Постанова

від 01.04.2020 по справі 686/23071/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 686/23071/18

провадження № 61-19742св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Хмельницьке державне підприємство по розвитку курортів і експлуатації природних лікувальних ресурсів Хмельницьккурортресурси ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 травня 2019 року у складі судді Салоїд Н. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П`єнти І. В., Талалай О. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Хмельницького державного підприємства по розвитку курортів і експлуатації природних лікувальних ресурсів Хмельницьккурортресурси про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у жовтні 2018 року звертаючись до суду із позовом вказував, що він з 01 вересня 2007 року до 18 серпня 2010 року перебував у трудових відносинах з Хмельницьким державним підприємством по розвитку курортів і експлуатації природних лікувальних ресурсів Хмельницьккурортресурси (далі - підприємство), проте в день його звільнення йому не була виплачена заборгованість із заробітної плати у розмірі 18 171,72 грн. Позивач вказував, що підприємством були порушені строки розрахунку при звільненні, визначені статтею 116 КЗпП України, спору щодо розміру заробітної плати, що підлягає виплаті при звільнені не було. ОСОБА_1 після уточнення позовних вимог просив суд стягнути з підприємства на свою користь середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні з врахуванням коефіцієнту підвищення заробітної плати у розмірі 1 119 151,60 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 31 травня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Хмельницького державного підприємства по розвитку курортів і експлуатації природних лікувальних ресурсів Хмельницьккурортресурси на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 122 506,30 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий суд виходив з того, що протягом останніх двох календарних місяців роботи, що передували звільненню ОСОБА_1 він працював 41 робочий день. Сукупний заробіток за два останніх місяці роботи перед звільненням склав 2 375,97 грн (1 215,5 + 1 160,47), тобто середньоденний заробіток становитиме 57,95 грн. З моменту звільнення позивача до проведення повного розрахунку з ним по заборгованій заробітній платі, а саме з 18 серпня 2010 року до 24 січня 2019 року за час затримки у виплаті заробітної плати минуло 2 114 робочих дні. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає - 2114 х 57,95 грн=122 506,30 грн.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 22 травня 2019 року в частині задоволених вимог та судового збору змінено, зменшено стягнуту суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 73 609,50 грн та стягнуту суму судового збору до 579,70 грн. В решті рішення Хмельницького міськрайонного суду від 22 травня 2019 року залишене без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевий суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, а саме в порушення вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 неправильно визначив середньоденний заробіток та відповідно дійшов помилкового висновку щодо розміру середнього заробітку, що підлягає до стягнення із відповідача.

Апеляційний суд вказував, що частково задовольняючи позовні вимоги та стягуючи із відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції правильно виходив з того, що підприємством при звільненні ОСОБА_1 не було виплачено нараховану заборгованість із заробітної плати в сумі 18 171,72 грн, а кінцевий розрахунок було проведено лише 24 січня 2019 року, тому з врахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 підлягає до стягнення з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погодився із розрахунком, проведеним судом першої інстанції щодо визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає до стягнення із відповідача.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку (з 19 серпня 2010 року до 24 січня 2019 року = 2 114 днів), що підлягає до стягнення на користь позивача апеляційним судом було враховано, що протягом останніх двох календарних місяців роботи (липень - 22 робочих дні та серпень 2010 року - 13 робочих днів), що передували звільненню позивача його заробітна плата за фактично відпрацьовані дні (35 днів) становила 1 218,61 грн (1 160,47 грн + 58,14 грн = 1 218,61 грн), тому середньоденний заробіток позивача становив 34,82 грн (1 218,61 грн / 35 днів) і сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає до стягнення із відповідача становить 73 609,50 грн (34,82 грн х 2 114 днів).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 травня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, а у справі ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалюючи оскаржувані рішення дійшли до неправильних висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову, проте позов підлягає задоволенню повністю, а висновки судів попередніх інстанцій не відповідають фактичним обставинам справи.

ОСОБА_1 вказував, що суди обох попередніх інстанцій неправильно обрахували його середньоденний заробіток, більш того суд апеляційної інстанції незаконно прийняв довідку подану представником відповідача про розмір його заробітної плати. На думку заявника, відомості вказані у довідці не відповідають дійсності, а тому розрахунок проведений апеляційним судом є неправильним.

