Рішення

від 03.10.2019 по справі 320/2259/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2019 року № 320/2259/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рожівської сільської ради Броварського району Київської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,,

о б с т а в и н и с п р а в и:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1.) до Рожівської сільської ради Броварського району Київської області (надалі - відповідач або Рожівська сільська рада Броварського району Київської області), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Рожівської сільської ради Броварського району Київської області, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га;

- зобов'язати Рожівську сільську раду Броварського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0 га.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що маючи намір отримати безоплатно у власність земельну ділянку у порядку, визначеному статтею 118 Земельного кодексу України, звернулася 20 лютого 2019 року до Рожівської сільської ради Броварського району Київської області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га у с. Рожівка Броварського району Київської області. До заяви долучила графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Однак, Рожівська сільська рада Броварського району Київської області не прийняла ніякого рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1, а у своїй письмовій відповіді від 04.03.2019 № 14 зазначила лише, що рішення не було прийнято. На думку позивача, вказані дії відповідача суперечать вимогам ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, яким передбачено, що відповідний орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність, розглядає відповідне клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає вмотивовану відмову у його наданні.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 травня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

19 червня 2019 року представником відповідача через службу діловодства суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній просив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Стверджував, що під час пленарного засідання сесії сільської ради не було прийнято рішення по заяві позивача, оскільки більшість депутатів відмовилися голосувати за надання дозволу на земельну ділянку. Вищевказаний проект рішення був відхилений, як такий, що не отримав необхідної більшості голосів на підтримку. Щодо вимог позивача про зобов'язання сільської ради надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою відповідач зазначив, що вважає дані вимоги необґрунтованими по тій причині, що повноваження Рожівської сільської ради Броварського району Київської області є дискреційними, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. На думку відповідача, колегіальним органом самоврядування не було допущено протиправної бездіяльності по відношенню до ОСОБА_1

31 липня 2019 року представник позивача через службу діловодства суду подав відповідь на відзив в якому останній зазначав, що повноваження Рожівської сільської ради Броварського району Київської області щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є дискреційними, оскільки під дискреційними слід розуміти повноваження, коли у державного органу є можливість обирати з кількох допустимих рішень, а по даній справі у сільської ради є лише один законний варіант поведінки. Відповідач не зазначив жодної законної причини про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу, а тому зобов'язання останнього діяти у спосіб, передбачений законом, не є втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

20 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулась на підставі ст. ст. 118, 121 Земельного кодексу України до Рожівської сільської ради Броварського району Київської області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для передачі безоплатно у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га у с. Рожівка Броварського району Київської області. До заяви позивачем були додані копія паспорту громадянина України, копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с. 8-10).

У відповідь на заяву позивача, відповідач листом від 04 березня 2019 № 14 повідомив, що розглянувши 28 лютого 2019 року заяву та додані до неї графічні матеріали, питання було винесено на розгляд 37 позачергової сесії Рожівської сільської ради Броварського району Київської області 7-го скликання, яка відбулось 28 лютого 2019 року. За результатами голосування депутатів по питанню "Про надання дозволу громадянці ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки в с. Рожівка Броварського району Київської області" рішення не прийнято (а.с. 11).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Отже, громадяни, які зацікавлені у реалізації свого права на отримання безоплатно у власність земельної ділянки, у тому числі для ведення особистого селянського господарства у межах населеного пункту, звертаються до відповідної сільської, селищної, міської ради із заявою, яку орган місцевого самоврядування зобов`язаний розглянути у місячний строк.

Судом встановлено, та не заперечувалось відповідачем, що 20 лютого 2019 року позивач зверталася до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Таким чином, беручи до уваги положення частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, розглянути зазначену заяву і надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні, Рожівська сільська рада мала не пізніше 20 березня 2019 року.

Так, приписами частини 1 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до частини 2 статті 59 цього ж закону, рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

У частині 3 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування зазначено, що рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України Про доступ до публічної інформації . На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради.

Тобто, вирішення питань, віднесених до компетенції міської ради, здійснюється шляхом прийняття рішень ненормативного характеру.

Судом встановлено, що 28 лютого 2019 року на пленарному засіданні 37 сесії VII скликання Рожівської сільської ради були розглянуті заява та проект рішення "Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки в с. Рожівка Броварського району Київської області". За результатами голосування "за" проголосувало нуль депутатів, "проти" - шість депутатів, "утрималося" - три депутати. Як наслідок, проект рішення був відхилений, як такий, що не отримав необхідної більшості голосів на підтримку, що занесено до протоколу пленарного засідання.

Суд зауважує, що рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - рішенням відповідної сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення), районної, обласної ради. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися протоколами, листами, наданими у відповідь на звернення-клопотання заявника тощо.

Таким чином, Рожівська сільська рада заяву позивача від 20 лютого 2019 року, у порядок і спосіб, передбачений статтею 118 Земельного кодексу України, не розглянула та рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні не приймала.

Так, приписами частини 1 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до частини 2 статті 59 цього ж закону, рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

У частині 3 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування зазначено, що рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України Про доступ до публічної інформації . На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.

Тобто, вирішення питань, віднесених до компетенції міської ради, здійснюється шляхом прийняття рішень ненормативного характеру.

Відтак, питання про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою Рожівська сільська рада зобов`язана була розглянути на пленарному засіданні, ухваливши рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у його наданні.

