнього заробітку, що підлягає до стягнення із відповідача, тому оскаржуване рішення суду підлягає зміні.

Так, ч. 1 ст. 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

В силу ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до роз`яснень, що викладені в пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок суд, на підставі статті 117 КЗпП України, стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені йому в день звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні цього обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно наказу Хмельницького державного підприємства по розвитку курортів і експлуатації природних лікувальних ресурсів Хмельницьккурортресурси №69 від 01 вересня 2007 року ОСОБА_1 прийнято на посаду юрисконсульта з оплатою праці згідно штатного розкладу та з випробувальним терміном один місяць (а.с.9).

Наказом Хмельницького державного підприємства по розвитку курортів і експлуатації природних лікувальних ресурсів Хмельницьккурортресурси №26 від 18 серпня 2010 року ОСОБА_1 звільнено з посади головного юрисконсульта на підставі п.1 ст. 36 КзПп України з 18 серпня 2010 року (а.с.8).

Однак, при звільненні ОСОБА_1 з посади головного юрисконсульта 18.08.2010 року розрахунок з ним підприємством проведено не було. Судовим наказом Хмельницького міськрайонного суду від 09.02.2015 року стягнуто з Хмельницького державного підприємства по розвитку курортів і експлуатації природних лікувальних ресурсів Хмельницьккурортресурси на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 18 171,72 грн. І на виконання цього судового наказу відповідно до видаткових касових ордерів від 18.01.2018 року, від 23.03.2018 року, від 25.06.2018 року, від 06.08.2018 року, від 24.01.2019 року було виплачено ОСОБА_1 18 171,72 грн. (а.с. 13, 36-37, 57).

Частково задовольняючи позовні вимоги та стягуючи із відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції вірно виходив з того, що оскільки Підприємством при звільненні ОСОБА_1 не було виплачено нараховану заборгованість по заробітній платі в сумі 18 171,72грн., а кінцевий розрахунок було проведено лише 06.08.2018 року, тому з врахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 підлягає до стягнення з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим, судова колегія не погоджується із розрахунком, проведеним судом першої інстанції щодо визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає до стягнення із відповідача.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд враховує положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (з подальшими змінами) (далі - Порядок).

За змістом пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до положень п. 2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

В абзацах 2, 3 пункту 4 вищезазначеного Порядку передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку (з 19.08.2010 року по 24.01.2019 року = 2114 днів), що підлягає до стягнення на користь позивача судовою колегією враховується, що протягом останніх двох календарних місяців роботи (липень - 22 робочих дні та серпень 2010 року - 13 робочих днів), що передували звільненню позивача його заробітна плата за фактично відпрацьовані дні (35 днів) становила 1218,61грн. (1160,47 грн. + 58,14 грн. = 1218,61 грн.), тому середньоденний заробіток позивача становив 34,82 грн. (1218,61 грн. / 35 днів) і сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає до стягнення із Підприємства становить 73609,50 грн. ( 34,82 грн. х 2114 днів).

Зазначені обставини підтверджуються індивідуальними відомостями про застраховану особу Пенсійного фонду України; видатковими касовими ордерами від 18.01.2018 року, від 23.03.2018 року, від 25.06.2018 року, від 06.08.2018 року, від 24.01.2019 року; довідкою Хмельницького ДП по розвитку курортів і експлуатації природних лікувальних ресурсів Хмельницьккурортресурси №2 від 23.09.2019 року (а.с.10-12, 36-38, 57, 113 ).

З огляду на вищенаведене судова колегія вважає, що оскаржуване судове рішення підлягає зміні в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку.

А доводи апеляційної скарги про сам факт невірного застосування судом Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 є обґрунтованим.

Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду не може взяти до уваги наведений позивачем розрахунок компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із наступного.

Як слідує із положень, що викладені в абзацах 2, 3 пункту 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Встановлено, що за серпень 2010 року ОСОБА_1 було нараховано 2765,13 грн., в тому числі заробітна плата 58,14 грн. та компенсація за невикористану відпустку - 2706,99 грн. Ці обставини підтверджуються довідкою Хмельницького ДП по розвитку курортів і експлуатації природних лікувальних ресурсів Хмельницьккурортресурси № 2 від 23.09.2019 року (а.с.113). А тому з врахуванням положень п. 2 та п. 4 (абзаци 2,3) Порядку судом при визначенні середньоденного заробітку позивача взято саме нараховану заробітну плату.

Також, пунктом 10 Порядку, на який посилається апелянт в апеляційній скарзі передбачено корегування середнього заробітку на коефіцієнт підвищення тарифних ставок та посадового окладу за період, протягом якого за працівником саме зберігається середній заробіток, а не при застосуванні відповідальності за порушення строків розрахунку при звільненні, як у конкретному випадку із позивачем.

І суд першої інстанції, відмовляючи позивачу в стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із застосуванням коефіцієнту коригування заробітної плати вірно виходив з того, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який просить стягнути позивач, є саме мірою відповідальності підприємства, а не середньою заробітною платою, що зберігається за ним.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Встановлено, що за подачу позову ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 8810 грн. (а.с. 75). Позовні вимоги задоволено на 6,58% (73609,50 грн. (сума задоволених позовних вимог) * 100 / 1119151,60 грн. (сума позовних вимог)).

В зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог підлягає зменшення судовий збір, стягнутий судом першої інстанції до 579, 70 грн. (6,58%).

Оскільки ОСОБА_1 при подачі апеляційної скарги не був сплачений судовий збір, то з нього підлягає стягненню 12345, 45 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги (13215 грн. (судовий збір, що підлягав сплаті при подачі апеляційної скарги) * 93,42% (100%-6,58%)/ 100%).

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 22 травня 2019 року в частині задоволених вимог та судового збору змінити, зменшивши стягнуту суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 73609 (сімдесят три тисячі шістсот дев`ять) грн. 50 коп. та стягнуту суму судового збору до 579 (п`ятсот сімдесят дев`ять) грн. 70 коп.

В решті рішення Хмельницького міськрайонного суду від 22 травня 2019 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 12345 (дванадцять тисяч триста сорок п`ять) грн. 45 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03 жовтня 2019 року.

Судді (підпис) А.П. Корніюк

(підпис) І.В. П`єнта

(підпис) О.І.Талалай

Згідно з оригіналом

Суддя А.П. Корніюк