Заявник посилався на те, що у апеляційній скарзі він вимагав збільшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, натомість суд апеляційної інстанції вийшовши за межі доводів апеляційної скарги та незаконно зменшив розмір присудженого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Доводом касаційної скарги є також те, що суд апеляційної інстанції ніяким чином не мотивував відхилення аргументу позивача про преюдиційний факт рішення у справі № 686/1093/15-ц та те, що він у своєму позові вказував, що його середньоденний заробіток повинен бути скоригований на коефіцієнт підвищення, який становить 4,72.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому у січні 2020 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 представник Хмельницького державного підприємства по розвитку курортів і експлуатації природних лікувальних ресурсів Хмельницьккурортресурси - директор Мельник О. О. просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, постанову суду апеляційної інстанції та рішення місцевого суду у незміненій частині залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

14 січня 2020 року справа № 686/23071/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 березня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно наказу Хмельницького державного підприємства по розвитку курортів і експлуатації природних лікувальних ресурсів Хмельницьккурортресурси від 01 вересня 2007 року № 69 ОСОБА_1 прийнято на посаду юрисконсульта з оплатою праці згідно штатного розкладу та з випробувальним терміном один місяць.

Наказом Хмельницького державного підприємства по розвитку курортів і експлуатації природних лікувальних ресурсів Хмельницьккурортресурси від 18 серпня 2010 року № 26 ОСОБА_1 звільнено з посади головного юрисконсульта на підставі пункту першого статті 36 КЗпП України з 18 серпня 2010 року.

При звільненні ОСОБА_1 з посади головного юрисконсульта 18 серпня 2010 року розрахунок з ним підприємством проведено не було.

Судовим наказом Хмельницького міськрайонного суду від 09 лютого 2015 року стягнуто з Хмельницького державного підприємства по розвитку курортів і експлуатації природних лікувальних ресурсів Хмельницьккурортресурси на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 18 171,72 грн. На виконання цього судового наказу відповідно до видаткових касових ордерів від 18 січня 2018 року, від 23 березня 2018 року, від 25 червня 2018 року, від 06 серпня 2018 року та від 24 січня 2019 року було виплачено ОСОБА_1 18 171,72 грн.

Місцевий суд здійснюючи розрахунок сум до стягнення виходив з того, що протягом останніх двох календарних місяців роботи (червень-липень 2010 року), що передували звільненню, ОСОБА_1 відпрацював 41 робочий день. Сукупний заробіток за два останніх місяці роботи перед звільненням склав 2 375,97 грн (1215,5 + 1160,47), тобто середньоденний заробіток становитиме 57,95 гривень. З моменту звільнення позивача до проведення повного розрахунку з ним, а саме з 18 серпня 2010 року до 24 січня 2019 року за час затримки у виплаті заробітної плати минуло 2 114 робочих дні. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає - 2114 робочих днів х 57,95 грн = 122 506,30 грн.

Апеляційний суд при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку (з 19 серпня 2010 року до 24 січня 2019 року = 2114 днів), що підлягає до стягнення на користь позивача виходив з того, що протягом останніх двох календарних місяців роботи (липень - 22 робочих дні та серпень 2010 року - 13 робочих днів), що передували звільненню позивача його заробітна плата за фактично відпрацьовані дні (35 днів) становила 1 218,61 грн (1 160,47 грн + 58,14 грн = 1218,61 грн), тому середньоденний заробіток позивача становив 34,82 грн (1218,61 грн / 35 днів) і сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає до стягнення із відповідача становить 73 609,50 грн (34,82 грн х 2114 днів).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що згідно наказу Хмельницького державного підприємства по розвитку курортів і експлуатації природних лікувальних ресурсів Хмельницьккурортресурси від 01 вересня 2007 року № 69 ОСОБА_1 прийнято на посаду юрисконсульта з оплатою праці згідно штатного розкладу та з випробувальним терміном один місяць.

Наказом Хмельницького державного підприємства по розвитку курортів і експлуатації природних лікувальних ресурсів Хмельницьккурортресурси від 18 серпня 2010 року № 26 ОСОБА_1 звільнено з посади головного юрисконсульта на підставі пункту першого статті 36 КЗпП України з 18 серпня 2010 року.

При звільненні ОСОБА_1 з посади головного юриконсульта 18 серпня 2010 року розрахунок з ним підприємством проведено не було.