Проте, як свідчать матеріали справи, Рожівська сільська рада Броварського району Київської області повідомила позивача про розгляд його заяви від 20 лютого 2019 року листом від 04 березня 2019 року № 14. Натомість, жодного рішення за результатами розгляду клопотання прийнято не було.

Разом з тим, лист від 04 березня 2019 року № 14 не є, на переконання суду, доказом розгляду вказаної заяви відповідно до вимог Земельного кодексу України та Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , оскільки, як зазначалося вище, вимогами законодавства з цього питання передбачено прийняття рішення ради, а не надання відповіді листом.

Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення відповідача про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листа про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Аналогічна правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2208/17 та від 20 вересня 2018 року у справі № 804/5597/15.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи відповідача, що колегіальним органом самоврядування не було допущено протиправної бездіяльності по відношенню до відповідача.

Суд зазначає, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи у тому разі, якщо певні дії повинні, але не вчиняються суб`єктом владних повноважень на реалізацію наданої йому компетенції.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що виразилась у ненаданні, передбаченою законом форми відповіді та спричинила порушення законних прав та інтересів позивача, гарантованих і передбачених чинним законодавством.

Беручи до уваги, що Рожівська сільська рада Броварського району Київської області заяву ОСОБА_1 від 20.02.2019 у порядку та спосіб, визначений статтею 118 Земельного кодексу України, не розглянула, вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га у с. Рожівка Броварського району Київської області, суд зазначає наступне.

Як було зазначено судом, визначений у статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі у власність громадян земельних ділянок передбачає, що за наслідками розгляду заяви зацікавленої особи, відповідний орган місцевого самоврядування (орган, уповноважений здійснювати розпорядження земельними ділянками) у місячний строк приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні з підстав, визначених у частині 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Водночас, на момент розгляду справи судом, заява позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки розглянута не була, тобто відповідачем не вирішувалось питання про наявність підстав для надання дозволу і не встановлювались визначені у частині 7 статті 118 Земельного кодексу України підстави, що виключають можливість надання такого дозволу.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тобто, необхідною умовою захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб є встановлення під час розгляду справи їх порушення.

Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності. Моментом порушення є момент прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності, які породжують або можуть породити в майбутньому негативні правові наслідки для особи у вигляді виникнення, зміни чи припинення певних правовідносин за її участю. Іншими словами, таке рішення (дії чи бездіяльність) є юридичним фактом, котрий має існувати на момент звернення до суду, передувати йому та підтверджуватися належними доказами.

Беручи до уваги, що у межах спірних правовідносин відповідач унаслідок протиправної бездіяльності не реалізував своєї компетенції та не розглянув заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вимоги позивача зобов'язати відповідача надати такий дозвіл є передчасними.

Крім того, задовольнивши такі вимоги позивача, суд фактично підмінив би собою орган місцевого самоврядування, до виключної компетенції якого належить розпорядження земельними ділянками комунальної власності відповідних територіальних громад.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Беручи до уваги викладене, вимоги позивача про зобов'язання Рожівської сільської ради Броварського району Київської області прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки задоволенню не підлягають.

Одночасно з цим суд зазначає, що відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, виходячи з вимог статті 118 Земельного кодексу України, повинна бути мотивованою та може бути пов'язаною виключно з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Будь-яких мотивів, що виключають можливість надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність бажаної земельної ділянки лист відповідача від 04.03.2019 №14, не містить.

Суд зазначає, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи у тому разі, якщо певні дії повинні, але не вчиняються суб'єктом владних повноважень на реалізацію наданої йому компетенції.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України. Відповідно до ч. 4 цієї норми у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, суд зазначає, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії, в даному випадку є належним способом захисту порушених прав позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.

Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення , вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З урахуванням наведеного, суд визнає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень слід вийти за межі позовних вимог і одночасно зобов'язати Рожівську сільську раду Броварського району Київської області розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0га.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно вимог ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

На думку суду, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано та не доведено правомірність та законність своїх дій та рішень при розгляді клопотання позивача, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно вимог ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн. згідно з квитанцією № 1 від 06 травня 2019 року.

Суд, керуючись ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо задоволення позовних вимог, присуджує позивачу 384,20 грн. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Рожівської сільської ради Броварського району Київської області.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії, заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. додано оригінали квитанцій № 0.0.1309668601.2 від 27.03.2019 на суму 4000 грн. та квитанцію № 0.0.1423736616.1 від 31.07.2019 на суму 1000 грн.

Дослідивши вищевказані документи, враховуючи складність адміністративної справи та обсяг та зміст позовної заяви з доданими до неї документами, суд вважає, що позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Рожівської сільської ради Броварського району Київської області на рахунок позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.

Керуючись статями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Рожівської сільської ради Броварського району Київської області - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Рожівської сільської ради Броварського району Київської області, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 20 лютого 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га.

Зобов'язати Рожівську сільську раду Броварського району Київської області розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0га.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 384,20 (триста вісімдесят чотири гривені 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Рожівської сільської ради Броварського району Київської області (код ЄДРПОУ: 22208729, місцезнаходження: 07414, с. Рожівка Броварського району Київської області, вул. Слави, буд. 17).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00грн. (дві тисячі гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Рожівської сільської ради Броварського району Київської області (код ЄДРПОУ: 22208729, місцезнаходження: 07414, с. Рожівка Броварського району Київської області, вул. Слави, буд. 17).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 03.10.2019.

Суддя Я.В. Горобоцва

ОСОБА_4