Судовим наказом Хмельницького міськрайонного суду від 09 лютого 2015 року стягнуто з Хмельницького державного підприємства по розвитку курортів і експлуатації природних лікувальних ресурсів Хмельницьккурортресурси на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 18 171,72 грн. На виконання цього судового наказу відповідно до видаткових касових ордерів від 18 січня 2018 року, від 23 березня 2018 року, від 25 червня 2018 року, від 06 серпня 2018 року та від 24 січня 2019 року було виплачено ОСОБА_1 18 171,72 грн.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Встановивши, що всі суми, належні до сплати ОСОБА_1 при звільненні, були виплачені підприємством остаточно лише 24 січня 2019 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Поряд з цим проведений апеляційним судом розрахунок середнього заробітку не відповідає положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), з огляду на таке.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, при цьому день звільнення працівника та день остаточного проведення з ним розрахунків у цей період не включаються.

Місцевим судом встановлено, що середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два календарні місяці роботи перед звільненням (червень, липень), яке відбулося 18 серпня 2010 року, становила 2 375,97 грн, позивач відпрацював 41 день.

Провівши відповідний математичний розрахунок суд першої інстанції правильно встановив розмір середньоденного заробітку позивача - (1215,5 + 1160,47)/41 = 57,95 грн.

Місцевий суд обґрунтовано вказував, що з моменту звільнення позивача до проведення повного розрахунку з ним, а саме з 18 серпня 2010 року до 24 січня 2019 року за час затримки у виплаті заробітної плати минуло 2114 робочих дні, отже середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає: 2114 робочих днів х 57,95 грн = 122 506,3 грн.

З огляду на вищенаведене колегія суддів доходить висновку, що проведений місцевим судом розрахунок здійснено з урахуванням вимог абзацу третього пункту 2, абзацу першого пункту 8 розділу IV Порядку

Однак на вказані вище норми апеляційний суд увагу не звернув, та здійснив власний розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку включивши до розрахункового періоду липень та серпень, що є помилкою, оскільки у цьому випадку розрахунок проводиться за останні два календарні місяці роботи перед звільненням (18 серпня 2010 року) - червень та липень.

Вищенаведеним спростовуються доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суди обох попередніх інстанцій неправильно обрахували його середньоденний заробіток.

Таким чином колегія суддів доходить висновку про те, що судом апеляційної інстанції було помилково змінено правильне по суті спору рішення місцевого суду.

Щодо решти доводів касаційної скарги колегія суддів зазначає таке.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції ніяким чином не мотивував відхилення його аргументів про преюдиційний факт рішення у справі № 686/1093/15-ц з тих підстав, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Разом із тим колегія суддів не знаходить обґрунтованою позицію ОСОБА_1 щодо застосування як преюдиційного факту рішення Хмельницького міськрайонного суду від 07 травня 2015 року у справі № 686/1093/15-ц за позовом ОСОБА_2 до відповідача за аналогічним позовом в частині застосування коефіцієнта коригування заробітної плати, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (частина четверта статті 82 ЦПК України), то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Тобто, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається. Тому не можуть мати преюдиційного значення рішення суду в подібних за фабулою справах, але за позовом іншого позивача або за участю додаткового співвідповідача.

Разом із тим колегія суддів вважає обґрунтованою відмову суду першої інстанції, з якою погодився апеляційний суд, у задоволенні позову в частині застосування коефіцієнта коригування заробітної плати з огляду на наступне.

За змістом пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.

Таким чином, оскільки суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційними виплатами, а не оплатою праці за виконану роботу, доводи касаційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином, суд першої інстанції встановив всі обставини справи, надав їм належну оцінку, дослідив надані учасниками справи докази та ухвалив законне, обґрунтоване і справедливе рішення.

Апеляційний суд вищевикладеного не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зміни рішення місцевого суду в частині зменшення стягнутої суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 73 609,50 грн та стягнутої суми судового збору до 579,70 грн.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи те, що апеляційний суд змінив судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду в означеній частині та залишає в силі рішення суду першої інстанції на підставі статті 413 ЦПК України.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки в іншій частині судові рішення як місцевого суду так і суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу в іншій частині залишити без задоволення.

Щодо судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання касаційної скарги у наступному розмірі.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 - на 11 % та часткове скасування постанови апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції у зміненій апеляційним судом частині, з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги у розмірі 1 938,20 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року в частині зміни рішення Хмельницького міськрайонного суду від 22 травня 2019 року про зменшення стягнутої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 73 609,50 грн та стягнутої суми судового збору до 579,70 грн, а також в частині розподілу апеляційними судом судових витрат скасувати.

В іншій частині постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року залишити без змін.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 травня 2019 року залишити в силі.

Стягнути з Хмельницького державного підприємства по розвитку курортів і експлуатації природних лікувальних ресурсів Хмельницьккурортресурси на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу касаційної скарги в розмірі 1 938 гривень 20 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська